Постанова 4857 № 1.380.2019.003954

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.003954 пров. № А/857/2638/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: Головуючого судді Сеника Р.П., суддів Носа С.П., Шевчук С.М., з участю секретаря судового засідання Цар М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , виконавчого комітету Львівської міської ради, що приєднався до апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року у справі № 1.380.2019.003954 за адміністративним позовом ОСОБА_3 до виконавчого комітету Львівської міської ради, Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дії,- суддя в 1-й інстанції - Сакалош В.М., час ухвалення рішення - 28.01.2020 року, місце ухвалення рішення - м. Львів, дата складання повного тексту рішення - 07.02.2020 року, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Львівської міської ради (далі - Виконавчий комітет ЛМР, відповідач 1), Личаківської районної адміністрації (далі - Личаківська РА ЛМР) в якому просить: зобов`язати Виконавчий комітет Львівської міської ради та Личаківську районну адміністрацію звернутися до Львівського окружного адміністративного суду із позовом про примусовий демонтаж двох самочинно розміщених МАФів по АДРЕСА_1 . Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_3 як співвласник будинку по АДРЕСА_1 , який знято з балансу Управління ЖКГ ЛМР є землекористувачем земельної ділянки за вказаною адресою. Однак за період тривалої відсутності позивача, невідомими йому особами на закріпленій за будинком земельній ділянці було розміщено два МАФи орієнтовною площею 30 кв.м. та 10-15 кв.м., на що, як стверджує ОСОБА_3 він дозволу не давав. ОСОБА_3 вказує, що такими незаконними, на думку позивача, діями було грубо порушено його права як землекористувача. З метою з`ясування вищевказаних обставин представником позивача були скеровані відповідні запити, на які листами Управління архітектури та урбаністики ЛМР було повідомлено, що вказані МАФи не мають відповідних дозвільних документів, а отже встановлені самочинно. У зв`язку з наведеним, ОСОБА_3 звернувся із заявою до Львівського міського голови з вимогою вжити заходи для демонтажу означених МАФів, проте Личаківська РА ЛМР, протиправно, на переконання позивача, відмовила йому у вчиненні дій спрямованих на демонтаж та повідомила, що вказані МАФи мають чинні паспорта прив`язки. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 07.11.2019 суд задовольнив клопотання Личаківської РА ЛМР та залучив до участі у справі у якості третіх осіб які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - фізичних осіб- підприємцівщо здійснюють свою діяльність у спірних МАФах на вул. Личаківській, 197 у м. Львові Луща Івана Степановича (далі - Лущ І.С., третя особа 1) та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , третя особа 2). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року у справі № 1.380.2019.003954 позовні вимоги задоволено частково. Рішення суду першої інстанції оскаржили треті особи- ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подавши на нього апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт - ОСОБА_1 зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду, адже МАФ розміщений ще у 2004 році. Крім того, розміщений він за адресою АДРЕСА_2 , тобто на суміжній земельній ділянці, а не на спірній, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_3 . Суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що паспорт прив`язка втратив чинність у травні 2019 року, оскільки його термін дії продовжено до 31.12.2019 року. Таким чином, на момент звернення позивача до суду МАФи, які знаходяться на спірній земельній ділянці мали всі дозвільні документи, чинні на той момент. 13 травня 2020 року виконавчий комітет Львівської міської ради звернувся до апеляційного суду із заявою про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 , мотиви викладені в ній аналогічні вищеописаним. У судовому засіданні 26 травня 2020 року колегією суддів дана заява прийнята судом до розгляду разом з апеляційними скаргами. Просять скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року у справі № 1.380.2019.003954 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі апелянт - ОСОБА_2 зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що позивач при зверненні до суду повинен був довести що саме діями чи бездіяльністю відповідача порушено його права чи інтереси, а також які саме та в чому це полягає. Проте, позивачем не було доведено які саме його права порушено, в чому полягає таке порушення, яким способом слід їх захистити. Судом першої інстанції при вирішенні справи та задоволенні позовних вимог зазначено, що бездіяльність відповідача порушує права позивача, та такий є особою, яка має право на звернення до суду та оскарження бездіяльності відповідача. Зокрема, суд першої інстанції вказав на те, що внаслідок бездіяльності відповідача порушено права позивача як землекористувача земельної ділянки, а тому в силу вимог ст. 152 ЗК України він може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Проте суд першої інстанції лише не дослідив чи позивач є землекористувачем та не встановив, які конкретно права позивача порушені. Просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року у справі № 1.380.2019.003954 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. Вислухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, представника відповідача, представників третіх осіб, дослідивши обставини справи, доводи апеляційних скарг та заперечень на них, колегія суддів приходить до переконання, що вони підлягають до задоволення з наступних підстав. Задовольняючи частково позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що при розгляді звернень ОСОБА_3 про демонтаж самочинно розміщених МАФів відповідачами не було у повному обсязі з`ясовано та досліджено усі обставини, зокрема не взято до уваги інформацію якою оперує Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради (щодо відсутності дозвільних документів). Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належить частка житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 розміром 7/20 (Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №42512070 від 19.08.2015, номер запису про право власності 10858502). Фізичні особи-підприємці ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здійснюють підприємницьку діяльність у тимчасових спорудах розташованих на АДРЕСА_2 . Позивач, вважаючи що зазначені тимчасові споруди (МАФи) встановленні незаконно, а його права як землекористувача порушено - звернувся до суду з цим позовом. Відповідно до ч.1 ст.309 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч.2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Це означає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Крім того, таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 2 серпня 2019 року №0240/3532/18-а, від 06 грудня 2019 року у справі № 555/2507/15-а, від 05 березня 2020 року у справі № 826/12535/17, від 14 травня 2020 року у справі № 359/8846/16-а. Як підтверджено матеріалами справи, позивач 01.08.2019 року звернувся з адміністративним позовом Виконавчого комітету Львівської міської ради та Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, в якому просив зобов`язати відповідачів звернутися до Львівського окружного адміністративного суду із позовом про примусовий демонтаж двох самочинно розміщених МАФів по АДРЕСА_1 . Відповідно до ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 04.12.2014 року у справі № 463/986-13-ц, якою затверджено мирову угоду між сторонами щодо визначення часток в спільній власності, реальний поділ будинку та встановлення порядку користування земельною ділянкою вказано наступне. Згідно мирової угоди яка укладена між сторонами, сторони такої взаємно визнали та підтвердили один одному, що в користуванні однієї із сторін знаходиться частина земельної ділянки, закріпленої за будинком АДРЕСА_1 , площею 0,0351 га та відображена на схемі земельної ділянки під № 1, а в користуванні другої сторони знаходиться частина земельної ділянки, закріпленої за будинком АДРЕСА_1 , площею 0,0507 га та відображена на схемі земельної ділянки під №

2. Земельна ділянка площею 0,0128 га під будинком, відображена на схемі земельної ділянки під № 3, перебуває у спільному користуванні сторін. Як вбачається з наведеного загальна площа земельної ділянки, закріпленої за будинком АДРЕСА_1 становить 0,0986 га. А отже, покликання позивача на те, що земельна ділянка, яка закріплена за будинком АДРЕСА_1 становить 0,12 га є безпідставними та таким, що не підтверджені належними доказами. З мотивів вищенаведеного, колегія суддів погоджується з доводами апелянтів, що позивачем не підтверджено його речові прав на земельну ділянку на якій розташовані МАФи. Відповідно до статті 1 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" благоустрій населених пунктів - це комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля. Частинами 1, 4 статті 20 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" передбачено, що організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом; рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов`язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають. Згідно із частиною 1 статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради, прийняті в межах своїх повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території. Відповідно до приписів статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення. Механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності визначений Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України № 244 від 21.10.2011. Відповідно до пунктів 2.1., 2.20, 2.21, 2.30 та 2.31 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив`язки тимчасової споруди; встановлення тимчасової споруди здійснюється відповідно до паспорта прив`язки; відхилення від паспорта прив`язки тимчасової споруди не допускається, у разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив`язки, самовільного встановлення тимчасової споруди така тимчасова споруда підлягає демонтажу; розміщення тимчасової споруди самовільно забороняється. Аналогічні приписи закріплені і в Положенні про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, затвердженому ухвалою Львівської міської ради від 23.04.2015 № 4526 (далі - Положення). Згідно з п.2.1 зазначеного Положення розміщення тимчасових споруд здійснюється замовником відповідно до паспорту прив`язки, плану земельної ділянки та договору оренди земельної ділянки або договору окремих конструктивних елементів благоустрою. Місце встановлення тимчасових споруд повинно відповідати адресі, вказаній у паспорті прив`язки, та плану земельної ділянки або схемі прив`язки. Самовільно встановлена тимчасова споруда - це тимчасова споруда, яка встановлена за відсутності одного із документів, передбачених цим Положенням: ухвали міської ради, договору оренди земельної ділянки чи договору оренди окремих конструктивних елементів благоустрою, паспорту прив`язки тимчасової споруди (п.1.3). Таким чином, тимчасова споруда вважатиметься встановленою правомірно за наявності всіх необхідних дозвільних документів визначених п. 1.3. Положення про порядок розміщення тимчасових споруд і підприємницької діяльності у м. Львові, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 23.04.2015 № 4526. Згідно з п.7.1.2 Положення, демонтажу підлягають самовільно встановлені тимчасові споруди. За змістом п.7.3.-7.5. Положення, при виявлені самовільно встановленої тимчасової споруди складається акт довільної форми та районна адміністрація, на території якої розташована тимчасова споруда приймає рішення про її демонтаж у 10-денний термін. Акт обстеження підписують представники районної адміністрації, комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління" та власник тимчасової споруди. У разі, якщо власник відмовляється від підписання або від участі в обстеженні копія акта скеровується йому рекомендованим листом з повідомленням про вручення. До матеріалів справи долучено паспорти прив`язки, зокрема, замовника ФОП ОСОБА_2 ( а.с. 68) та замовника ФОП ОСОБА_1 ( а.с. 74, 78) та договори оренди, зокрема №Л-823-17 (д-18., а.с. 65-67) від 25.06.2018 та №Л-1019-17 (Д-18, а.с. 75-77). З вказаних документів вбачається що паспорти прив`язки втратили чинність та термін дії договорів сплив 31.12.2019. тобто на момент звернення позивача до суду, а саме 01.08.2019 року вони були чинним. Колегія суддів не приймає до уваги листи Управління архітектури і урбаністики Департаменту містобудування ЛМР від 07.06.2019 №2401-3738 та №2401-3141 з яких вбачається, що щодо надання дозволу з приводу встановлення тимчасових споруд за адресою: АДРЕСА_3 до управління звернення не поступали, як і щодо внесення змін до ухвали ЛМР №1568, оскільки такі не стосуються спірних МАФів, розташованих за адресою: АДРЕСА_3 . Колегія суддів звертає увагу, що позивач при зверненні до суду повинен був довести що саме діями чи бездіяльністю відповідача порушено його права чи інтереси, а також які саме права порушенні та в чому полягає їх порушення. З мотивів вищенаведеного, на думку колегії суддів, позивачем не було доведено які саме його права порушено та в чому полягає таке порушення. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені в апеляційних скаргах обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Відповідно до частини 1 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України). Згідно із приписами частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного адміністративно-правового спору допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, рішення суду першої інстанції слід скасувати та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. Керуючись ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , виконавчого комітету Львівської міської ради, що приєднався до апеляційної скарги ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року у справі № 1.380.2019.003954 скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. П. Сеник судді С. П. Нос С. М. Шевчук Повне судове рішення складено 27.05.2020 року