Постанова 4814 № 545/3234/17

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 545/3234/17 Номер провадження 22-ц/814/1411/20Головуючий у 1-й інстанції Потетій А. Г. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого судді: Абрамова П.С., Суддів: Бондаревської С.М., Чумак О.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на неповнолітню дитину та поділ майна подружжя за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 09 жовтня 2018 року, ухвалене без участі сторін 09 жовтня 2018 року під головуванням судді Потетія А.Г.,- В С Т А Н О В И В: У листопаді 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила суд розірвати шлюб між сторонами, стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітньої дитини та поділ майна подружжя. Підстави позову вмотивовувала тим, що 07 серпня 2009 року між нею, ОСОБА_1 , та відповідачем, ОСОБА_2 , був укладений шлюб, який зареєстрований Щербанівською сільською радою Полтавського району Полтавської області, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблений відповідний актовий запис №91 від 07 серпня 2009 року. Після реєстрації шлюбу дошлюбне прізвище « ОСОБА_1 » змінено на прізвище чоловіка « ОСОБА_1 » (свідоцтво серії НОМЕР_1 ). Від спільного шлюбу сторони мають доньку - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з позивачем і перебуває на її утриманні (свідоцтво серії НОМЕР_2 , видане виконавчим комітетом Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області). Також зазначала, що з серпня 2017 року сторони стали проживати окремо один від одного, внаслідок чого їх спільне життя та збереження укладеного шлюбу стало неможливим. Подружжя припинило шлюбні стосунки і перестали вести спільне господарство. Між ними припинила існувати взаємна повага та підтримка, і з цим - намір продовжувати шлюбні відносини та зберегти сім`ю. Вважає, що примирення та подальше сімейне життя не можливе, з чим погоджується і відповідач, але ніяких дій щодо розірвання шлюбу зі свого боку не вчиняє. Внаслідок цього, позивач змушена звернутися з позовом про розірвання шлюбу. Окрім цього, позивач вказує на те, що з серпня 2017 року відповідач не бере участі у вихованні та утриманні спільної дитини, яка потребує забезпечення належного рівня життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Оскільки відповідач має постійний фіксований дохід, є працездатним, позивач вважає, що він має можливість сплачувати аліменти у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу). У 2011 році сторонами був придбаний автомобіль Dacia Logan, реєстраційний номер НОМЕР_3 , за 72000 гривень. Згідно висновку №1129 судової авто-товарознавчої експертизи від 10 серпня 2018 року ринкова вартість автомобіля «Dacia Logan», днз НОМЕР_3 , станом на момент огляду 03 липня 2018 року становить 85171,40 гривень. Уточнивши 05 вересня 2018 року позовні вимоги в частині розподілу майна подружжя, просила визнати за нею право власності на автомобіль марки Dacia Logan, днз НОМЕР_3 , та виділити його ОСОБА_1 в натурі, припинивши право власності ОСОБА_2 на Ѕ частку у спільній частковій власності зі сплатою на його користь грошової компенсації в розмірі42585,50 гривень, та вирішити питання щодо судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, які понесла позивач. Заочним рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 09 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 - задоволено. Шлюб, укладений між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 07 серпня 2009 року Щербанівською сільською радою Полтавського району за актовим записом №91 - розірвано. Прізвище ОСОБА_1 після розірвання шлюбу залишено « ОСОБА_1 ». Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, і до досягнення повноліття дитини. Стягнення аліментів ухвалено проводити, починаючи з дати подачі позову до суду, а саме: 03 листопада 2017 року. Визнано за ОСОБА_8 право власності на автомобіль марки Dacia Logan, днз НОМЕР_3 , та виділено його ОСОБА_1 в натурі, припинивши право власності ОСОБА_2 на 1/2 частку у спільній частковій власності зі сплатою на його користь грошової компенсації в розмірі 42858,50 гривень, яка внесена позивачем на депозитний рахунок. Судові витрати понесені ОСОБА_1 при звернення до суду в розмірі 640 гривень віднесено за її рахунок. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 половину судових витрат, понесених останньою при проведенні автотоварознавчої експертизи в розмірі 1716 гривень. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 704 гривні 80 копійок за позовні вимоги про стягнення аліментів та 851 гривню 71 копійок за позовні вимоги про розподіл майна подружжя. З даним рішенням не погодився відповідач ОСОБА_2 та подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати заочне рішення та ухвалити нове, яким шлюб між сторонами розірвати, у решті позовних вимог: за первісним позовом «ро розірвання шлюбу, стягнення аліментів на неповнолітню дитину та поділ майна подружжя» - відмовити. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна - задовольнити. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а викладені в ньому висновки такими, що не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи. Вказує на те, що суд навіть не намагався розібратися у ситуації, а рішення скопіював з позовної заяви. Заперечує проти висновків суду відносно припинення його права власності на автомобіль, оскільки він використовує його у своїй професійній діяльності. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України, а згоду на це він не надавав. При ухваленні рішення про стягнення аліментів суд не врахував того факту, що він вже має на виплаті рішення про сплату аліментів на користь другої дитини. Судом не встановлювалося дійсне матеріальне становище обох батьків, а саме який розмір заробітку має позивач, яка має школу-студію перманентного макіяжу. Також апелянт вважає, що районний суд порушив норми процесуального права щодо прийняття поданої ним зустрічної позовної заяви, не об`єднав його з первісним позовом ОСОБА_1 . Заперечує проти задоволення судом уточненої позовної заяви ОСОБА_1 , вказуючи на відсутність такої норми процесуального закону. Вважає, що судом першої інстанції порушення норми процесуального закону щодо його повідомлення належним чином про час та місце розгляду справи, про розгляд справи в заочному порядку не постановив окремо відповідної ухвали. Звертає увагу на те, що 27 листопада 2018 року судді Потетію А.Г. у справі за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна, яка була винесена у окреме провадження, (справа №2/545/1431/18) задоволений відвід головуючому судді, що зайвий раз, на думку апелянта, свідчить про процесуальні порушення, допущені судом. Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду судом апеляційної інстанції. Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, суд приходить до наступних висновків. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що 07 серпня 2009 року між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, який зареєстрований у Щербанівській сільській раді Полтавського району Полтавської області, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблений відповідний актовий запис №91 від 71 серпня 2009 року. Після реєстрації шлюбу дошлюбне прізвище « ОСОБА_1 » було змінено на прізвище чоловіка « ОСОБА_1 » (свідоцтво серії НОМЕР_1 ). Від шлюбу сторони мають спільну доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановлено, що неповнолітня донька проживає разом з позивачем і перебуває на її утриманні. З серпня 2007 року подружжя, сторони у справі, припинили спільне проживання окремо один від одного, припинили шлюбні стосунки та ведення спільного господарства, внаслідок чого їх спільне життя та збереження сім`ї. Між сторонами зникли взаємна повага та підтримка, відсутній намір зберегли шлюб та сім`ю. Примирення між подружжям не можливе. За час перебування в шлюбі у 2011 році подружжям був придбаний автомобіль Dacia Logan, реєстраційний номер НОМЕР_3 за 72000,00 гривень. Відповідно до висновку №1129 судової авто-товарознавчої експертизи від 10 серпня 2018 року ринкова вартість автомобіля «Dacia Logan», днз НОМЕР_3 станом на момент огляду 03 липня 2018 року становить 85171,40 гривень. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що збереження шлюбу між сторонами є неможливим та таким, що суперечить інтересам подружжя, а тому є підстави для задоволення вимоги про розірвання шлюбу. Також суд дійшов висновку, що відповідач має можливість надавати матеріальну допомогу (аліменти) на утримання дитини в розмірі ј частини всіх видів свого заробітку, а спільно придбане майно подружжя підлягає поділу з припинення права власності відповідача на автомобіль та виплатою компенсації в розмірі 42585,50 гривень. Апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції щодо розірвання шлюбу та стягнення аліментів обґрунтованим та таким, що ґрунтується на законі, виходячи з наступного. Спірні правовідносини врегульовуються нормами Сімейного кодексу України. Відповідно до ч.1 ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Згідно ч.3 ст.105 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду. Нормами положень ч. 1 ст. 110 Сімейного кодексу України визначено, що позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 у апеляційній скарзі не заперечує проти розірвання шлюбу з позивачем ОСОБА_1 , незважаючи на вимогу про скасування рішення у повному обсязі. У зв`язку з цим, з урахуванням норм ч. 1 ст. 367 ЦПК України, висновки місцевого суду в частині розірвання шлюбу між сторонами не є предметом дослідження в суді апеляційної інстанції. Щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої доньки. Відповідно до ст. 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Таким чином, дитині, в усякому разі, повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Такий належний рівень у будь-якому разі не повинен бути меншим, ніж прожитковий мінімум. Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно статі 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Відповідно до ч. 1 ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Частиною 2 ст. 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. При цьому, суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. При вирішенні питання щодо розміру утримуваних аліментів, місцевий суд врахував усі обставини справи, що відповідач ОСОБА_2 окрім спільної з позивачем доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має сина від першого шлюбу ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є працездатним, отримує дохід, має нерухоме майно. Встановивши зазначені обставини, визначив, що стягуваний розмір аліментів - ј частини доходу платника, що не перевищує загалом 50 % відрахувань з місячного доходу відповідача. Доводи апеляційної скарги щодо невірного визначення розміру аліментів є необґрунтованими. Апелянтом у додатках до апеляційної скарги надано рішення суду у відповідності до якого з нього стягнуто на користь ОСОБА_10 , ОСОБА_11 аліменти у розмірі Ѕ частини всіх видів заробітку доходу (а. с. 190, 224 Т-1). Однак копія вказаного судового рішення належним чином завірена не була. Вказане рішення датоване 27 листопада 2018 року, тобто після ухвалення заочного рішення Полтавським районним судом від 09 жовтня 2018 року, а тому не впливає на правомірність висновків місцевого суду у цьому провадженні. Окрім цього, вирішуючи питання обґрунтованості доводів апеляційної скарги, судом встановлено, що сумарний розмір аліментів за рішенням суду на утримання інших осіб із заробітку відповідача не перевищує 3/4 його доходу. Положеннями статті 128 КЗпП визначено обмеження розміру відрахувань із заробітної плати. При відрахуванні з заробітної плати за кількома виконавчими документами за працівником у всякому разі повинно бути збережено п?ятдесят процентів заробітку. При стягненні аліментів на утримання неповнолітніх дітей такі відрахування не можуть перевищувати сімдесяти відсотків. Відповідно до норми ч. 3 ст. 70 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків. У випадку погіршення матеріального становища платник аліментів не позбавлений права звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів відповідно до ст. 192 СК України. На даний час в матеріалах справи відсутні докази погіршення матеріального становища ОСОБА_2 , які б вказували на наявність підстав для застосування ст. 192 СК України. Щодо висновків місцевого суду в частині задоволення позовних вимог про розподіл спільного сумісного майна подружжя. Згідно ст. ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до ст.70 СК України та ст.372 Цивільного кодексу України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Згідно ст.71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Відповідно до ч . 1 статті 69 Сімейного кодексу України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Згідно п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК . Згідно до ст. 3 ЦК України, із змісту якої випливає неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та іншими законами. Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою стороною, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Згідно ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. У відповідності з вимогами ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Саме таке тлумачення норм матеріального права застосовується судами при вирішенні спорів . (постанови Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі № 22-ц-2772/11 (провадження № 6-81цс11), від 15 травня 2013 року у справі № 2/2312/325/11 (провадження № 6-37цс13) та від 23 листопада 2016 року у справі № 357/11232/14-ц (провадження № 6-1943цс16) ,постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17). У відповідності з вимогами п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню чи зміні у разі порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Нормами ч. 2 ст. 376 ЦПК України визначено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. З тексту рішення суду вбачається, що вирішенні спору місцевий суд не застосував вимог ст. 365 ЦК України при вирішенні спору, хоча встановлював фактичні обставини справи у відповідності до вказаної норми матеріального права. З матеріалів справи вбачається, що під час шлюбу сторони придбали автомобіля Dacia Logan, який є їх спільною сумісною власністю. Позивач ОСОБА_1 05 вересня 2018 року подала уточнену позовну заяву в частині позовних вимог про розподіл спільного сумісного майна, а саме: автомобіля Dacia Logan, реєстраційний номер НОМЕР_3 . У заяві просила суд визнати за нею право власності на автомобіль, виділити їй його в натурі, припинивши право власності відповідача ОСОБА_2 на частку у майні зі сплатою грошової компенсації в розмірі половини його вартості в сумі 42585,50 гривень, мотивувавши свої вимоги тим, що автомобіль є неподільною річчю, та спільне користування ним є неможливим. В процесі розгляду справи позивачем кошти в сумі 42585,50 гривень були внесені на депозитний рахунок, що відповідає вимогам процесуального та матеріального права. Встановивши дотримання вимог норм матеріального права суд дійшов висновків про задоволення позовних вимог. Доводи апелянта про те, що він використовує вказаний автомобіль для здійснення підприємницької діяльності жодним належним доказом не підтверджено . Необхідно також зазначити, що апелянтом не надано також жодного доказу на підтвердження факту, що припинення права спільної власності завдасть його інтересам істотної шкоди. Зустрічний позов ОСОБА_2 , на наявність якого посилається відповідач, не був об`єднаний в одне провадження з цим позовом ОСОБА_1 , а тому вимоги за ним не можуть бути предметом дослідження у цій справі. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених неб вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. З матеріалів справи вбачається, що справа розглядалася судом в загальному порядку. Підготовче судове засідання не проводилося. Відповідач був належним чином повідомлений щодо наявності вимог про розподіл спільного сумісного майна подружжя (а. с. -28 Т-1). Обґрунтованих заперечень та належних доказів у спростування доводів позивача ОСОБА_2 чи його представник не надав. В судові засідання протягом усього розгляду справи, який тривав з листопада 2017 року до жовтня 2018 року, з періодом зупинення провадження на час проведення автотоварознавчої експертизи, не з`явився. Згідно з вимогами ст. 12, 49, 64, 81, 89 ЦПК України особа, яка бере участь в справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 ЦПК України. Суд оцінює належність, допустимість достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності. З матеріалів справи вбачається, що відповідач та його представник неодноразово належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи (а.с. 46, 86, 131 Т-1). Після відновлення провадження по проведенню товарознавчої експертизи, призначене на 05 вересня 2018 року відповідач не з`явився. Від його представника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату по причині зайнятості в іншому судовому процесі. В наступне судове засідання, призначене на 21 вересня 2018 року відповідач знову не з`явився, а від його представника надійшло повідомлення про те, що ним поданий зустрічний позов, який у зв`язку з невідповідністю вимогам процесуального закону залишений без руху для усунення недоліків. У подальші судові засідання, призначені на 04 жовтня 2018 року та 09 жовтня 2018 року ні відповідач, ні його представник не з`явилися. З огляду на це, заперечення апелянта в частині порушення судом норм процесуального права та ухвалення заочного рішення без належного його повідомлення, не знаходять свого підтвердження та спростовуються доказами, які містяться в матеріалах справи. Таким чином доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростували. Разом з тим враховуючи ту обставину, що в мотивувальній частині судового рішення місцевий суд не послався на вимоги ст. 365 ЦК України рішення місцевого суду підлягає зміні, уточненню в застосуванні норм матеріального права. Підстави для зміни розподілу рішення суду в частині судових витрат судом апеляційної інстанції не встановлено. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відхилення доводів апеляційної скарги в, а зміна судового рішення не змінює його суті , судові витрати ОСОБА_2 , пов`язані з переглядом справи в суді апеляційної інстанції компенсації не підлягають Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.. Заочне рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 09 жовтня 2018 року, змінити. Зазначити, що при вирішення спору щодо припинення права власності підлягала застосуванню норма ст. 365 ЦК України. В іншій частині рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 09 жовтня 2018 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя : П.С. Абрамов Судді: С.М. Бондаревська О.В. Чумак