Постанова КЦС ВС № 757/7595/24-ц

Постанова Іменем України 29 травня 2026 року м. Київ справа № 757/7595/24-ц провадження № 61-531св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач), судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: держава Україна в особі Міністерства юстиції України, Державна казначейська служба України, Черкаська обласна прокуратура, розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 серпня 2025 року в складі судді: Янченка А. В. та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року (повний текст постанови складено 19 грудня 2025 року)в складі колегії: Саліхова В. В., Євграфової Є. П., Левенця Б. Б., Історія справи Короткий зміст позову У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Держави України в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, Черкаської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням прав людини Державою Україна. Позов мотивований тим, що постановою старшого слідчого ВР ДТП СУ УМВС України в Черкаській області Сиротою П. П. від 11 травня 2011 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення в скоєнні злочину передбаченого в частині другій статті 286 КК України по факту ДТП, яке сталося 24 липня 2006 року. 27 травня 2015 року старшим слідчим ВР ДТП СУ УМВС України в Черкаській області Теслею В. В. у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за № 12013250020000164 від 21 лютого 2013 року позивачу було повідомлено про підозру в скоєнні злочину передбаченого в частині другій статті 286 КК України по факту зазначеного ДТП. Постановою слідчого СУ УМВС України в Черкаській області Черниченка Є. М. від 03 серпня 2015 року погодженою з прокурором відділу прокуратури Черкаської області Шарапою В. А. зупинено досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12013250020000164 від 21 лютого 2013 року та оголошено розшук підозрюваного - ОСОБА_1 . Ухвалою слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 березня 2016 року вказану постанову слідчого від 03 серпня 2015 року про зупинення досудового розслідування та оголошення розшуку підозрюваного скасовано як незаконну. Слідчими ВР ДТП СУ УМВС України в Черкаській області за погодженням з прокурорами прокуратури Черкаської області до суду неодноразово заявлялись клопотання в рамках кримінального провадження № 12013250020000164 від 21 лютого 2013 року, про застосування щодо позивача запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Ухвалами слідчих суддів Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29 лютого 2016 року та від 05 травня 2016 року у задоволенні вказаних клопотань про застосування щодо позивача запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відмовлено та обрано стосовно позивача запобіжний захід - особисте зобов`язання з покладенням певних обов`язків. У травні 2016 року обвинувальний акт щодо позивача за частиною другою статті 286 КК України у кримінальному провадженні № 12013250020000164 від 21 лютого 2013 року направлено до суду першої інстанції для розгляду по суті. 01 червня 2016 року ухвалою судді Городищенського районного суду Черкаської області Савенко О. М. призначено підготовче судове засідання по справі № 710/567/16-к. 15 липня 2016 року ухвалою судді призначено розгляд кримінального провадження № 12013250020000164 по суті. Позивач вказував, що вісім років поспіль суддя безпідставно затягує розгляд справи, чим порушує принцип дотримання розумних процесуальних строків її розгляду з метою встановлення правової визначеності статусу позивача, ОСОБА_1 , у зв`язку з чим він вісім років перебуває в статусі підсудного, обвинуваченого, що відображається в усіх офіційних реєстрах щодо наявності факту притягнення до кримінальної відповідальності, перебування під судом, а також на відкритому сайті «Судова влада», на сторінці суду якого щоразу у відкритому сторонньому спостерігачу доступі відображається інформація про позивача, як про обвинуваченого. У 2017 році прокурори не з`являлися тричі, 26 квітня 2018 року суд зобов`язав прокурора надати для огляду диски з первинними кольоровими фотознімками з місця ДТП, які містяться в кримінальному провадженні № 42015250000000212 (щодо викрадення речових доказів по справі, в тому числі мотоциклу, циліндру від нього, решток фари, одягу, який був на потерпілому та на загиблому, рентгенівські знімки ноги потерпілого, зроблені до хірургічного втручання). Вказана вимога щодо надання прокурором доказів, з мовчазної згоди судді, за 7 років так і не виконана; 22 липня 2019 року прокурор з`явився до судового засідання без постанови про включення його до групи прокурорів. 05 листопада 2019 року прокурор Палій О. О. заявив про перенесення судового засідання, оскільки він не знайомий з матеріалами справи. 16 лютого 2022 року, 14 березня 2022 року, 06 квітня 2022 року, 13 квітня 2022 року жодного прокурора по даній справі в суді не було. 08 червня 2022 року прокурор повідомив, що йому треба час для ознайомлення зі справою. 04 липня 2022 року не з`явився в судове засідання ні прокурор, ні потерпілий. При цьому на адресу суду через електронну пошту 04 липня 2022 року надіслано лист начальника відділу Черкаської обласної прокуратури Антона Грекова про відкладення судового розгляду у зв`язку з перебуванням старшого групи прокурорів Курбет О. О. у щорічній відпустці та перебуванням процесуальних прокурорів в інших судових засіданнях та дію воєнного стану в Україні. Позивач зазначав, що внаслідок бездіяльності судді, сторона обвинувачення продовжила порушувати свої процесуальні обов`язки з явки до суду та підтримання державного обвинувачення, та 15 березня 2023 року, 29 травня 2023 року та 03 листопада 2023 року ні прокурор, ні потерпілий до судового засідання не прибули. У зв`язку з чим судом на вимогу сторони захисту направлено лист до прокуратури Черкаської області, про надання підтверджуючих документів щодо поважності причин неявки у судові засідання сторони обвинувачення (підтверджуючі документи прокуратурою так і не надано). Вісім років розгляду справи по одному-єдиному епізоду ДТП в суді першої інстанції це неприпустимо з огляду на вимоги Європейської Конвенції з прав людини (Конвенція). Моральна шкода обґрунтовувалась наступним: довготривалим емоційним напруженням, вразливістю, відчуттям постійного стану тривоги та невизначеності у подальшому житті; постійною необхідністю внесення позивачем до всіх анкет, до письмової автобіографії під час проходження державної служби відомостей щодо перебування позивача у статусі підсудного (обвинуваченого) тринадцять років поспіль; відповідями на питання від представників контролюючих (перевіряючих) органів щодо причин та підстав такого тривалого розгляду кримінальної справи, на які у позивача не має відповідей, але це є постійним джерелом стресу для позивача та поганого самопочуття; будь-хто з відвідувачів сайту «Судова влада» може бачити у відкритому доступі прізвище ім`я та по-батькові позивача, статтю за якою Держава намагається притягнути позивача до кримінальної відповідальності, наступну дату судового засідання. Тривалий не розгляд та затягування судом розгляду позивача справи це постійна правова невизначеність, нервування та перманентний стрес, в якому позивач перебуває тривалий час. ОСОБА_1 просив: стягнути на користь ОСОБА_1 з Держави Україна в особі Міністерства юстиції України відшкодування моральної шкоди, яка заподіяна порушенням права на розгляд справи судом у розумний строк, компенсацію в розмірі 1 000 000 грн, шляхом списання з рахунку Міністерства юстиції України, відкритого в Державній Казначейській Службі України; стягнути на користь ОСОБА_1 з Держави Україна в особі Міністерства юстиції України судові витрати, пов`язані з розглядом справи; звільнити позивача від сплати судового збору за позовом. Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20 лютого 2024 року справу було передано за підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 серпня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що: прокурорами Черкаської обласної прокуратури здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12013250020000164 від 21 лютого 2013 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України. Досудовим розслідуванням установлено, що 24 липня 2006 року, близько 02 години, ОСОБА_1 , керуючи мотоциклом «Дніпро-11», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі від села Кримки у напрямку села Водяне Шполянського району Черкаської області, був не уважним та допустив виїзд керованого ним мотоцикла на ліве узбіччя, а потім у кювет, де здійснив наїзд на дерево. У результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пасажир мотоцикла «Дніпро-11», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження, від яких помер на місці події. Відомості про вказане кримінальне правопорушення 21 лютого 2013 року внесені в ЄРДР за № 12013250020000164. Досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні 22 лютого 2016 року доручено Головному управлінню Національної поліції в Черкаській області. За наслідками проведеного досудового розслідування 12 травня 2016 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12013250020000164 відносно ОСОБА_1 скеровано до Шполянського районного суду Черкаської області. У подальшому ухвалою Черкаського апеляційного суду від 24 травня 2016 року матеріали вказаного кримінального провадження скеровано до Городищенського районного суду Черкаської області для розгляду по суті. На цей час триває судовий розгляд вказаного кримінального провадження; шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду; позивачем моральна шкода обґрунтовується наступним: довготривалим емоційним напруженням, вразливістю, відчуттям постійного стану тривоги та невизначеності у подальшому житті; постійною необхідністю внесення позивачем до всіх анкет, до письмової автобіографії під час проходження державної служби відомостей щодо перебування позивача у статусі підсудного (обвинуваченого) тринадцять років поспіль; відповідями на питання від представників контролюючих (перевіряючих) органів щодо причин та підстав такого тривалого розгляду кримінальної справи, на які у позивача не має відповідей, але це є постійним джерелом стресу для позивача та поганого самопочуття; Будь-хто з відвідувачів сайту «Судова влада» може бачити у відкритому доступі моє прізвище ім`я та по-батькові, статтю за якою Держава намагається притягнути позивача до кримінальної відповідальності, наступну дату судового засідання. Тривалий не розгляд та затягування судом розгляду позивача справи це постійна правова невизначеність, моє нервування та перманентний стрес, в якому перебуваю тривалий час; суд погоджується з переконанням відповідачів, що сам факт звернення позивача з заявами до правоохоронних органів чи до суду не може свідчити про реальне порушення його прав, а не погоджуючись з рішеннями слідчого чи прокурора, він у повному обсязі реалізував своє конституційне право на доступ до правосуддя шляхом звернення до слідчого судді, який здійснює судовий контроль за додержанням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні; позивачем не надано доказів заподіяння моральної шкоди та наявності вини працівників органів досудового розслідування чи протиправності дій прокуратури, причинного зв`язку між рішеннями, діями або бездіяльністю органу досудового розслідування, прокуратури, суду і шкодою, не доведено належними і допустимими доказами самого факту заподіяння шкоди такими діями відповідачів; обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні; обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом; позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх згідно положень статей 77-80 ЦПК України доказів, які підтверджують заявлені позовні вимоги, з огляду на відсутність обов`язкових складових для відшкодування шкоди, а саме неправомірності дій працівників органів досудового розслідування та протиправності дій прокуратури, наявності шкоди та причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою, суд вважав, що позовні вимоги не є доведеними, а відтак задоволенню не підлягають; позивачем не обґрунтовано суму 1 000 000 грн моральної шкоди, яку зазначив позивача як суму яка підлягає стягненню на користь позивача з відповідачів, не надано розрахунку з зазначенням розмежування сум моральної шкоди та її складових; сам факт скасування відповідних ухвал суду, непогодження позивача з процесуальними діями та рішеннями головуючого судді, не є доказами заподіяння позивачу моральної шкоди та підставою для її відшкодування, оскільки позивачем не доведено належними, достатніми, достовірними та допустимими доказами причинно-наслідкового зв`язку між неправомірними діями відповідачів і заподіяною шкодою; за відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч.6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статей 1173, 1174 цього Кодексу); необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення; рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 серпня 2025 року залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що: для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи. Самі по собі строки поза зв`язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк; наявність або відсутність підстав для задоволення позову про відшкодування шкоди, завданої порушенням державою розумного строку розгляду справи, а також розмір такого відшкодування суд мав би оцінювати з урахуванням критеріїв, вироблених у практиці ЄСПЛ, серед яких: юридична та фактична складність справи; поведінка сторін, а також інших учасників судового процесу; поведінка держави, її органів; важливість результату судового процесу для особи, яка скаржиться на його надмірну тривалість; встановлено, що тривалий розгляд кримінальної справи № 710/567/16-к було зумовлено систематичними неявками сторони захисту, зокрема 22 червня 2016 року, 18 липня 2016 року, 28 вересня 2016 року, 25 травня 2017 року, 15 листопада 2017 року, 21 лютого 2018 року, 13 березня 2018 року, 21 лютого 2018 року, 13 березня 2018 року, 14 травня 2018 року, 11 вересня 2018 року, 27 грудня 2018 року, 11 лютого 2019 року, 11 березня 2019 року, 27 березня 2019 року, 04 грудня 2019 року, 06 грудня 2019 року, 26 травня 2020 року, 01 липня 2021 року, 15 липня 2021 року, 25 жовтня 2021 року, 19 листопада 2021 року, 09 грудня 2021 року, 16 лютого 2022 року, 13 квітня 2022 року, 27 липня 2022 року, 04 липня 2023 року та 28 серпня 2023 року, численними клопотаннями про відкладення засідань, а також тривалими відрядженями самого ОСОБА_1 - у деяких випадках строком понад 40-80 днів. У зв`язку з цим суд навіть застосовував примусовий привід обвинуваченого. Випадків неявки прокурора без поважних причин не встановлено; апеляційний суд врахував, що тривалість не була надмірною та не свідчить про порушення розумних строків розгляду справи, оскільки на її тривалість вплинули, зокрема суб`єктивні причини, а саме: процесуальна поведінка учасників справи, неявка в судове засідання обвинуваченого (захисника), потерпілого (представника), прокурора, свідків, подання клопотань про відкладення розгляду справи; суди неуповноважені надавати оцінку діям суддів та судовим рішенням під час апеляційного перегляду судового рішення на предмет їх законності та обґрунтованості оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді); вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 та надаючи оцінку його доводам щодо розгляду судом справи № 710/567/16-к з порушенням розумних строків, як підстави, покладеної в основу обґрунтування відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував установлені обставини справи та вказав, що позивач не довів факт безпідставного, невиправданого затягування або невжиття необхідних заходів щодо розгляду судом зазначеної справи, і такою протиправною бездіяльністю йому завдано моральної шкоди на визначену суму; позивач не довів завдання йому моральної шкоди разом із складовими елементами (крім вини), необхідними для покладення цивільно-правової відповідальності з її відшкодування на державу Україна, що відповідно до статті 81 ЦПК України було його процесуальним обов`язком, що є підставою для відмови в задоволенні позову; не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Аргументи учасників справи 12 січня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подав касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 серпня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року (повне судове рішення складено 19 грудня 2025 року), в якій просив: оскаржені судові рішення скасувати; ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі. Касаційна скарга мотивована тим, що: суди не врахували, що право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства; суди не здійснили належне правосуддя, у судовому рішенні в достатній мірі не виклали мотиви, на яких воно базуються, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; факт порушення розумності строків розгляду кримінальної справи є очевидним - він не потребує доведення шляхом дослідження судом матеріалів кримінального провадження; предметом позову в цій справі є виключно порушення Державою права на розгляд справи судом у розумний строк та не є окрема оцінка процесуальних дій суддів чи суду під час здійснення ними правосуддя; позивач враховує, що Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відповідно до змісту статті 1176 ЦК України, не передбачено можливості стягнення моральної шкоди за порушення права на розгляд справи в розумний строк, тому вказаними правовими нормами не обґрунтовуються викладені в позові вимоги; національним законодавством України не створено правового механізму для захисту від порушень права на розгляд справи судом у розумний строк; втім, відповідно до статті 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права, за яким норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Стаття 55 Конституції України гарантує - права і свободи людини і громадянина захищаються судом; суди не врахували, що правовою підставою позову є статті 8, 9, 55 Конституції України; предметом позову є захист права на справедливий розгляд справи судом у розумний строк, передбачений в частині першій статті 6 Конвенції, яке гарантовано Державою Україна; способом захисту порушеного права є стягнення з Держави Україна справедливої компенсації за моральну шкоду, спричинену порушенням права на розгляд справи судом у розумний строк; порушення прав ОСОБА_1 , як цивільного позивача, на розгляд справи у розумний строк допущено Державою Україна, оскільки має місце комплексна та системна неналежна діяльність судових органів з організації розгляду відповідної кримінальної справи на яку позивач не має передбаченої національним законодавством можливості впливати; суд першої інстанції взагалі не вирішив позовні вимоги до Держави Україна. Суд першої інстанції в своєму рішенні не з`ясував обставин та характер правовідносин, що виникли між позивачем та Державою Україна, що є порушенням вимог ЦПК України; судами першої та другої інстанцій обставини справи були з`ясовані неповно, а висновки суду, що були викладені в судовому рішенні, не відповідали обставинам справи; в статті 13 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод вимагає надання внутрідержавного заходу правового захисту, який дозволяє розглянути по суті «обґрунтовану скаргу» на порушення Конвенції і надати відповідну компенсацію (поняття «скарга» має автономне тлумачення ЄСПЛ і в даному випадку її змісту відповідає «позов»). Про такі обставини було достатньо ясно зазначено в позові а тому звернення до суду з цим позовом про стягнення компенсації моральної шкоди за порушення права, гарантованого в частині першій статті 6 Конвенції, є ефективним засобом правового захисту, який гарантований в статтях 8 та 9 Конституції України та статті 13 Конвенції. Відмовивши в позові, суд фактично відмовився захищати права людини, чим прямо порушив вимоги статті 13 Конвенції. 12 березня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подав до Верховного Суду додаткові пояснення до касаційної скарги, які підписані адвокатом Деркач В. В., в якому просив задовольнити касаційну скаргу позивача в повному обсязі. Додаткові пояснення мотивовані тим, що: моральна шкода від тривалого кримінального переслідування презюмується. Це означає, що доводити сам факт страждань вже не потрібно - навпаки, саме держава зобов`язана довести, що шкоди не було; суд визнав: навіть сама по собі надмірна тривалість провадження є достатньою підставою для моральних страждань; ухвалою від 27 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду скасувала вирок Городищенського райсуду Черкаської області від 20 березня 2025 року стосовно ОСОБА_1 за частиною другою статті 286 КК України від 20 березня 2025 року у кримінальному провадженні № 12013250020000164, справа № 710/567/16-к, справу направлено на новий розгляд; після скасування Черкаським апеляційним судом вироку суду відносно позивача, лише 02 березня 2026 року відбулося підготовче судове засідання по кримінальній справі в Городищенському районному суді Черкаської області, яке було відкладено через неявку прокурора Черкаської обласної прокуратури аж на 18 травня 2026 року; систематичне затягування розгляду кримінальної справи продовжується вже в новому складі суду через неявку сторони публічного обвинувачення; Черкаською обласною прокуратурою, як стороною обвинувачення, та органом який направив вказану справу у травні 2016 року до суду з обвинувальним актом, протягом 8 років, на порушення вимог законодавства, не забезпечено належної явки прокурорів до суду; відповідно до листів прокуратури спрямованих до Городищенського районного суду Черкаської області з проханням про перенос судових засідань у справі № 710/567/16-к, та відповідно, внаслідок лише неявки представників державного обвинувачення, судові засідання призначенні на 08 червня 2016 року, 26 жовтня 2016 року, 30 червня 2017 року, 21 липня 2017 року, 27 березня 2019 року, 28 травня 2019 року, 21 грудня 2019 року, 27 травня 2020 року, 14 липня 2020 року, 05 серпня 2020 року, 01 березня 2021 року, 26 квітня 2021 року, 16 лютого 2022 року 13 квітня 2022 року, 04 липня 2022 року, 15 лютого 2023 року, 29 травня 2023 року, 03 листопада 2023 року відкладались; причини неявки прокурорів, зазначені у відповідних листах, не можуть вважатись поважними, в розумінні КПК України, до листів не додано документальних підтверджень неможливості взяти участь прокурорів включених до групи прокурорів у судових засіданнях Городищенського районного суду Черкаської області у справі № 710/567/16-к; у листі від 06 листопада 2017 року № 04/2/4-218 вих-17 прокуратура Черкаської області визнавала порушення вимог КПК та наказу Генерального прокурора України від 19 грудня 2012 року № 4 у діях прокурорів щодо незабезпечення розумних строків судового провадження у справі № 710/567/16-к; листом від 03 листопада 2023 року № 710/567/16-к/18425/2023 Городищенський районний суд Черкаської області витребовував у Черкаської обласної прокуратури письмову інформацію, з підтверджуючими документами щодо поважності причин неприбуття процесуальних прокурорів згідно постанови про зміну групи прокурорів від 14 лютого 2023 року, до участі в судових засіданнях призначених на 15 лютого 2023 року, 29 травня 2023 року, 03 листопада 2023 року. 16 березня 2026 року Черкаська обласна прокуратура через підсистему Електронний суд подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, який підписаний представником Сакун І. В., в якому просила: рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 серпня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року залишити без змін. Відзив Черкаської обласної прокуратури на касаційну скаргу мотивований тим, що: суд першої інстанції врахував установлені обставини справи та вказав, що позивач не довів факт безпідставного, невиправданого затягування або невжиття необхідних заходів щодо розгляду судом зазначеної справи, і такою протиправною бездіяльністю йому завдано моральної шкоди на визначену суму; використання коштів Державного бюджету України має відбуватися обґрунтовано, справедливо та в інтересах суспільства. Безпідставне стягнення коштів із бюджету, навіть у мінімальному розмірі, суперечить принципам законності та справедливості; відсутні підстави для твердження, що саме діями державних органів було завдано позивачу моральних страждань чи приниження, які б досягли рівня, достатнього для компенсації; жодних доказів того, що державою не проведено об`єктивного й ефективного розслідування або що її дії порушили статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, позивач не надав; позивач не довів факт заподіяння йому моральної шкоди, а також відсутні будь-які ознаки неправомірної бездіяльності органів прокуратури або суду. 16 березня 2026 року Міністерства юстиції України через підсистему Електронний суд подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, який підписаний представником Євглевською О. В., в якому просило: у задоволені касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити; рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 серпня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року залишити без змін. Відзив Міністерства юстиції України мотивований тим, що: відповідачем по справі вказано, поряд з Державною казначейською службою України та Черкаською обласною прокуратурою - Міністерство юстиції України, яке, в силу своїх повноважень, принципу розподілу влади, ніяким чином не впливає і не може впливати на хід і спосіб судового процесу, належну діяльність органів прокуратури та судових органів; Міністерство юстиції України, як орган виконавчої влади, суб`єкт владних повноважень не наділене компетенцією здійснювати нагляд за діяльністю суддів під час відправлення ними правосуддя, у тому числі контролювати дотримання ними строку розгляду справи чи певного процесуального питання та надавати вказівки із цього приводу; виключно формалістичний підхід по залученню Міністерства юстиції України по справах по стягненню моральної шкоди, де відповідачем є Держава Україна, без урахування функціоналу та повноважень Міністерства, суперечить не тільки розподілу влади - важливої та необхідної умови формування правової, соціальної держави, її основоположному принципу, а також принципу належного урядування і положенням статті 12 ЦПК України, яка закріплює принцип змагальності сторін; у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року по справі № 242/4741/16; позивач, визначаючи юридичну особу, яка буде представляти інтереси Держави Україна, як відповідача за його позовом, враховує постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду по справі № 757/57347/16-ц, в якій за помилковим твердженням позивача, начебто визначено, що єдиним органом, який представляє Державу Україна є Міністерство юстиції України; органом, діями якого позивачеві, за його твердженням, завдано шкоду є Черкаська обласна прокуратура, прокурори якої представляють сторону обвинувачення у кримінальній справі № 710/567/16-к які, за твердженням позивача, не забезпечують проведення досудового розслідування у розумні строки, втрачають головні речові докази по кримінальній справі, з`являються до суду без постанови про включення до групи прокурорів, заявляють клопотання про перенесення судових засідань, не з`являються в судові засідання без поважних причин. При цьому ухвалою Городищенського районного суду Черкаської області від 04 липня 2022 року порушено питання про відповідальність процесуального прокурора, який підтримує державне обвинувачення у кримінальному провадженні № 12013250020000164 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України за систематичну неявку в судові засідання, якщо причини є неповажними; позовні вимоги про стягнення на користь позивача з Держави Україна в особі Міністерства юстиції України моральної шкоди, яка заподіяна порушенням права на розгляд справи судом у розумний строк, компенсацію у розмірі 1 000 000 грн, шляхом списання з рахунку Міністерства юстиції України, відкритому в Державній казначейській службі України, - є безпідставними, оскільки заявлені до неналежного відповідача; за відсутності підстав для застосування частини першої статі 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами; необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. При чому, довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18); Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку; розумність строку повинна оцінюватись через призму наведених критеріїв на предмет можливості розгляду справи протягом більш або менш тривалого строку. Тому, навіть значна тривалість розгляду справи може бути визнана розумною, з урахуванням певних індивідуальних обставин. Тут слід приділити особливу увагу тому, які саме причини сприяли більш тривалому розгляду справи та пропуску строків, встановлених законодавством. Аналогічного висновку дійшла колегія суддів Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/120/19; у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин; з матеріалів, які були надані позивачем як доказів (обвинувального акта, постанови слідчого, судових ухвал, паспорта позивача) вбачається, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження безпідставного, невиправданого затягування, невжиття необхідних заходів щодо розгляду Городищенським районним судом Черкаської області кримінальної справи № 710/567/16-к. Вказані докази не доводять обставин про те, що діями чи бездіяльністю органів державної влади, зокрема тих, які представляють державу у даній справі, позивачеві було завдано моральну шкоду. Крім того, позивач у своєму позові не навів, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди. А відтак, позовні вимоги є недоведеними. 18 березня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подав відповідь на відзив Черкаської обласної прокуратури, в якому просив: рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 серпня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року скасувати; задовольнити позовну заяву в повному обсязі, не враховувати правову позицію відповідача, викладену у відзиві. Відповідь на відзив Черкаської обласної прокуратури мотивована тим, що: наведені у відзиві обставини щодо перенесення судових засідань призначених на 18 липня 2016 року, 25 травня 2017 року, 13 березня 2018 року, 11 вересня 2018 року, 27 грудня 2018 року, 11 березня 2019 року, 27 березня 2019 року, 26 травня 2020 року, 15 липня 2021 року, 25 жовтня 2021 року, 19 листопада 2021 року, 09 грудня 2021 року, 16 лютого 2022 року, 13 квітня 2022 року внаслідок неявки сторони захисту не відповідають дійсності, оскільки вказані засідання суду були відкладені внаслідок неявки усіх сторін процесу, що підтверджується копіями журналів судових засідань та відповідних довідок складених секретарем судового засідання; стороні захисту копія ухвали від 16 лютого 2022 року про привід ніколи не надходила, про її існування стало відомо випадково з ЄДРСР. За наявною у сторони захисту інформацією, Відділу поліцейської діяльності № 2 Звенигородського районного відділу поліції ГУНП в Черкаській області вказана ухвала судом до виконання також не надсилалась; у листі від 06 листопада 2017 року № 04/2/4-218 вих-17 прокуратура Черкаської області визнавала порушення вимог КПК та наказу Генерального прокурора України від 19 грудня 2012 року № 4 у діях прокурорів щодо незабезпечення розумних строків судового провадження у справі № 710/567/16-к; листом від 03 листопада 2023 року № 710/567/16-к/18425/2023 Городищенський районний суд Черкаської області витребовував у Черкаської обласної прокуратури письмову інформацію, з підтверджуючими документами щодо поважності причин неприбуття процесуальних прокурорів згідно постанови про зміну групи прокурорів від 14 лютого 2023 року, до участі в судових засіданнях призначених на 15 лютого 2023 року, 29 травня 2023 року, 03 листопада 2023 року; листом від 13 грудня 2023 року № 09/2-1511вих-23 Черкаська обласна прокуратура повідомила, що старший групи прокурорів Курбет О. О. приймав участь у судовому засіданні у Христинівському районному суді Черкаської області. Інші прокурори, що входять до складу групи прокурорів у вказаному кримінальному провадженні не змогли взяти участь у судовому засіданні 03 листопада 2023 року у зв`язку з підтриманням публічного обвинувачення у судових засіданнях; вказаний лист Черкаської обласної прокуратури жодним чином не спростував неповажність неявки представників державного обвинувачення визначених постановою від 14 лютого 2023 року про зміну групи прокурорів у кримінальному провадженні № 12013250020000164 у судових засіданнях призначених на 15 лютого 2023 року, 29 травня 2023 року, 03 листопада 2023 року; Черкаською обласною прокуратурою, на підтвердження поважності причин неявки у судові засідання Городищенського районного суду Черкаської області призначені на 15 лютого 2023 року, 29 травня 2023 року на запит суду не надано жодних пояснень та підтверджуючих документі. 28 травня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подав додаткові пояснення, яких просив задовольнити касаційну скаргу в повному обсязі. Пояснення мотивовані тим, що: ухвалою від 26 грудня 2025 року Городищенського районного суду Черкаської області призначено підготовче судове засідання у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частиною другою статті 286 КК України, о 12 год. 00 хв. 02 березня 2026 року, що є порушенням вимог статті 314 КПК України. Проте, судове засідання по справі № 710/567/16-к призначене на 02 березня 2026 рок учергове не відбулося внаслідок неявки сторони публічного обвинувачення.; судове засідання по справі № 710/567/16-к призначене на 28 травня 2026 року вчергове не відбулося внаслідок того, що прокурор на якого покладено підтримання публічного обвинувачення заявив суду, про те, що він не готовий до розгляду справи по суті оскільки не знайомий з матеріалами справи. Хоча, жодних перешкод з її ознайомлення у нього не було, всі докази сторони обвинувачення вже перебувають в матеріалах судової справи вже перебувають в матеріалах справи. Рух справи Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2026 рокувідкрито касаційне провадження у справі. 13 березня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І. Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2026 року справу призначено до судового розгляду. Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2026 рокувідеозапис судового засідання від 28 травня 2026 року у справі № 710/567/16-к та копію постанови від 10 липня 2024 року про зміну групи прокурорів у кримінальному провадженні повернуто ОСОБА_1 . Межі та підстави касаційного перегляду Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України). В ухвалі Верховного Суду від 03 березня 2026 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 04 квітня 2025 року у справі № 917/730/23; від 03 жовтня 2018 року у справі № 529/613/17-ц; від 07 грудня 2022 року у справі № 753/8902/20; від 08 березня 2023 року у справі № 753/20733/19; у справах № 524/6580/24; № 524/9547/24; № 524/8237/24; № 524/12722/24; № 524/7590/24; № 524/12699/24; № 524/9433/24; № 524/953/25; № 524/8919/24; № 524/10635/24; № 524/2748/24; № 524/11796/24; № 524/8291/24; № 524/10837/24; № 524/13402/24; № 524/1667/24; № 524/8141/23. Фактичні обставини Суди встановили, що прокурорами Черкаської обласної прокуратури здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12013250020000164 від 21 лютого 2013 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого в частині другій статті 286 КК України. Досудовим розслідуванням установлено, що 24 липня 2006 року, близько 02 години, ОСОБА_1 , керуючи мотоциклом «Дніпро-11», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі від села Кримки у напрямку села Водяне Шполянського району Черкаської області, був не уважним та допустив виїзд керованого ним мотоцикла на ліве узбіччя, а потім у кювет, де здійснив наїзд на дерево. У результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди пасажир мотоцикла «Дніпро-11», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження, від яких помер на місці події. Відомості про вказане кримінальне правопорушення 21 лютого 2013 року внесені в ЄРДР за № 12013250020000164. Досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні 22 лютого 2016 року доручено Головному управлінню Національної поліції в Черкаській області. За наслідками проведеного досудового розслідування 12 травня 2016 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12013250020000164 відносно ОСОБА_1 скеровано до Шполянського районного суду Черкаської області. У подальшому ухвалою Черкаського апеляційного суду від 24 травня 2016 року матеріали вказаного кримінального провадження скеровано до Городищенського районного суду Черкаської області для розгляду по суті. На цей час триває судовий розгляд вказаного кримінального провадження. Апеляційний суд встановив, що тривалий розгляд кримінальної справи № 710/567/16-к було зумовлено систематичними неявками сторони захисту, 22 червня 2016 року, 18 липня 2016 року, 28 вересня 2016 року, 25 травня 2017 року, 15 листопада 2017 року, 21 лютого 2018 року, 13 березня 2018 року, 21 лютого 2018 року, 13 березня 2018 року, 14 травня 2018 року, 11 вересня 2018 року, 27 грудня 2018 року, 11 лютого 2019 року, 11 березня 2019 року, 27 березня 2019 року, 04 грудня 2019 року, 06 грудня 2019 року, 26 травня 2020 року, 01 липня 2021 року, 15 липня 2021 року, 25 жовтня 2021 року, 19 листопада 2021 року, 09 грудня 2021 року, 16 лютого 2022 року, 13 квітня 2022 року, 27 липня 2022 року, 04 липня 2023 року та 28 серпня 2023 року, клопотаннями про відкладення засідань, а також тривалими відрядженнями ОСОБА_1 - у деяких випадках строком понад 40-80 днів. У зв`язку з цим суд навіть застосовував примусовий привід обвинуваченого. Випадків неявки прокурора без поважних причин не встановлено. Позиція Верховного Суду Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України). Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах (частина шоста статті 1176 ЦК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суд від 18 грудня 2019 року в справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) вказано, що: «34. Велика Палата Верховного Суду вже доходила висновку, що позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України (див. пункт 68 постанови від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц).

35. Вказана стаття регламентує відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

36. Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини перша та друга статті 1176 ЦК України).

37. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудового розслідування, прокуратури і суду слід застосовувати частину шосту статті 1176 ЦК України, згідно з якою така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України) (див. висновки Верховного Суду України, викладений у постановах від 22 червня 2017 року в справі № 6-501цс17, від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16; пункт 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17)». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що: «69. Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.

70. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

72. Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргумент скаржника про помилкове незастосування судами попередніх інстанцій норм Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Суди попередніх інстанцій правильно спростували посилання позивача на норми цього Закону як на підставу відшкодування шкоди. Закон врегульовує правовідносини відшкодування шкоди, завданої виключно громадянинові внаслідок незаконного притягнення його до відповідальності, його дія не розповсюджується на потерпілих осіб, зокрема юридичних, яким завдано шкоди внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування та прокуратури під час розслідування за заявою таких осіб». Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни). Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20). Здоровий глузд (засада розумності) характерний як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється під час вирішення спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 березня 2026 року в справі № 757/34767/23). Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними. Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)). З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)). Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24), постанову Верховного Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)). Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)). Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)). Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України). Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України). Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України). Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)). По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)). Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)). Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)). Людина є скарбом Природи, звідки й походять притаманні людині за народженням права і свободи, тобто ті, що природні. Людська гідність як джерело всіх прав і свобод людини та їх основа є однією із засадничих цінностей українського конституційного ладу. Із статті 3 Конституції України випливає обов`язок держави забезпечувати охорону та захист людської гідності. Такий обов`язок покладено на всіх суб`єктів публічної влади. Верховна Рада України, ухвалюючи закони, має гарантувати належний захист та реалізацію прав і свобод людини, що є однією з умов забезпечення людської гідності як природної цінності. Своєю чергою, суди мають тлумачити юридичні норми так, щоб під час їх застосування це не завдавало шкоди людській гідності (абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 16 вересня 2021 року № 6-р(ІІ)/2021). У доктрині приватного права виокремлюється компенсаційна функція приватного права, яка спрямована на відновлення порушених цивільних прав і полягає в наданні таких засобів (зазвичай, грошей), завдяки яким це стало б можливим. Так, при пошкодженні майна особи сплачується його вартість або гроші, необхідні для ремонту; при завданні шкоди здоров`ю особи - кошти для лікування, протезування, реабілітації тощо; при поширенні неправдивої інформації про особу - її спростування та грошова компенсація моральної шкоди та ін. «Сompensare» (з лат.) означає відшкодовувати або урівноважувати. За своєю суттю компенсація в приватному праві - це певні дії задля справедливого «урівноваження» майнової чи немайнової втрати (внаслідок, наприклад, завдання шкоди чи припинення повністю або частково певного суб`єктивного права) шляхом сплати особі грошей, як загального еквівалента всіх цінностей, або передання їй будь-якого майна такого роду, якості та вартості, що дадуть змогу «залагодити» понесену втрату (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 березня 2026 року у справі № 757/34767/23 (провадження № 61-9435сво24)). Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України). Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)). Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)). Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку. Висновок останнього може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18 (провадження № 14-115цс21)). Касаційний суд вже зазначав, що наприклад, в Італії в судовій практиці застосовуються різноманітні критерії для компенсації немайнової шкоди втілені у відповідних таблицях (наприклад, таблиці суду м. Риму (https://www.tribunale.roma.it/allegatinews/A_24405.pdf)). Найбільш «авторитетним» вважаються Міланські таблиці (https://tribunale-milano.giustizia.it/cmsresources/cms/documents/Tabelle_milanesi_Danno_non_patrimoniale_ed._2021_2.pdf), які передбачають єдину систему розрахунку компенсації немайнової шкоди, що включає в себе як біологічну, так і іншу немайнову шкоду, зокрема, моральну. В українській судовій практиці не застосовуються певні таблиці для визначення розміру грошової компенсації моральної шкоди (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2024 року в справі № 216/5657/22 (провадження № 61-8556св23)). Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина перша статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Європейський суд з прав людини вказував, що: (1) «провадження розпочалося 18 лютого 2009 року, коли заявницю повідомили про порушену щодо неї кримінальну справу, та закінчилося 27 жовтня 2015 року, коли ВССУ постановив остаточну ухвалу у кримінальній справі. Таким чином, провадження тривало шість років, вісім місяців і дев`ять днів й охоплювало три інстанції. Заявниця неодноразово висувала свої скарги у національних судах стосовно законності зупинення провадження та надмірної тривалості досудового розслідування. Однак національні суди не прокоментували ці скарги. Суд першої інстанції не перевірив зміст матеріалів ОРС № 1208, як того вимагав апеляційний суд, а також їх не розглянув апеляційний суд. Це невиконання зобов`язань призвело до скасування ухвали апеляційного суду та подальшої затримки у розгляді справи. Крім того, СБУ не надавала матеріали ОРС № 1208 без невиправданої затримки, тому апеляційний суд був зобов`язаний звернутися з листом до Генерального прокурора України та повідомити його про перенесення двох засідань внаслідок такого невиконання зобов`язань. Водночас Суд зазначає, що провадження у цій справі не було складним, оскільки воно стосувалося лише двох випадків і не вимагало проведення численних процесуальних дій. Таким чином, Суд не переконаний, що органи досудового розслідування та національні суди діяли з належною ретельністю. Розглянувши всі надані йому матеріали та враховуючи його практику з цього питання, Суд повинен дійти висновку, що тривалість кримінального провадження щодо заявниці була надмірною. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з цим» (YAKYMCHUK v. UKRAINE, № 26519/16, § 104-108, ЄСПЛ, від 11 вересня 2025 року); (2) «заявник скаржився, що він не мав ефективних засобів юридичного захисту у зв`язку з тривалістю провадження у справі про банкрутство. Він посилався на статтю 13 Конвенції, яка передбачає: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в [цій] Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.» Уряд стверджував, що заявник міг звернутися до господарського суду зі скаргою на бездіяльність ліквідатора. Заявник заперечив, стверджуючи, що така скарга не мала б шансів на успіх, оскільки національне законодавство не передбачало жодних санкцій за бездіяльність ліквідатора. Суд зазначає, що ця скарга тісно пов`язана зі скаргою, розглянутою за пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. пункт 65), а тому так само бути має визнана прийнятною. Суд повторює, що стаття 13 Конвенції гарантує ефективний засіб юридичного захисту в національному органі влади від стверджуваного порушення вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції щодо розгляду справи судом протягом розумного строку. Суд неодноразово встановлював порушення статті 13 Конвенції у справах, в яких порушувалося питання, аналогічне порушеному у цій справі, зазначаючи про відсутність в українському законодавстві ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку зі скаргами на тривалість провадження. У цій справі Суд не переконаний аргументом Уряду, що звернення до господарського суду зі скаргою на бездіяльність ліквідатора, який клопотав про звільнення від виконання повноважень, було б ефективним засобом юридичного захисту для прискорення провадження, оскільки основний недолік цього провадження полягав у відсутність ліквідатора з серпня 2015 року і надалі, а також у затримці призначення ліквідатора господарським судом. Отже, Суд вважає, що заявник не мав ефективного засобу юридичного захисту, а тому було порушено статтю 13 Конвенції. З огляду на цей висновок Суд також відхиляє заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту» (CASE OF PARINOV v. UKRAINE, № 48398/17, § 66-73, ЄСПЛ, від 10 грудня 2020 року). (3) «суд вважає, що кримінальне провадження щодо заявника розпочалося 27 лютого 2004 року та закінчилося 14 червня 2017 року; і воно, таким чином, тривало дванадцять з половиною років у трьох інстанціях після виключення періоду з 21 червня 2004 року до 04 квітня 2005 року. Заявник стверджував, що тривалість кримінального провадження була пов`язана з неефективним розслідуванням і тривалими періодами бездіяльності національних органів влади. До того ж кримінальна справа неодноразово направлялася до прокуратури на додаткове розслідування. Уряд доводив, що тривалість провадження у справі заявника була розумною з огляду на складність справи та поведінку учасників провадження. Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватися у контексті обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявників і відповідних органів влади, а також важливість предмету спору для заявників. У цій справі провадження не було особливо складним, оскільки стосувалося одного епізоду та одного підозрюваного - заявника. До того ж протягом значного періоду часу під час цього провадження заявник був позбавлений свободи, що вимагало від органів державної влади діяти з особливою ретельністю. Однак цього не було. З фактів випливає, що органам досудового розслідування знадобилося півтора місяці для відновлення розслідування після скасування районним судом постанови про застосування до заявника примусових заходів медичного характеру у психіатричній лікарні та ще один місяць, аби перевести заявника із лікарні. Інші затримки у провадженні були пов`язані з тим, що справу тричі направляли до прокуратури на додаткове розслідування і двічі - на повторний розгляд. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку». Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції. [...] Заявник вимагав 3000000 євро як відшкодування матеріальної шкоди та 4000000 євро в якості відшкодування моральної шкоди. Уряд заперечив проти цих вимог як надмірних і необґрунтованих. Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв`язку між встановленим порушенням і стверджуваною матеріальною шкодою; отже, він відхиляє цю вимогу. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує заявнику 5500 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися» (CASE OF NECHAY v. UKRAINE, № 15360/10, § 66-72, 81-84, ЄСПЛ, від 01 липня 2021 року); (4) «беручи до уваги схожість предмету заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні. Заявники скаржилиcя, що тривалість відповідних кримінальних проваджень була несумісною з вимогою «розумного строку» та у них не було ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку з цим. Вони посилалися на пункт 1 статті 6 і статтю 13 Конвенції. Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватися у контексті обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявників і відповідних органів державної влади, а також важливість предмету спору для заявників. Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних виправдати загальну тривалість проваджень на національному рівні. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі тривалість проваджень була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку». Суд також зазначає, що заявники не мали у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку з цими скаргами. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції. З огляду на наявні в нього документи та свою практику. Суд вважає за доцільне присудити суми, зазначені в таблиці у додатку. [...] 18 років і 6 днів 3 інстанції 7 200 Євро [...] 14 років, 1 місяць та 4 дні 2 інстанції 2 400 Євро [...] Більше 7 років, 5 місяців та 7 днів 2 інстанції 1 800 євро» (BILOKIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 3779/14, § 5-12, Додаток, ЄСПЛ, від 08 лютого 2024 року). Саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, тому належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (див. пункти 43, 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19)). Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2026 року у справі № 278/829/24 (провадження № 61-2550св26)). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)). У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20 (провадження № 61-475св22)). Касаційний суд вже зазначав, що апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц (провадження № 61-4848св19), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2023 року в справі № 686/23143/20 (провадження № 61-13878св23)), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року справа № 756/3328/20 (провадження № 61-14576сво23)). Тобто суд касаційної інстанції здійснює перегляд оскаржених рішень в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції, а не після ухвалення оскаржених судових рішень. Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»). Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що: (1) вироком Городищенського районного суд Черкаської області 20 березня 2025 року в справі № 710/567/16-к (https://reyestr.court.gov.ua/Review/126014506): визнано ОСОБА_1 винуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України, і призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки. Звільнено, на підставі пункту 4 частини першої статті 49, частини п`ятої статті 74 Кримінального кодексу України, у зв`язку із закінченням строків давності ОСОБА_1 від призначеного судом покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки; (2) ухвалою Черкаською апеляційного суду від 02 травня 2025 року в справі № 710/567/16-к (https://reyestr.court.gov.ua/Review/127072518) відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Деркач В. В. на вирок Городищенського районного суду Черкаської області від 20 березня 2025 року щодо ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України; (3) ухвалою Черкаською апеляційного суду від 27 листопада 2025 року в справі № 710/567/16-к (https://reyestr.court.gov.ua/Review/132192681): вирок Городищенського райсуду Черкаської обл. від 20 березня 2025 року стосовно ОСОБА_1 за частиною другою статті 286 КК України скасовано. Призначено новий судовий розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 за частиною другою статті 286 КК України в суді першої інстанції в іншому складі суду. Апеляційні скарги захисниці Деркач В. В. та обвинуваченого ОСОБА_1 задоволено частково. У справі, що переглядається: позивач звернувся з позовом до держави про відшкодування моральної шкоди, яка заподіяна порушенням права на розгляд справи судом у розумний строк, та вважав розумним та справедливим стягнення компенсаціїв розмірі 1 000 000 грн (а. с. 7, 8, том 1); станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції в цій справі (05 серпня 2025 року) строк розгляду кримінальної справи з урахуванням того, що обвинувальний акт затверджений прокурором 10 травня 2016 року, а перше підготовче засідання призначено 01 червня 2016 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/58592181), складав більше дев`яти років, з яких частина строку не є наслідком дії або бездіяльності держави. Тому встановлені судами обставини і зміст позовних вимог позивача свідчать про часткову обґрунтованість його вимог про компенсацію моральної шкоди; касаційний суд враховує, що апеляційним судом встановлено, що тривалий розгляд кримінальної справи № 710/567/16-к було зумовлено систематичними неявками сторони захисту, зокрема, 22 червня 2016 року, 18 липня 2016 року, 28 вересня 2016 року, 25 травня 2017 року, 15 листопада 2017 року, 21 лютого 2018 року, 13 березня 2018 року, 21 лютого 2018 року, 13 березня 2018 року, 14 травня 2018 року, 11 вересня 2018 року, 27 грудня 2018 року, 11 лютого 2019 року, 11 березня 2019 року, 27 березня 2019 року, 04 грудня 2019 року, 06 грудня 2019 року, 26 травня 2020 року, 01 липня 2021 року, 15 липня 2021 року, 25 жовтня 2021 року, 19 листопада 2021 року, 09 грудня 2021 року, 16 лютого 2022 року, 13 квітня 2022 року, 27 липня 2022 року, 04 липня 2023 року та 28 серпня 2023 року, численними клопотаннями про відкладення засідань; він є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює оцінки доказів; позивач у своєму позові не зазначив, з яких міркувань він виходив при визначенні розміру грошової компенсації моральної шкоди саме за недотримання вимоги про розгляд справи у розумний строк. Тому касаційний суд у цій справі під час визначення розміру грошової компенсації моральної шкоди враховує тривалий стан непевності, в якому знаходився позивач станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції в цій справі (05 серпня 2025 року) через тривалість розгляду кримінальної справи, а тому з урахування вимог розумності та справедливості, практики Європейського суду з прав людини,робить висновок про наявність підстав для стягнення на користь позивача 20 000 грн грошової компенсації моральної шкоди. За таких обставин суди зробили неправильний висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права. У зв`язку із наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову. Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 серпня 2025 року, постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 20 000 грнгрошової компенсації моральної шкоди. В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовити. З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 серпня 2025 року та постанова Київського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року втрачають законну силу. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко