Постанова Київський апеляційний суд № 757/57347/16-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 грудня 2021року м. Київ Справа № 757/57347/16-ц Провадження № 22-ц/824/15734/2021 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Міністерство юстиції України, розглянувши в порядку письмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 вересня 2021 року у складі судді Батрин О. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: Історія справи Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив стягнути на його користь з держави Україна у відшкодування моральної шкоди компенсацію у розмірі 50 000,00 грн., яка заподіяна порушенням його права на розгляд справи судом у розумний строк через відсутність у національному законодавстві України правового механізму захисту таких прав. Позов мотивований тим, що 04 травня 2015 року автомобільний патруль з чотирма співробітниками полку міліції громадської безпеки особливого призначення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, серед яких був він, переслідував автомобіль, в якому перебували підозрювані особи. Останні, використовуючи автоматичну вогнепальну зброю, здійснили обстріл патрульного автомобіля міліції. У результаті цього обстрілу він отримав сім проникаючих вогнепальних поранень. 14 серпні 2015 року Головним слідчим управлінням Міністерства внутрішніх справ України завершене досудове розслідування, зокрема за фактом його поранення. 19 серпня 2015 року обвинувальний акт передано до Дніпровського районного суду м. Києва, зареєстрована кримінальна справа № 755/15795/15-к. 27 серпня 2015 року у зазначеній кримінальній справі він звернувся з цивільним позовом до обвинувачених про стягнення моральної шкоди в солідарному порядку. Зазначав, що з серпня 2015 року у нього виникли законні очікування на розгляд судом справи у розумний строк та законні очікування на стягнення моральної шкоди з обвинувачених у справедливому розмірі в разі визнання їх винними. Разом з тим звертав увагу на те, що на момент подання цього позову справа не призначена до розгляду і у розумний строк не розглянута. Вважає, що саме держава, яка відповідальна за діяльність органів судової влади, не створила правового механізму для захисту від порушень права на розгляд справи судом у розумний строк, передбаченого частиною першої статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Неспроможність захистити своє порушене права на розгляд справи судом у розумний строк викликає у нього почуття приниженості, моральні страждання. Посилаючись на ці обставини, статті 8, 9, 55 Конституції України просив задовольнити позов. Справа розглядалася судами неодноразово. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, керуючись статтею 1176 ЦК України, виходив з того, що необхідною підставою для притягнення до відповідальності органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є факт неправомірних дій цього органу, його посадових або службових осіб. Належним доказом таких протиправних рішень, дій чи бездіяльності є відповідне судове рішення, або відповідне рішення посадових осіб органу державної влади вищого рівня. Судом зазначено, що позивачем не надано доказів наявності моральної шкоди, спричиненої протиправним діянням чи бездіяльністю відповідачів. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 грудня 2017 року залишено без змін. Апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Крім того, апеляційний суд вказав, що ОСОБА_1 не довів, що рішення, дії чи бездіяльність Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України призвели до тривалого розгляду кримінальної справи, в якій позивач є потерпілим та цивільним позивачем. Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції Постановою Верховного Суду від 20 травня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції мотивована так: - суд першої інстанції не перевірив належним чином доводів заявника та у своєму рішенні не зазначив фактичні обставини справи; зміст спірних правовідносин; мотивовану оцінку аргументів, наведених позивачем; чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких позивач звернувся до суду; норми права, на які посилався позивач тощо; - суд першої інстанції не розглянув клопотання Державної судової адміністрації України про визначення належного відповідача по даній справі, оскільки з урахуванням повноважень Державної судової адміністрації України не може представляти державу Україна у спірних правовідносинах. Повторний розгляд справи Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 19червня 2020 року прийнято цивільну справу № 757/57347/16-ц до провадження та вирішено розгляд цієї справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 09 листопада 2020 року замінено неналежного відповідача Державну судову адміністрацію України на належного Міністерство юстиції України. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21вересня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди відмовлено. Рішення суд мотивовано тим, що розумність строку повинна оцінюватись через призму наведених критеріїв на предмет можливості розгляду справи протягом більш або менш тривалого строку. Тому, навіть значна тривалість розгляду справи може бути визнана розумною, з урахуванням певних індивідуальних обставин. Тут слід приділити особливу увагу тому, які саме причини сприяли більш тривалому розгляду справи та пропуску строків, встановлених законодавством (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/120/19). Крім того, суд вказав, що позивачем належних та допустимих доказів обставин, викладених в позовній заяві, зокрема, щодо безпідставного, невиправданого затягування, невжиття необхідних заходів щодо розгляду Дніпровським районним судом міста Києва кримінальної справи № 755/15795/15-к та якими діями чи бездіяльністю саме відповідачів завдано позивачу моральну шкоду суду не надано. Позивач у своєму позові не навів, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, в чому вона проявилась. Позивачем не аргументовано у чому проявилися його моральні страждання, приниження честі і гідності, чим проявилася глибока неповага суду до його прав, якої, на його переконання, він зазнав. При цьому, суд звернув увагу, що вирок або інше судове рішення у кримінальній справі № 755/15795/15-к не ухвалено, тому вимоги позовної заяви можуть бути розтлумачені як спроба тиску та втручання у діяльність головуючого судді у вказаній справі, що забороняється законом. Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги 18 жовтня 2021 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 21вересня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду першої інстанції є необґрунтований, оскільки у позивача з серпня 2015 року виникли законні очікування на розгляд судом справи у розумний строк та законні очікування на стягнення моральної шкоди у справедливому розмірі. Заявник вказує, що обвинувальний акт не прийнятий судом до розгляду вже протягом року, розгляд по суті кримінального провадження і цивільних позовів не розпочато, що, на думку заявника, є фактичним порушенням його прав, як позивача, на розгляд справи у розумний строк. Рух апеляційної скарги та матеріалів справи Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 жовтня 2021 року апеляційну скаргу передано судді-доповідачу. Ухвалою Київського апеляційного суду від 21жовтня 2021 року відкрито апеляційне провадження у цій справі та витребувано з Печерського районного суду міста Києва цивільну справу № 757/57347/16-ц. 08 листопада 2021 року матеріали цивільної справи № 757/57347/16-ц надійшли до Київського апеляційного суду. Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки ціна позову у даній справі становить 50 000,00 грн, яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270,00 грн х 100 = 227 000,00 грн). Доводи інших учасників справи 10 листопада 2021 року Міністерство юстиції України через засоби поштового зв?язку подало до Київського апеляційного суду відзив, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 вересня 2021 року залишити без змін. Позиція Київського апеляційного суду Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено статтею 368 ЦПК України, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до частини четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу,колегія суддів дійшла такого висновку. Фактичні обставини справи Встановлено, що 04 травня 2015 року автомобільний патруль з чотирма співробітниками полку міліції громадської безпеки особливого призначення Головного управління МВС в м. Києві, серед яких був позивач ОСОБА_1 , переслідував автомобіль, в якому перебували підозрювані особи. Останні, використовуючи автоматичну вогнепальну зброю, здійснили обстріл патрульного автомобіля міліції. У результаті цього обстрілу позивач отримав сім проникаючих вогнепальних поранень. 14 серпня 2015 року Головним слідчим управлінням МВС України завершене досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015100040006385, зокрема за фактом поранення позивача ОСОБА_1 19 серпня 2015 року обвинувальний акт передано до Дніпровського районного суду міста Києва, зареєстрована кримінальна справа № 755/15795/15-к. 27 серпня 2015 року у зазначеній кримінальній справі позивач звернувся з цивільним позовом до обвинувачених про стягнення моральної шкоди в солідарному порядку. На час подання цього позову та перегляду справи № 757/57347/16-ц, справа № 755/15795/15-к не розглянута. Мотиви з яких виходить суд та застосовані норми матеріального права У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Надаючи оцінку аргументам, наведеним в апеляційній скарзі, Київський апеляційний суд виходить із такого. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування шкоди за рахунок держави, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. За змістом частини першої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Частина 2 цієї статті визначає, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Статтею 1173 ЦК України, визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Основними елементами для відшкодування моральної шкоди за статтею 1167 ЦК України є: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а за статтею 1173 ЦК України - наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 3, 4 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому ця шкода полягає, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статі 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. При чому, довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18). Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилався на те, що держава Україна не створила правового механізму для захисту від порушень права на розгляд справи судом у розумний строк, передбачений частиною першою статі 6 Конвенції та неспроможність захистити своє порушене право на розгляд справи судом у розумний строк викликає у нього почуття приниженості, моральні страждання. Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, Верховною Радою України надано згоду на обов`язковість Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та, зокрема, Першого протоколу від 1952 року до цієї Конвенції, шляхом ратифікації цієї Конвенції та Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до цієї Конвенції. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - право на справедливий суд - декларує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно з статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Також, відповідно до частини першої та другої статті 4 ЦК України встановлено, зокрема, що основу цивільного законодавства України становить Конституція України, основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України, та що актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 10 ЦК України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. У такий спосіб Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку. Вирішуючи спір по суті, суд керується вимогами Конвенції, інших актів національного законодавства та задля ефективного захисту конвенційного права встановити, зокрема, за порушення якого виду конвенційних обов`язків позивач вимагає від держави компенсацію моральної шкоди, і чи обґрунтованим відповідно до цього порушення є її розмір. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 квітня 2018 року (справа № 11-138заі18) висловила позицію, згідно з якою «протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи. Самі по собі строки поза зв`язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк». Для встановлення розумності строку розгляду конкретної справи Європейський суд з прав людини (наприклад, рішення від 27 червня 2000 року у справі «Фрідлендер проти Франції») виробив у своїй практиці кілька критеріїв, а саме: складність справи; поведінка скаржника; поведінка судових та інших державних органів; важливість предмету розгляду для заявника. Суд у своїй практиці неодноразово відзначав, що такий критерій є суб`єктивним і має трактуватись у кожному випадку, залежно він певних обставин. Таким чином, розумність строку повинна оцінюватись через призму наведених критеріїв на предмет можливості розгляду справи протягом більш або менш тривалого строку. Тому, навіть значна тривалість розгляду справи може бути визнана розумною, з урахуванням певних індивідуальних обставин. Тут слід приділити особливу увагу тому, які саме причини сприяли більш тривалому розгляду справи та пропуску строків, встановлених законодавством. Аналогічного висновку дійшла колегія суддів Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/120/19. Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» він роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин. У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження. Поняття розумних строків розгляду справи в контексті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нетотожне (неідентичне) поняттю процесуальних строків в національних системах права. Право Європейського Суду з прав людини є «автономним» і його тлумачення Судом Конвенції не пов`язане з тлумаченням права національними судами. У пункті 1.6. Європейської хартії про статус суддів (Рада Європи, 1998 рік) з урахуванням положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом» зазначено, що на державу покладається обов`язок забезпечувати суддів всіма засобами, необхідними для належного виконання їхніх завдань, і зокрема, для розгляду справ в межах розумного періоду часу. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини завжди призначається компенсація за порушення прав людини. Так, рішенням від 27 липня 2004 року у справі «Ромашов проти України» Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду, будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції повинна містити перелік претензій та має бути подана письмово разом з відповідними підтверджуючими документами чи свідоцтвами, без наявності яких Суд може відхилити вимогу повністю або частково. Тож без встановлення фактичних обставин справи та оцінки наданих сторонами доказів неможливо зробити висновок з приводу додержання/недодержання державою Україною вимог пункту першого статті 6 Конвенції щодо забезпечення/незабезпечення права всіх учасників справи на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку. Згідно статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно із частиною другою статі 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до статті 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи , а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Вказані норми процесуального права вказують на необхідність доведення стороною, що звернулась до суду, належними та допустимими доказами вимог, що нею заявлені. Дослідивши матеріали справи, Київський апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження безпідставного, невиправданого затягування, невжиття необхідних заходів щодо розгляду Дніпровським районним судом міста Києва кримінальної справи № 755/15795/15-кта якими діями чи бездіяльністю саме відповідачів завдано позивачу моральну шкоду. Крім того, позивач у своєму позові не навів, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, в чому вона проявилась. Позивачем не аргументовано у чому проявилися його моральні страждання, приниження честі і гідності, чим проявилася глибока неповага суду до його прав, якої, на його переконання, він зазнав. А відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог у зв?язку із їх недоведеністю. Суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу, що вирок або інше судове рішення у кримінальній справі № 755/15795/15-к не ухвалено, тому вимоги позовної заяви можуть бути розтлумачені як спроба тиску та втручання у діяльність головуючого судді у вказаній справі, що забороняється законом. Згідно з положеннями статей 62, 126, 129 Конституції України, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного; судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Зазначеними положеннями Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом. У зв`язку із викладеним, розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов`язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено. Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року(далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). У контексті вищенаведеного, апеляційний суд вважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а аргументи апеляційної скарги такими, що не знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи № 757/57347/16-ц. Висновки за результатом розгляду апеляційної скарги Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 вересня 2021 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 21вересня 2021 року -залишити без змін. Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус Судді: Л.Д. Поливач О.І. Шкоріна