Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/4431/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/4431/19 пров. № А/857/3276/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Затолочного В.С., суддів: Бруновської Н.В., Матковської З.М., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2020 року у справі № 460/4431/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Зозуля Д.П. у м. Рівне Рівненської області 05.02.2020 року в порядку письмового провадження, повне судове рішення складено 05.02.2020 року), - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (надалі також - ГУ ПФУ в Рівненській області, відповідач), в якому просила суд: - визнати протиправною бездіяльність щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (надалі також - Закон № 796-XII); - зобов`язати призначити, нарахувати та виплачувати з 06.06.2019 пенсію зі зниженням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону № 796-XII. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Рівненській області щодо відмови у призначені ОСОБА_1 пенсії за віком, зі зниженням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, відповідно до поданої заяви від 23.07.2019. Зобов`язано відповідача призначити, нарахувати та виплачувати позивачу пенсію за віком, зі зниженням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону № 796-XII з 06.06.2019. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, які мають значення для вирішення спору, просить рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2020 року скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що судом першої інстанції необґрунтовано відхилені доводи апелянта щодо відсутності документального підтвердження постійного проживання чи роботи позивача в зоні гарантованого добровільного відселення. Зазначає, що відповідно до трудової книжки колгоспника позивач працювала в колгоспі ім. Кагамлика Гребінківського району Полтавської області (чиста зона), у 1986 році відпрацьовано 113 виходо-днів, 1988 - 166 виходо-днів, 1989 - 70 виходо-днів, з 1990 по 1993 - декретна відпустка. Оскільки відсутня помісячна розбивка відпрацьованих днів у колгоспі, то неможливо визначити період фактичного постійного проживання у 1986 році в зоні гарантованого добровільного відселення і відповідно застосувати початкову величину зниження пенсійного віку при визначенні права на пенсію. Хоч дані трудової книжки не можуть спростувати факту постійного проживання особи у зоні гарантованого добровільного відселення, проте, враховуючи відсутність інших належних та допустимих доказів на підтвердження періоду постійного проживання (роботи) позивача на територіях радіоактивного забруднення, в тому числі органів місцевого самоврядування (підприємств, установ, організацій), - не може бути підставою для призначення пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону № 796-XII, як того вимагає Порядок № 22-1. Крім того, наголошує, що судом першої інстанції не були взяті до уваги доводи відповідача, що посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, не є підставою для призначенім позивачу пенсії відповідно до вимог статті 55 Закону № 796-XII. Позивач надала суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що висновки суду першої інстанції є вірними, ґрунтуються на матеріалах справи та нормах чинного законодавства, а тому просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2020 року залишити без змін. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є громадянкою України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 постійно працювала чи працює, або проживає чи проживала у зонах гарантованого добровільного відселення (категорія 3). Згідно з довідкою Сопачівської сільської ради від 03.05.2019 за № 933 позивач проживає в с. Сопачів, територія якого відноситься до зони гарантованого добровільного відселення в період з 05.06.1966 року по 19.12.1987 рік, з 19.12.1987 по 20.02.1990, з 11.07.2015 по даний час. Довідка аналогічного змісту видана Сопачівською сільською радою 18.11.2019 №1804. Відповідно до записів трудової книжки колгоспника, позивач з 1986 по 1993 працювала в колгоспі ім. Кагамлика Гребінківського району Полтавської області (чиста зона), у 1986 році відпрацьовано 113 виходо-днів, 1988 - 166 виходо-днів, 1989 - 70 виходо-днів, з 1990 по 1993 - декретна відпустка, 01.10.1993 звільнена з членів колгоспу за власним бажанням. 23.07.2019 ОСОБА_1 звернулася із заявою про призначення пенсії, із зниженням пенсійного віку, згідно із статтею 55 Закону № 796-XII. 05.11.2019 відповідачем прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , яке обґрунтоване тим, що згідно довідки Сопачівської сільської ради (вих. № 933 від 03.05.2019 ОСОБА_1 , проживала в с. Сопачів, територія якого відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, в період з 05.06.1966 року по 20.02.1990 року та з 11.07.2015 по даний час. Згідно записів трудової книжки колгоспника (без номера) в 1986 році відпрацьовано 113 виходо-днів в колгоспі ім. Кагамлика Гребінківського району Полтавської області (чиста зона). Оскільки відсутня помісячна розбивка відпрацьованих днів, то неможливо визначити період фактичного постійного проживання в 1986 році в зоні гарантованого добровільного відселення і відповідно застосувати початкову величину зниження пенсійного вік визначенні права на пенсію. Виходячи з вищевикладеного, знизити пенсійний вік при визначенні права на пенсію можливо лише на 3 роки. За таких обставин відмовлено в призначенні пенсії зі зниженням пенсійної у відповідно до статті 55 Закону № 796-XII за заявою від 23.07.2019. Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача в частині не призначення пенсії за віком, із зниженням пенсійного віку згідно із статтею 55 Закону № 796-XII, та вважаючи протиправним рішення відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач дійсно проживала в с. Дубровки Володимирецького району Рівненської області, яке відноситься до Сопачівської сільської ради в період з 05.06.1966 по 19.12.1987, проживала в с. Сопачів Володимирецького району в період з 19.12.1987 по 20.02.1990 року, з 11.07.2015 по даний час, яке відноситься до 3-ої зони радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. З огляду на це, період роботи та проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення складає необхідних 6 років. Поміж тим, початкова величина зниження пенсійного віку - 3 роки також підлягає застосуванню. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції і надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України визначаються Законами України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (надалі також - Закон № 1058-IV), Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (надалі також - Закон № 1788-ХІІ). Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом № 796-XII. Відповідно до частини першої статті 55 Закону № 796-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу: У відповідності до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Абзацом 4 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Із аналізу наведеної правової норми вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років. При цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки відповідно встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Водночас, відповідно до частини другої статті 55 Закону №796-XII пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року. Тобто, обов`язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі частини другої статті 55 Закону №796-XII є факт проживання та (або) праця такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років з моменту аварії до 01 січня 1993 року. При цьому, особам, які додатково проживали у зоні гарантованого добровільного відселення в період з моменту аварії по 31 липня 1986 року, встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку - 3 роки. Аналогічний правовий підхід щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №556/1153/17, від 11.04.2018 у справі №565/1829/17, від 26.09.2018 року у справі №205/4589/16-а, та враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України), згідно якої при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Крім того, суду слід зазначити, що вимогу щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років станом на 01 січня 1993 року, необхідно пов`язувати з моментом аварії, а саме вказаний період проживання слід обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993. Вказане пов`язане із поняттям виникнення зони гарантованого добровільного відселення, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов`язано із моментом аварії на Чорнобильській АЕС. Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106 с. Дібрівка, с. Сопачів, с. Стара Рафалівка Володимирецького району Рівненської області та м. Кузнецовськ відносяться до зони гарантованого добровільного відселення. Сопачівською сільською радою було видано довідку від 09.07.2019 № 1257, в якій зазначено, що позивач дійсно проживала в с. Дубровки Володимирецького району Рівненської області, яке відноситься до Сопачівської сільської ради в період з 05.06.1966 по 19.12.1987, проживає в с. Сопачів Володимирецького району в період з 19.12.1987 по 20.02.1990 року, з 11.07.2015 по даний час, які належать до зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Підставою для видачі довідки стали: погосподарська книга №5 стор.№53 особовий рахунок №303 по Сопачівській сільській раді за 1986 - 1990 роки; погосподарська книга №2 стор.№45 особовий рахунок №113 по Сопачівській сільській раді за 1986 - 1990 роки; погосподарська книга №6 сторінка №240 особовий рахунок №0273-1 по Сопачівській сільській раді за 2011-2019. Разом з тим, відповідно до записів трудової книжки колгоспника, позивач з 1986 по 1993 працювала в колгоспі ім. Кагамлика Гребінківського району Полтавської області, тобто не на території зони радіоактивного забруднення у 1986 році відпрацьовано 113 виходо-днів, 1988 - 166 виходо-днів, 1989 - 70 виходо-днів, з 1990 по 1993 - декретна відпустка, 01.10.1993 звільнена з членів колгоспу за власним бажанням. Відповідно до норм зазначеного Закону початкова величина зниження пенсійного віку ОСОБА_1 становить 3 роки, оскільки в період аварії на Чорнобильській АЕС з 26.04.1986 по 31.07.1986 позивач проживала в зоні гарантованого добровільного відселення, так як перший запис в трудовій книзі колгоспника вчинений 29.10.1986. Тому посилання апелянта на відсутність помісячної розбивки відпрацьованих днів у колгоспі, в результаті чого неможливо визначити період фактичного постійного проживання у 1986 році в зоні гарантованого добровільного відселення і відповідно застосувати початкову величину зниження пенсійного віку при визначенні права на пенсію, не можуть слугувати підставою для відмови у призначенні пенсії, позаяк вказана обставина не спростовує факту проживання позивача на територіях радіоактивного забруднення в період з 26.04.1986 по 31.07.1986. Матеріалами справи підтверджується і самим апелянтом у рішенні про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 від 05.11.2019 не заперечується можливість зниження пенсійного віку позивача на призначення пенсії на 3 роки у зв`язку з наявністю необхідного періоду проживання на територіях радіоактивного забруднення. Таким чином, позивач має право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку на 6 років (початкова величина зниження пенсійного віку, яка складає відповідно до Закону 3 роки + 3 роки за 6 повних років проживання). Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Колегія суддів вважає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів суду належними та допустимими доказами правомірність своїх дій при розгляді заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII. Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ). Так, ЄСПЛ у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини» зазначив, що «із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури». У пункті 58 Рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм процесуального та матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді. Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає. Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення позовних вимог. Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні, свідчать про довільне і неправильне трактування ним норм пенсійного законодавства. Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2020 року у справі № 460/4431/19 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Н. В. Бруновська З. М. Матковська