Постанова Дніпровський апеляційний суд № 211/1748/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2444/20 Справа № 211/1748/17 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко С. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М. суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони справи : позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Державна казначейська служба України, розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження згідно ч.13 ст.7,ч.1 ст.369 ЦПК України без повідомлення осіб цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 травня 2019 року, ухваленого суддею Ткаченко С.В. в м.Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 31 травня 2019 року, В С Т А Н О В И В: У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (надалі - УПФУ), Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади. В мотивування заявлених позовних вимог зазначила, що 18.09.2014 року вона звернулася до пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за вислугу років. Пенсійним фондом їй 26.09.2014 року відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного стажу. Постановою Дніпровського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2016 року визнано протиправними дії Криворізького південного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в призначенні їй пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 ЗК «Про пенсійне забезпечення» та зобов`язано Пенсійний фонд призначити їй пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 ЗК «Про пенсійне забезпечення» з 29 січня 2016 року, враховуючи застосування шестимісячного строку позовної давності на звернення до суду. Їй призначено та виплачено пенсію за період з 29 січня 2016 року по січень 2017 року включно, тобто за 12 календарних місяців (369 днів) у розмірі 16976,83 грн. Посилаючись на положення ст. 45 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування » , вважає що її право на отримання пенсії з дня звернення, тобто з 18.09.2014 року, порушено, а тому в наслідок незаконних та неправомірних дій Пенсійним фондом їй було завдано матеріальну шкоду у вигляді упущеної вигоди через недоотримання пенсії. Уточнивши позовні вимоги, просить суд стягнути на її користь з держави України в особі Державної казначейської служби України за рахунок державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку матеріальну шкоду у розмірі 21160,88 грн., виходячи з розрахунку 15679,45 /369 днів * 498 днів та судові витрати у справі. Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 травня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність рішення суду обставинам справи, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення цих позовних вимог. В мотивування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що суд не звернув увагу, що під час розгляду справи в порядку адміністративного судового провадження визнано дії УПФУ протиправними щодо відмови в призначенні пенсії. Вважає, що через неправомірні дії вона зазнала збитки, які посилаючись на положення ст.ст.22,1173 ЦК України просить стягнути. У відзиві на апеляційну скаргу УПФУ просить рішення суду, як законне та обґрунтоване, на їх думку, залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги та наданого на неї відзиву, колегія суддів дійшла наступних висновків. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що в рамках розгляду справи в порядку адміністративного провадження позовні вимоги в частині стягнення не отриманого розміру пенсії за період з 18 вересня 2014 року по 29 січня 2016 року залишено без розгляду та не встановлена неправомірність дії відповідача за спірний період. Однак, колегія суддів не може у повному обсязі погодитися із висновками суду першої інстанції з наступних підстав. За вимогами ст.ст. 263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Проте суд першої інстанції не з`ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та не виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення в даній справі неможна визнати законним і обґрунтованим. Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду в Дніпропетровській області. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2016 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20.10.2016 року у справі № 213/1793/16-а, скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Криворізького південного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Зобов`язано Криворізьке південне об`єднане управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 29.01.2016 року. В іншій частині позов залишено без розгляду, через попуск позивачем шестимісячного строку позовної давності (а.с. 6-7). Між сторонами виник спір щодо стягнення на користь позивача матеріальної шкоди, яка полягає у відшкодуванні заподіяних збитків у вигляді доходів (упущеної вигоди) пенсійного забезпечення в період з 18 квітня 2014 року по 28 січня 2016 рік в сумі 21160,88 грн., через визнання неправомірними дії (бездіяльність) УПФУ. Колегія суддів не може погодитися із висновком суду, що справа підсудна до розгляду суду загальної юрисдикції за правилами цивільного судочинства. Відповідно до частини першої статті 58 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) Пенсійний фонд України є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів ПФУ, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом ПФУ. Кошти ПФУ відповідно до статті 73 Закону № 1058-IV використовуються на: виплату пенсій, передбачених цим Законом; надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; фінансування адміністративних витрат, пов`язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду України; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів Пенсійного фонду України. Відповідно до пункту 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднані управління є територіальними органами Пенсійного фонду України. Управління Пенсійного фонду України підпорядковуються Пенсійному фонду України та безпосередньо відповідним головним управлінням Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів Пенсійного фонду України. Основними завданнями управління Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення; ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; виконання інших завдань, визначених законом (пункт 3 вказаного Положення). Відповідно до підпунктів 7, 8 пункту 4 зазначеного Положення управління Пенсійного фонду України відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства; забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. Отже, відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України є суб`єктом владних повноважень у сфері нарахування та виплат пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів. Як видно зі заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, позивач просить стягнути недораховану та неотриману нею пенсію за період з 18 вересня 2014 року з дати звернення до УПФУ до 28 січня 2016 року. За період виплати, який не охоплений постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2016 року. Відповідачем є Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - суб`єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, тобто уповноважений здійснювати нарахування і виплату пенсії позивачу. Тобто за вказаною позовною вимогою між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу нарахування та виплати пенсії позивачу. Колегія суддів приходить до переконання, що в даній справі, спір стосовно недоотриманої суми пенсії є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади, як суб`єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 750/1668/17 (провадження № 14-599 цс 18), постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року (провадження 14-5556 цс19). Колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково визначили предметну юрисдикцію спору, розглянувши справу в порядку цивільного судочинства, оскільки не врахували, що спір стосовно недоотриманої суми пенсії за період з 18 вересня 2014 року до 28 січня 2016 року, є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства. За правилами частини четвертої статті 367 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Оскільки суд першої інстанції не встановив природу правовідносин, які виникли між сторонами, неправильно застосував норми процесуального права, судове рішення підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю. При цьому, згідно ч. 4 ст. 377 ЦПК України, у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд, за заявою позивача, в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору. Згідно статті 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі. На підставі викладеного, колегія суддів роз`яснює ОСОБА_1 право, протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови, звернутися до Дніпровського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Керуючись ст. ст. 255, 367, 369, 374, 377, 381, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 травня 2019 року скасувати. Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади. Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд даної категорії справ віднесено до юрисдикції адміністративного суду. Роз`яснити ОСОБА_1 право, протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови, звернутися до Дніпровського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному поряду безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 21 травня 2020 року. Головуючий: Судді: