Постанова Одеський апеляційний суд № 493/761/22

Номер провадження: 22-ц/813/4989/23 Справа № 493/761/22 Головуючий у першій інстанції Тітова Т.П. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16.11.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого судді Сєвєрової Є.С., суддів: Вадовської Л.М., Комлевої О.С., за участю секретаря Малюти Ю.С., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі: Державне казначейство України, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної казначейської служби України, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Балтського районного суду Одеської області від 12 січня 2023 року у складі судді Тітової Т.П., встановив: У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного казначейства України та ГУ ПФУ в Одеській області та з урахуванням уточненої редакції позовної заяви та письмових пояснень просив визнати бездіяльність суб`єктів владних повноважень, а саме Державного казначейства України та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області протиправною; стягнути солідарно з Державного казначейства України та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь позивача майнову шкоду шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів держаної влади в розмірі 586013,48 грн. як майнової шкоди, завданої внаслідок дій цивільного відповідача законом, що визнаний неконституційним; стягнути солідарно з Державного казначейства України та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь позивача моральну шкоду шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів держаної влади в розмірі 50 000 грн. як моральної шкоди, завданої внаслідок дій цивільного відповідача законом, що визнаний неконституційним. В обґрунтування заявлених вимог позивач стверджував, що він відноситься до категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та є особою з інвалідністю II групи, а тому відповідно до ч. 4 ст. 54 ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.91 року N 796-XII з моменту призначення пенсії мав право на її отримання у розмірі, не нижчому 8 мінімальних пенсій за віком. ЗУ "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" N76-VIII від 28 грудня 2014 року змінена редакція ст. 54 ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в результаті чого Кабінет Міністрів України отримав повноваження встановлювати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Починаючи з 01.01.2012 року ГУ ПФУ в Одеській області нараховувало та виплачувало позивачу пенсію у меншому розмірі, визначеному Кабінет Міністрів України, ніж те, що передбачено ч. 3 ст. 54 ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Рішенням Конституційного Суду України N 1-р (II)2021 від 07.04.2021 року визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), ч. 3 ст. 54ЗУ "Про статусі соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.91 року N796-ХІІу редакції ЗУ "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" N76-VIIIвiд 28.12.2014 року щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Неконституційність закону, встановлена рішенням Конституційного Суду України, визнається підставою для застосування наслідків, передбачених у ст. 1175 ЦК України, оскільки регламентована цією нормою цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної прийняттям нормативно-правових актів, визнаних незаконними, стосується також і випадків визнання неконституційними законів. За позицією позивача, відповідачі завчасно не вжили заходів, а саме не звертались до суб`єктів права на конституційне подання з проханням звернутися до Конституційного Суду України, у зв`язку з чим позивач тривалий час був позбавлений правильного нарахування пенсії та замість належних йому 8 мінімальних пенсій за віком отримував набагато менші виплати. Завдана позивачу матеріальна шкода виразилась у вигляді доходів, які він міг би реально одержати за звичайних обставин (за умови застосування ч. 3ст. 54 ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" N796-XII від 28.02.91 року), якби його право не було порушене застосуванням до нього визнаного неконституційним правового акта (ч. 3 ст. 54 ЗУ "Про статусі соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.91 року N796-ХIIу редакції ЗУ "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 року N76-VIII). Сума завданої позивачу шкоди за період з січня 2012 року по червень 2021 року становить 586013,48 грн. Крім того, позивачу внаслідок дії неконституційних норм, завдано моральну шкоду в розмірі 50 000 грн. Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 12 січня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 447 045,15 грн недоплаченої пенсії та 1 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. Не погодившись з рішенням суду, Державна казначейська служба України звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила його скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити повністю в задоволенні вимог позивача. Апеляційна скарга Державної казначейської служби України обґрунтована тим, що суд дійшов необґрунтованого висновку щодо стягнення матеріальної шкоди, оскільки відшкодування шкоди завданої актами і діями, що визнані неконституційними здійснюються відповідно до встановлено законом порядку. Проте, закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними на даний час не прийнятий. Також зазначено, що позивачем не надано доказів на підтвердження причино-наслідкового зв`язку щодо спричинення йому моральної шкоди, не обґрунтовано жодним чином розмір та розрахунок моральної шкоди. Не погодившись з рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області звернулося з апеляційною скаргою, в якій просило його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити повністю в задоволенні вимог позивача. Апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області обґрунтована тим, що положення ч. 3 ст. 152 Конституції України містять посилання на спеціальний закон, а тому відшкодування шкоди, завданої атаками і діями, які визнані неконституційними, не може здійснюватися в іншому, ніж у встановленому законом порядку. Проте, як зазначив апелянт, закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої атаками і діями, що визнані неконституційними, на час розгляду цієї справи на вимоги КС України, що вказані у його Рішенні №1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021 у справі №3-333/2018(4498/18), не прийнятий. Тому, на думку апелянта, за відсутності закону, який формує такі положення, право на компенсацію не може виникнути, оскільки особа не може стверджувати, що вона мала законне сподівання одержання будь-яких конкретних сум. Зазначив, що посилання позивача на ст.1175 ЦК України є також безпідставним, оскільки дана норма не поширюється на спірні правовідносини, оскільки вони регулюють відшкодування шкоди, завданої нормативно-правовим актом, що був визнаний незаконним і скасований, а не законом, визнаним неконституційним. Вказав у скарзі, що позивачем не наведено жодних об`єктивних доказів, які б підтверджували завдання йому моральної шкоди. ОСОБА_1 в поданому відзиві проти доводів викладених в апеляційних скаргах заперечує та просить суд апеляційної інстанції оскаржуване рішення залишити без змін. 13.11.2023 від позивача надійшло клопотання про пришвидшення розгляду справи та розгляд справи без його участі. Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області в судове засідання 16.11.2023 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, 16.11.2023 від його представника надійшло клопотання про розгляд справи без його участі. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі позивача та представника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача Державної казначейської служби України, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Вбачається, що згідно копії посвідчення серії НОМЕР_1 від 24.12.2019 року ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС, йому встановлено II групу інвалідності безстроково. Відповідно до копії листа Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 07.12.2021 року на підставі рішення Конституційного суду позивачу автоматично перераховано пенсію з 01.07.2021 року та її розмір становить 8 272,28 грн. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає з огляду на наступне. Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Критеріями належності справ до цивільної юрисдикції є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу. Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі N 686/6775/18 (провадження N 61-42631сво18) зазначив, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Частиною третьою статті 152 Конституції України передбачено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. У пункті 4 рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року N 1-р (II)/2021 у справі N 3-333/2018 (4498/18) вказано, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року N 796-XII, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього закону в редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року N 76-VIII. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року в справі N 400/4436/20 (адміністративне провадження N К/9901/5280/21) вказав, що "ОСОБА_1 у позовній заяві зазначив, що майнова шкода була йому завдана законом, який було визнано неконституційним, у розмірі 17 150 грн у вигляді недоотриманої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій у 2017, 2018 та 2019 роках, який він би реально міг одержати, якби окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України не діяло на момент виплати йому цієї щорічної разової грошової допомоги. […] Отже, предметом спору є стягнення збитків у вигляді недоотриманої частини щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, які мали бути нараховані та виплачені позивачу в 2017, 2018 та 2019 роках як учаснику бойових дій. З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується права позивача на отримання соціальної виплати - щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій. Спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання соціальних виплат, є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства". Схожі за своєю суттю висновки та підходи до вирішення питання юрисдикції застосувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 березня 2020 року у справі N757/63985/16 (провадження N 14-556цс19), від 09 лютого 2021 року N 520/17342/18 (провадження N 14-158цс20), від 05 червня 2019 року N 686/23445/17 (провадження N 14-162цс19). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від: 14 вересня 2022 року у справі N 552/741/22 (провадження N 61-4922св22), 14 грудня 2022 року у справі N295/15069/21-ц (провадження N 61-6402св22) та 08 лютого 2023 року у справі N 751/6418/21 (провадження N 61-9856св22), у подібних правовідносинах. У справі, що переглядається, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, вказував на те, що йому завдано шкоду дією закону, який визнано неконституційним. Предметом спору у справі, що переглядається, є майнова шкода, розмір якої дорівнює розміру недоотриманої пенсії, передбаченої частиною третьою статті 54 Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а також стягнення моральної шкоди, спричиненої внаслідок бездіяльності відповідача. Вирішення цього спору по суті буде залежати від правомірності нарахування та виплати позивачу недоотриманої пенсії, а такі правовідносини за своїм змістом є публічно-правовими та ґрунтуються на нормах публічного права, а тому мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсій та інших соціальних виплат, є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства. Тобто за вказаною позовною вимогою між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу нарахування та виплати пенсії позивачу, а отже, такий спір повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства. Подібний правовий висновок щодо юрисдикції спору викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі N 750/1668/17 (провадження N 14-599цс18), від 03 липня 2019 року у справі N 750/1591/18-ц (провадження N 14-261цс19) та інших. Передаючи справу N295/15069/21-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила, що спір, що виник з приводу відшкодування шкоди дією закону, який визнано неконституційним, може мати лише приватно-правовий характер, що, у свою чергу, вказує на те, що він підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, незалежно від того, за яким алгоритмом (формулою) позивач обраховує розмір збитків, заподіяних дією неконституційного закону. Велика Палата Верховного Суду своєю ухвалою від 16 листопада 2022 року справу повернула на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (провадження N 14-99цс22). Повертаючи справу, Велика Палата Верховного Суду виходила з відсутності підстав для відступу від раніше викладених висновків Великої Палати Верховного Суду щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах, зазначивши, що у справі N295/15069/21-ц предметом спору є майнова шкода у вигляді недоотриманої пенсії, передбаченої частиною третьою статті 54 Закону N 796-XII, а, отже, вирішення цього спору по суті буде залежати від правомірності нарахування та виплати позивачу недоотриманої пенсії, а такі правовідносини за своїм змістом є публічно-правовими та ґрунтуються на нормах публічного права, а тому мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 ЦПК України. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги. У разі закриття апеляційним судом провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якої віднесено розгляд такої справи. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги Державної казначейської служби України та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області підлягаю частковому задоволенню, рішення Балтського районного суду Одеської області від 12 січня 2023 року скасуванню, провадження у справі підлягає закриттю. Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційні скарги Державної казначейської служби України та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити частково. Рішення Балтського районного суду Одеської області від 12 січня 2023 року скасувати. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного казначейства України, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди закрити. Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд його справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів. Роз`яснити ОСОБА_1 право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися з заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст складений 04.12.2023 Головуючий: Судді: