Постанова 4813 № 495/2952/18
від 25.05.2020 ·Номер провадження: 22-ц/813/2041/20 Номер справи місцевого суду: 495/2952/18 Головуючий у першій інстанції Прийомова О. Ю. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25.05.2020 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 495/2952/18 Номер провадження: 22-ц/813/2041/20 Одеській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач), - суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М., учасники справи: - позивач - Комунальне підприємство «Житлово-комунальне господарство смт. Сергіївка», - відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у передбаченому ст. 369 ЦПК України порядку цивільну справу за позовною заявою Комунального підприємства «Житлово-комунальне господарство смт. Сергіївка» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського районного суду Одеської області, ухвалене у складі судді Прийомової О.Ю. 18 вересня 2019 року, повний текст рішення складено 27 вересня 2020 року, встановив: У квітні 2018 року КП «Житлово-комунальне господарство смт. Сергіївка» звернулося до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить: 1) поновити строк позовної давності за період з 01.07.2011 року по 02.04.2015 року; 2) стягнути з ОСОБА_1 на користь КП «Житлово-комунальне господарство смт. Сергіївка» заборгованість у сумі - 8 666,80 грн.; 3) судові витрати в сумі - 1762 грн. покласти на відповідача. КП «Житлово-комунальне господарство смт. Сергіївка» обґрунтовує позовні вимоги тим, що ОСОБА_1 має у власності квартиру, в якій проживає за адресою: АДРЕСА_1 , користується житлово-комунальними послугами (послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, а також послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з вивезення твердих побутових відходів), які надає КП «Житлово-комунальне господарство смт. Сергіївка». Позивач стверджує, що ОСОБА_1 за період з липня 2011 року по 02.04.2018 року не в повному обсязі сплачує за надані останньому позивачем послуги щодо утримання будинків, споруд та прибудинкової території, а також послуги щодо централізованого водопостачання та водовідведення, послуги щодо вивозу твердих побутових відходів, у зв`язку із чим утворилась заборгованість за період з 01.07.2011 року по 03.04.2015 року в сумі - 4 202,62 грн. та за період з 03.04.2015 року по 03.04.2018 року в сумі - 3 968,35 грн.. Вказує, що відповідач періодично за період з 01.07.2011 року по 03.04.2015 року здійснював оплату, яка перевищувала нарахування, тим самим визнав свій борг. Однак, у повному обсязі не оплачував послуг з водовідведення і каналізації, та станом на 03.04.2018 року утворилась заборгованість у сумі - 8 666,80 грн.. Разом з тим, позивач зазначив, що КП «Житлово-комунальне господарство смт. Сергіївка» зі свого боку продовжує виконувати свої обов`язки, та забезпечує надання боржнику послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, вивіз твердих побутових відходів, а також послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, відповідно до ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу на проведення ремонтних і профілактичних робіт, ліквідації аварії та її наслідків. Відповідачу було надіслано листа з попередженням про наявність заборгованості і необхідність сплати та було надано достатньо часу на погашення заборгованості, але донині у добровільному порядку погасити наявну заборгованість відповідач не має наміру (а. с. 2 - 4). Представник позивача у судовому засіданні суду першої інстанції позовні вимоги підтримав, просив задовольнити їх в повному обсязі з наведених у позові підстав. Представник відповідача в судовому засіданні суду першої інстанції проти задоволення позовних вимог заперечувала. Просила у задоволенні позовних вимог відмовити. Рішенням Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 18 вересня 2019 року вищезазначені позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Житлово-комунальне господарство смт. Сергіївка» заборгованість за житлово-комунальні послуги (з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, централізованого водопостачання та водовідведення, послуг з вивозу твердих побутових відходів) у сумі 8 666,80 грн.. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Житлово-комунальне господарство смт. Сергіївка» судові витрати в сумі - 1 762 грн.. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що перебіг строку позовної давності переривався оплатою ОСОБА_1 вартості комунальних послуг, у зв`язку із чим застосування до вищевказаних правовідносин строку позовної давності є недоречним, так само як і його поновлення. Суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що позивачем доведено наявність у відповідача заборгованості за користування відповідачем комунальних послуг (з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, централізованого водопостачання та водовідведення, послуг з вивозу твердих побутових відходів). Посилання відповідача на заяви та акти-претензії щодо надання неналежної якості до його будинку комунальних послуг не звільняє його від обов`язку щодо сплати спожитих ним комунальних послуг. Крім того, час, коли послуги надавались не в повному обсязі враховано при розрахунку позивачем заборгованості, а актами виконаних робіт підтверджено надання послуг згідно переліченого списку КП «Житлово-комунальне господарство смт. Сергіївка». Отже, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено висновки про те, що позовні вимоги КП «Житлово-комунальне господарство смт. Сергіївка» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню (а. с. 133 - 138). ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт вказує на те, що судом першої інстанції стягнуто саме з нього заборгованість за користування комунальних послуг всупереч того, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є спільною частковою власністю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .. Крім того, зазначає про те, що відсутність застосування строків позовної давності у даній справі має наслідком порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства. КП «Житлово-комунальне господарство смт. Сергіївка» згідно наявного у справі повідомлення про вручення поштового відправлення отримало копію ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі та копію апеляційної скарги з пропозицією надати відзив протягом встановленого строку. Правом надання відзиву не скористалося. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надійшов. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (їх виклик). У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ст. 274 ЦПК України дана справа відноситься до категорії малозначних. Згідно зі ст. 369 ЦПК України справу розглянуто без виклику її учасників. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів зазначає наступне. Згідно із ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Статтями 5, 12, 13, 81, 83 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. Колегія суддів вважає, що рішення суду вищевказаним вимогам норм процесуального права у повній мірі не відповідає. Суд першої інстанції на підставі наявних у справі, наданих її учасниками та досліджених судом доказів дійшов невірного висновку про недоречність застосування строків позовної давності у даній справі, як наслідок невірним є висновок суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог у повному обсязі, а саме стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі - 8666,80 грн.. Висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального (ст. ст. 251, 252, 256, 257, 264 ЦК України) та процесуального (ст. ст. 263, 264 ЦПК України) права. На підставі наявних у справі, наданих її учасниками та досліджених судом доказів встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини. На підставі рішень виконавчого комітету Сергіївської селищної ради № 155 від 17.06.2011 року та № 156 від 17.06.2011 року, КП «Житлово-комунальне господарство смт. Сергіївка» визначено виконавцем/виробником послуг з централізованого водопостачання та водовідведення в смт. Сергіївка, та з утримання будинків споруд та прибудинкових територій комунальної форми власності з «01» липня 2011 року. Рішеннями виконавчого комітету Сергіївської селищної ради №114 від 12.06.2009 року, № 185 від 27.08.2010 року № 36 від 03.02.2011 року, № 229 від 30.09.2010 року, № 94 від 26.04.2013 року встановлені та затверджені тарифи для населення на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій смт. Сергіївка, на послуги з вивозу, складуванню та захороненню твердих побутових відходів, на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення для населення. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач є споживачем комунальних послуг, що надає КП «Житлово-комунальне господарство смт. Сергіївка», та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно розрахунку заборгованості (звіту), затвердженого КП «Житлово-комунальним господарством смт. Сергіївка», за період з липня 2011 року по квітень 2018 року за ОСОБА_1 рахується заборгованість за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, а також послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з вивозу твердих побутових відходів у розмірі - 8 666, 80 грн.. Рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, що було доставлено на адресу ОСОБА_1 14.12.2018 року, відповідача повідомлено про існування наведеної вище заборгованості. Між сторонами виникли правовідносини щодо стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги. Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг визначено Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, чинній станом на день виникнення спірних правовідносин). Предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг. Суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом. Згідно з частинами другою, третьою, четвертою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником. Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» регулювання у сфері житлово-комунальних послуг здійснюється на підставі стандартів, нормативів, норм і правил, які встановлюють комплекс якісних та кількісних показників і вимог, які регламентують вироблення та виконання житлово-комунальних послуг з урахуванням соціальних, економічних, природно-кліматичних та інших умов регіонів та населених пунктів. Згідно з статтями 7, 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить, зокрема, встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону; визначення виконавця житлово-комунальних послуг відповідно до цього Закону в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладення договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Виробником і постачальником зазначених вище житлово-комунальних послуг і послуг з утримання будинку і прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_2 , є КП «Житлово-комунальне господарство смт. Сергіївка». Позивач у справі у період часу, за який порушується питання про стягнення заборгованості за комунальні послуги і послуги з утримання будинку і прибудинкової території, був належною обслуговуючою організацією, а тому має права, передбачені частиною першою статті 24 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Згідно з пунктом 3 частини другої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов`язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором. Враховуючи наведене, обов`язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця. Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. У частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до статті 179 ЖК України користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов`язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України (далі - Правила). Згідно з пунктом 7 зазначених Правил власник квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Обов`язок по оплаті житлово-комунальних послуг, утримання будинку і прибудинкової території в будинках (квартирах) приватного житлового фонду покладено на власника. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Таким чином, правовідносини, в яких замовник зобов`язаний оплатити надану послугу у грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовими зобов`язаннями. Тобто, згідно із зазначеними правовими нормами споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. З урахуванням наведеного відсутність укладеного між сторонами договору не є підставою для несплати за надані позивачем і спожиті відповідачем житлово-комунальні та інші послуги. Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2019 року (справа № 753/1391/17, провадження № 61-34537св18), від 21 листопада 2019 року (справа № 464/5927/15, провадження № 61-33479св18). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Натомість, календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України). За правилами статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Суди повинні дослідити графік погашення заборгованості та встановити чи передбачають умови договору виконання зобов`язання частинами або у вигляді періодичних платежів, і у випадку вчинення боржником оплати чергового платежу, чи не свідчить така дія про визнання лише певної частини боргу, а відтак така не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. До подібного висновку Верховний Суд України дійшов у правовій позиції від 09.11.2016 року по справі № 6-1457цс16, від якої в подальшому не було відступлено Верховним Судом. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку про те, що позовна давність за вищевказаними вимогами позову про стягнення заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги, сплату яких визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Як зазначалось вище, КП «Житлово-комунальне господарство смт. Сергіївка» звернулося до суду з вищезазначеним позовом 04.04.2018 року. Отже, вищевказані вимоги позову щодо стягнення заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги, яка є наслідком несплати таких послуг відповідачем у строковий період з 04.04.2015 року по 04.04.2018 року, є такими, які заявлено у строк, у межах якого позивач може звернутися до суду з вищевказаними вимогами про захист свого цивільного права або інтересу, у розумінні приписів статтей 256, 257 ЦПК України. Вбачаючи вказане, судом першої інстанції правомірно задоволено вимоги позову про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги у розмірі - 3968, 35 грн., яка є наслідком несплати таких послуг відповідачем у строковий період з 04.04.2015 року по 04.04.2018 року. Між тим, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоречність застосування строків позовної давності у даній справі, так як переривання строку позовної давності у даній справі не має наслідком додержання такого строку щодо вимог позову про стягнення заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги, які є наслідком несплати таких послуг відповідачем у строковий період з 01.07.2011 року по 03.04.2015 року, тому не підлягають задоволенню вимоги позову про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги у розмірі - 4202, 62 грн., яка є наслідком несплати таких послуг відповідачем у строковий період з 01.07.2011 року по 03.04.2015 року. З огляду на вищевикладені приписи та з урахуванням відомостей матеріалів справи позивачем пропущено строк позовної давності щодо стягнення з відповідача заборгованості, яка утворилася у вказаний у попередньому абзаці строковий період. Крім того, пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина п`ята стаття 267 ЦК України). В позовній заяві позивач просить зокрема поновити строк позовної давності щодо стягнення з відповідача заборгованості, яка утворилася за період з 01.07.2011 року по 02.04.2015 року. Між тим, матеріали справи не містять доказів поважності причин пропуску позовної давності щодо стягнення з відповідача заборгованості, яка утворилася за період з 01.07.2011 року по 02.04.2015 року. З огляду на вищевикладене, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позову щодо поновлення строку позовної давності щодо стягнення з відповідача заборгованості, яка утворилася за період з 01.07.2011 року по 02.04.2015 року. Отже, викладена у даному абзаці вимога є безпідставної та не підлягає задоволенню. Доводи апеляційної скарги щодо необхідності застосування строків позовної давності є обґрунтованими. Відповідно до частини першої статті 316, частин першої, другої статті 317 ЦК України, право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Згідно частин першої, другої статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Згідно частин першої, другої статті 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Згідно частини першої статті 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Статтею 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Відповідно до вимог частини першої статті 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Пленум Верховного Суду України у пункті 14 постанови від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз`яснив, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов. Стаття 360 ЦК України передбачає, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном. З огляду на вищевикладене доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції неправомірно стягнуто саме з нього заборгованість за користування житлово-комунальними послугами всупереч того, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є спільною частковою власністю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , є такими, які не мають наслідком відмову/часткову відмову у позові. Апелянт не позбавлений можливості в подальшому вимагати від ОСОБА_2 , ОСОБА_3 здійснених ним витрат з утримання спільного майна. Інших доводів апеляційна скарга не містить. Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 є частково обґрунтованою, а тому підлягає частковому задоволенню. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати судове рішення суду першої інстанції повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення по суті позовних вимог. Підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення по суті позовних вимог є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Ураховуючи, що невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення вимог позову, а саме про стягнення з відповідача на користь позивача - 3 968, 35 грн. заборгованості за користування житлово-комунальними послугами. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Таким чином, необхідно змінити розподіл судових витрат. Керуючись ст. ст. 133, 141 ЦПК України, підлягають стягненню: 1) з ОСОБА_1 на користь позивача понесені останнім та документально підтверджені судові витрати, а саме судовий збір, сплачений за подання позову пропорційно розміру задоволеним позовним вимогам (46%) у розмірі - 810,52 грн. = 1762,00 грн. (а. с. 1) х 46%; 2) з позивача на користь ОСОБА_1 понесені останнім та документально підтверджені судові витрати, а саме судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги пропорційно розміру відмовленим у задоволенні позовним вимогам (54%) у розмірі - 1 480,08 грн. = 2 643,00 грн. х 54%. Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків передбачених підпунктами а), б), в) вищевказаного пункту. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Білгород-Дністровського районного суду Одеської області від 18 вересня 2019 року - змінити. Позовну заяву Комунального підприємства «Житлово-комунальне господарство смт. Сергіївка» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Комунального підприємства «Житлово-комунальне господарство смт. Сергіївка» (Код ЄДРПОУ - 37645598) заборгованість за житлово-комунальні послуги (з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, централізованого водопостачання та водовідведення, послуг з вивозу твердих побутових відходів) у сумі - 3968 (три тисячі дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 35 копійок. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Комунального підприємства «Житлово-комунальне господарство смт. Сергіївка» (Код ЄДРПОУ - 37645598) судові витрати в сумі 810 (вісімсот десять) гривень 52 копійки. Стягнути з Комунального підприємства «Житлово-комунальне господарство смт. Сергіївка» (Код ЄДРПОУ - 37645598) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) судові витрати в сумі 1 480 (тисяча чотириста вісімдесят) гривень 08 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Судді: С. О. Погорєлова О. М. Таварткіладзе