Постанова 4818 № 640/2725/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 640/2725/19 Головуючий суддя І інстанції Бородіна Н. М. Провадження № 22-ц/818/1596/20 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: договірна ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2020 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Яцини В.Б. суддів: - Бурлака І.В., Хорошевського О.М., за участю секретаря :Семикрас О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Осінського Романа Йосиповича на рішення Київського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2019 року, ухвалене у складі головуючого судді Бородіної Н.М., по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-я особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Хома Оксана Вікторівна про визнання правочину недійсним, встановив: 05 лютого 2019 року ОСОБА_2 , звернувся у суду із позовом до відповідача, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, який був укладений між сторонами 04.02.2016 року та становить 268350 грн., а також на підставі ст. 625 ЦК України інфляційні збитки в сумі 92590,27 грн. та 3% річних в сумі 20176,14 грн. Позовна заява мотивована тим, що 04.02.2016р. між ним та відповідачем укладений нотаріально посвідчений договір позики, за яким він передав відповідачу в позику в сумі 268350 грн., а відповідач зобов`язалась повертати їх частинами. Він виконав вимоги договору, надав кошти, однак відповідач свої зобов`язання не виконує, позику не повертає, внаслідок чого він просить стягнути заборгованість у судовому порядку, а також стягнути інфляційні втрати та 3% річних. Відповідач ОСОБА_1 , позовні вимоги не визнала, подавши зустрічний позов, який прийнятий судом до розгляду разом із первісними позовом. У зустрічній позовній заяві ОСОБА_1 просила визнати недійним договір позики на підставі ст. 231 ЦК України, оскільки він укладений під психічним тиском зі сторони ОСОБА_2 , коштів, які зазначені у договорі, вона не отримувала. В обґрунтування своїх вимог зазначала, що вона працювала на ТОВ фірма «Хазар» ЛТД, де директором є ОСОБА_2 . Актом від 05 лютого 2016 року ТОВ фірма «Хазар» ЛТД «Про результати проведення ревізії фінансово-господарської діяльності складу оптової торгівлі, за період часу з 01 січня 2015 року по 05 лютого 2016 року» було встановлено розкрадань майна ТОВ фірма «ХАЗАР» ЛТД на загальну суму 1 188 856 гривень 76 копійок. ОСОБА_2 вважав причетними до розкрадання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Недостачу поділив на чотирьох, в тому числі на ОСОБА_2 , оскільки він не догледів розкрадання та примусив їх, під загрозою звернення до поліції чи до прокуратури, підписати договір позики. ОСОБА_2 проти зустрічного позову заперечував. У відзиві зазначив, що твердження ОСОБА_1 не відповідають дійсності та направленні на уникнення цивільної відповідальності та повернення коштів. Також подав заяву про застосування строків позовної давності до вимоги про визнання договору недісними. Третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Хома О.В., у судове засідання не з`явилась, до суду надала письмові пояснення, відповідно до яких підтвердила факт посвідчення нею оспорюваного договору позики. Також зазначила, що вона роз`яснила наслідки укладання договору кожній стороні окремо. Підписання договору позики від 04.02.2016р. відбулося у її присутності за добровільним волевиявленням ОСОБА_5 . Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2019 року позовну заяву задоволено. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в сумі 268350 грн., 3% річних за час прострочення сплати боргу в сумі 20176 грн. 14 коп., інфляційні втрати в сумі 92590 грн. 27 коп., а також судовий збір в сумі 3811 грн. 16 коп. У задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним - відмовлено. В апеляційній скарзі представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат ОСОБА_6 просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , а зустрічний позов ОСОБА_1 - задовольнити, стягнути з ОСОБА_2 понесені судові витрати. Вказав, що рішення незаконне, необгрунтоване, суд був упередженим при розгляді справи, при прийнятті рішення неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи; вважав встановленими обставини, що мають значення для справи, які не були доведені; зробив висновки які не відповідають обставинам справи. Вказав, що суддя Бородіна Н.М. порушила принцип змагальності сторін при допиті свідка ОСОБА_4 , який був відповідачем в іншій справі № 640/2727/19 за аналогічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики. При розгляді заяви про відвід суддя Бородіна Н.М. не дослідила ті факти, на які він посилався у заяві. Посилається на те, що у ОСОБА_1 не було жодного сенсу ставати поручителем малознайомого ОСОБА_4 і так само ОСОБА_4 не було жодного сенсу ставити поручителем позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , чоловіка ОСОБА_3 . Зазначив, що висновки суду з приводу наведених на обґрунтування позову доводів щодо безгрошовості договору позики є суперечливими та не відповідають матеріалам справи. У відзиві на скаргу представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Фадєєв О.П. просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на недоведеність доводів скарги. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи. Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги , суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам оскаржене рішення суду у повній мірі відповідає. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав прийнятого на себе зобов`язання за договором позики, позов є обґрунтованим та доведеним. Наявність у позивача оригіналу договору позики від 04.02.2016р. свідчить, що ОСОБА_1 не повернула ОСОБА_2 позику в сумі 268350 грн., внаслідок чого вона підлягає стягненню. Щодо зустрічного позову, то суд вказав про те, що ОСОБА_1 не довела безгрошовий характер позики та застосування до неї при укладанні позики психічного впливу, тому підстави для задоволення зустрічного позову - відсутні. Так, ч.1 статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 627 ЦК України) передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України). Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Таким чином, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. Тобто, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. У той самий час за змістом частин першої, другої статті 207 і частини другої статті 1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов`язанням її повернення), так і дати її отримання. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Отже, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Відповідні правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України містяться в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63 цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 11 листопада 2015 року у справі 6-1967цс15, та в постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №658/689/17, від 15 листопада 2018 року у справі №361/5718/16-ц. Порушення зобов`язання - це його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (стаття 610 ЦК України). Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов`язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18. Предметом позову у даній справі також є стягнення на підставі частини 2 статті 625 ЦК України інфляційних втрат та 3 % річних, за невиконання грошового зобов`язання щодо відшкодування майнової шкоди, підтвердженого судовим рішенням. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначене відповідає правовому висновку, наведеному у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 459/3560/15-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 753/23612/15-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 461/479/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 761/43507/16-ц. Судом безспірно встановлено, що 04.02.2016 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений у кваліфікованій письмовій формі договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Хома О.В. (а.с.8) За умовами вказаного договору позики ОСОБА_2 передає у власність ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 268350 грн., а ОСОБА_1 приймає у власність та зобов`язується повернути таку ж суму коштів безпроцентово у строк до 31.12.2016 р. включно. Відповідно до п.п.1, 3 договору повернення позиченої суми грошей відбувається за графіком: 05.02.2016 р. - 4334 грн., в подальшому кожного місяця до 29.12.2016 р., по 24000 грн. За п.2 договору грошові кошти, які є предметом цього договору, передані ОСОБА_2 та одержані ОСОБА_1 до підписання цього договору. Пунктом 17 договору ОСОБА_2 зобов`язується після повного виконання ОСОБА_1 зобов`язання за цим договором передати свій примірник ОСОБА_1 з відміткою про одержання грошей, а у разі не можливості повернення боргового документа - вказати про це у розписці, яку він повинен видати ОСОБА_1 відповідно до вимог ст. 545 ЦК України. Згідно ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов`язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину. Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Хома О.В. підтвердила факт посвідчення нею оспорюваного договору позики. Також зазначила, що наслідки укладання договору нею були роз`яснені кожній стороні окремо. Підписання договору позики від 04.02.2016р. відбулося в її присутності за добровільним волевиявленням ОСОБА_5 . При підписанні договору ОСОБА_1 не повідомила нотаріусу жодних обставин, на якій вона посилається у своїй позовній заяві стосовно вчинення відносно неї психологічного тиску та примушування її до укладання договору позики (а.с.111). Колегія суддів відхиляє пояснення представника відповідача про те, що до ОСОБА_1 були застосований психічний тиск. ОСОБА_1 не довела, що грошові кошти в сумі 268350 грн. не були їй фактично надані, а договір позики було укладено внаслідок застосування психічного впливу з боку позикодавця. Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Всупереч свого процесуального обов`язку, передбаченому ст.ст. 12, 81 ЦПК України відповідачка ОСОБА_1 не надала до суду першої та апеляційної інстанції належних і допустимих у розумінні вказаної норми ст. 218 ЦК України письмових або інших аналогічних доказів про те, що договір позики був укладений під психологічним тиском з боку позивача, пов`язаним із примушення її до погашення недостачі. Той факт, що згідно вироку Київського районного суду м. Харкова від 30.08.2018 її було виправдано у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України, а також, що ОСОБА_4 та її чоловік ОСОБА_3 виступили поручителями договору позики - не спростовують дійсність договору позики, який був посвідчений у нотаріальному порядку. Згідно п. 2 загаданого договору позики від 04.02.2016, який був посвідчений нотаріально, грошові кошти, які є предметом цього договору, передані позикодавцем ОСОБА_2 та одержані позичальником ОСОБА_1 до підписання цього договору, тобто - до підписання Акту про результати проведення ревізії фінансово-господарської діяльності складу оптової торгівлі ТОФ фірма «Хазар» ЛТД від 05.02.2016, в якій було зроблено висновок про наявність порушень ведення складського обліку ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та здійснення останніми розкрадання ведення складського обліку цінностей згаданої фірми на загальну суму 1188856,76 грн. При цьому, як встановлено вироком Київського районного суду м. Харкова від 30.08.2018 за змістом вказаного Акту ревізії ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відмовились від надання пояснень (а.с. 46). Колегія суддів звертає увагу на те, що у відповідачки ОСОБА_1 була реальна можливість при посвідченні договору позики напередодні складання згаданого Акту ревізії, коли їй ще не висунули офіційно звинувачення на підприємстві, заявити нотаріусу про безгрошовість договору позики. Про те, що вона не перебувала під психічним тиском у позичальника свідчить той факт, що вона відмовилася від пояснень з приводу встановлених у Акті ревізії порушень ведення складського обліку і не свідчила проти себе. Оскільки ОСОБА_4 також працював із ОСОБА_1 на одній фірмі, а ОСОБА_3 є чоловіком відповідачки спростовують доводи скарги про те, що вони не були знайомі та що їх нічого не пов`язує між собою у контексті можливості виступити поручителями при укладанні договорів позики. Доводи скарги стосовно упередженості судді Бородіної Н.М. внаслідок порушення принципу змагальності сторін при допиті свідка ОСОБА_4 , який був відповідачем в іншій справі № 640/2727/19 за аналогічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, - є недоведеними. Колегія суддів відхиляючи наведені з цього приводу доводи скарги звертає увагу на те, що згідно ч. 4 ст. 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу. Таким чином, висновки суду першої інстанції належним чином вмотивовані, відповідають встановленим судом обставинам справи, які ґрунтуються на наявних у справі доказах, та наведеним нормам матеріального права, і доводами скарги не спростовані. З огляду на те, що при ухваленні рішення районним судом було додержано норм матеріального і процесуального права, доводи скарги висновків суду не спростовують, колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, відсутні передбачені ст. 141 ЦПК України підстави для перерозподілу судових витрат. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції постановив : Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 - адвоката Осінського Романа Йосиповича - залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2019 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 25 травня 2020 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді І.В.Бурлака. О.М.Хорошевський.