Постанова 4856 № 560/4024/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/4024/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шевчук О.П. Суддя-доповідач - Гонтарук В. М. 25 травня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Білої Л.М. Курка О. П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Держмитслужби на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2020 року (ухвалене в м. Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до в.о. директора Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення ДФС Гоя Олега Васильовича, Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу, В С Т А Н О В И В : в грудні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до в.о. директора Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення ДФС Гоя Олега Васильовича, Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу. В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив, що при прийнятті рішення про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності в.о. директора Департаменту Гоя О.В. повно, об`єктивно, всебічно та неупереджено обставини справи не з`ясував, пояснення не відбирав, що вбачається із тексту наказу та встановленого законом порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності не дотримався, у зв`язку з чим позивач вважає, що наказ Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення ДФС від 25.11.2019 року № 126-о є протиправним та підлягає скасуванню. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. 09 квітня 2020 року до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів. Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 17 квітня 2020 року, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що ОСОБА_1 працює у Департаменті спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Держмитслужби на посаді начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та охорони Управління матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури. Під час проведення оцінювання результатів службової діяльності начальника відділу матеріального забезпечення та охорони праці ОСОБА_1 виявлено часткову невідповідність зазначену у п.3 "Результати виконання завдань державним службовцем, який займає посаду державної служби категорії "Б" за 2019 рік від 14.08.2019 між завданнями та результатом виконання цих завдань, наданих для оцінювання. Відповідно до службової записки №452-с від 21.11.2019 начальника управління матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури, встановлено, що причиною не повної відповідності виконання позивачем слугувало те, що виконання завдань не повністю відповідає самим зазначеним завданням, тому оцінка по п.3 "Результати виконання завдань державним службовцем, який займає посаду державної служби категорії "Б" ОСОБА_1 "2" бали, оскільки частина документів підготовлена у попередній період, а саме у грудні 2018 року. На підставі службової записки №452-с від 21.11.2019 в.о. директора Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення ДФС Гоя О.В. винесено наказ №126-о від 25.11.2019 "Про накладення дисциплінарного стягнення" яким застосовано до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді зауваження. Вважаючи вказаний наказ протиправним, позивач звернувся до суду для його скасування. Задовольняючи адміністративний позов частково, колегія суддів виходила з того, що оскільки позивач за результатами виконання завдань державним службовцем, який займає посаду державної служби категорії "Б" або "В" за 2019 рік отримав позитивну оцінку, а відповідачем при цьому було накладено на нього дисциплінарне стягнення у вигляді "зауваження", тому такі дії відповідача на думку суду є неприпустимими, а відповідний наказ №126-о від 25.11.2019 протиправним, оскільки відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем п.7 ч.1 ст.8 Закону України "Про державну службу". Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З матеріалів справи встановлено, що позивач фактично погодився із висновками суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог. При цьому відповідач також не оскаржують рішення суду першої інстанції в цій частині, а тому, керуючись вищезазначеними положеннями КАС України, колегія суддів здійснює перегляд оскаржуваного судового рішення в межах апеляційної скарги Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Держмитслужби в частині задоволених позовних вимог. Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 №899-VIII (далі - Закон №899-VIII). Згідно ч.1 ст.1 Закону №899-VIII, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством. Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №899-VIII, безпосередній керівник - найближчий керівник, якому прямо підпорядкований державний службовець; керівник державної служби в державному органі (далі - керівник державної служби) - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов`язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі; професійна компетентність - здатність особи в межах визначених за посадою повноважень застосовувати спеціальні знання, уміння та навички, виявляти відповідні моральні та ділові якості для належного виконання встановлених завдань і обов`язків, навчання, професійного та особистісного розвитку; Частиною 1 статті 3 цього Закону визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Стаття 4 Закону №899-VIII, визначає, що державна служба здійснюється з дотриманням таких принципів: 1) верховенства права - забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави; 2) законності - обов`язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 3) професіоналізму - компетентне, об`єктивне і неупереджене виконання посадових обов`язків, постійне підвищення державним службовцем рівня своєї професійної компетентності, вільне володіння державною мовою і, за потреби, регіональною мовою або мовою національних меншин, визначеною відповідно до закону; 4) патріотизму - відданість та вірне служіння Українському народові; 5) доброчесності - спрямованість дій державного службовця на захист публічних інтересів та відмова державного службовця від превалювання приватного інтересу під час здійснення наданих йому повноважень; 6) ефективності - раціональне і результативне використання ресурсів для досягнення цілей державної політики; 7) забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження; 8) політичної неупередженості - недопущення впливу політичних поглядів на дії та рішення державного службовця, а також утримання від демонстрації свого ставлення до політичних партій, демонстрації власних політичних поглядів під час виконання посадових обов`язків; 9) прозорості - відкритість інформації про діяльність державного службовця, крім випадків, визначених Конституцією та законами України; 10) стабільності - призначення державних службовців безстроково, крім випадків, визначених законом, незалежність персонального складу державної служби від змін політичного керівництва держави та державних органів. Згідно ч.1 ст.5 Закону №899-VIII, правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відповідно до ч.1 ст.64 Закону №899-VIII, за невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом. Згідно ч.1-3 ст.65 Закону №899-VIII, підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення. Дисциплінарними проступками є: 1) порушення Присяги державного службовця; 2) порушення правил етичної поведінки державних службовців; 3) вияв неповаги до держави, державних символів України, Українського народу; 4) дії, що шкодять авторитету державної служби; 5) невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень; 6) недотримання правил внутрішнього службового розпорядку; 7) перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу злочину або адміністративного правопорушення; 8) невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця; 9) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб; 10) подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби; 11) неповідомлення керівнику державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у 15-денний строк з дня їх виникнення; 12) прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; 13) поява державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; 14) прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу злочину або адміністративного правопорушення; 15) прийняття державним службовцем рішення, що суперечить закону або висновкам щодо застосування відповідної норми права, викладеним у постановах Верховного Суду, щодо якого судом винесено окрему ухвалу. Державний службовець не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо минуло шість місяців з дня, коли керівник державної служби дізнався або мав дізнатися про вчинення дисциплінарного проступку, не враховуючи час тимчасової непрацездатності державного службовця чи перебування його у відпустці, або якщо минув один рік після його вчинення, або постановлення відповідної окремої ухвали суду. Статтею 66 Закону №899-VIII передбачено, що до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення: 1) зауваження; 2) догана; 3) попередження про неповну службову відповідність; 4) звільнення з посади державної служби. Частина друга цієї статті вказує, що у разі допущення державним службовцем дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 6 частини другої статті 65 цього Закону, суб`єкт призначення або керівник державної служби може обмежитися зауваженням. Стаття 67 Закону № 899-VIII визначає, що дисциплінарне стягнення має відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов`язків. Обставинами, що пом`якшують відповідальність державного службовця, є: 1) усвідомлення та визнання своєї провини у вчиненні дисциплінарного проступку; 2) попередня бездоганна поведінка та відсутність дисциплінарних стягнень; 3) високі показники виконання службових завдань; 4) вжиття заходів щодо попередження, відвернення або усунення настання тяжких наслідків, які настали або можуть настати в результаті вчинення дисциплінарного проступку, добровільне відшкодування заподіяної шкоди; 5) вчинення проступку під впливом погрози, примусу або через службову чи іншу залежність; 6) вчинення проступку внаслідок неправомірних дій керівника. Під час застосування дисциплінарного стягнення можуть враховуватися також інші, не зазначені у частині другій цієї статті, обставини, що пом`якшують відповідальність державного службовця. Відповідно до п.2 ч.2 ст.68 цього Закону, дисциплінарні стягнення накладаються (застосовуються): на державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В": зауваження - суб`єктом призначення; інші види дисциплінарних стягнень - суб`єктом призначення за поданням дисциплінарної комісії. Аналізуючи доводи апелянта щодо правомірності дій відповідача під час прийняття оскаржуваного наказу, колегія суддів зазначає наступне. Як встановлено з матеріалів справи та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, в серпні 2019 року відповідачем проведено позачергове щорічне оцінювання службової діяльності позивача та службової діяльності інших працівників Департаменту, відповідно до Типового порядку проведення оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2017 року № 640 (далі - Порядок №640). Цей Типовий порядок визначає процедуру проведення оцінювання результатів службової діяльності державних службовців (далі - оцінювання). Дія цього Типового порядку поширюється на державних службовців, які займають посади державної служби категорій "А", "Б" і "В". Метою оцінювання є визначення якості виконання державним службовцем поставлених завдань, а також прийняття рішення щодо його преміювання, планування службової кар`єри, визначення потреби у професійному навчанні. Оцінювання проводиться з дотриманням принципів об`єктивності, достовірності, доступності та прозорості, взаємодії та поваги до гідності державного службовця. Учасниками оцінювання є: державний службовець; особа, яка визначає завдання і ключові показники результативності, ефективності та якості службової діяльності (далі - ключові показники) та здійснює підготовку пропозицій щодо оцінювання результатів службової діяльності державного службовця, який займає посаду державної служби категорії "А"; безпосередній керівник державного службовця, який займає посаду державної служби категорії "Б" або "В"; керівник самостійного структурного підрозділу (у разі наявності), в якому працює державний службовець, який займає посаду державної служби категорії "Б" або "В"; суб`єкт призначення; служба управління персоналом. Відповідно до п.13 Порядку №640, визначення результатів виконання завдань проводиться у жовтні - грудні за період з 1 січня поточного року або з дати визначення завдань і ключових показників до дати прийняття наказу (розпорядження) про визначення результатів виконання завдань, а тому колегія суддів вважає, що відповідачем порушено період проведення відповідного оцінювання. Даючи оцінку доводам апелянта, що у пункті 3 Ключових показників, на позивача було правомірно покладено у вигляді окремого завдання "забезпечення вимог законодавства з питань цивільного захисту" без зазначення сфери його застосування, а до критеріїв оцінки віднесено підготовку документації з питань організації цивільного захисту в Департаменті (наказу, положення та інших), судова колегія вказує на слідуюче. Відносини, пов`язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонування єдиної державної системи цивільного захисту, визначення повноважень органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов`язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, регулює Кодекс цивільного захисту України від 02.10.2012 №5403-VI (далі - Кодекс). Згідно ч.2 ст.20 Кодексу, організація заходів цивільного захисту суб`єкта господарювання здійснюється підрозділами (посадовими особами) з питань цивільного захисту, які створюються (призначаються) керівниками зазначених суб`єктів господарювання. Відповідно до Положення про відділ матеріально-технічного забезпечення та охороні праці Управлінні матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення ДФС, затвердженого Наказом Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення ДФС від 05.03.2019 №50, основними функціями та завданнями відділу є зокрема, п.2.2 організація у Департаменті роботи з охорони праці, пожежної безпеки, виробничої санітарії та здійснення контролю за її виконанням. Відповідно до ч.1 ст.4 Кодексу, цивільний захист - це функція держави, спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період. Пожежна безпека - відсутність неприпустимого ризику виникнення і розвитку пожеж та пов`язаної з ними можливості завдання шкоди живим істотам, матеріальним цінностям і довкіллю. Таким чином, оскільки у положенні про відділ матеріально-технічного забезпечення та охороні праці Управлінні матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення ДФС, не вказано обов`язку щодо забезпечення вимог законодавства з питань цивільного захисту, а тому колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1 до вказаного кола суб`єктів не віднесений та не мав обов`язку здійснювати відповідних завдань стосовно забезпечення вимог законодавства з питань цивільного захисту. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що виконання позивачем пункту 3 ключових показників не підлягало оцінюванню, оскільки це завдання не входить до посадових обов`язків ОСОБА_1 . Крім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що організація розробки і коригування документації з питань цивільного захисту є прямим обов`язком в.о. керівника Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення ДФС, як начальника цивільного захисту, а також обов`язком спеціально створених органів управління і підпорядкованих їм сил цивільного захисту Департаменту. З матеріалів справи встановлено, що позивач разом з іншим працівником з власної ініціативи розробили пакет необхідних документів, у тому числі тих, які зазначені у ключових показниках. Вказані ключові показники були затверджені наказом Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення ДФС від 17.12.2018 №

430. Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що в 2019 році працівник відділу ОСОБА_1 з власної ініціативи підготувала План заходів на 2019 рік, зміни до Календарного плану виконання основних заходів. Працівником було здійснено перегляд на предмет необхідності внесення змін всіх об`єктових документів з питань цивільного захисту. Зі змісту оскаржуваного наказу вбачається, що в ключових показниках завдання №3 Завдань, ключових показників результативності, ефективності та якості службової діяльності державного службовця, який займає посаду державної служби категорії "Б" та "В" на 2019 рік Протоковському 0.3. вказано: - підготовлено проекти документів для створення та організації діяльності об`єктової підсистеми єдиної державної системи цивільного захисту. Відповідно до поданих ОСОБА_2 для оцінювання результатів виконання завдань державним службовцем, який займає посаду державної служби категорії "Б" та "В" за 2019 рік у завданні № 3 досягнутий результат викладено: виконано вимоги законодавства з питань цивільного захисту. Отже, інформація в описі досягнутого результату завдання №3 є відмінна від визначених ключових показників на 2019 рік, а ключові показники, зазначені в завданні № 3 на 2019 рік, було виконано у 2018 році (наказ Департаменту від 17.12.2018№9430 "Про організацію цивільного захисту"), у 2019 році змін до вищезазначеного наказу не було. Крім того, аналогічне завдання з аналогічними показниками було визначено на 2019 рік головному державному інспектору відділу матеріально-технічного забезпечення та охорони праці Управління матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури ОСОБА_3 (Ключові показники ОСОБА_3 , завдання №92) і ОСОБА_1 в Результатах ОСОБА_3 (з 02.10.2019 по 11.10.2019, з 15.10.2019 по 01.11.2009 та з 02.11.2019 по 15.11.2019 тимчасова непрацездатність ОСОБА_3 ) в описі досягнутого результату зазначив про виконання даного завдання за визначеними показниками, хоча зазначена інформація також не відповідає визначеним показникам для завдання №2. Таким чином, на думку апелянта, позивач порушивши вимоги п. 7 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про державну службу" про обов`язковість сумлінного і професійного виконання державним службовцем посадових обов`язків скоїв дисциплінарний проступок, передбачений п.5 ч.2 ст.65 зазначеного Закону, у зв`язку з чим стосовно позивача встановлено відповідачем часткову невідповідність між ключовими показниками свого завдання №3 та завдання №2 ОСОБА_3 та результатом його виконання та в описі досягнутого результату зазначив про виконання даного завдання за визначеними показниками», що відповідачем розцінено як порушення вимоги п.7 ч.1 ст.8 Закону України "Про державну службу". Проте, під час дослідження результатів виконання завдань державним службовцем, який займає посаду державної служби категорії "Б" або "В" за 2019 рік зокрема ОСОБА_1 , колегією суддів становлено, що по першому завданню позивачем було отримано "3" бали, за друге завдання отримано "3" бали, за третє завдання отримав позивач "2" бали та за четверте завдання "4" бали, і того середній бал становить "2,75", що в результаті встановлено позивачу позитивну оцінку. Отже, враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивач за результатами виконання завдань державним службовцем, який займає посаду державної служби категорії "Б" або "В" за 2019 рік отримав позитивну оцінку, а відповідачем при цьому було накладено на ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді "зауваження", тому такі дії відповідача на думку суду є неприпустимими, а відповідний наказ №126-о від 25.11.2019 протиправним, у зв`язку з чим відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем п.7 ч.1 ст.8 Закону України "Про державну службу". Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. На думку колегії суддів апеляційної інстанції позивач довів обставини, на яких ґрунтуються ґрунтуються його позовні вимоги. Натомість, матеріалами справи доведено, що відповідач діяв всупереч нормам чинного законодавства. У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Судова колегія зазначає, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Департаменту спеціалізованої підготовки та кінологічного забезпечення Держмитслужби залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Гонтарук В. М. Судді Біла Л.М. Курко О. П.