Постанова Херсонський апеляційний суд № 766/18189/19

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер справи 766/18189/19 Головуючий в І інстанції Кузьміна О.І. Номер провадження 22-ц/819/481/2020 Доповідач Полікарпова О.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2020 року м. Херсон Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючогоПолікарпової О.М., суддів:Воронцової Л.П., Ігнатенко П.Я., секретарСікора О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області на рішення Херсонського міського суду Херсонської області у складі судді Кузьміної О.І. від 19 грудня 2019 року у цивільній справі за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої незаконним звільненням працівника, в с т а н о в и в: У вересні 2019 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої незаконним звільненням працівника. В обґрунтування звернення з даним позовом посилається на те, що відповідач, тимчасово виконуючи обов`язки начальника Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрації морських портів України» 10.01.2017 року видав наказ № 10 про звільнення працівника ОСОБА_2 з посади заступника начальника з режиму служби загальної охорони та режиму за п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України в порушення вимог закону, після чого ОСОБА_2 згідно рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29.09.2017 по справі № 487/268/17 поновлено на роботі та з Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрації морських портів України» на його користь стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 139 233 грн. 36 коп., у зв`язку з чим у відповідача виник обов`язок відшкодувати державному підприємству завдану таким звільненням шкоду у вигляді виплаченого ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 139233 грн. 36 коп. на підставі положень ч. 1 ст. 130, п. 8 ч. 1 ст. 134, ст. 237 КЗпП України. Зазначив, що стягнення з керівників підприємств матеріальної шкоди в судовому порядку згідно ст.136 ч.4 КЗпП України повинно проводиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу, яким є Міністерство інфраструктури України відносно ДП «Адміністрація морських портів України». Проте, Міністерством заходи щодо стягнення коштів з винних осіб не вжито, що сприяло зверненню до суду прокурора з позовом в інтересах держави. Посилаючись на статті 130, 134, 237 КЗпП України, прокурор просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ДП «Адміністрація морських портів України» матеріальну шкоду в порядку регресу в сумі 139 233,36 гривень та сплачений судовий збір за подачу позову. Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 19 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт заподіяння державному підприємству матеріальної шкоди винними діями відповідача, як службової особи, є доведеним та підтверджується матеріалами справи, при цьому, у задоволенні вимог прокурора слід відмовити у зв`язку з пропущенням прокурором строку звернення до суду з вказаним позовом без поважних причин, за відсутності підстав для його поновлення, а також з урахуванням заяви відповідача про застосування строків позовної давності. В апеляційній скарзі заступник прокурора Миколаївської області, діючи в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, державного підприємства «Адміністрація морських портів України», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення пред`явлених позовних вимог. В обґрунтування скарги вказує, що судом безпідставно не взято до уваги наявність поважних причин для поновлення строку звернення до суду із позовом, оскільки як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися, коли про порушення права, або про особу, яка його порушила, довідалася або могла довідатися особа, право якої порушене, чи прокурор, уповноважений звернутися до суду в інтересах держави за захистом порушеного права. Вказує, що Міністерство не було стороною у справі № 487/268/17 під час розгляду якої було встановлено незаконність звільнення ОСОБА_2 , що і стало підставою для звернення з даним позовом, а отже не знало і не могло знати про незаконність дій ОСОБА_1 , як наслідок і про наявність шкоди, завданої Державному підприємству. Крім того вказує, що у позивача була відсутня об`єктивна можливість дізнатись про наявність шкоди, завданої підприємству раніше, ніж з дати отримання від прокурора Миколаївської області листа голови профспілки працівників морського транспорту Миколаївського морського торговельного порту від 30.08.2018 року, а саме 10.09.2018 року. Та лише отримавши від Міністерства відповідь від 25.09.2018 року згідно якого останнє не бажало вживати будь-яких заходів для відшкодування шкоди, у прокурора виникла об`єктивна можливість встановити факт порушення інтересів держави та підстави для звернення до суду з відповідним позовом. Зазначає, що прокурором чітко вказано у позові причини поважності пропуску строку на звернення до суду та надано достатньо належних та допустимих доказів на їх підтвердження, а тому висновок суду про відсутність підстав для його поновлення суперечить обставинам справи та є помилковим. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції прокурор Наумова Т.О. апеляційну скаргу підтримала, просила задовольнити з підстав, викладених у скарзі. Представник ДП «Адміністрація морських портів України» Шуляк С.І. доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити. Пояснила, що належні до стягнення з підприємства на користь ОСОБА_2 кошти було перераховано 16.03.2018 року та 22.03.2018 року. Представник ОСОБА_1 адвокат Литвинов І.В. просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, як таке, що є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим та перевіреним судом фактичним обставинам справи, підтвердженим належними доказами. Представник Міністерства інфраструктури України до суду не з`явився. У заяві від 01 квітня 2019 року просив розгляд справи провести без його участі. Зауважив, що Міністерство інфраструктури України не є вищестоящим в порядку підлеглості органом відносно ДП «Адміністрація морських портів України», що унеможливлює застосування ст.136 ч.4 КЗпП України, як правової підстави для звернення Міністерства із позовом про стягнення з колишнього виконуючого обов`язки начальника Миколаївської філії підприємства ОСОБА_1 матеріальної шкоди в порядку регресу. Заслухавши доповідача, представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що згідно наказу т.в.о. начальника адміністрації Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрації морських портів України» Козонак В.М. від 06 січня 2017 за № 08 на відповідача ОСОБА_1 - заступника начальника з логістики покладено обов`язки начальника адміністрації на період з 10 січня 2017 року по 23 січня 2017 року . У період виконання обов`язків начальника адміністрації Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрації морських портів України» 10 січня 2017 року ОСОБА_1 видав наказ за № 10 про звільнення з 10 січня 2017 року заступника начальника з режиму служби загальної охорони та режиму Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрації морських портів України» ОСОБА_2 за п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України . 29 вересня 2017 року Заводським районним судом м. Миколаєва по цивільній справі № 487/268/17 за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Адміністрації морських портів України» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, скасування наказу та відшкодування моральної шкоди ухвалено рішення суду про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , визнано незаконним та скасовано наказ №10 від 10 січня 2017 року про звільнення заступника начальника режиму загальної охорони та режиму ОСОБА_2 , поновлено останнього на посаді заступника начальника з режиму служби загальної охорони та режиму Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на посаді, стягнуто з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 139233 грн. 36 коп. та моральну шкоду у розмірі 2000 грн. 00 коп. Вказане рішення набрало законної сили. На виконання рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 вересня 2017 року по цивільній справі № 487/268/17 Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» 16 березня 2018 року та 22 березня 2018 року перерахувало ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 139233 грн. 36 коп. Відповідно до статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. Згідно зі статтею 134 ч.1 п.8 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, зокрема, коли службова особа, винна у незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (ч.3 ст.233 КЗпП України). Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Отже, строк звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України, а не нормами ЦК України, як зазначено у рішенні суду першої інстанції. Згідно із пунктами 13, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29.12.1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» роз`яснено, що, застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі п.8 ст. 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або яким затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини. Судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений статтею 233 КЗпП України річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Цей строк застосовується і при зверненні із заявою прокурора. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі, і з цього часу обчислюється строк на пред`явлення регресної вимоги. Оскільки на виконання рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 вересня 2017 року, яке набрало законної сили ДП «Адміністрація морських портів України» перерахувала середній заробіток в розмірі 139233 грн. 36 коп. за час вимушеного прогулу поновленому на роботі ОСОБА_2 16 березня 2018 року та 22 березня 2018 року, тому, з урахуванням роз`яснень, викладених в п.20 вищенаведеної постанови Пленуму Верховного Суду України, перебіг строку звернення позивачів з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним звільненням працівників, розпочався з дня проведення підприємством належної виплати, тобто 22 березня 2018 року. З цього часу обраховується перебіг встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду і прокурора. В обґрунтування поважності причин пропуску строку позовної давності прокурор вказав, що про незаконне звільнення працівників Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» та виплату підприємством коштів дізнався зі звернення голови Миколаївської профспілки працівників Морського транспорту Миколаївського морського торговельного порту від 30 липня 2018 року, яке 10 вересня 2018 року було отримано Миколаївською місцевою прокуратурою. Відповідь на запит прокуратури від 03 серпня 2018 року щодо вказаного звернення було отримано від Міністерства інфраструктури України 25 вересня 2018 року. 19 жовтня 2018 року прокуратурою надіслано запит до Міністерства інфраструктури України та ДП «Адміністрація морських портів України» щодо наявності підстав для представництва інтересів держави, відповідь на яке надано 12 листопада та 07 листопада 2018 року відповідно. 19 квітня 2019 року (майже через п`ять місяців після отримання відповіді) прокуратурою було направлено повторний запит до Міністерства інфраструктури України, на яке 23 травня 2019 року останнім була надана відповідь. 12 вересня 2019 року (майже через чотири місяці після надання відповіді) заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 звернувся до суду із позовом. Аналізуючи наведене, можна дійти висновку, що прокурор, достовірно знаючи з 30 серпня 2018 року про ухвалене у справі судове рішення щодо стягнення з державного підприємства коштів на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_2 та, маючи доступ до Єдиного державного реєстру судових рішень, можливість, в межах наданих повноважень, на ознайомлення з матеріалами цивільної справи, відповіді на запити від Міністерства інфраструктури України та ДП «Адміністрація морських портів України», не звернувся до суду із позовом після виконання рішення суду про виплату середнього заробітку у межах встановленого статтею 233 КЗпП України річного строку з дня настання права на пред`явлення регресної вимоги. Доводи апеляційної скарги про наявність поважних причин для поновлення строку звернення до суду, колегія суддів визнає неприйнятними. Доводи скарги зводяться до викладення вищенаведених обставин переписки прокурора з Міністерством та підприємством, посиланням на ознайомлення з матеріалами цивільної справи № 487/268/17, проте не доводять наявність об`єктивних причин, які перешкоджали зверненню до суду у визначені законом строки. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про недоведеність прокурором належними та допустимими доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду із позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконним звільненням працівника й, як наслідок, відмова у задоволенні пред`явлених позовних вимог, відповідає вимогам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та зроблені із дотриманням норм цивільного процесуального права. Посилання апелянта на те, що в судовому рішенні неправильно зазначена дата звернення до суду з позовом, правового значення не мають, оскільки , як зазначено вище, строк звернення до суду позивача сплинув у березні 2019 року. Помилкове посилання суду на положення ЦК України не призвело до ухвалення незаконного судового рішення. За правилами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, перевіривши доводи скарги заступника прокурора Миколаївської області, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 19 грудня 2019 року без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області залишити без задоволення. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 19 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ О.М. Полікарпова Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ Л.П. Воронцова _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ П.Я. Ігнатенко Повний текст постанови складений ­­­­­22 травня 2020 року. Суддя О.М. Полікарпова