Постанова 4818 № 953/8783/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 листопада 2021 року м. Харків Справа № 953/8783/20 Провадження № 22-ц/818/4808/21 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Тичкової О.Ю. суддів - Маміної О.В., Пилипчук Н.П., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова, ухвалене 07 червня 2021 року у складі судді Труханович В.В., УСТАНОВИВ: У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача на його користь суму позики у розмірі 1 308 863,00 грн., 3% річних в сумі 61062, 15 грн., та інфляційних витрат в сумі 95 677, 89 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 25.04.2018 він передав відповідачу в позику грошову суму у розмірі 50 000 доларів США, що на день позики складало 1 308 863,00 грн. Факт передачі грошової суми підтверджується договором позики від 25.04.2018, який укладений між сторонами по справі в простій письмовій формі та є безпроцентним. Відповідно до п.п. 2,3 вищезазначеного договору повернення позики мало відбутися 01.11.2018. Однак повернення позиченої суми в строк не відбулося. Відповідно до п. 4 договору позики від 25.04.2018 сторони встановили, що при неповерненні позики в установлений термін, позикодавець може пред`явити договір позики до стягнення в строки передбачені чинним законодавством України, з вимогою сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3 % процентів річних від простроченої суми. Відтак, позивач уважає, що має право на стягнення з відповідача, крім суми позики , 3 % річних та інфляційних витрат. Суми стягнення зазначені позивачем в гривні. Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 07 червня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 25.04.2018 року у розмірі 1 364 570, 00 грн. та три відсотки річних у розмірі 3 900, 00 доларів США. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат. Рішення мотивоване тим, що між сторонами існують договірні правовідносини з позики на підставі договору позики від 25.04.2018. Строк виконання зобов`язань сторонами встановлено до 01.11.2018, однак у зазначену дату відповідачем зобов`язання не виконанні. Оскільки п. 2 договору позики передбачено, що позикодавець має право вибрати валюту, в якій буде проводитися погашення позики, а саме долар США або гривня за курсом Національного банку до долара США на дату погашення, суд прийшов до висновку, що стягненню підлягає еквівалент 50 000 доларів США на момент винесення рішення судом( офіційний курс долара за ставкою НБУ на 07.06.2021) в розмірі 1 364 570, 00 грн. Разом с тим, посилаючись на те, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, 3 % річних визначаються від простроченої суми, яка в договорі позики зазначена в іноземній валюті, суд стягнув 3 % річних в іноземній валюті, а не в її еквіваленті, в розмірі 3 900 доларів США. Суд відмовив в позовних вимогах стосовно стягнення з відповідача інфляційних витрат, зазначивши, що індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом вищезазначеного договору позики, індексації не підлягає. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, якою просить рішення в частині відмови в стягненні інфляційних витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача інфляційні витрати в розмірі 95 677, 89 грн. В обґрунтування апеляційної скарги вказав, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального права. Уважає рішення в частині відмови про стягнення інфляційним витрат незаконним та зазначає, що відповідач свої зобов`язання за договором позики не виконав, отже згідно п. 4 договору позики від 25.08.2018 та ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено що позивач може звернутися до позивача з вимогою про сплату боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми. Таким чином просить стягнути з відповідача інфляційні витрати за період з 02.11.2018 по 22.05.2020 у сумі 95 677, 89 грн. ОСОБА_2 подано відзив на апеляційну скаргу, яким він просив залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - скасувати та направити та направити справу на новий розгляд. Відзив мотивовано тим, що судом не було повідомлено його про слухання справи належним чином, у зв`язку з чим він дізнався про розгляд справи лише на час прийняття рішення судом першої інстанції. Зауважує, що він повністю не погоджується з рішенням першої інстанції, та заперечує проти позиції позивача викладеної в апеляційній скарзі. Наголошує на тому, що знаходився в СІЗО, отже не знав про розгляд справи та не був ознайомлений з матеріалами справи, у зв`язку з чим не мав можливості надати свої заперечення на позов, та бути присутнім на судових засіданнях в суді першої інстанції. Крім того просить скасувати та направити на новий розгляд, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, оскільки на теперішній час він його місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться під територіальної юрисдикцією Червонозаводського районного суду м. Харкова. Вислухавши доповідь головуючого судді, встановивши обставини справи, перевіривши зібрані по справі докази, обговоривши доводи апеляційної скарзі і відзиву на неї в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 25.04.2018 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до вимог якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 , а той отримав у власність гроші у сумі 50 000 доларів США, що складає 1 308863,00 грн. Передача коштів здійснена підчас укладення цього договору в готівковій формі в доларах США. ( а.с. 93). Відповідно до п. 2 вищезазначеного договору він є безпроцентним, повний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 01.11.2018. Позикодавець( ОСОБА_1 ) має право самостійно вибирати валюту, в якій може проводитися погашення позики: долар США або Гривня за курсом Національного Банку до долара США на дату погашення. Відповідно до п. 4 вищезазначеного договору позики, встановлено, що при неповерненні позики в установлений у цьому договорі термін позикодавець ( ОСОБА_1 ) може пред`явити договір позики до стягнення в порядку і в строки, передбачені чинним законодавством України, з вимогою про сплату боргу з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 процентів річних від простроченої суми. Відповідно до п. 5 вищезазначеного договору , зазначено, що що сторони при укладенні договору усвідомлювали значення своїх дій і могли керувати ними, розуміли права та обов`язки за договором, договір укладався ними відповідно до їх справжньої волі, без будь-якого застосування фізичного та психічного тиску, на вигідних для учасників правочину умовах і не є результатом впливу тяжких обставин. В забезпечення виконання зобов`язання ОСОБА_2 , між позивачем та ОСОБА_3 , яка є майновим поручителем відповідача, було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_4 надає в іпотеку належні їй на праві власності земельні ділянки кадастрові номери: 6325183500:01:012:0188 та 6325183500:01:012:0189, які знаходяться у Харківській області, Харківському районі, на території Русько - Тишківської с/ради (за межами населеного пункту), розмірами 0, 6164 га та 2, 0000 га відповідно (а.с. 5-8). Так, згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України). Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст.ст. 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст.611 ЦК України). Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (частина перша стаття 1050 ЦК України). За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Розмір заборгованості відповідачем не спростовано. Судова колегія уважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу за договором позики та трьох процентів річних. Доводи апелянта, щодо необгрутованості рішення суду в частині відмови у стягненні інфляційних збитків, судова колегія відхиляє з наступних підстав. Як встановлено п. 1 договору позики від 25.04.2018 передача грошей здійснена підчас укладання договору в готівковій формі в доларах США. Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Отже, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні, так і недоговірні зобов`язання. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Відповідно до змісту зазначеної статті нарахування інфляційних втрат на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначене відповідає правовому висновку, наведеному у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у постановах Верховного Суду: від 22 листопада 2018 року у справі № 761/43507/16-ц (провадження № 61-26819св18), від 16 жовтня 2019 року у справі № 640/13352/15 (провадження № 61-15797св18). Отже, закінчення строку дії договору в разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальні правовідносини, а трансформує їх в охоронні, що містять обов`язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом. З огляду на те, що відповідач порушив вказане грошове зобов`язання, позивач просив застосувати наслідки такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України. Проте оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті України - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає. У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти. Зазначений висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19). Як вбачається з договору позики від 25.04.2018, грошові зобов`язання в виражені в іноземній валюті, з зазначенням еквіваленту в гривні, крім того передача грошей за вищезазначеним договором позики здійснювалась в іноземній валюті, а саме в доларах США , таким судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у стягненні інфляційних витрат , як таких що не підлягають стягненню за грошовими зобов`язаннями вираженими в іноземній валюті. Також судова колегія відхиляє доводи відповідача, зазначені у відзиві на апеляційну скаргу, про те, що він не був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, з таких підстав. Судовою колегією з матеріалів справи та відзиву на апеляційну скаргу вбачається, що судові повістки на ім`я відповідача, направлені на адресу відповідача, з повідомленням про судові засідання призначені на 23.02.2021, 17.03.2021, та 12.04.2021 повернулися до суду не врученими з зазначенням причини не вручення «адресат відсутній» (а.с. 78-81,88-91). Відповідно до п.3 ч.8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; Відповідно до інформації з реєстру територіальної громади міста Харкова станом на 10.06.2020, отже на час подання позивачем позову, ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ( а.с. 38). Повістки судом направлені саме за цією адресою. Належних доказів щодо знаходження відповідача в Харківському СІЗО , в період з 23.02.2021 по 12.04.2021 суду не надано. З огляду на вищевикладене, відповідач вважається належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду судом першої інстанції. Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч.1 ст. 223 ЦПК України). Крім того посилання відповідача на п.5 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, а саме, що рішення суду може бути скасоване, оскільки не дотримано встановленої підсудності, судова колегія відхиляє, оскільки під час подання позову про стягнення боргу за договором позики ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 , останній був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , що є територіальною юрисдикцією Жовтневого районного суду м. Харкова. Так як вимоги апеляційної скарги щодо скасування судового рішення з ухваленням нового про задоволення позову в частині стягнення інфляційних витрат залишаються без задоволення, то судові витрати, у відповідності до вимог ст. ст. 141, 382 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір», між сторонами не розподіляються. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384, 390, 391 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 07 червня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 02 листопада 2021 року. Головуючий О.Ю.Тичкова Судді О.В. Маміна Н.П. Пилипчук