Постанова 4819 № 663/2286/19

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 травня 2020 року м. Херсон справа № 663/2286/19 провадження № 22-ц/819/817/20 Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (суддя-доповідач)Кузнєцової О.А., суддів:Бездрабко В.О., Радченко С.В., секретарКутузова А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі: Міністерства інфраструктури України, Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 18 лютого 2020 року у складі судді Пухальського С.В. в справі за позовом Першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі: Міністерства інфраструктури України, Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої незаконним звільненням працівника, ВСТАНОВИВ: У серпні 2019 року Перший заступник прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі: Міністерства інфраструктури України, Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» звернувся до суду із вищезазначеним позовом. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що наказом №340/о від 21.07.2017 року, виданим Проточенком О.М., який був начальником адміністрації Миколаївського морського порту, звільнено ОСОБА_2 з посади начальника портового флоту Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі ДП АМПУ). Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Миколаївської області від 02 липня 2018 року, визнано незаконним та скасовано звільнення ОСОБА_2 , його поновлено на попередній посаді та з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на його користь стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 295559,70 грн. 06.07.2018 року на виконання рішень судів Миколаївською філією ДП АМПУ було виплачено ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 295559,70 грн. Зазначена виплата здійснена за рахунок коштів державного підприємства. Позивач вважає, що звільнення ОСОБА_2 відбулося з порушенням закону, тому у винної особи ОСОБА_1 , яким видано наказ про звільнення, виник обов`язок відшкодувати державному підприємству завдану таким звільненням шкоду у вигляді виплаченого середнього заробітку за час вимушеного прогулу у вказаній сумі на підставі положень ч. 1 ст. 130, п. 8 ч.1 ст. 134, ст.237 Кодексу законів про працю України. Враховуючи те, що Міністерствов інфраструктури України та Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» не вжито будь-яких заходів щодо стягнення з відповідача завданої державному підприємству шкоди, прокуратура звернулася до суду в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України та Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» з даним позовом, в якому просила стягнути з відповідача на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» матеріальну шкоду в порядку регресу в сумі 295 559,70 грн. та стягнути з відповідача на користь прокуратури Миколаївської області судові витрати у розмірі 4433,40 грн. Рішенням Скадовського районного суду Херсонської області від 18 лютого 2020 року у задоволені позову відмовлено. В апеляційній скарзі заступник прокурора Миколаївської області, вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, та таким, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням всіх фактичних обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_3 , посилався на безпідставність доводів апеляційної скарги та законність рішення, просить скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що прокурором пропущено строк звернення до суду. При цьому, клопотання про поновлення вказаного строку не підлягає задоволено, оскільки обставини, на які посилається прокурор не є такими, що пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій. З матеріалів справи вбачається і встановлено судом першої інстанції, що наказом в.о. міністра Міністерства інфраструктури України від 23 червня 2017 року, ОСОБА_1 з 27 червня 2017 року призначено на посаду начальника Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» ( а.с. 61). 21 липня 2017 року начальником адміністрації Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» Проточенком О. М. видано наказ за № 340/о про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника портового флоту Миколаївській філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України ( а.с. 44). Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 квітня 2018 року визнано незаконним та скасовано наказ Миколаївській філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» від 21 липня 2017 року № 340/о про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника портового флоту Миколаївській філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» ( а.с. 45-50). Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 02 липня 2018 року апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» залишено без задоволення. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 квітня 2018 року залишено без змін (а.с. 51-58). 26 липня 2018 року ОСОБА_2 виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу, що підтверджується копіями платіжного доручення № 821 від 26 липня 2018 року, роз`яснення призначення платежу, розрахункового листа за липень 2018 року (а.с. 161-163). Відповідно до статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. Згідно зі статтею 134 ч.1 п.8 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, зокрема, коли службова особа, винна у незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (частина третя статті 233 КЗпП України). Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Отже, строк звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України, а не нормами ЦК України. Згідно із пунктами 13, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29.12.1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» роз`яснено, що, застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі п.8 ст. 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або яким затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини. Судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений статтею 233 КЗпП річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Цей строк застосовується і при зверненні із заявою прокурора. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі, і з цього часу обчислюється строк на пред`явлення регресної вимоги. Встановлено, що на виконання судового рішення, яке набрало законної сили ДП «Адміністрація морських портів України» перерахувала середній заробіток за час вимушеного прогулу поновленому на роботі ОСОБА_2 в сумі 295559 грн. 70 коп. 26.07.2018 року. Отже, з урахуванням роз`яснень, викладених в п.20 вищенаведеної постанови Пленуму Верховного Суду України, перебіг строку звернення позивачів з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним звільненням працівників, розпочався з дня проведення підприємством належних виплат кожному із працівників. З цього часу обраховується перебіг встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду і прокурора. В обґрунтування поважності причин пропуску строку позовної давності прокурор вказав, що про незаконне звільнення працівників Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» та виплату підприємством коштів дізнався зі звернення голови Миколаївської профспілки працівників Морського транспорту Миколаївського морського торговельного порту від 30 липня 2018 року, яке 03 серпня 2018 року було надіслано до Міністерства інфраструктури України, відповідь на яке надана 25 вересня 2018 року. 19 жовтня 2018 року прокуратурою надіслано запити до Міністерства та ДП «Адміністрація морських портів України» щодо наявності підстав для представництва інтересів держави, відповіді на які надано 20 та 07 листопада 2018 року, відповідно. 10 січня 2019 року (тобто через два місяці після отримання відповіді) представники прокуратури ознайомилися в судах з матеріалами цивільних справ про поновлення працівників філії на роботі, а 19 квітня 2019 року (більш ніж через три місяці) направили повторний запит до Міністерства інфраструктури України, на яке 23 травня 2019 року останнім була надана відповідь. 02 серпня 2019 року (через два місяці після надання відповіді) заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 звернувся до суду із позовом. Аналізуючи наведене, можна дійти висновку, що прокурор, достовірно знаючи з 30 липня 2018 року про ухвалені у справах судові рішення про стягнення з державного підприємства коштів на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь поновлених працівників та, маючи доступ до Єдиного державного реєстру судових рішень, можливість, в межах наданих повноважень, на ознайомлення з матеріалами цивільних справ, відповіді на запити від Міністерства інфраструктури України та ДП «Адміністрація морських портів України», не звернувся до суду із позовом або позовами після виконання рішення суду про виплату середнього заробітку відносно окремо поновлених працівників у межах встановленого статтею 233 КЗпП України річного строку з дня настання права на пред`явлення регресної вимоги. Доводи апеляційної скарги про наявність поважних причин для поновлення строку звернення до суду, колегія суддів визнає неприйнятними. Доводи скарги зводяться до викладення вищенаведених обставин переписки прокурора з Міністерством та підприємством, посиланням на ознайомлення з матеріалами цивільних справ у січні 2019 року, проте не доводять наявність об`єктивних причин, які перешкоджали зверненню до суду у визначені законом строки. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про недоведеність прокурором належними та допустимими доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду із позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконним звільненням працівників й, як наслідок, відмова у задоволенні пред`явлених позовних вимог, відповідає вимогам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та зроблені із дотриманням норм цивільного процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, не вбачається. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області, подану в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, державного підприємства «Адміністрація морських портів України», залишити без задоволення. Рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 18 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Дата складання повного тексту судового рішення 22 травня 2020 року. Головуючий О.А.Кузнєцова Судді: В.О.Бездрабко С.В.Радченко