Постанова 4813 № 494/153/19

Номер провадження: 22-ц/813/5068/20 Номер справи місцевого суду: 494/153/19 Головуючий у першій інстанції Дєтков О. Я. Доповідач Дрішлюк А. І. Категорія: 27 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 травня 2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д., при секретарі судового засідання Павлючук Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Березівського районного суду Одеської області від 17 жовтня 2019 року в цивільній справі за позовом представника АТ КБ «Приватбанк» Кіріченка Віталія Михайловича до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - ВСТАНОВИВ: 06 лютого 2019 року представник АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до Березівського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 , посилаючись на те, що відповідач звернулась до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву б/н від 16 квітня 2014 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 1000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Однак остання порушує свої зобов`язання за вказаним договором і станом на 20 січня 2019 року має заборгованість на загальну суму 20281,71 грн., у зв`язку з цим представник позивача просить стягнути з відповідача вказану суму заборгованості за кредитом і судові витрати на користь банку, та у разі неявки в судове засідання відповідача, не заперечує проти розгляду справи за відсутності представника банку і винесення заочного рішення (а.с 4-35). 17 жовтня 2019 року рішенням Березівського районного суду Одеської області (суддя Дєткова О.Я.) позовну заяву представника АТ КБ «Приватбанк» Кіріченка Віталія Миколайовича до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь АТ КБ «Приватбанк» 20281 грн. 71 коп. і судовий збір 1921 грн., а всього 22202 грн. 71 коп. (а.с 98-100). 14 січня 2020 року засобами поштової кореспонденції ОСОБА_1 направила апеляційну скаргу до Одеського апеляційного суду на рішення Березівського районного суду Одеської області від 17 жовтня 2019 року. Скаржник не погоджується з вказаним рішенням, вважає його прийнятим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вважає, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги письмовий відзив на позовну заяву, не надана йому належна правова оцінка. А саме, в умовах кредитного договору не міститься підпису відповідача. При цьому суд першої інстанції не встановив наявності належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов`язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту, чи в межах позовної давності позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Скаржник зазначає, що на копії заяви, наданої представником АТ КБ «Приватбанк» відсутні відомості, щодо кредитної картки та граничної суми кредитного ліміту, крім цього відсутня грошова сума, яка була отримана на кредитну картку, відсутній вид виданої карти, в розрахунку взагалі вказано соціальну карту для виплат замість кредитної. На думку скаржника, при постановленні рішень, суди застосовують положення ЦК України стосовно договорів приєднання. Однак, вище вказані правочини не можна вважати договорами приєднання, оскільки позивачем не надаються докази на підтвердження того, що зазначені документи є формуляром або іншою стандартною формою, затвердженою належним чином. Апелянт просить скасувати рішення першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовити, стягнути з АТ КБ «Приватбанк» судовий збір у розмірі 2881 грн. 50 коп. Крім того, апелянт просить поновити строк на оскарження апеляційної скарги. 30 квітня 2020 року від представника АТ КБ «Приватбанк» - Яковлевої-Ангеловської О.О. на електронну пошту апеляційного суду надійшли письмові пояснення на апеляційну скаргу у яких зазначає, що на виконання приписів ст. ст. 81, 82 ЦПК України позивачем на підтвердження факту укладання кредитного договору та наявної за ним заборгованості було надано: копію кредитного договору, розрахунок заборгованості, копію паспорту відповідача, виписку по рахунку. Представник позивача також зазначає, що законодавством не встановлено обов`язку кредитора відбирати підпис позичальника під наданою інформацією, доказом наявності факту ознайомлення відповідача з умовами кредитування є положення ч. 2 ст. 638, ч.2 ст.642 ЦК України, тобто фактичне прийняття позиції до укладання договору дією. Окрім цього відповідно до анкети-заявки відповідач ознайомився з умовами та привалами та своїм підписом підтвердив факт отримання повної інформації про умови та привила кредитування ПриватБанку. З приводу посилань скаржника на позицію ВП ВС, викладену у постанові від 03.07.2019 року у справі №342/180/17 зазначає, що її застосування є необґрунтованим, аде у даній цивільній справі позивачем, на відміну від справи №342/180/17 надано докази тотожності Умов та правил надання банківських послуг, наданих банком при поданні позовної заяви, Умовам та привалам, що були чинні на момент підписання відповідачем заяви позичальника. Також позивачем відмічається активне використання ОСОБА_1 кредитного рахунку. Окрім цього представник АТ КБ «Приватбанк» - Яковлева-Ангеловська О.О. посилається з позиції ВС, викладені в постанові від 10.04.2019 року у справ №356/1635/16-ц, постанові від 28.03.2019 року у справі№428/2873/17, постанові від 06.02.2018 року у справі №755/2720/16-ц, постанові від 17.04.2019 року у справі №666/388/16-ц. Щодо посилань скаржника на пропуск позивачем строку позовної давності відмічає, що згідно з довідки про видачу кредитних карт, строк дії кредитної картки - до останнього дня 12.2021 року, отже позивач звернувся до суду із вказаним позовом до спливу строку позовної давності. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Березівського районного суду Одеської області від 17 жовтня 2019 року було відкрито в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи. З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 15, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Предметом розгляду даної справи є стягнення заборгованості за кредитним договором. Приймаючи рішення у справі суд першої інстанції виходив з того, що у порушення норм закону та умов договору відповідач за договором б/н від 16 квітня 2014 року свої зобов`язання належним чином не виконує та згідно з розрахунком заборгованості станом на 20 січня 2019 року має заборгованість на загальну суму 20281,71 грн. Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції та звертає увагу на наступне. Відповідно до п.2,3 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. 16.04.2014 р. між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір з ОСОБА_1 , шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. У заяві зазначено, що відповідач згодний з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість за вказаним договором станом на 20 січня 2019 року відповідач має заборгованість на загальну суму 20281-71 грн., у тому числі: тіло кредиту - 1201,45 грн, нараховано відсотків за користування кредитом - 9002-47 грн., заборгованість за пенею - 8635-80 грн., штраф (фіксована частина) - 500 грн. та штраф (процентна складова) - 941-99 грн (а.с. 7-10). За обставинами даної справи Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість по процентам за користування кредитом, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 16.04.2014 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1,2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Згідно із ч.1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (16.04.2014 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (06.02.2019 року), тобто, кредитор міг додати до позовної заяви «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Отже, надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Встановлюючи обставини, що мають значення для справи, суд зобов`язаний перевіряти докази безпосередньо та на підставі їх оцінки робити висновки щодо підтвердження або непідтвердження стороною фактів, на які вона посилається як на підставу позову або заперечуючи проти нього, що встановлюється положеннями ст. ст.. 12, 77, 80, 81, 89 ЦПК України. Разом з тим, в порушення вимог встановлених ЦПК України, позивачем до позовної заяви не було надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження обставин, на які він посилається у позовній заяві, а саме факту погодження між сторонами умов кредитування (відсотків, штрафів, пені). Таким чином, з огляду на викладене апеляційний суд погоджується з доводами сторони відповідача та вважає, що позивачем не доведені обставини надання відповідачу кредиту згідно Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, долучених до позову. При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Як було вище зазначено відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Таким чином, суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з боржника тіла кредиту в розмірі 1201,45 грн. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні 16.04.2014 року договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимоги, передбачені частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Аналогічна позиція міститься в постанові Верховного суду від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19), в постанові від 26.02.2020 року по справі № 755/557/19. Щодо посилань позивача на те, що ним було надано належні докази на підтвердження тотожності Умов та правил надання банківських послуг, наданих банком при поданні позовної заяви, Умовам та правилам, що були чинні на момент підписання відповідачем заяви позичальника, апеляційний суд звертає увагу на наступне. Дійсно, як вбачається з матеріалів справи до відповіді на відзив позивачем було додано копію наказу «Об утверждении Условий и Правил предоставления банковских услуг для ПриватБанка и всех дочерних банков» від 06.03.2010 проте додана копія (роздруківка з інтеренту) не свідчить в остаточному підсумку про узгодження між сторонами саме цієї редакції правил джля застосування у відносинах між сторонами (а.с.84-85). Тому вони не підтверджують обставин затвердження будь-яких Умов та Правил надання банківських послуг, внесення змін до них, і обставини обізнаності та згоди відповідача на саме ті Умови та Правила надання банківських послуг, які долучені банком до позову в обґрунтування своїх вимог. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Щодо посилань скаржника, на те, що позивачем було пропущено строк позовної давності при зверненні до суду із вказаним позовом, апеляційний суд звертає увагу на наступне. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно з ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України) та спеціальна позовна давність в один рік ( ст. 258 ЦК) застосовується, якщо сторони не уклали в письмовій формі договір про її збільшення (ст. 259 ЦК). Частиною 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Як вбачається з матеріалів справи, картка отримана відповідачем за кредитним договором б/н від 16.04.2014 року має термін дії до останнього дня 12/21 року, тобто строк дії договору (кінцевий термін повернення кредитних коштів в повному обсязі) спливає 31.12.21 року (а.с.78). З огляду на те, що з даним позовом банк звернувся до суду 06.02.2019 року (а.с. 4), тому строк позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту ним не пропущено. В письмових поясненнях на апеляційну скаргу також міститься посилання на практику Верховного суду щодо спірних відносин, однак апеляційний суд звертає увагу апелянта, що відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. В даному випадку такою є правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № №342/180/17, за змістом якої банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Апеляційний суд у цьому зв`язку звертає увагу представника позивача, що відповідно до розрахованої ним заборгованості за договором кредитування станом на 20.01.2019 р. заборгованість за кредитом становить 1201,45 гривень. Отже, враховуючи вище наведене, оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, апеляційний суд на підставі ст. 376 ЦПК України частково задовольняє апеляційну скаргу, оскаржуване рішення суду першої інстанції скасовує та ухвалює нове рішення про часткове задоволення позову. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Березівського районного суду Одеської області від 17 жовтня 2019 року - скасувати. Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»(код ЄДРПОУ 14360570, м. Київ, вул. Грушевського, буд.1Д); місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, р/р НОМЕР_2 (для погашення заборгованості та судових витрат) тіло кредиту за договором № б/н від 16.04.2014 року в сумі 1201,45 грн. У решті позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК», (юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, р/р НОМЕР_2 (для погашення заборгованості та судових витрат) судовий збір за подачу позовної заяви, пропорційна задоволених вимог у розмірі 113 (сто тринадцять) грн. 79 (сімдесят дев`ять) коп. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК», (юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 ) судовий збір за подачу апеляційної скарги, пропорційно задоволених вимог у розмірі 170 грн. (сто сімдесят). Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк Р.Д. Громік М.М. Драгомерецький 22.05.2020 року м. Одеса