Постанова Харківський апеляційний суд № 626/401/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «19» травня 2020 року м. Харків справа № 626/401/19-ц провадження № 22ц/818/1605/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б. за участю секретаря - Колосовської А.Р. учасники справи: позивач - Красноградська міська рада Харківської області, представник позивача - ОСОБА_1 , відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , представниця відповідачів - ОСОБА_5 , третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 , представниця позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_5 , відповідач за зустрічним позовом - Красноградська міська рада Харківської області, представник відповідача за зустрічним позовом - ОСОБА_1 розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Красноградського районного суду Харківської області від 27 листопада 2019 року в складі судді Гусара П.І. в с т а н о в и в: У лютому 2019 року Красноградська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення права користування та виселення із службового приміщення, який в подальшому уточнила. Позовна заява мотивована тим, що рішенням виконавчого комітету Красноградської міської ради № 64 від 13 квітня 2017 року «Про розгляд заяви ОСОБА_2 щодо надання службового приміщення» ОСОБА_2 у зв`язку з проходженням служби в Національній поліції України на посаді начальника Красноградського відділу поліції та членам його сім`ї надано у користування службове жиле приміщення - квартиру АДРЕСА_1 , жилою площею 18,9 кв м. Зазначила, що вищезазначеним рішенням квартира визначена тимчасовим службовим приміщенням та надана ОСОБА_2 тимчасово, на час виконання ним службових обов`язків начальника Красноградського відділу Головного управління Національної поліції в Харківській області, а у членів його сім`ї право на проживання виникло як похідне. Вказала, що згідно ордера на службове жиле приміщення № 02683 від 18 квітня 2017 року право на зайняття жилого приміщення надано ОСОБА_2 та членам його сім`ї у кількості однієї особи - його дружини ОСОБА_3 . Згідно довідки про склад зареєстрованих у житловому приміщенні та забезпеченість житловою площею № 266 від 10 січня 2019 року, виданої Відділом реєстрації Красноградської міської ради, відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зареєстровані у жилому приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 . Неповнолітній ОСОБА_4 у цьому приміщенні не зареєстрований та не проживає, мешкає за іншою адресою. Зазначила, що відповідно до витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області № 731 о/с від 29 грудня 2017 року ОСОБА_2 звільнено з посади начальника Красноградського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, у зв`язку з чим він фактично припинив виконувати службові обов`язки, пов`язані із даною посадою. Тобто, у ОСОБА_2 як наймача та членів його сім`ї відпала потреба та підстави проживання у вищезазначеному службовому приміщені відповідно до його цільового призначення, а отже відповідачі зобов`язані звільнити службове жиле приміщення, яке надавалося наймачу тимчасово, на час виконання службових обов`язків. Крім того, відповідач разом з дружиною та сином у наданій службовій квартирі не мешкають протягом тривалого часу, що підтверджується довідкою депутата Красноградської міської ради Ждамарова О.В. , та свідчить про те, що службове приміщення не використовується за цільовим призначенням. Вказала, що на засіданні виконавчого комітету Красноградської міської ради, яке відбулося 20 листопада 2018 року серед інших розглядалося клопотання Головного управління Національної поліції в Харківській області від 11 жовтня 2018 року № 1380/19/05/83-2018 щодо виділення службового житла начальнику Красноградського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області ОСОБА_12. Враховуючи необхідність розгляду питання щодо забезпечення службовим житловим приміщенням діючого керівника відділу поліції, виконавчим комітетом Красноградської міської ради прийнято рішення № 192 від 20 листопада 2018 року «Про жиле службове приміщення по АДРЕСА_2 , відповідно до змісту якого визнано такими, що втратили чинність, пункти 2, 3, 4 рішення виконавчого комітету Красноградської міської ради від 13 квітня 2017 року № 64 «Про розгляд заяви ОСОБА_2 щодо надання службового приміщення». На виконання пункту 2 вищевказаного рішення 23 листопада 2018 року на адресу ОСОБА_2 направлено лист № 03-26/9901, в якому його повідомлено про необхідність зняття з реєстрації місця проживання та звільнення службового жилого приміщення разом з членами сім`ї в найкоротший термін. Зазначила, що на час звернення до суду реєстрацію відповідачів за іншою адресою не здійснено, службове жиле приміщення з невідомих причин не звільнено. Вказала, що безпідставне користування та реєстрація відповідачів в службовому приміщенні позбавляє виконавчий комітет Красноградської міської ради можливості володіти та розпоряджатися майном, чим порушує гарантовані законодавством права місцевого самоврядування, а тому особи, що займають службове приміщення, підлягають виселенню. Просила позбавити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 права користування службовим житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 ; зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виселитися зі службового житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 з дати вступу судового рішення у законну силу; стягнути з відповідачів сплачений судовий збір. У березні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до Красноградської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що він працює в органах внутрішніх справ та поліції безперервно з 10 серпня 1994 року по теперішній час. Вказав, що наказом начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області № 466 о/с від 29 грудня 2017 року його переміщено на посаду начальника Індустріального відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області (м. Харків), звільнивши з посади начальника Красноградського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області. Однак, трудових відносин з Головним управлінням Національної поліції в Харківській області він не припиняв. Зазначив, що рішення виконавчого комітету Красноградської міської ради № 192 від 20 листопада 2018 року «Про жиле службове приміщення по АДРЕСА_2 , відповідно до змісту якого визнано такими, що втратили чинність, пункти 2, 3, 4 рішення виконавчого комітету Красноградської міської ради від 13 квітня 2017 року № 64 «Про розгляд заяви ОСОБА_2 щодо надання службового приміщення», є незаконним, оскільки органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Вказав, що рішення виконавчого комітету Красноградської міської ради № 64 від 13 квітня 2017 року щодо надання йому службового житла є актом одноразового застосування та вичерпало свою дію фактом його виконання, а саме видачею йому ордеру на вселення, тому не може бути скасовано чи змінено органом місцевого самоврядування. Зазначив, що він має стаж роботи в органах поліції понад 24 роки, у зв`язку з чим відноситься до категорії осіб, які не можуть бути виселені із займаного службового житла без надання іншого житлового приміщення. Просив визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Красноградської міської ради № 192 від 20 листопада 2018 року «Про жиле службове приміщення по АДРЕСА_2 , стягнути з Красноградської міської ради судові витрати, що складаються із сплаченого судового збору в розмірі 768, 40 грн та витрат на правову допомогу, орієнтовний розмір яких складає 20 000,00 грн. Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 27 листопада 2019 року первісний позов Красноградської міської ради - задоволено в повному обсязі; позбавлено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 права користування службовим житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 ; зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 виселитися зі службового житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 з дати вступу судового рішення в законну силу; стягнуто з ОСОБА_2 сплачений судовий збір на користь Красноградської міської ради Харківської області в розмірі 960,50 грн; стягнуто з ОСОБА_3 сплачений судовий збір на користь Красноградської міської ради Харківської області в розмірі 960,50 грн; у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до Красноградської міської ради Харківської області про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Красноградській міській раді та задовольнити його зустрічний позов; вирішити питання щодо судових витрат. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Зокрема, вказав, що права Красноградської міської ради не порушені, оскільки повноваження органів місцевого самоврядування щодо службових житлових приміщень зводяться до розгляду клопотань про включення і виключення приміщень з числа службових та надання їх конкретній особі, а вирішення питання щодо втрати працівником права на зайняття службового житлового приміщення вже не відноситься до їх компетенції; що він лише був переміщений з посади начальника Красноградського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області на посаду начальника Індустріального відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, однак, трудових відносин з Головним управлінням Національної поліції в Харківській області не припиняв; що він працює в органах внутрішніх справ та поліції з 1994 року, тобто має стаж роботи понад 24 роки, тому не може бути виселений зі службового житлового приміщення; що чинним законодавством не передбачено обмежень щодо кількості отримуваних у користування протягом служби службових житлових приміщень; що рішення виконавчого комітету Красноградської міської ради № 192 від 20 листопада 2018 року «Про жиле службове приміщення по АДРЕСА_2 є незаконним та підлягає скасуванню з підстав, викладених ним у зустрічному позові. Ухвалою судді Харківського апеляційного суду від 23 січня 2020 року Кіся П.В . апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року в складі колегії суддів Кіся П.В., Хорошевського О.М., Яцини В.Б. відкрито апеляційне провадження у справі. 28 лютого 2020 року до суду апеляційної інстанції від Красноградської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в якому вона просила відмовити у її задоволенні. Вказала, що її права як власника спірної квартири порушені, оскільки міська рада наділена правом розпоряджатися нею, зокрема, передавати у тимчасове користування. Зазначила, що доводи ОСОБА_2 щодо стажу його роботи в органах внутрішніх справ є необґрунтованими, оскільки зі службового житла не може бути виселено осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове житлове приміщення, не менш як 10 років, однак спірна квартира надана у користування ОСОБА_2 міською радою, з якою він не перебував у трудових відносинах, а не Головним управлінням Національної поліції в Харківській області. Вказала, що зі звільненням ОСОБА_2 з вказаної посади у нього відпала потреба у проживанні у спірному житлі. Зазначила, що чинним законодавством не передбачено заборони щодо внесення змін у раніше прийняті рішення органів місцевого самоврядування. Вказала, що розмір витрат на правову допомогу є завищеним, не співмірним з кількістю та обсягом наданих послуг. 02 квітня 2020 року протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями на суддю судової палати з розгляду цивільних справ Сащенка І.С. розподілено цивільну справу № 626/401/19-ц (22ц/818/1605/20). Ухвалою Харківського апеляційного суду від 03 квітня 2020 року в складі колегії суддів Сащенка І.С., Коваленко І.П., Овсяннікової А.І. справу призначено до розгляду та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. 22 квітня 2020 року протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями на суддю судової палати з розгляду цивільних справ Бурлака І.В. розподілено цивільну справу № 626/401/19-ц (22ц/818/1605/20). Ухвалою Харківського апеляційного суду від 23 квітня 2020 року в складі колегії суддів Бурлака І.В., Хорошевського О.М., Яцини В.Б. справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін. Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, мотивовано тим, що право ОСОБА_2 та членів його сім`ї на користування службовим жилим приміщенням припинилося внаслідок звільнення ОСОБА_2 з посади начальника Красноградського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, та Красноградська міська рада як власник майна має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю, у зв`язку з чим ОСОБА_2 , його дружину ОСОБА_3 та сина ОСОБА_4 слід позбавити права користування вказаною квартирою та виселити з неї. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що полковник поліції ОСОБА_2 працював в органах внутрішніх справ з 10 серпня 1994 року по 06 листопада 2015 року, в Національній поліції України - з 07 листопада 2015 року по теперішній час, що підтверджується довідкою начальника сектору кадрового забезпечення Індустріального відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області від 27 лютого 2019 року (а. с. 43, том 1). Рішенням Красноградської міської ради № 86 від 20 червня 2014 року «Про надання статусу службового житла квартири АДРЕСА_1 квартиру за вказаною адресою включено до числа службових (а. с. 57, том 1). Як вбачається з копії витягу із наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області № 492 о/с від 29 листопада 2016 року ОСОБА_2 переміщено на посаду начальника Красноградського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області (а. с. 45, том 1). З копії заяви від 04 квітня 2016 року вбачається, що ОСОБА_2 просив надати йому службове житло за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 67, том 1). Рішенням виконавчого комітету Красноградської міської ради № 64 від 13 квітня 2017 року «Про розгляд заяви ОСОБА_2 , щодо надання службового приміщення» визначено тимчасовим службовим жилим приміщенням квартиру АДРЕСА_1 до визначення статусу квартири в судовому порядку. Надано вказану квартиру ОСОБА_2 та членам його сім`ї (троє осіб) у користування тимчасово як службове жиле приміщення та видано ордер на вселення в зазначене тимчасове службове жиле приміщення (а. с. 6, том 1). Згідно ордера на службове жиле приміщення № 02683 від 18 квітня 2017 року право на зайняття жилого приміщення, а саме однокімнатної квартири, жилою площею 18,96 кв м, за адресою: АДРЕСА_2 , надано ОСОБА_2 та членам сім`ї у кількості однієї особи - дружини ОСОБА_3 (а.с.7, 84, том 1). З копії заяви ОСОБА_2 від 18 квітня 2017 року вбачається, що він з правилами користування службовим приміщенням ознайомлений, зобов`язався звільнити надане йому та членам його сім`ї службове приміщення в порядку, передбаченому Положенням про порядок надання службових приміщень і користування ними (а. с. 54, том 1). Як вбачається з витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області № 731 о/с від 29 грудня 2017 року полковника поліції ОСОБА_2 переміщено на посаду начальника Індустріального відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, звільнивши з посади начальника Красноградського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, одночасно звільнивши від тимчасового виконання обов`язків за посадою начальника Індустріального відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області (а. с. 8, том 1). З клопотання заступника начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області підполковника поліції Зленко М.В. № 1380/119/05/83-2018 від 11 жовтня 2018 року вбачається, що керівництво Головного управління Національної поліції в Харківській області просило виділити службове житло працюючому на теперішній час начальнику Красноградського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області полковнику поліції ОСОБА_12., якого призначено на посаду наказом МВС України № 73 від 29 грудня 2017 року (а. с. 9, том 1). 20 листопада 2018 року виконавчим комітетом Красноградської міської ради прийнято рішення № 192 «Про жиле службове приміщення по АДРЕСА_2 , яким визнано такими, що втратили чинність пункти 2, 3, 4 рішення виконавчого комітету Красноградської міської ради від 13 квітня 2017 року № 64 «Про розгляд заяви ОСОБА_2 щодо надання службового приміщення» в зв`язку з тим, що ОСОБА_2 звільнений з посади начальника Красноградського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області та на підставі пунктів 15, 34 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР підлягає виселенню з службового житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 з усіма особами, які з ним проживають. Покладено обов`язок на керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету повідомити ОСОБА_3 та членів його сім`ї про необхідність зняття з реєстрації місця проживання та звільнення службового житлового приміщення. Вирішено розглянути питання щодо виділення службового житла начальнику Красноградського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, полковнику поліції ОСОБА_12. на черговому засіданні виконавчого комітету після звільнення службового приміщення ОСОБА_2 (а. с. 10, том 1). Копію зазначеного рішення 23 листопада 2018 року направлено ОСОБА_2 та повідомлено його, що він з дружиною підлягає виселенню зі службового житлового приміщення, і запропоновано звернутися до міської ради для зняття з реєстрації та звільнити займане службове жиле приміщення в найкоротший термін. Однак, зазначений лист ОСОБА_2 не отриманий та повернутий за закінченням встановленого строку зберігання (а. с. 11, 12-14, том 1). Згідно довідки про склад зареєстрованих у житловому приміщенні та забезпеченість житловою площею № 526 від 12 лютого 2019 року, виданої Відділом реєстрації Красноградської міської ради, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані у жилому приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.15, том 1). З копії відповіді Красноградського житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства № 269 від 12 березня 2019 року вбачається, що протягом 2017-2019 років ОСОБА_2 не звертався в розрахунковий відділ стосовно укладення договору найму службового жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_2 та станом на 11 березня 2019 року такий договір не укладено (а. с. 55, том 1). Неповнолітній на час розгляду справи ОСОБА_4 зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , та у спірному житловому приміщенні в м. Красноград не проживає, що підтверджується актом обстеження умов проживання дитини від 11 вересня 2019 року, складеним спеціалістами Служби у справах дітей по Московському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради (а. с. 8-9, 10, том 2). З висновку Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради про доцільність визнання неповнолітнього ОСОБА_4 таким, що втратив право користування, квартирою АДРЕСА_1 та виселення із службового приміщення № 640 від 11 жовтня 2019 року вбачається, що під час телефонної розмови з ОСОБА_2 він не заперечував того, що його неповнолітній син ОСОБА_4 ніколи не проживав за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно довідки від 11 вересня 2019 року про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , в якій для нього створені задовільні умови проживання. Враховуючи зазначене, Департамент вважає за доцільне визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування, та виселення зі службового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 22-23, том 2). ОСОБА_2 разом з дружиною ОСОБА_3 у службовій квартирі не мешкають протягом тривалого часу (понад 6 місяців), що підтверджується довідкою депутата Красноградської міської ради Ждамарова О. В., яка підписана також ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (а. с. 58, том 1). Також, судом встановлено, що до того, як ОСОБА_2 надано у користування спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , йому вже надавалось у користування інше службове житло за адресою: АДРЕСА_4 , під час його перебування на посаді начальника Новобаварського відділення поліції відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області. Так, з копії рішень Харківської міської ради № 455 від 06 липня 2016 року та № 497 від 20 липня 2016 року вбачається, що квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , включено до числа службової житлової площі Головного управління Національної поліції України у Харківській області та надано співробітнику поліції ОСОБА_2 на 3 особи (він, дружина - ОСОБА_3 , син - ОСОБА_4 ) (а. с. 151, 163, 174, том 1). З копії ордера на житлове приміщення № 099963 від 22 липня 2016 року вбачається, що ОСОБА_2 видано ордер на його ім`я з сім`єю із 3 осіб на право заняття жилого приміщення жилою площею 27,7 кв м за адресою: АДРЕСА_4 (а. с. 178, том 1). З копії довідки з місця проживання про склад сім`ї та прописку Комунального підприємства «Жилкомсервіс» № 918 від 04 березня 2017 року та довідки № 1176 від 03 квітня 2017 року вбачається, що ОСОБА_2 та його син ОСОБА_4 проживали і були зареєстрованиі за адресою: АДРЕСА_4 (а. с. 106, 122, 180, том 1). Рішенням Харківської міської ради № 196 від 22 березня 2017 року виключено квартиру за адресою: АДРЕСА_4 з числа службових, визнано наймачами житлового приміщення ОСОБА_2 , ОСОБА_4 (а. с. 152-153, том 1). З копії розпорядження виконавчого комітету Департаменту економіки та комунального майна Управління комунального майна та приватизації Відділу приватизації житлового фонду № 704 від 24 квітня 2017 року вбачається, що на підставі заяви ОСОБА_2 про приватизацію йому передана у приватну власність квартира за адресою: АДРЕСА_4 (а. с. 69, том 1). Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна № 160197898 від 20 березня 2019 року квартира за адресою: АДРЕСА_4 , відчужена ОСОБА_11 на підставі договору купівлі-продажу від 15 червня 2017 року, про що також свідчить постанова Красноградського районного суду Харківської області від 06 листопада 2017 року (а. с. 206-207, 208-211, том 1). Отже, квартира за адресою: АДРЕСА_4 , надана ОСОБА_2 в якості службової, була ним приватизована, а потім продана ОСОБА_11. ОСОБА_3. була власницею квартири АДРЕСА_5 , яка відчужена нею 17 грудня 2015 року на підставі договору купівлі-продажу, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20 березня 2019 року, 11 квітня 2019 року та копією договору купівлі-продажу квартири (а. с. 121, 132-133, 187, 191-192, том 1). Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду. Частиною 1 статті 96 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліцейські забезпечуються житлом на підставах і в порядку, визначених житловим законодавством. Згідно з пунктом 68 Переліку категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 року № 37 «Про службові жилі приміщення», службове жиле приміщення може бути надано поліцейським, державним службовцям та працівникам Національної поліції. Згідно з частиною першою статті 31 ЖК Української РСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті, як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю. Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири (частина перша статті 118 ЖК УРСР). Згідно зі статтею 122 ЖК Української РСР на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення. Право користування службовим жилим приміщенням члена сім`ї (або колишнього члена сім`ї) наймача є похідним від такого права наймача. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї (частини друга та третя статті 64 ЖК УРСР). Згідно з частиною другою статті 123 ЖК Української РСР, до користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення, крім правил, передбачених статтями 73-76, 79-83, 85, 90, частиною шостою статті 101, статтями 103-106 цього Кодексу. Частиною 2 статті 107 ЖК Української РСР визначено, що у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Відповідно до статті 124 ЖК УРСР робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають без надання іншого жилого приміщення. Пунктами 34 та 35 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого Постановою Ради Міністрів Української РСР від 4 лютого 1988 року № 37 передбачено, що робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення. Виселення провадиться в судовому порядку. Без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у пункті 34 цього Положення, не може бути виселено: інвалідів війни та інших інвалідів з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті СРСР чи при виконанні інших обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті; учасників Великої Вітчизняної війни, які перебували у складі діючої армії; сім`ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісти при захисті СРСР чи при виконанні інших обов`язків військової служби; сім`ї військовослужбовців; інвалідів з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ СРСР, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов`язків; осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років; осіб, що звільнені з посади, у зв`язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення; осіб, звільнених у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників; пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів, членів сім`ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення; інвалідів праці I і II груп, інвалідів I і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб; одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними. Аналогічним чином зазначене питання врегульовано у статті 125 ЖК Української РСР. Одна з особливостей найму житла полягає, зокрема, у тому, що наймач має право тимчасового володіння ( detentio ) ним. Право володіння ( possessio ) житлом залишається в його власника, який не втрачає це право навіть тоді, коли інша особа використовує таке майно протиправно. Власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України). Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Особливість права користування службовим житлом на підставі ордеру полягає, зокрема, у тому, що володільцем такого житла залишається його власник. Особа, яка користується службовим житлом знає, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов`язана звільнити надане ним житлове приміщення. Навіть, якщо власник службового житла не висловив вимогу звільнити це житло, проживання у ньому після припинення трудових правовідносин з роботодавцем не свідчить про законність його використання особою, якій воно було надане на час існування вказаних правовідносин. Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя та до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Стаття 8 Конвенції стосується прав особливої важливості для особистості людини, її самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див., mutatis mutandis, рішення від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» («Connors v. the United Kingdom»), заява № 66746/01, § 82). ЄСПЛ неодноразово висловлювався щодо можливості виселення особи з житлового приміщення. Так, у рішенні від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 19009/04, § 41) ЄСПЛ вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Згідно з практикою ЄСПЛ втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється «згідно із законом», не переслідує легітимну мету - одну чи декілька з тих, що перелічені у пункті 2 вказаної статті, - чи не розглядається як «необхідне в демократичному суспільстві». Формулювання «згідно із законом» не лише вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах та передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», § 43). Статті 124-125 ЖК передбачають приписи, згідно з якими припинення трудових правовідносин з роботодавцем, за виключенням окремих чітко визначених випадків, є підставою для виселення особи зі службового житла без надання іншого житлового приміщення. Тобто, формулювання вказаних приписів є достатньо чіткими та передбачуваними для особи, якій таке житло надане у користування. Службове житло надається особі тимчасово, доки з роботодавцем, який надав це житло, її пов`язують трудові правовідносини. Після їх припинення службове житло має бути повернене роботодавцю для того, щоб у ньому мали можливість проживати інші працівники. Відтак, виселення особи зі службового житла після припинення трудових правовідносин із роботодавцем переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції. ЄСПЛ, розглянувши справу за заявою військовослужбовця, який разом з іншими членами сім`ї був виселений із кімнати в гуртожитку після припинення служби у Міністерстві оборони України, дійшов висновку про відсутність порушення статті 8 Конвенції. ЄСПЛ вказав, що втручання, на яке скаржився заявник, переслідувало легітимну мету - захист інтересів економічного добробуту країни та прав інших осіб, а саме курсантів і працівників Національної академії оборони України й інших військовослужбовців, які потребували житло у зв`язку зі службою (рішення від 16 лютого 2017 року у справі «Каракуця проти України» («Karakutsya v. Ukraine»), заява № 18986/06, § 71). Втручання у право на повагу до житла має бути також «необхідним у демократичному суспільстві». Тобто, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності» та бути домірним переслідуваній легітимній меті (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» («Zehentner v. Austria»), заява № 20082/02, § 56). Вирішуючи питання про «необхідність у демократичному суспільстві» виселення відповідачів зі службового житла, суд має оцінити, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого заходу та чи буде таке втручання у право особи на житло пропорційним переслідуваній легітимній меті. Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети. Навіть, якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 9 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» («Stankova v. Slovakia»), заява № 7205/02, § 60-63). Відповідні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, провадження № 14-181 цс 18, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 735/598/17, провадження № 61-35023 св 18; у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 753/10291/16-ц, провадження № 61-19077св19. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 працював на посаді начальника Красноградського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, у зв`язку з чим рішенням виконавчого комітету Красноградської міської ради Харківської області № 64 від 13 квітня 2017 року йому тимчасово надано як службове житло квартиру АДРЕСА_1 . У службовій квартирі зареєстровані ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_3 . Згідно витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області № 731 о/с від 29 грудня 2017 року ОСОБА_2 переміщено на посаду начальника Індустріального відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області (м. Харків), звільнивши з посади начальника Красноградського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області. Отже, на час розгляду справи ОСОБА_2 працює в іншому підрозділі Національної поліції, який знаходиться у місті Харкові, а не у місті Краснограді. Разом з тим, призначенням службового житла є забезпечення проживання працівників саме у безпосередній близькості до місця їх роботи. З Красноградського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області ОСОБА_2 . звільнено, тобто його трудові відносини з цим підрозділом припинені, він не має потреби у службовому житлі у м. Краснограді, що є підставою для виселення його з службового жилого приміщення, наданого Красноградською міською радою, з усіма особами, які з ними проживають. При цьому, суд враховує нагальну суспільну необхідність для втручання держави у право користування відповідачами службовим житловим приміщенням, яке є пропорційним переслідуваній легітимній меті і не порушує принципів розумності та справедливості, а саме: наявність іншого працівника, який претендує на заселення у службове житло. Обов`язок членів сім`ї ОСОБА_2 , який у зв`язку із службою переведений до іншої місцевості, звільнити службове житлове приміщення є похідним від його такого обов`язку. Крім того, як вбачається з матеріалів справи син ОСОБА_2 - ОСОБА_4 у спірній квартирі не зареєстрований та не мешкає. Твердження ОСОБА_2 , що він лише був переміщений з посади начальника Красноградського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області на посаду начальника Індустріального відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, однак, трудових відносин з Головним управлінням Національної поліції в Харківській області не припиняв, не можуть бути взяті до уваги, оскільки у зв`язку зі звільненням його з посади у Красноградському відділі поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області та переведенням до м. Харкова відпала потреба у користуванні службовим житлом у м. Краснограді. Посилання ОСОБА_2 на те, що він працює в органах внутрішніх справ та поліції з 1994 року, тобто має стаж роботи понад 24 роки, тому не може бути виселений зі службового житлового приміщення, судова колегія відхиляє, виходячи з наступного. Дійсно, пунктом 35 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого Постановою Ради Міністрів Української РСР від 4 лютого 1988 року № 37, передбачено, що не може бути виселено без надання іншого жилого приміщення осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років. Однак, службове житло надано відповідачу не органом, в якому він працює, а органом місцевого самоврядування. Саме по собі факт наявності у ОСОБА_2 вислуги років в органах внутрішніх справ понад 25 років мав би значення у випадку, якби службове житло надане йому за рахунок органів внутрішніх справ чи поліції, а не за рахунок органів місцевого самоврядування. Доводи ОСОБА_2 , що права Красноградської міської ради не порушені, оскільки повноваження органів місцевого самоврядування щодо службових житлових приміщень зводяться до розгляду клопотань про включення і виключення приміщень з числа службових та надання їх конкретній особі, а вирішення питання щодо втрати працівником права на зайняття службового житлового приміщення вже не відноситься до їх компетенції, є безпідставними, оскільки Красноградська міська рада як власник квартири має право розпоряджатися нею, зокрема, і шляхом передачі службового житла у користування. Доки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема, і шляхом виселення. Відповідний негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання правопорушення. Позивач аргументував мету, яку він переслідував, подавши позов про позбавлення відповідачів права користування житловим приміщенням, та співмірність їх виселення відповідній меті. Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення первісного позову Красноградської міської ради про позбавлення відповідачів права користування та виселення зі службового житла. Щодо вимог зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування судова колегія виходить з наступного. Як вже зазначалось вище, рішенням виконавчого комітету Красноградської міської ради № 64 від 13 квітня 2017 року «Про розгляд заяви ОСОБА_2 щодо надання службового приміщення» визначено тимчасовим службовим жилим приміщенням квартиру АДРЕСА_1 до визначення статусу квартири в судовому порядку. Надано вказану квартиру ОСОБА_2 та членам його сім`ї (троє осіб) у користування тимчасово як службове жиле приміщення та видано ордер на вселення в зазначене тимчасове службове жиле приміщення (а. с. 6, том 1). 20 листопада 2018 року виконавчим комітетом Красноградської міської ради прийнято рішення № 192 «Про жиле службове приміщення по АДРЕСА_2 , яким визнано такими, що втратили чинність пункти 2, 3, 4 рішення виконавчого комітету Красноградської міської ради від 13 квітня 2017 року № 64 «Про розгляд заяви ОСОБА_2 щодо надання службового приміщення» в зв`язку з тим, що ОСОБА_2 звільнений з посади начальника Красноградського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області та на підставі пунктів 15, 34 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР підлягає виселенню з службового житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 з усіма особами, які з ним проживають. За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Відповідно до частини 1 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Частиною 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Згідно частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" у редакції на час виникнення спірних правовідносин, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі, виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Аналіз наведених положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб`єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну чи скасування. Водночас, у статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Цей принцип знайшов своє відображення й у статті 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Разом з тим, відповідно до зазначеного рішення Конституційного Суду України ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата. Аналіз наведених положень свідчить про можливість скасування органом місцевого самоврядування власного рішення, у той же час, реалізація зазначених повноважень можлива у разі дотримання сукупності умов, зокрема: а) відсутність факту виконання рішення, що скасовується; б) відсутність факту виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутність заперечень суб`єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин. Натомість ключовим питанням у контексті можливості скасування органом місцевого самоврядування свого владного управлінського рішення, є визначення того, яким за своєю правовою природою є відповідний акт: нормативним чи ненормативним. Слід зазначити, що ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Отже, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04 червня 2013 року у справі № 21-64а13 та 25 травня 2016 року у справі № 21-5459а15. Визначальною особливістю нормативного акту є його спрямованість на врегулювання відносин множинної кількості суб`єктів відповідних правовідносин - двох чи більше учасників певного виду відносин. Тобто об`єктом правового регулювання є встановлення загальних правил поведінки між декількома суб`єктами, що беруть на себе права чи обов`язки, що призводить до виникнення, зміни чи припинення відповідних правовідносин. Адресата юридичних приписів нормативного акту неможливо чітко ідентифікувати, оскільки ним потенційно може бути кожна особа, що зацікавлена у реалізації свого суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу. Тим часом ненормативні акти мають своїм предметом вплив на чітко визначеного суб`єкта права, якому надаються певні права або на якого покладається певні обов`язки і об`єктом правового регулювання тут виступає потреба закріплення певної суб`єктивної волі щодо конкретної особи, що зумовлює виникнення певних змін у правовому статусі цієї особи. Тож адресат юридичних приписів ненормативного акту завжди чітко визначений, і залежно від обставин, ініціатором його видання може бути як адресат, так і видавник відповідного акту. Тобто співвідношення між нормативними актами та ненормативними визначається, зважаючи на мету їхнього видання: ненормативний акт є актом реалізації норм права, який видається тільки задля розв`язання певної ситуації за індивідуально-визначених обставин та умов, тоді як нормативні акти містять приписи права, що стосуються прав та інтересів невизначеного кола суб`єктів, і яке реалізуються без темпоральних обмежень. Зазначене тлумачення викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року у справі №182/2428/16-а(2-а/0182/102/2016), провадження №К/9901/54061/18. Як вбачається зі змісту рішення виконавчого комітету Красноградської міської ради від 13 квітня 2017 року № 64 «Про розгляд заяви ОСОБА_2 щодо надання службового приміщення», пункти 2-4 якого визнані такими, що втратили чинність, рішенням виконавчого комітету Красноградської міської ради від 20 листопада 2018 року, це рішення є ненормативним актом, що має своїм предметом вплив на чітко визначеного суб`єкта права, та виданий задля вирішення питання щодо надання службового житла конкретній особі. Разом з тим, необхідно враховувати, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України). Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55 та 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) відповідачем. Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Отже, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02). Верховний Суд у своїй практиці виходить із того, що ефективний спосіб захисту порушеного права повинен забезпечити його поновлення. Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 163/3224/16-ц, провадження № 61-26519св18. Таким чином, вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Як вбачається з матеріалів справи правові підстави користування ОСОБА_2 та членами його сім`ї службовим житлом відпали у зв`язку з його звільненням з Красноградського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Харківській області та переміщенням на службу до м. Харкова незалежно від того, чи скасовано певні пункти рішення виконавчого комітету Красноградської міської ради від 13 квітня 2017 року щодо надання йому службового житла. Скасування оскаржуваного рішення виконавчого комітету Красноградської міської ради Харківської області № 192 від 20 листопада 2018 року, яким визнано такими, що втратили чинність, пункти 2, 3, 4 рішення виконавчого комітету Красноградської міської ради від 13 квітня 2017 року № 64 «Про розгляд заяви ОСОБА_2 щодо надання службового приміщення» не призведе до поновлення прав ОСОБА_2 , оскільки право користування службовим житлом у нього та його сім`ї припинилось з підстав, передбачених законом, а не цим рішенням. Таким чином, оскаржуваним рішенням виконавчого комітету Красноградської міської ради Харківської області від 20 листопада 2018 року права ОСОБА_2 не порушено, та обраний ним спосіб захисту своїх житлових прав шляхом скасування вказаного рішення є неефективним. Виходячи з вищевикладеного, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Частинами 1 та 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. ОСОБА_2 укладено договір № 26/02/2019-1 про надання правової допомоги від 26 лютого 2019 року з Адвокатським бюро «Євгенія Терпелюка» (а. с. 22-23, том 1). Інтереси ОСОБА_2 представляли адвокат Гавриленко О.В. на підставі ордеру ХВ № 519000227 від 26 лютого 2019 року та адвокат Терпелюк Є.В. на підставі ордеру АХ № 1000477 від 04 червня 2019 року (а. с. 24, 204, том 1). Разом із відзивом на позов та зустрічним позовом ОСОБА_2 подано попередній розрахунок витрат на правничу допомогу, згідно якого орієнтовна їх вартість складає 20 000,00 грн. Вказано, що остаточна вартість витрат на правничу допомогу та детальний опис робіт (наданих послуг) та здійснених витрат будуть надані під час судових дебатів або в строки, встановлені частиною 8 статті 141 ЦПК України (а. с. 34, 46, том 1). 02 грудня 2019 року поштою представником ОСОБА_2 подано до суду першої інстанції детальний опис робіт (наданих послуг) згідно договору про надання професійної правничої допомоги від 26 лютого 2019 року в період з 26 лютого 2019 року по 27 листопада 2019 року, з якого вбачається, що Адвокатським бюро «Євгенія Терпелюка» надано ОСОБА_2 наступі послуги: вивчення та аналіз позову Красноградської міської ради, аналіз законодавства, що регулює спірні питання, аналіз судової практики у подібних правовідносинах, формування позиції по справі - протягом 3 годин вартістю 3000,00 грн; підготовка відзиву на позов протягом 2 годин вартістю 2000,00 грн; підготовка зустрічного позову протягом 3,5 годин вартістю 3500,00 грн; підготовка відповіді на відзив на зустрічний позов протягом 2 годин вартістю 2000,00 грн; забезпечення представництва інтересів під час розгляду справи в судових засіданнях 05 березня 2019 року, 14 березня 2019 року, 15 квітня 2019 року, 06 травня 2019 року, 17 червня 2019 року, 16 вересня 2019 року, 27 листопада 2019 року, всього 7 засідань вартістю 10 500,00 грн. Вартість фактично наданих послуг за період з 26 лютого 2019 року по 27 листопада 2019 року складає 21 000,00 грн (а. с. 56, том 2). Надання вказаних послуг, кількість витраченого часу та їх вартість у зазначеному розмірі також підтверджується актом від 02 грудня 2019 року прийому-передачі наданих послуг за договором про надання професійної правничої допомоги (а. с. 58, том 2). Оплата ОСОБА_2 витрат на правову допомогу у вказаному розмірі підтверджується копією рахунку на оплату № 1 від 02 грудня 2019 року та копією чеку АТ КБ «ПриватБанк» від 03 грудня 2019 року на суму 21 000,00 грн (а. с. 57, 76, том 2). Однак, оскільки зустрічний позов та апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, підстав для стягнення на його користь судових витрат, в тому числі й на правничу допомогу, не вбачається. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Красноградського районного суду Харківської області від 27 листопада 2019 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Головуючий І.В. Бурлака Судді О.М. Хорошевський В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 21 травня 2020 року.