Постанова 4818 № 953/20480/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А іменем України 26 травня 2020 року м. Харків справа № 953/20480/19 провадження № 22-ц/818/2619/20 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Котелевець А.В., суддів - Коваленко І.П., Овсяннікової А.І. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Головне управління Національної поліції в Харківській області, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін апеляційну скаргу Биковченко Наталії Іванівни - представника Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 лютого 2020 року в складі судді Зуба Г.А., у с т а н о в и в : 16 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі ГУНП в Харківській області) про стягнення моральної шкоди та просив стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн. Позов мотивовано тим, що наказом ГУНП в Харківській області № 22 від 07 листопада 2015 року позивача прийнято на службу в поліцію на посаду інспектора Чугуївського відділу поліції. Відповідно до наказу ГУНП № 46 о/с від 11 лютого 2016 року позивач був призначений на посаду інспектора Чугуївського відділу поліції ГУНП. На підставі наказу ГУНП № 102 від 12 лютого 2016 року «Про організацію проведення атестування поліцейських ГУНП в Харківській області» проведено атестування позивача. За висновком атестаційної комісії ГУНП від 26 жовтня 2016 року позивач займаній посаді не відповідає і підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність. Наказом ГУНП від 08 листопада 2016 року № 430 о/с позивача звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 5 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію». Вважаючи своє звільнення незаконним, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2017 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 23 січня 2019 року позов задоволено, ОСОБА_1 поновлено на посаді. Зазначає, що незаконним звільненням йому була завдана моральна шкода, яку він оцінює в 50 000,00 грн та просить стягнути з відповідача на свою користь. 18 листопада 2019 року Биковченко Н.І. - представник ГУНП в Харківській області надала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Відзив мотивовано відсутністю доказів на підтвердження доводів про заподіяння позивачу працівниками поліції моральної шкоди, яка згідно з частиною другою статті 23 ЦК України полягає у фізичному болю та стражданнях. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 10 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ГУНП в Харківській області на користь ОСОБА_1 3 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та витрати по оплаті судового збору в розмірі 46,10 гривень. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено порушення його законних прав, яке полягало в незаконному звільненні з роботи, що встановлено рішенням суду, призвело до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, що за змістом частини першої статті 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, є підставою для відшкодування моральної шкоди. Розмір моральної шкоди визначено з урахуванням вимог розумності та справедливості. 06 березня 2020 року Биковченко Н.І. - представник ГУНП в Харківській області звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач не надав доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди. Крім того, суд першої інстанції мав притягнути як відповідача відповідний орган, а саме - Державне казначейство України. Зазначає, що Державній казначейській службі України щорічно виділяються кошти для відшкодування особам шкоди. Отже, суд першої інстанції повинен був застосувати статтю 1174 ЦК України та стягнути кошти на відшкодування моральної шкоди саме з Державної казначейської служби України, а не з органу державної виконавчої влади - ГУНП в Харківській області. 12 травня 2020 року ОСОБА_3 - представник ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відзив мотивовано тим, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, постановленим з дотриманням норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу Биковченко Н.І. - представника ГУНП в Харківській області на рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 лютого 2020 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини першої статті 369 ЦПК України. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з 2015 року. Наказом ГУНП від 08 листопада 2016 року № 430 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 5 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» (через службову невідповідність - як такого, що не пройшов атестацію згідно з Протоколом засідання атестаційної комісії від 26 жовтня 2016 року) (а. с. 8-9). Не погодившись зі звільненням, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2017 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 23 січня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено, а саме визнано протиправним та скасовано рішення Атестаційної комісії № 13 ГУНП в Харківській області від 26 жовтня 2016 року, та зазначене в розділі IV Результати атестування (висновок атестаційної комісії), а саме: 4-займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність, яке прийняте стосовно ОСОБА_1 ; визнано протиправним та скасовано наказ ГУНП в Харківській області № 430 о/с від 08 листопада 2016 року в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції; поновлено позивача на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції Чугуївського відділу поліції ГУНП в Харківській області; та стягнуто з ГУНП в Харківській області на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 14 109,40 грн (а. с. 13 - 17). Посилаючись на те, що незаконним звільненням заподіяно моральних страждань ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом. Згідно з статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення. Частиною другою статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо. Відповідно до частини першої статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідно до статті 23 ЦК Українио соба має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Таким чином для вирішення питання про відшкодування моральної шкоди у даній справі необхідно встановити: наявність шкоди, протиправність дій відповідача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача. Наявність кожної із цих складових є обов`язковою умовою для відшкодування шкоди. Протиправність дій відповідача при звільненні позивача встановлено постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2017 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 23 січня 2019 року. За таких обставин, відповідальність за шкоду, завдану позивачу, покладено саме на роботодавців тобто належного відповідача у справі - ГУНП в Харківській області. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Тобто, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Внаслідок незаконного звільнення порушені конституційні та трудові права позивача. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Норми КЗпП України не містять будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників. Таким чином, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки доводи та надані докази у справі свідчать про те, що порушення законних прав позивача, яке полягало в незаконному звільненні з роботи, призвело до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Доводи апеляційної скарги, про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження доводів про заподіяння йому працівниками поліції моральної шкоди, не заслуговують на увагу, так як незаконність звільнення доведено преюдиційним судовим рішенням в адміністративній справі, що згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України не підлягає доведенню. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надана належна оцінка. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст. ст. 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Биковченко Наталії Іванівни - представника Головного управління Національної поліції в Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 лютого 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 26 травня 2020 року. Головуючий А.В.Котелевець Судді І.П. Коваленко А.І. Овсяннікова