Постанова 4855 № 826/23422/15

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/23422/15 Суддя (судді) першої інстанції: Аблов Є.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П., При секретарі: Пономаренко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2020 року у справі за заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, треті особи: ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» про визнання нечинною та скасування постанови №1171 від 31 березня 2015 року, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в якому просив суд: - визнати нечинною та скасувати постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №1171 від 31 березня 2015 року «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг»; - зобов`язати Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг здійснити невідкладене (від дня набрання рішення суд законної сили) опублікування резолютивної частини цього судового рішення у виданні, в якому було офіційно оприлюднено оскаржуване рішення. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2016 року у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2016 року залишено без руху. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2016 року повернуто заявнику. Постановою Верховного Суду від 14 серпня 2018 року касаційні скарги ОСОБА_3 на ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 29.07.2016 та від 05.06.2016 - повернуто. У січні 2020 року ОСОБА_1 до суду першої інстанції подано заяву про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2016 року. Вказана заява обґрунтована тим, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №9901/988/18 встановлено, що на офіційному веб-порталі Верховної Ради України статтю 11 Закону України «Про природні монополії» (щодо утворення та ліквідації національних комісій) викладено в редакції, яка втратила чинність у березні 2014 року. У той час, відповідно до чинної з 13 березня 2014 року редакції статті 11 зазначеного Закону повноваження у Президента України утворювати національні комісії відсутні, оскільки положення, якими це передбачено, втратили чинність згідно рішення Конституційного суду України № 14-рп/2008 від 08 липня 2008 року. З огляду на вказане, ця обставина є істотною, оскільки незаконність створення Комісії тягне за собою нелегітимність усіх постанов НКРЕКП. Відтак, на думку заявника, під час розгляду справи та прийнятті постанови від 25 квітня 2016 року існували істотні обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі заявнику. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2016 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання нечинною та скасування постанови №1171 від 31 березня 2015 року. Залишено постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2016 року в силі. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2020 року та направити заяву про перегляд постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2016 року за нововиявленими обставинами для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що обставина нечинності застосованої судом першої інстанції редакції статті 11 Закону України «Про природні монополії» існувала на час прийняття постанови від 25.04.2016, не могла бути відома суду та іншим учасникам при використанні офіційних джерел інформації, тому є нововиявленою обставиною. При цьому, суд першої інстанції під час прийняття оскаржуваної ухвали не навів мотивів відступу від правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №1-07/07 при дослідженні повноважень НКРЕКП, не надав правової оцінки незаконності утворення вказаного органу. У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зазначено, що процедура створення НКРЕКП взагалі не була предметом розгляду у даній справі і судами не досліджувалась. Викладені у заяві ОСОБА_1 доводи є новими доказами, та є свідченням заявника повторно переглянути рішення, яке набрало законної сили. У відзиві на апеляційну скаргу третьою особою - ТОВ «Євро-Реконструкція» вказано, що висновками Конституційного Суду України у справі №7-уп/2018 від 19.09.2018 було підтверджено повноваження НКРЕКП на проведення тарифної політики у сфері теплопостачання, чим спростовуються твердження заявника про нелітимність постанов НКРЕКП. Викладені ОСОБА_1 обставини є новими аргументами та доказами у справі, оскільки на момент прийняття оскаржуваної постанови НКРЕКП діяла у відповідності до Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10.09.2014 №715/2014. Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили. При цьому, колегія суддів враховує, що у відповідності до статті 127 КАС України часом вручення повістки вважається: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відтак, надіслані на адресу апеляційної інстанції конверти, які були повернуті від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у зв`язку з «відмовою адресата від одержання» та «адресат відсутній» свідчать про те, що вказані особи належним чином повідомлені про розгляд даної справи. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до частини другої ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін. Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у силу вимог частини четвертої ст. 229 КАС України, оскільки сторони у судове засідання не з`явились. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2016 року, суд першої інстанції виходив з того, що викладені у заяві обставини є новими аргументами та доказами у справі, є намаганням заявника повторно переглянути справу за допомогою даних доказів. З огляду на вказане, наведена заявником обставина не є нововиявленою у розумінні пункту 1 частини другої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України і не може бути підставою для перегляду судового рішення. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. У силу вимог частини першої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами. Частиною другою вказаної статті визначено, що підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлення вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду. З аналізу викладеного вбачається, що нововиявлені обставини - це факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення прав і обов`язків осіб, що беруть участь у справі, тобто юридичні факти. Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення, та породжують процесуальні наслідки, впливають на законність і обґрунтованість ухваленого без їх врахування судового рішення. Тобто, за своєю юридичною природою нововиявлені обставини є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які покладено в основу судового рішення. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 06 лютого 2018 року у справі № 816/4947/14, від 13 лютого 2018 року у справі № 815/756/14, від 14 травня 2019 року у справі №826/14797/15. Згідно з частиною третьою статті 361 КАС України не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом. Таким чином, нова обставина, що з`явилася або змінилася після розгляду справи, не є підставою для перегляду справ. Не вважаються нововиявленими нові обставини, які виявлені після ухвалення судом рішення, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах. Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, висловленим в постанові від 19.03.2019 у справі №204/153/16-а. У відповідності до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про узагальнення судової практики розгляду адміністративними судами заяв про перегляд судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами» №7 від 22.05.2015 під нововиявленими обставинами слід розуміти юридичні факти (фактичні обставини) справи, які мають істотне значення для вирішення справи по суті; існували в період первинного провадження і ухвалення судового акта, але не були і не могли бути відомі ні сторонам, третім особам, їхнім представникам, ні іншим учасникам адміністративного процесу, ні суду, за умови виконання ними всіх вимог закону для об`єктивного повного і всебічного розгляду справи та ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення. Істотність обставини означає те, що якби суд її міг урахувати при вирішенні справи, то це вплинуло б на результат вирішення справи. До критеріїв визначення обставин нововиявленими варто віднести: 1) можливість спричинити виникнення, зміну або припинення правовідносин; 2) істотність цих обставин для розгляду справи (тобто коли врахування цих обставин судом мало б наслідком ухвалення іншого судового рішення, ніж те, яке було ухвалено); 3) об`єктивне існування цих обставин на момент первинного провадження і прийняття судового акта, але неврахування їх при вирішенні справи з незалежних від суду підстав, а не в результаті помилки суду; 4) невідомість про ці обставини ні особі, яка заявила по це, ні суду, в провадженні якого перебувала справа; 5) перебування в причинному зв`язку з іншими елементами предмета доказування у справі; 6) виявлення лише після набрання судовим рішенням законної сили. Не вважаються нововиявленими нові обставини, які виявлені після ухвалення судом рішення, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах. Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Обставини, що виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, касаційній скарзі, або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, теж не можуть визнаватися нововиявленими. Таким чином, судове рішення, яке набрало законної сили, може бути переглянуто на підставі істотних для справи обставин, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи. Частиною шостою ст. 361 КАС України передбачено, що при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову. Згідно з практикою ЄСПЛ процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, наявність доказу, недоступного раніше, який однак міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні, а також те, що цей доказ є вирішальним (пункти 27-34 рішення у справі «Праведная проти Росії», заява № 69529/01). З матеріалів справи вбачається, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання нечинною та скасування постанови від 31 березня 2015 року №1171 - відмовлено. Так, предметом розгляду у даній справі була постанова НКРЕКП від 31 березня 2015 року №1171 «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг». Подаючи вказану позовну заяву, ОСОБА_2 зазначив, що 27 серпня 2014 року прийнято Указ Президента України №692/2014 «Про ліквідацію Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг». Також, 27 серпня 2014 року Указом Президента України №694/2014 «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» утворено Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Проте, на думку позивача, Указ Президента України від 27 серпня 2014 року №694/2014 не містив у собі жодних положень щодо правонаступництва. З огляду на вказане, ОСОБА_2 вважав вказану постанову протиправною, оскільки на дату її прийняття виключні повноваження щодо встановлення тарифів на комунальні послуги були лише у Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг. Суд під час прийняття постанови від 25.04.2016 відхилив вказані доводи про відсутність у НКРЕКП компетенції та повноважень на встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води виходячи з того, що хоча формально НКРЕКП не була визначена правонаступником НКРЕ та Нацкомпослуг, проте, виходячи з покладених на неї завдань та функцій, до неї перейшли всі повноваження останніх, а тому НКРЕКП, з огляду на принцип безперервності здійснення державної влади та її стабільності, є функціональним правонаступником ліквідованої НКРЕ та Нацкомпослуг. При цьому, слід зазначити, що Укази Президента України від 27 серпня 2014 року стосуються статусу та діяльності Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, цими указами призначений голова цієї Комісії, затверджена гранична чисельність її працівників, відтак ці акти породжують права й обов`язки тільки для того суб`єкта чи визначеного відповідним актом певного кола суб`єктів, якому ці акти адресовані, а заявник до кола таких суб`єктів не належить. Подаючи заяву, ОСОБА_1 як на нововиявлену обставину для перегляду судового рішення, вказує постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/988/18 (провадження 11-600заі19), якою зобов`язано Верховну Раду України на власному офіційному веб-сайті (веб-порталі http://rada.gov.ua) викласти текст статті 11 Закону України від 20 квітня 2000 року № 682-ІІІ «Про природні монополії» відповідно до редакції, чинної станом на 07 жовтня 2010 року, з урахуванням положень Закону України від 23 лютого 2014 року №763-VІІ «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність із Конституцією України» у редакції Закону України від 27 лютого 2014 року №798-VII «Про внесення змін до статті 2 Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність із Конституцією України». Відтак, викладені ОСОБА_1 у заяві обставини є новими аргументами та доказами з метою повторно переглянути дану справу за допомогою нових доказів. При цьому, зазначена постанова Великої Палати Верховного Суду була постановлена судом у строк понад три роки, після постанови, яку просить переглянути за нововиявленими обставинами заявник, відтак не могла бути врахована при ухваленні судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 . Отже, прийняття рішення у справі № 9901/988/18 не є підставою для перегляду за нововиявленими обставинами постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.07.2015. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування цієї Конвенції, в рішенні від 28.11.1999 у справі «Brumarescu v. Romania» наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, слід тлумачити в контексті Преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитись під сумнів». «Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтись повторного розгляду та винесення нового рішення у справі» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ryabykh v. Russia» від 24.07.2003). Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є необґрунтованою, наведені в ній обставини не є нововиявленими в розумінні положень положень Кодексу адміністративного судочинства України, тому підстави для скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2016 відсутні. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 229, 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді І.О. Лічевецький В.П. Мельничук