Постанова 4850 № 360/1074/20

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2020 року справа №360/1074/20 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Міронової Г.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року у справі № 360/1074/20 (головуючий суддя І інстанції Петросян К.Є.), складеного в повному обсязі 09 квітня 2020 року в м. Сєвєродонецьк Луганської області, за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про скасування постанови про накладення штрафу, - ВСТАНОВИВ: 13 березня 2020 року, Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області звернулось до суду із позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про скасування постанови головного державного виконавця відповідача про накладення штрафу ВП № 61304658 від 05 березня 2020 року (а.с. 1-3). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року у справі № 360/1074/20 відмовлено у задоволені у задоволені позовних вимог (а.с. 85-88). Не погодившись із судовим рішенням, Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило суд скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що Законом України «Про виконавче провадження» встановлена відповідальність боржника саме за невиконання судового рішення без поважних причин, а не за несвоєчасне його виконання. Зазначено, що управлінням здійснюються дії щодо виконання судового рішення, а саме: поновлено виплату пенсії, виплачується поточна пенсія, заборгованість по пенсії нарахована однак не профінансована Головним управлінням. Крім того, управлінням зазначено, що виділення коштів на фінансування не залежить від волі окремого керівника територіального органу і вимагати від нього дій, які виходять за межі його повноважень не має підстав. Посилався на те, що вказаний висновок містить постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року у справі № 818/159/18, якою скасовано постанову про накладення штрафу на Пенсійний орган (а.с. 96-99). Представники сторін в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином. 20 травня 2020 року до канцелярії суду від Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) надійшов відзив на апеляційну скаргу в якій відповідач просив суд відмовити у задоволені скарги за її необґрунтованістю. Разом із вищевказаним відзивом Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) подано клопотання про розгляд справи за відсутності представника відділу. Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін, з наступних підстав. Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 05 березня 2019 року у справі №360/431/19 позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії задоволено: - визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області щодо не виплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 01 листопада 2015 року по 31 серпня 2018 року; - зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з 01 листопада 2015 року по 31 серпня 2018 року (а.с.80-84). Вищевказане рішення суду набрало законної сили 11 червня 2019 року,а 17 лютого 2020 року позивачем (стягувачем) отримано виконавчий лист. 17 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) із заявою про відкриття виконавчого провадження, додавши до неї виконавчий лист по справі 360/431/19 (а.с.78,79). Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 17 лютого 2020 року відкрито виконавче провадження ВП № 61304658 з примусового виконання виконавчого листа № 360/431/19, виданого Луганським окружним адміністративним судом 17 лютого 2020 року про зобов`язання Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з 01 листопада 2015 року по 31 серпня 2018 року, яка була надіслана сторонам виконавчого провадження (а.с.77). Листом від 27 лютого 2020 року № 4134/03-22 Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області повідомило відповідача, що рішення Луганського окружного адміністративного суду по справі № 360/431/19 виконано в межах суми стягнення за один місяць. Заборгованість з виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2015 року по 31 серпня 2018 року у розмірі 54571,00 грн. нарахована на виплатні відомості та включена до загальної потреби в коштах. Крім того, в листі зазначено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо - переміщеним особам» суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Порядок її виплати на цей час ї не визначено. На підставі викладеного, позивачем повідомлено відповідача про здійснення всіх заходів для виконання рішення суду (а.с.74,75). 05 березня 2020 року державним виконавцем, відповідно до ст. ст. 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження", винесено постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі 5 100 грн. за невиконання рішення суду по справі №360/431/19 в рамках ВП 61304658 (а.с.72,73). Правомірність прийняття постанови про накладення штрафу на управління Пенсійного фонду України Луганської області є спірним питанням даної справи. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішення суду, яке набрало законної сили не виконано позивачем, відтак, постанова про накладення штрафу є законною. Суд першої інстанції відхилив доводи позивача, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо - переміщеним особам» суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, зазначивши що дана постанова на жодним чином не поширюється та не врегульовує правовідносини щодо соціальних виплат за судовим рішенням . Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав. За ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Відповідно до ст.ст. 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Частиною 4 ст. 372 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII). Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до частини першої статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Пунктом 16 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом. Відповідно до частин першої-третьої статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. Статтею 75 Закону №1404-VIII визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. Судом апеляційної інстанції встановлено, що у справі №360/431/19 судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що вимоги виконавчого листа яким зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з 01 листопада 2015 року по 31 серпня 2018 року, в добровільному порядку боржником ,належним чином, не виконано. А тому, станом на дату винесення спірної постанови про накладення штрафу, відомості про повне виконання боржником рішення суду в добровільному порядку у державного виконавця були відсутні. Враховуючи, що позивач, зазначаючи про виконання рішення суду в повному обсязі, вказує лише на виконання його в межах суми стягнення за один місяць та нарахування заборгованості на виплатні відомості та включення її до загальної потреби в коштах управління, та не надає жодних інших доказів виконання рішення суду, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком судів попередньої інстанції про правомірність дій державного виконавця щодо накладення штрафу на позивача у розмірі 5 100,00 грн. у ВП №61304658. До таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14 травня 2020 року по справі № 522/3268/17. Суд відхиляє доводи апелянта щодо неможливості здійснення виплати з підстав не прийняття Кабінетом Міністрів окремого порядку виплати сум пенсій , які обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 05.11.2014 року № 637, оскільки на примусове виконання рішення зазначені вимоги не розповсюджуються, про що суд першої інстанції зазначив в своєму рішення , а апелянтом не наведено переконливих доказів на спростування рішення в цій частині. Суд не приймає доводи апеляційної скарги в частині необхідності використання висновків Харківського апеляційного адміністративного суду у справі № 818/159/18, оскільки таке не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України. Суд апеляційної інстанції також не приймає доводи апелянта та посилання на практику Верховного суду за 2015-2018 роки , відповідно до яких фактична відсутність коштів у боржника не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, з огляду на останню практику Верховного Суду від 14 травня 2020 року по справі № 522/3268/17, № 522/14380/17. З урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апелянта про відсутність правових підстав у державного виконавця для винесення постанови про накладення штрафу на боржника є необґрунтованими, тому постанова про накладення штрафу за невиконання рішення суду є правомірною та не підлягає скасуванню. Суд апеляційної інстанції не бере до уваги посилання апелянта на лист Верховного Суду від 31 травня 2019 року № 1539/0/2-19, оскільки листи носять інформативний характер та не є нормативно-правовим актом обов`язковим до використання. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99). Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апелянту надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції. За змістом статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення Луганського окружного адміністративного суду необхідно залишити без змін. Керуючись статтями 271, 272, 287, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області - залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року у справі № 360/1074/20 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення та продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України щодо запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19). Повне судове рішення складено 20 травня 2020 року. Судді Т.Г.Арабей І.В. Геращенко Г.М. Міронова