Постанова 4812 № 484/583/20

25.05.20 22-ц/812/863/20 Єдиний унікальний номер справи 484/583/20 Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П. Провадження №22-ц/812/863/20 П О С Т А Н О В А іменем України 25 травня 2020 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого Лисенка П.П., суддів: Серебрякової Т.В. та Самчишиної Н.В., із секретарем судового засідання Цуркан І.І., за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, яке ухвалене 23 березня 2020 року, у приміщенні названого суду, під головуванням судді Шикері І.А., у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и л а: 09 лютого 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі-Банк, кредитодавець або позивач) пред`явило до ОСОБА_1 (далі -позичальник або відповідач) вищезазначений позов, який обґрунтовувало наступним. Відповідно до кредитного договору від 17 серпня 2010 року ОСОБА_1 отримала в Банку кредит у розмірі 2 000 гривень, у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, зі сплатою відсотків на суму залишку заборгованості за кредитом, які зазначені в Тарифах Банку, з кінцевим строком повернення, що відповідає строку дії картки. Банк взяті на себе обов`язки за названим договором виконав у повному обсязі, в той час, як позичальник свою частину обов`язків належним чином не виконала, не вчасно та не у повному обсязі сплачувала встановлені договором щомісячні платежі, у зв`язку з чим станом на 31 грудня 2019 року у неї утворилася заборгованість перед Банком у розмірі 11 037 гривень 62 копійки, з яких: - 2 173 гривні 20 копійок заборгованість за тілом кредиту; - 6762 гривні 63 копійки заборгованість по процентам; - 1 100 гривень заборгованість за пенею; - 500 гривень штрафу (фіксована частина); - 501 гривня 79 копійок - штрафу (процентна складова). Посилаючись на виписані вище обставини, Банк просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість, у вказаному вище розмірі та понесені ним судові витрати у розмірі 2 102 гривні. Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 березня 2020 року позов Банку задоволено частково. З відповідача на користь Банку стягнуто заборгованість за тілом кредиту у сумі 2 173 гривні 20 копійок та судовий збір. Не погодившись із вказаним рішенням суду, Банк подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, і неправильне застосування судом норм матеріального права, просив рішення суду першої інстанції, в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення відсотків та неустойки скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Банку в цій частині. Апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду І інстанції без змін, виходячи з наступних підстав. Вирішуючи спір таким чином, як викладено в оскаржуваному рішення, районний суд виходив з того, що сторони перебувають у правовідносинах, підставою виникнення яких є дійсний договір кредиту. Відповідач отримала за ним грошові кошти від Банку та частково повернула, залишившись винною Банку 2 173 гривні 20 копійок за тілом кредиту, що дало суду підстави для висновку про необхідність їх стягнення. Стосовно ж інших вимог Банку, а саме, про стягнення відсотків, пені та штрафів, то в їх стягненні судом відмовлено, у зв`язку з їх недоведеністю. Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду, в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом І інстанції, вважає їх вірними, обґрунтованими й законними. Так, за Конституцією України, ст.4,49ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів. Відповідно до статей 1, 3 ЦК України, 2, 4, 12-13, 367ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, слід зауважити, що, виходячи із загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, в порядку цивільного судочинства регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Відмова від такого права є недійсною. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. При цьому, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, для чого роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав. В силу ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, цивільні права та обов`язки виникають із договорів та інших правочинів, зміст яких, відповідно до статей 203-204, 215 ЦК України, не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; вони вчинені у формі, встановленій законом, особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, за їх вільного волевиявлення і відповідно до їх внутрішньої волі і спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Недодержання виписаних вимог в прямо визначених законом випадках робить договір (правочин) нікчемним, а у разі відсутності такого зазначення - може тягнути його недійсність (у повному обсязі або окремої його частини) за судовим рішенням. Якщо недійсність договору прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним - то він є правомірним і підлягає виконанню сторонами. Судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду. Відповідно до статей 12, 78, 81, 263ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» Про судове рішення у цивільній справі - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість. Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77 - 78, ч.ч. 3-4 ст. 82, 89ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. Правовідносини щодо стягнення заборгованості за кредитним договором регулюються положеннями Цивільного кодексу України. Відповідно до вимог статей 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу. Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України). Відповідно до вимог статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). З матеріалів справи вбачається, і, таке встановлено судом 1 інстанції, 17 серпня 2010 року між Банком та ОСОБА_1 укладено договір б/н, який складається з анкети-заяви позичальника про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в «Приватбанку», Умов надання та правил банківських послуг та Тарифів Банку (а.с. 9,10-34). Анкета-заява підписана позичальником 17 серпня 2010 року, не містить суму кредитного ліміту та не містить базову процентну ставку за кредитом (а.с. 9, 94- 95). Відповідно до розрахунку заборгованості та виписки з особового рахунку (а.с. 97-102), позичальник взяла у Банку 2 173 гривні 20 копійки, користувалася ними, знімаючи та погашаючи періодичними платежами, проте оплату проводила нерегулярно та не в повному обсязі, залишившись виннною за тілом кредиту названу грошову суму. Виходячи з наведеного, Банк просив стягнути заборгованість за тілом кредиту станом на 31 грудня 2019 року у розмірі 2 173 гривні 20 копійок, і така його вимога підлягала задоволенню, бо іншого з матеріалів справи не вбачається. Що ж до інших грошових сум, які Банк вимагав до стягнення, у вигляді процентів за користування кредитом, то вони задоволенню не підлягали, виходячи з наступних підстав. Банк, пред`являючи вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором, просив у тому числі, крім кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема: заборгованості за процентами, за користування кредитом; пенею та штрафу - за несвоєчасне повернення кредиту та несплату процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі щодо розміру і порядку їх нарахування, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", "Універсальна Контраст», «Універсальна GOLD» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", "Універсальна, 55 днів пільгового періоду "Універсальна Контраст»,«Універсальна GOLD» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, порядок та строк їх повернення, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці - Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів) саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться . За частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника разом з позикою і процентів від її суми, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Відповідно до частини 1 статті 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на час укладення договору) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку (частина 3 статті 1056-1 ЦК України). В разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати проценту ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором (частина 4 статті 1056-1 ЦК України), про що кредитодавець зобов`язаний повідомити позичальника. Між тим, у заяві позичальника від 17 серпня 2010 року процентна ставка не зазначена, але до апеляційної скарги Банк надав довідку про Умови кредитування, в якій зазначена процентна ставка 2,5% на місяць (30% на рік). У вказаній заяві міститься підпис відповідача (а.с.107). Проте у подальшому, банком в односторонньому порядку збільшено процентну ставку- з 1 вересня 2014 року до 34,8% та з 1 квітня 2015 року до 43,2% річних При цьому, у матеріалах справи відсутні підтвердження щодо належного повідомлення та ознайомлення позичальника про це. За такого та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами і штрафних санкцій, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки вони достовірно не підтверджують вказаних обставин. Така позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року у справі №342/180/17 та є підставою для застосування до правовідносин, що виникли між учасниками даної цивільної справи. Щодо вимоги Банку про стягнення заборгованості за тілом кредиту, то вони підлягали задоволенню, оскільки підтверджуються заявою позичальника з його підписом, розрахунком та випискою, що вірно констатував у своєму рішенні і суд І інстанції. Стосовно ж вимоги по стягненню відсотків за користування кредитними коштами, які Банк заявляв, то вона повинна розраховуватися виходячи із фіксованої ставки 2,5% на місяць (30% на рік).. Саме таке вбачається з виписки з особового рахунку (а.с. - 97-102), згідно якої позичальник, у декілька прийомів, взяла 5 034 гривні 30 копійок кредитних коштів, а повернула та сплатила банку 10 038 гривень 22 копійки. Різниця в сумі боргу за процентами виникла внаслідок проведення Банком розрахунку, виходячи з підвищеного відсоткової ставки - 43,2 %, а не 30 % - як сторони домовлялися, при тому, що даних про належне повідомлення відповідача про збільшення процентної ставки, у справі немає. З огляду на викладене, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Миколаївського апеляційного суду приходить до висновку, що вимоги Банку про стягнення відсотків - не підлягають задоволенню. За такого, апеляційну скаргу Банку слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Оскільки рішення суду першої інстанції не скасовано, то відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача не підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, судова колегія, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 березня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий П.П. Лисенко Судді: Н.В. Самчишина Т.В. Серебрякова Повний текст постанови складено 26 травня 2020 року