Постанова 4809 № 404/1849/18

ПОСТАНОВА Іменем України 22 травня 2020 року м. Кропивницький справа № 404/1849/18 провадження № 22-ц/4809/796/20 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Дуковського О.Л. суддів Письменного О.А., Чельник О.І. учасники справи: позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», інтереси якого представляють за довіреністю Чепіга Дмитро Олексійович, Крилова Олена Леонідівна; відповідач ОСОБА_1 . Розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 24.02.2020, у складі головуючого судді Павелко І.Л., у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И В: У березні 2018 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову позивач посилався на те, що відповідно до укладеного договору б/н від 25.07.2007 відповідач отримала кредит у розмірі 500,00 у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач належним чином не виконала свої зобов`язані, а тому утворилася заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 128 652,61 грн., яку і просив стягнути. Заочним рішенням від 03.07.2018 були задоволені позовні вимоги, яке за заявою ОСОБА_1 про перегляд вказаного заочного рішення було скасовано. 24.02.2020 у справі ухвалено рішення про часткове задоволення позовних вимог. Стягнуто з відповідача на користь позивача 9177,95 грн. заборгованості за кредитом та штраф у розмірі 708,90 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Частковість задоволення позовних вимог полягає в стягненні суми заборгованості за кредитним договором та штрафу. Не погодившись із вказаним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якому ставить питання про скасування рішення суду в частині незадоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вимоги. Позивач вказує на те, що суд незаконно відмовив у стягненні процентів, оскільки не в повній мірі встановив дійсні обставини справи. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 13.04.2020 відкрито апеляційне провадження у справі. Відповідач подала відзив у визначені судом строки, в якому просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу без задоволення, а розгляд справи проводити за її відсутності. Враховуючи категорію та складність даної справи, справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 28.04.2020 справу призначено до розгляду без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи у відповідності до ч. 1 ст.369 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним нормам процесуального права. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідач згідно договору б/н від 25.07.2007 року отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 500,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач шляхом підписання анкети-заяви приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації. У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Умовами і Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною картою та Тарифами, які викладені на банківському сайті https://privatbank.ua/terms/pages/70/, становить між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Згідно ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Таким чином, судом першої інстанції було встановлено, що сторони перебувають у договірних правовідносинах. Звертаючись із позовними вимогами позивач надав розрахунок , з якого вбачається, що заборгованість станом на 28.02.2018 становить 128 652,61 грн., яка складається із наступного: 9177,95 грн. - заборгованість за кредитом; 109 247,21 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 3863,04 грн. заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 250,00 грн. - штраф (фіксована частина); 6114,41 грн. - штраф (процентна складова). Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості за кредитом послався на те, що позичальник фактично отримав та використав кредитні кошти, а в добровільному порядку не повернув їх банку, а тому в цій частині позов є обґрунтованим, оскільки порушено права позивача, який вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Також, правильним є висновок суду, що ОСОБА_1 має сплатити штраф, оскільки вона порушила строки платежів з грошових зобов`язань, передбачених кредитним договором (заявою). Крім того, судом правильно встановлено, що кредитний договір (заява позичальника) від 25.07.2007 року не передбачає процентної ставки. Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення відсотків за користування кредитом є правильним та обґрунтованим, а також суд правильно встановив, що відсутні підстави для відмови у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності. Пунктом 2.1.1.2.3 Умов та Правил надання банківських послуг сторони погодили, що після отримання Банком від Клієнта необхідних документів, а також Заяви, Банк проводить перевірку наданих документів і приймає рішення про можливість встановлення кредитного ліміту на кредитну карту. Клієнт дає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і Клієнт дає право Банку у будь-який момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт. Пунктом 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг визначено, що підписання цього договору є прямою та безумовною згодою Клієнта щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого Банком. Відповідно до п. 2.1.1.5.5 Умов та Правил надання банківських послуг позичальник зобов`язується погашати заборгованість по кредиту, відсотків за його використання, на перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК Українивстановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК Українипублічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексудоговором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК Україниможна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК Українивизначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК Україниякщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками, які банк збільшив в односторонньому порядку відповідно до Умов та правил надання банківських послуг «ПриватБанк» на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню, комісію і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо порядку сплати процентів за користування кредитними коштами, збільшення процентної ставки в односторонньому порядку та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), комісії та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК Україниза змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (січень 2013 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом ( березень 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. З наведених підстав, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що банк не довів, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брав на себе саме на цих Умовах зобов?язання зі сплати відсотків в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту. Доводи апеляційної скарги зазначеного не спростовують. Такі висновки суду першої інстанції відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України). За правилами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Також, колегія суддів зазначає, що за правилами ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) у відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. До позовної заяви позивачем додані: розрахунок заборгованості, анкета-заява відповідача без зазначення процентної ставки, не підписані відповідачем Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» і Умови та правила, інших доказів позивач не надав. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції у повному обсязі. В межах вимог та доводів апеляційної скарги передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції щодо відмови в стягненні відсотків та ухвалення нового рішення в цій частині не встановлено. Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382,384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - залишити без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 24.02.2020 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України. Головуючий суддя О.Л. Дуковський Судді О.А. Письменний О.І. Чельник