Ухвала КАС ВС № 212/2276/16-а

УХВАЛА 25 травня 2020 року Київ справа №212/2276/16-а адміністративне провадження №К/9901/12372/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Желєзного І.В., суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В., перевіривши касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2020 року у справі №212/2276/16-а за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Криворізької міської ради, треті особи Управління містобудування, архітектури та земельних відносин виконавчого комітету Криворізької міської ради, Державне підприємство "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Дніпромісто" імені Ю.М. Білоконя" про скасування рішення, УСТАНОВИВ: Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2020 року апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 вересня 2019 року у справі №212/2276/16-а за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Криворізької міської ради, треті особи Управління містобудування, архітектури та земельних відносин виконавчого комітету Криворізької міської ради, Державне підприємство "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Дніпромісто" імені Ю.М. Білоконя" про скасування рішення повернуто особі, яка її подала. Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою. Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав. Скаржник просить скасувати ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2020 року у справі №212/2276/16-а, якою: відмовлено в задоволені клопотання фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про залучення її в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору; відмовлено у прийнятті позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_2 до Криворізької міської ради, треті особи на стороні відповідача: Управління містобудування, архітектури та земельних відносин виконавчого комітету Криворізької міської ради, Управління Держгеокадастру у Криворізькому районі Дніпропетровської області, Державне підприємством Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто» ім. Ю.М. Білоконя, про визнання рішення Криворізької міської ради від 14 травня 2010 року №3884 таким, що не набрало чинності. Відповідно до ч.1 ст. 49 КАС України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, пред`явивши позов до однієї або декількох сторін. Задоволення позову таких осіб має повністю або частково виключати задоволення вимог позивача до відповідача. У разі вступу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, розгляд адміністративної справи за клопотанням учасника справи починається спочатку. З аналізу вищевикладеного слідує, що підставою для вступу у справу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, є пред`явлення позову, який повинен повністю або частково виключати задоволення вимог позивача до відповідача. Статтею 294 КАС України встановлено перелік ухвал суду першої інстанції, які окремо можуть бути оскаржені в апеляційному порядку. Водночас, ухвала про відмову у залучені третьої сторони, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору відповідно до ст. 294 КАС України не передбачає окремого оскарження. Відповідно до ч. 3 ст. 293 КАС України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, суд апеляційної інстанції повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що спірна ухвала не може бути оскаржена окремо в апеляційному порядку, а тому апеляційну скаргу слід повернути особі, яка її подала, На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою. Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому ч. 2, 3 цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою. Положенням п. 2 ч. 2 зазначеної статті встановлено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Враховуючи, що зміст оскаржуваного судового рішення та обставини, на які посилається скаржник в обґрунтування касаційної скарги, свідчать про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права та не викликають сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання касаційної скарги необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання. Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень), є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Суд також звертає увагу на положення пункту 32 Копенгагенської Декларації, схваленої 12-13 квітня 2018 року у Комітеті міністрів Ради Європи, згідно з яким схвалюється суворе та послідовне застосування критеріїв стосовно прийнятності заяви у судовому процесі та в повному обсязі використання можливості оголосити заяву неприйнятною, якщо заявники не постраждали від значної шкоди. Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Golder v. the United Kingdom", пункт 57 рішення у справі "Ashingdane v. the United Kingdom" № 8225/78, пункт 37 рішення у справі "Guerin v. France" № 25201/94, пункт 96 рішення у справі "Krombach v. France" № 29731/96, пункти 53, 55 рішення у справі "Воловік проти України" № 15123/03, пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" № 24402/02, пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" № 45783/05, ухвала щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі "Скорик проти України"); такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися відповідно до потреб і ресурсів суспільства; держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі (рішення у справах "Osman v. The United Kingdom" № 23452/94 та "Kreuz v. Poland" № 28249/95); умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви; зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження у справах здійснюється судом після їх розгляд судом апеляційної інстанції (пункт 48 рішення у справі "Levages Prestations Services v. France" № 21920/93 та рішення у справі "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" № 26737/95). При цьому Європейський суд з прав людини виходить з того, що право на справедливий судовий розгляд повинно тлумачитися з урахуванням одного з основоположних аспектів верховенства права, а саме принципу правової визначеності та дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення; відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (пункти 51, 52 рішення у справі "Ryabykh v. Russia" №52854/99, пункти 46, 47 рішення у справі "Устименко проти України" № 32053/13). Суд також враховує положення, що містяться в Рекомендаціях № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 вказаних Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Керуючись ст. ст. 169, 296, 298, 333 КАС України, УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2020 року про повернення апеляційної скарги у справі №212/2276/16-а за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Криворізької міської ради, треті особи Управління містобудування, архітектури та земельних відносин виконавчого комітету Криворізької міської ради, Державне підприємство "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Дніпромісто" імені Ю.М. Білоконя" про скасування рішення. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І.В. Желєзний Судді Я.О. Берназюк Н.В. Коваленко