Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/3849/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/3849/19 Суддя (судді) першої інстанції: Амельохін В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Ключковича В. Ю., Парінова А. Б., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2020 року (місце ухвалення: місто Київ, час ухвалення: не зазначений, дата складання повного тексту: не зазначена) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 р. № Ф-224943-17. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2020 року позов задоволено. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги залишити без задоволення, вважаючи, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що з 01.01.2017 року відповідно до Закону України від 06.12.2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII) набрали чинності зміни, зокрема, в порядку нарахування, обчислення єдиного внеску. Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464 встановлено, що для платників ЄСВ, які провадять незалежну професійну діяльність, база нарахування єдиного соціального внеску становить суму доходу (прибутку), отриманого таким суб`єктом від відповідної діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. Пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону № 2464 встановлено, що у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Таким чином, на думку апелянта, не зважаючи на те, що позивач не здійснював незалежну професійну діяльність в якості адвоката та не отримував від неї жодного доходу, останній зобов`язаний був нараховувати і сплачувати ЄСВ, оскільки у цей період він був зареєстрований як самозайнята особа, особа, яка проводить незалежну професійну діяльність у сфері юридичної практики. До Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив, зареєстрований 11.06.2020 р. за вх. № 19586, у якому позивач підтримує доводи, викладені у адміністративному позові та просить рішення суду першої інстанції залишити без змін. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, замінивши відповідача - Головне управління ДФС у м. Києві правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке. Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, позивач є адвокатом з 28 листопада 1996 року, що підтверджується свідоцтвом № 1116/10, яке видано Київською обласною кваліфікаційно - дисциплінарною комісією адвокатури. Відповідно до наказу № 4-к від 01.04.2015 р., виданого товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-М», позивач з 01 квітня 2015 року прийнятий на роботу на даному підприємстві на посаду юрисконсульта. Згідно з копією трудової книжки, відсутні записи, щодо звільнення з зазначеної посади станом на дату подання позову. 12 листопада 2018 року Головним управлінням ДФС у м. Києві винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-224943-17, згідно якої станом на 31.10.2018 р. позивач має заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені у розмірі 15819, 54 грн. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Пунктом 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI передбачено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Згідно з вимогами ст. 13 вказаного вище Закону адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 р. № 2464-VІ (далі - Закон № 2464) платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Окремо вказана норма визначає, що платниками єдиного внеску є також фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців). Також, такими платниками є фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту). З вказаної норми випливає, що законодавець розрізняє платників ЄВ як роботодавців, ФОП, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно. З огляду на це, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність встановлення, до якої з категорії зазначених осіб належить позивач. Вказаний висновок кореспондується також з положеннями пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, у відповідності до якого самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Відтак перед встановленням статусу позивача (ФОП або особа, яка провадить незалежну професійну діяльність) важливо з`ясувати, чи така особа не є працівником. В той же час, як свідчать матеріали справи, у спірний період позивач працював на посаді юрисконсульта, тобто мав статус найманого працівника. Таким чином, в розумінні положень Закону № 2464 та пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України платником ЄВ відносно позивача є роботодавець. За таких обставин, доводи апелянта про необхідність нарахування позивачу додатково ЄВ є безпідставними. Верховний Суд у постанові від 05.03.2020 р. (справа № 460/943/19) зауважив, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Інше тлумачення норм Закону № 2464, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні. Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправною та скасування податкової вимоги залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України. Суддя-доповідач О. О. Беспалов Суддя В. Ю. Ключкович Суддя А. Б. Парінов (Повний текст постанови складено 16.07.2020 р.)