Постанова КАС ВС № 805/4853/16-а

ПОСТАНОВА Іменем України 21 травня 2020 року Київ справа №805/4853/16-а адміністративне провадження №К/9901/42210/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Пасічник С.С., суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоімпекс" на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року (головуючий суддя Сіваченко І.В., судді: Шишов О.О., Чебанов О.О.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоімпекс" до Покровської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату єдиного внеску та скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И В: В грудні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергоімпекс» (далі - Товариство, позивач) звернулось до суду з позовом до Красноармійської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області (яку ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 березня 2017 року замінено правонаступником - Покровською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Донецькій області; далі - Інспекція, відповідач) про скасування рішення №000151302 від 22 листопада 2016 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату єдиного внеску, податкових повідомлень-рішень від 23 листопада 2016 року №000141200, №000151200, №000161200, №000171200, №000181200 та №000191200. Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство зазначало, що Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" №1669-VII від 02 вересня 2014 року (далі - Закон №1669) передбачено звільнення суб`єктів господарювання, які зареєстровані та здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції (далі - АТО), на період її проведення від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, а також штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, а тому, оскільки воно як суб`єкт підприємницької діяльності зареєстроване та здійснює свою діяльність саме на цій території, то на період з 14 квітня 2014 року до закінчення АТО звільняється від виконання обов`язку зі сплати за користування землею та до нього не можуть застосовуватись штрафні і фінансові санкції за невиконання обов`язків платника єдиного внеску. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 06 березня 2017 року позов задоволено частково: скасовано рішення Інспекції від 22 листопада 2016 року №000151302 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату єдиного внеску в сумі 19 869,73 грн., а також податкові повідомлення-рішення Інспекції від 23 листопада 2016 року №000141200 на суму 3 302 879,34 грн., №000151200 на суму 182 111,92 грн. та №000161200 на суму 34 425,39 грн.; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції зазначив, що позивач знаходиться, провадить свою діяльність й перебуває на обліку в контролюючому органі, який розташований на території населеного пункту, де проводиться АТО, а отже на період її проведення він звільняється від передбачених статтею 6 Закону №2464 обов`язків платника єдиного внеску та виконання обов`язку зі сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності; в той же час для звільнення від відповідальності за неподання (несвоєчасне подання) податкової звітності з плати за землю необхідною є наявність відповідного сертифікату Торгово-промислової палати України, а тому, враховуючи, що Товариством такий сертифікат не подавався, контролюючим органом правомірно застосовано до нього штрафні (фінансові) санкції за це порушення. Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06 березня 2017 року скасовано частково; абзац третій її резолютивної частини виключено; в іншій частині постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06 березня 2017 року залишено без змін. При цьому апеляційний суд, погодившись із судом першої інстанції в частині скасування рішення Інспекції про застосування до Товариства штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату єдиного внеску в сумі 19 869,73 грн., зазначив, що статтею 6 Закону №1669 порядок звільнення від сплати за використання земельними ділянками не визначений, а відтак, зважаючи на неподання позивачем протягом 2015 року податкових декларацій з плати за землю, в спірний період у нього була відсутня податкова пільга з цього платежу й останні контролюючим органом йому донараховані правомірно. Не погоджуючись з прийнятим апеляційним судом рішенням (в частині скасування рішення суду першої інстанції й виключення з його резолютивної частини абзацу третього), позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати з підстав, що вже наводились в позовній заяві, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Відповідач своїм правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався. В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). За змістом частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд дійшов наступного висновку. Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство знаходиться на податковому обліку в Інспекції як платник податків з 22 травня 2000 року та є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. В період з 11 жовтня 2016 року по 01 листопада 2016 року посадовими особами Інспекції проведено документальну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року, за результатами якої складено акт №777/05-16-14-01/30962337. Відповідно до вказаного акту, серед іншого, зазначено про заниження позивачем орендної плати за землю на суму 2 815 533,65 грн. за 2015 рік, несвоєчасне перерахування позивачем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальну суму 81 441,95 грн. за період серпень 2014 року - травень 2015 року та неподання відповідачу податкових декларацій з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за 2015 рік, що розташовані на територіях Дзержинської (Торецької), Торезької та Макіївської міських рад та на території Грабівської сільської ради. На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято оскаржувані у даній справі рішення від 22 листопада 2016 року №000151302 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату єдиного внеску за період з 23 вересня 2014 року по 23 червня 2015 року, відповідно до якого Товариству нараховано штраф у розмірі 3 662,92 грн. (10% за період до 01 січня 2015 року), штраф в розмірі 8 962,58 грн. (20% за період з 01 січня 2015 року), пеню в сумі 7 244,23 грн. (всього - 19 869,73 грн.), а також податкові повідомлення-рішення від 23 листопада 2016 року №000141200 про збільшення суми грошового зобов`язання з орендної плати за землю з юридичних осіб на 2 642 303,34 грн. й нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 660 576,00 грн. (всього - 3 302 879,34 грн.), №000151200 про збільшення суми грошового зобов`язання з орендної плати за землю з юридичних осіб на 145 689,92 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 36 422,00 грн. (всього - 182 111,92 грн.), №000161200 про збільшення суми грошового зобов`язання з орендної плати за землю з юридичних осіб на 27 540,39 грн. і нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 6 885,00 грн. (всього - 34 425,39 грн.), №000171200, №000181200 та №000191200 про нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумах 170,00 грн. (згідно кожного податкового повідомлення-рішення) за неподання податкової звітності з плати за землю за 2015 рік. В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно ж до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" від 04 липня 2013 року №406-VII до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VІ від 08 липня 2010 року (далі - Закон №2464) та ПК України внесено зміни, відповідно до яких право адміністрування єдиного внеску, яке раніше було у органів Пенсійного фонду України, передано органам доходів і зборів. Згідно з частиною 1 статті 2 Закону №2464 його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини 1 статті 1 Закону №2464). Частиною 2 статті 6 Закону №2464 передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом. Відповідно до частини 8 статті 9 Закону №2464 платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Стаття 25 Закону №2464 регламентує заходи впливу та стягнення та, зокрема, в частині 1 передбачає, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. З метою забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, Верховною Радою України прийнято Закон №1669, яким, крім іншого, внесені зміни до Закону №2464 та доповнено його розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" пунктом 9-3 (з 13 березня 2015 року в зв`язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці» від 2 березня 2015 року №219-VIII пункт 9-3 постановлено вважати пунктом 9-4), який передбачає, що платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14. квітня 2014 року №405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються. Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу. Згідно зі статтею 1 Закону №1669 період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року №405/2014. 30 жовтня 2014 року Кабінетом Міністрів України видано розпорядження №1053-р, яким затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Розпорядженням же Кабінету Міністрів України №1079-р від 05 листопада 2014 року "Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р" дію розпорядження Кабінету Міністрів України №1053-р зупинено. Разом з тим, 02 грудня 2015 року Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження №1275-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України". Відповідно до пунктів 1, 3 вказаного розпорядження, затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (згідно з додатком), та визнано такими, що втратили чинність: розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція"; розпорядження Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №1079-р "Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р". Зазначеними розпорядженнями місто Селидове Донецької області (де зареєстрований і знаходиться позивач) та місто Красноармійськ (Покровськ) (де знаходиться контролюючий орган, в якому він перебуває на обліку) включено до переліку територій, де проводиться АТО. Отже, виходячи зі змісту наведених положень законодавства, платникам єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася АТО (у тому числі й позивачу), надано можливість у період з 14 квітня 2014 року до закінчення АТО або військового чи надзвичайного стану не виконувати свої встановлені частиною 2 статті 6 Закону №2464 обов`язки, зокрема, щодо саме своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску. Водночас Верховний Суд зазначає, що Закон №2464 не скасовує обов`язків платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі. Враховуючи викладене, суди прийшли до правильного висновку, що до позивача не може бути застосовано відповідальність, у вигляді штрафних та фінансових санкцій, передбачених Законом №2464 за невиконання обов`язків платника єдиного внеску, в сумі 19 869,73 грн. Що ж до позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 23 листопада 2016 року №000141200, №000151200, №000161200, якими позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з орендної плати з юридичних осіб за 2015 рік, то Суд зазначає таке. Відповідно до наявних в матеріалах справи договорів оренди земельних ділянок від 18 вересня 2008 року, від 02 серпня 2007 року, від 01 квітня 2011 року та від 06 вересня 2006 року позивач у спірному періоді був орендарем земельних ділянок, що розташовані у м.Дзержинську (Торецьку) Донецької області, на території Шахтарської районної державної адміністрації (Грабівської сільської ради), у м.Торез Донецької області та у м.Макіївка Донецької області. Підпунктами 14.1.147, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності; орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата). Згідно із пунктами 288.1, 288.2, 288.3 статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. В той же час за змістом статей 6 та 7 Закону №1669 під час проведення антитерористичної операції суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, звільнено від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, а також на період проведення антитерористичної операції для таких суб`єктів господарювання скасовано орендну плату за користування державним та комунальним майном. При цьому, оскільки Закон №1669 містить спеціальні норми щодо спірних правовідносин, то його застосування не ставиться у залежність від внесення відповідних змін до ПК України. Разом з тим положеннями статті 6 Закону №1669, які мають пряму дію, не вимагається додаткове отримання сертифіката про засвідчення настання форс-мажорних обставин, а отже підставою для звільнення від сплати за користування земельними ділянками є здійснення суб`єктом господарювання діяльності саме на території проведення антитерористичної операції та в період її проведення. Інших умов (підстав) для звільнення платника податку від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності нормами Закону №1669 не передбачено. Розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р та від 02 грудня 2015 року №1275-р м.Дзержинськ (Торецьк), м.Торез, м.Макіївка Донецької області, а також територію Грабівської сільської ради (де знаходяться орендовані позивачем земельні ділянки, на яких він провадив свою діяльність) включено до переліку територій проведення АТО. Отже висновок суду першої інстанції про те, що на період проведення АТО Товариство в силу положень статті 6 Закону №1669 звільнено від обов`язку з внесення плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права. В той же час, за наведеного вище, позиція апеляційного суду, який можливість звільнення позивача як суб`єкта господарювання, що здійснює свою діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками, розташованими на цій території, поставив в залежність від подання ним податкових декларацій з плати за землю за відповідний період (у даному випадку 2015 рік) є неприйнятною. Водночас слід відмітити, що у зв`язку із неподанням податкової звітності з плати за землю за 2015 рік до Товариства відповідно до податкових повідомлень-рішень Інспекції від 23 листопада 2016 року №000171200, №000181200 та №000191200 застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумах по 170,00 грн. (згідно кожного податкового повідомлення-рішення) й постановою Донецького окружного адміністративного суду від 06 березня 2017 року у даній справі (яка в цій частині у касаційному порядку Товариством не оскаржується) в задоволенні позовних вимог про їх скасування було відмовлено. Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для скасування рішення Інспекції від 22 листопада 2016 року №000151302 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату єдиного внеску, а також її податкових повідомлень-рішень від 23 листопада 2016 року №000141200, №000151200, №000161200 про збільшення суми грошового зобов`язання з орендної плати за землю з юридичних осіб й нарахування штрафних (фінансових) санкцій. Відповідно до частин 1 - 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Згідно зі статтею 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоімпекс" задовольнити. Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року скасувати, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06 березня 2017 року залишити в силі. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... С.С. Пасічник І.А. Васильєва В.П. Юрченко , Судді Верховного Суду