Постанова КЦС ВС № 757/57347/16-ц

Постанова Іменем України 20 травня 2020 року м. Київ справа № 757/57347/16-ц провадження № 61-21042св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Кузнєцова В. О., суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - держава Україна в особі Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 грудня 2017 року в складі судді Новака Р. В. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року в складі колегії суддів: Болотова Є. В., Білич І. М., Поліщук Н. В., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив стягнути на його користь з держави Україна у відшкодування моральної шкоди компенсацію у розмірі 50 000 грн, яка заподіяна порушенням його права на розгляд справи судом у розумний строк через відсутність у національному законодавстві України правового механізму захисту таких прав. Позов мотивований тим, що 04 травня 2015 року автомобільний патруль з чотирма співробітниками полку міліції громадської безпеки особливого призначення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, серед яких був він, переслідував автомобіль, в якому перебували підозрювані особи. Останні, використовуючи автоматичну вогнепальну зброю, здійснили обстріл патрульного автомобіля міліції. У результаті цього обстрілу він отримав сім проникаючих вогнепальних поранень. 14 серпні 2015 року Головним слідчим управлінням Міністерства внутрішніх справ України завершене досудове розслідування, зокрема за фактом його поранення. 19 серпня 2015 року обвинувальний акт передано до Дніпровського районного суду м. Києва, зареєстрована кримінальна справа № 755/15795/15-к. 27 серпня 2015 року у зазначеній кримінальній справі він звернувся з цивільним позовом до обвинувачених про стягнення моральної шкоди в солідарному порядку. Зазначає, що з серпня 2015 року у нього виникли законні очікування на розгляд судом справи у розумний строк та законні очікування на стягнення моральної шкоди з обвинувачених у справедливому розмірі в разі визнання їх винними. Разом з тим звертає увагу на те, що на момент подання цього позову справа не призначена до розгляду і у розумний строк не розглянута. Вважає, що саме держава, яка відповідальна за діяльність органів судової влади, не створила правового механізму для захисту від порушень права на розгляд справи судом у розумний строк, передбаченого частиною першої статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Неспроможність захистити своє порушене права на розгляд справи судом у розумний строк викликає у нього почуття приниженості, моральні страждання. Посилаючись на ці обставини, статті 8, 9, 55 Конституції України просив задовольнити позов. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11 грудня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, керуючись статтею 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), виходив з того, що необхідною підставою для притягнення до відповідальності органу державної влади увигляді стягненняшкоди є факт неправомірних дій цього органу, його посадових або службових осіб. Належним доказом таких протиправних рішень, дій чи бездіяльності є відповідне судове рішення, або відповідне рішення посадових осіб органу державної влади вищого рівня. Судом зазначено, що позивачем не надано доказів наявності моральної шкоди, спричиненої протиправним діянням чи бездіяльністю відповідачів. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 грудня 2017 року залишено без змін. Апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Крім того, апеляційний суд вказав, що ОСОБА_1 не довів, що рішення, дії чи бездіяльність Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України призвели до тривалого розгляду кримінальної справи, в якій позивач є потерпілим та цивільним позивачем. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов. Касаційна скарга мотивована тим, що він звернувся з цим позовом до держави Україна, яка не захистила його право на розгляд справи у розумний строк, при цьому вважав, що Державна судова адміністрація України і Державна казначейська служба України мають представляти державу Україну у спірних правовідносинах. Суд першої інстанції не вирішив позовні вимоги до держави Україна; не з`ясував обставин справи, характер правовідносин; не проаналізував жодного доказу, наданого ним; не зробив висновку стосовного того, що Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України не можуть представляти державу Україну в даній справі. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на допущенні процесуальні порушення судом першої інстанції. Крім того, поза увагою судів залишилось те, що моральна шкода йому спричинена відсутністю в національному законодавстві України правового механізму для захисту від порушень права на розгляд справи судом у розумний строк, передбаченого частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів У червні 2018 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив Державної судової адміністрації України, в якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення. Посилається на те, що ОСОБА_1 не зазначив в чому полягає протиправність дій Державної судової адміністрації України; Державна судова адміністрація України не є належним відповідачем. Вказує на те, що суди є незалежними від будь-якого впливу. Державна судова адміністрація України представляє суди у правовідносинах із Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою України лише з фінансових питань забезпечення діяльності суддів та не втручається у здійснення правосуддя, не відповідає за строки розгляду справи судом. Зазначає, що Державна казначейська служба України є головним розпорядником бюджетних коштів спрямованих на відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями суду. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2019 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції. Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. У травні 2019 року вказана справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2020 року справа за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди призначена до розгляду.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною першою статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Фактичні обставини справи судами не встановлювались. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються: 1) фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; 4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду; 5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування. Отже, нормами цивільно-процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом до держави Україна в особі Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України, посилався на те, що держава Україна не створила правового механізму для захисту від порушень права на розгляд справи судом у розумний строк, передбачений частиною першої статті 6 Конвенції. Проте, розглядаючи позов, суд першої інстанції не перевірив належним чином доводів заявника та у своєму рішенні не зазначив фактичні обставини справи; зміст спірних правовідносин; мотивовану оцінку аргументів, наведених позивачем; чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких позивач звернувся до суду; норми права, на які посилався позивач тощо. Вказані процесуальні порушення залишились поза увагою й суду апеляційної інстанції. Без з`ясування вказаних обставин, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог та підстав, на які посилався ОСОБА_1 як на їх обґрунтування, висновок суду про відмову у задоволенні позову не можна вважати обґрунтованим та таким, що відповідає завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав, оскільки у всіх справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права. Належним чином дослідити подані учасниками справи докази, оцінити їх в сукупності та взаємозв`язку, а також надати обґрунтування щодо доводів осіб, які подали апеляційні скарги, це процесуальний обов`язок суду. Таким чином, суди не здійснили належне правосуддя, у судовому рішенні в достатній мірі не виклали мотиви, на яких воно базуються, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (справи «Мала проти України»; «Серявін та інші проти України»; «Проніна проти України», «Суомінен проти Фінляндії»). Крім того суд першої інстанції не розглянув клопотання Державної судової адміністрації України про визначення належного відповідача по даній справі, оскільки з урахуванням повноважень Державної судової адміністрації України не може представляти державу Україна у спірних правовідносинах. В залежності від наслідків розгляду цього клопотання, суд першої інстанції мав, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України, та роз`яснити сторонам їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, зокрема положення статті 51 ЦПК України щодо можливості залучення належного відповідача за клопотанням позивача. Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України. За таких обставин, ухвалене у справі судове рішення суду першої інстанції та апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Під час нового розгляду справи суду належить урахувати таке. Відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. У такий спосіб Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку. Європейський суд з прав людини в рішенні від 10 липня 1984 року у справі «Гінчо проти Португалії» передбачив, що держави-учасниці Ради Європи зобов`язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання положень пункту першого статті 6 Конвенції та вимог щодо судового розгляду упродовж розумного строку. Вирішуючи спір по суті, суд має керуватися вимогами Конвенції, інших актів національного законодавства та задля ефективного захисту конвенційного права встановити, зокрема, за порушення якого виду конвенційних обов`язків ОСОБА_1 вимагає від держави компенсацію моральної шкоди, і чи обґрунтованим відповідно до цього порушення є її розмір. Без встановлення фактичних обставин справи та оцінки наданих сторонами доказів неможливо зробити висновок з приводу додержання/недодержання державою Україною вимог пункту першого статті 6 Конвенції щодо забезпечення/незабезпечення права всіх учасників справи на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку. Крім того, необхідно звернути увагу на те, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (частина четверта статті 58 ЦПК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. З огляду на вказане ухвалене у справі рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати вищевикладене та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. За змістом статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. З метою реалізації завдання цивільного судочинства, а саме забезпечення справедливого розгляду справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене у справі судове рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов