Постанова Луганський апеляційний суд № 409/685/19

Головуючий суду 1 інстанції - Максименко О.Ю. Доповідач -Авалян Н.М. Справа № 409/685/19 Провадження № 22-ц/810/508/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 вересня 2020 року м.Сєвєродонецьк Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Авалян Н.М. суддів Лозко Ю.П., Орлова І.В. за участю секретаря судового засідання Лобанцева С.Ю. розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 11 червня 2020 року ВСТАНОВИВ: 19 березня 2019 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № б/н від 19 листопада 2014 року, що утворилась станом на 26 лютого 2019 року, у розмірі 19198,15 грн., з яких: 8517,27 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 3461,54 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 5078,95 грн - пеня за прострочене зобов`язання; 750 грн. - пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; 500 грн. - штраф фіксована частина та 890,39 грн. - штраф процентна складова. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем, як позичальником своїх зобов`язань з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом за договором банківського обслуговування, який був укладений між сторонами шляхом підписання відповідачем заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 11 червня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 1926,47 грн. (тіло кредиту).У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позову та задовольнити позов у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обгрунтовані посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, позивач вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача процентів за користування кредитом, оскільки встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а останній його не повернув, у суду не було підстав для відмови у позові про стягнення процентів за користування кредитом. Також, позивач вказує на те, що відповідач користувався грошовими коштами, частково виконував умови кредитного договору, отже визнав свої зобов`язання за угодою та розміри встановлених обов`язкових платежів. Відповідач не надав суду заперечень проти позову, а тому, суд безпідставно врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені в постанові від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17, у якій відповідач заперечував проти позову. Разом з тим, суд першої інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду, висловлені в постанові від 08 липня 2019 року в справі № 923/760/18, про те, що за договором приєднання не вимагається підпису позичальника під публічно розміщеними Умовами та правилами кредитування. Також суд безпідставно відмовив у стягненні пені та штрафів, чим порушив норми матеріального права щодо відповідальності у разі порушення боржником грошового зобов`язання. Відповідач правом відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Сторони в судове засідання не з`явилися, про час і місце повідомлені належним чином в установленому законом порядку. Луганським апеляційним судом неодноразово розгляд справи призначався у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Позивачу судова повістка-повідомлення про дату, час та місце розгяду справи вручена рекомендованим поштовим відправленням. Відповідачу на поштову адресу місця його реєстрації завчасно направлялися судові повістки-повідомлення про розгляд справи, які поверталися на адресу суду з відміткою «адресат відсутній», тому відповідно до положень п.4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України відповідач є належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи. Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Відповідно до ч.1, ч.2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Предметом апеляційного розгляду справи є рішення суду в частині часткової відмови у задоволенні позову про стянення заборгованості за кредитом (тіла кредиту), а також у в частині відмови у задоволенні позову про стягнення процентів за користування кредитом, пені та штрафу за прострочення виконання кредитних зобов`язань. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині повністю відповідає. Судом встановлено, що 19 листопада 2014 року Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» укладено кредитний договір з відповідачем, за умовами якого відповідач (позичальник) отримав кредит шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації. У заяві зазначено, що відповідач погоджується з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Проте, у заяві не зазначено вид кредитування, розмір кредитного ліміту та процентна ставка за користування кредитом. До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які позичальником не підписані. Відповідач користувався кредитною карткою в період з 10.03.2017 року по 26.08.2018 року. Після 26.08.2018 відповідач карткою не користувався. За вказаний період відповідач зняв з карткового рахунку кошти на загальну суму 9486,81 грн., а в рахунок погашення заборгованості за кредитом сплатив 7560,34 грн. Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення договірних процентів за користування кредитом, а також пені та штрафу, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність будь-яких доказів розміру погодженого сторонами у встановленому законом поряку розміру процентної ставки, а також неустойки у вигляді штрафів та пені. Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині рішення та зауважує наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів Згідно з вимогами статей 12, 83 ЦПК України розгляд і вирішення цивільних справ у судах проводиться на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, на які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. На підставі наданих позивачем доказів судом встановлено , що відповідач погодився з тим, що анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, складають договір про надання банківських послуг з використання платіжної кредитної картки «Універсальна». Проте, в анкеті-заяві відсутня домовленість сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами за вказаним кредитним договором, а також штрафів та пені. А Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: http://privatbank.ua/terms/pages/70/, як невід`ємні частини вказаного кредитного договору, та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, в яких визначений, в тому числі, розмір процентів за користування кредитними коштами, відповідачем не підписані. Тобто позивачем не надано доказів того, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву. Також суду не надано доказів того, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, розмір і порядок їх нарахування. Враховуючи вказані обставини, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані позичальнику Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують обставин, викладених в позовній заяві. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Проте, позивачем, не зважаючи на вимоги ст. 81 ЦПК України про те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не було надано суду доказів на підтвердження обставин того, що саме ці Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані позивачем Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» процентів за користування кредитними коштами, штрафу та пені, оскільки в матеріалах справи відсутні докази про прийняття відповідачем умов і тарифів кредитування, а також відповідальності у вигляді неустойки (штрафів,пені) у розмірі та порядку, на які посилається позивач. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, який врахований судом першої інстанції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги про те, що вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду врахований судом першої інстанції помилково, оскільки відповідач ОСОБА_1 не заперечував проти позову, апеляційний суд відхиляє та зауважує, що відсутність заперечень відповідача проти позову не замінює обов`язку суду ухвалити рішення на підставі наданих доказів (ч.5 ст.263 ЦПК України). Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального права щодо платності кредиту апеляційний суд відхиляє та зауважує, що відмова у стягнення процентів за користування кредитом з підстав недосягнення сторонами у письмовій формі згоди щодо їх розміру, не позбавляє позивача права пред`явлення вимоги до позичальника про стягнення процентів за користування кредитними коштами на підставі ст.1048 ЦК України. Зазначеною нормою права передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ПАТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, то зазначені обставини вказують на порушення прав банку, які підлягають захисту через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Задовольняючи частково позов в частині стягнення основного боргу (тіла кредиту), суд першої інстанції врахував загальний розмір отриманих та повернутих позичальником кредитних коштів за спірний період. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував правові висновки висловлені в Постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 923/760/18 також не заслуговують на увагу. По вказаній справі встановлені судом обставини та висновки по їх оцінці не є тотожніми обставинам справи, яка розглядається. По вказаній справі встановлено, що між банком та юридичною особою був укладений договір банківського обслуговування, який є змішаним договором банківського рахунку та кредитного договору. Уклавши договір банківського обслуговування, сторони в частині умов, які стосуються кредитного договору, досягли згоди з усіх його істотних умов; договір містить повну інформацію щодо умов кредитування: про строк кредитування, процентну ставку за користування кредитом, строки сплати платежів, а також права та обов`язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов`язань. У справі, яка переглядається, договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Згідно із пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції Україниучасть у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту й умов та правил надання банківських послуг, оскільки умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Ураховуючи викладене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Підсумовуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановивши обставини справи, дослідивши надані позивачем докази у справі й надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову . Рішення суду в оскаржуваній частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін. Відповідно до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають у зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 388, 389, 390, 391 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 11 червня 2020 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови (29 вересня 2020 року). Головуючий Н.М.Авалян Судді Ю.П.Лозко І.В.Орлов