Постанова 4855 № 640/1454/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/1454/19 Суддя (судді) першої інстанції: Чудак О.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому просив: визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію ГУ ДФС у м. Києві, викладену в листі від 22.12.2018 №5391/к/26-15-13-06-12-іпк, реєстраційний номер в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій 5391/К/26-15-13-06-12-ІПК. Позов обґрунтовано тим, що висновки вказаної податкової консультації позивач вважає такими, що не відповідають змісту єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки мета сплати єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем позивача. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2020 року позовні вимоги - задоволено. Визнано протиправною та скасовано індивідуальну податкову консультацію Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, викладену в листі від 22.12.2018 №5391/к/26-15-13-06-12-іпк, реєстраційний номер в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій 5391/К/26-15-13-06-12-ІПК. В апеляційній скарзі Головне управління Державної податкової служби у місті Києві, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що особи, які ведуть незалежну професійну діяльність повинні подавати самі за себе звіт, незалежно від того чи ведуть вони діяльність. Вказує, що для звільнення від обов`язку по сплаті єдиного соціального внеску необхідно знятись з обліку у контролюючих органах як самозайнятій особі. У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує його право на здійснення професійної діяльності, втім не є доказом здійснення такої діяльності та отримання від неї доходу. Звертає увагу на Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (щодо усунення дискримінації за колом платників)» від 13.05.2020, яким самозайнятих осіб, які мають основне місце роботи звільнили від сплати єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок не менше мінімального страхового внеску. 07 травня 2020 року Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві подано клопотання про заміну відповідача - Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві на Головне управління Державної податкової служби у місті Києві. Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 року №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» реорганізовано Головне управління ДФС у м. Києві шляхом його приєднання до Головного управління ДПС у м. Києві. Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України «Питання Державної податкової служби» від 21 серпня 2019 року № 682-р Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. З огляду на вказане, колегія суддів вважає клопотання апелянта таким, що підлягає задоволенню, тому слід замінити сторону - Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві на його правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, згідно Єдиного реєстру адвокатів України Коряк Артем Васильович 23.12.2011 отримав свідоцтво адвоката №1120, форма адвокатської діяльності - індивідуальна. Відповідно до даних АІС «Податковий блок» ОСОБА_1 перебуває на обліку як самозайнята особа-адвокат. При цьому, з 01.12.2016 позивач перебуває у трудових відносинах із АТ «Київський вітамінний завод». Як вказує позивач, останній з 2017 року адвокатською діяльністю не займався, відповідно, й не отримував доходу від такої діяльності, обов`язок зі сплати страхових внесків за позивача виконував його роботодавець - АТ «Київський вітамінний завод». 22 листопада 2018 року позивач подав до відповідача звернення про надання індивідуальної податкової консультації у письмовій формі в якому просив пояснити чи існує обов`язок для позивача як особи, що має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, сплачувати єдиний соціальний внесок за 2017-2018 роки, коли позивач фізично не міг та відповідно не отримував доходу від здійснення адвокатської діяльності, при умові, що єдиний внесок за нього сплачував роботодавець. За результатами розгляду вказаного звернення листом від 22.12.2018 №5391/к/26-15-13-06-12-іпк позивачу надано індивідуальну податкову консультацію, реєстраційний номер в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій 5391/К/26-15-13-06-12-ІПК, в якій відповідач зазначив, що з 01.01.2017 базу нарахування єдиного внеску зобов`язані визначати платники єдиного внеску та сплатити відповідні суми, незалежно від отримання доходу від провадження незалежної діяльності та незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем не доведено обґрунтованості висновків індивідуальної податкової консультації №5391/К/26-15-13-06-12-ІПК, а доводи позивача та встановлені судом обставини справи вказують на невідповідність зазначених у вказаній податковій консультації висновків проаналізованим судом правовим нормам та змісту єдиного внеску, тому наявні підстави для захисту прав позивача у судовому порядку шляхом визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації ГУ ДФС у м. Києві, викладеної в листі від 22.12.2018 №5391/к/26-15-13-06-12-іпк, реєстраційний номер в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій 5391/К/26-15-13-06-12-ІПК. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з підпунктом 14.1.172-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) індивідуальна податкова консультація - роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій. Відповідно до пункту 52.1 статті 52 Податкового кодексу України за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом. Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 Податкового кодексу України. Отже, індивідуальна податкова консультація за своєю правовою природою є фактично відповіддю контролюючого органу платнику податків на його питання, яка повинна містити конкретні роз`яснення такому платнику практичної форми та/або моделі його поведінки у визначеному колі податкових правовідносин. За правилами пункту 53.2 статті 53 Податкового кодексу України платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору. Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду. Протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов`язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію. Таким чином, податкова консультація (індивідуальна), як методична й практична допомога платнику податків при виконанні ним податкового обов`язку, фактично, за всіма процедурами (нарахування та сплата платежів, пені, штрафних санкцій, оскарження дій контролюючих органів тощо): 1) надається платнику податків для правильності практичного застосування конкретної норми закону або нормативно-правового акту з питань адміністрування, нарахування та сплати податків чи зборів безпосередньо у його податковому обліку при здійсненні ним господарської діяльності; 2) має індивідуальний характер і може використовуватися лише платником податків, якому така консультація надана; 3) не може встановлювати (змінювати чи припиняти) відповідну норму законодавства, а лише надає роз`яснення щодо практичного її застосування; 4) має мету - викладення (роз`яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту конкретної правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування. При цьому, платнику податків надано право оскаржити до суду, як правовий акт індивідуальної дії, податкову консультацію контролюючого органу у випадку, якщо вона, на його думку, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору, й визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25 лютого 2020 року у справі №802/1170/16-а. У свою чергу, слід зазначити, що при наданні неякісної та/або незаконної податкової консультації, контролюючий орган порушує право платника податків на отримання інформації про практичне застосування норм законодавства та позбавляє права, передбаченого пунктом 53.1 статті 53 Податкового кодексу України, у вигляді отримання консультації, яка могла б дозволити платнику податків застосовувати норму податкового законодавства певним чином без ризику притягнення до відповідальності. З матеріалів справи вбачається, що позивач, звертаючись до податкового органу з метою отримання індивідуальної податкової консультації мав на меті отримання відповіді - чи існує обов`язок для позивача як особи, що має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, сплачувати єдиний соціальний внесок за 2017-2018 роки, коли позивач фізично не міг та відповідно не отримував доходу від здійснення адвокатської діяльності, при умові, що єдиний внесок за нього сплачував роботодавець? У відповідності до пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Крім того, пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (Закон №5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Відповідно до статті 13 Закону № 5076-VI адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. При цьому, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (надалі - Закон №2464-VI). У силу вимог п.5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є: особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. З аналізу вказаних норм вбачається, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. Крім того, згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Відповідно до абзацу першого пункту 1 частини першої статті 7 Закону №2464-VI для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - єдиний внесок нараховується: на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; У той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано. Надаючи індивідуальну податкову консультацію, податковий орган виходив з того, що з 01.01.2017 базу нарахування єдиного внеску зобов`язані визначати платники єдиного внеску та сплатити відповідні суми, незалежно від отримання доходу від провадження незалежної діяльності та незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем. Однак, колегія суддів звертає увагу на правовий висновок, який Верховний Суд сформулював у постановах від 27.11.2019 у справі №160/3114/19, від 05.12.2019 у справі №260/358/19, від 05.03.2020 у справі №824/509/19-а, від 05.03.2020 у справі №460/943/19 відповідно до якого особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. З матеріалів справи вбачається, що у позивача наявне свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №1120 від 23.12.2011. Втім, таке свідоцтво лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу. Як зазначає позивач та не спростовано відповідачем, з 2017 року ОСОБА_1 адвокатською діяльністю не займався, відповідно, й не отримував доходу від такої діяльності. При цьому, у 2017-2018 роках позивач працював згідно трудового договору на посаді юрисконсульта в АТ «Київський вітамінний завод», відповідно таким роботодавцем проводилось відрахування із нарахованої заробітної плати позивача єдиного внеску у 2017 та 2018 роках у розмірах, що значно перевищує мінімальний розмір єдиного внеску у відповідних періодах. Таким чином, зважаючи на вищевикладені правові норми, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, тому в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період 2017-2018 роки нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права. За таких обставин, оскаржувана індивідуальна податкова консультація, у якій вказується про обов`язок позивача своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем, не відповідає наведеним положенням законодавства, адже такі не ґрунтуються на правильному застосуванні відповідних норм матеріального права. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.02.2020 у справі №0440/5632/18. Як наслідок, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Замінити відповідача у справі - Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві на його правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві. Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді І.О. Лічевецький В.П. Мельничук