Ухвала КЦС ВС № 735/598/17

Ухвала Іменем України 25 лютого 2020 року м. Київ справа № 735/598/17 провадження № 61-3145ск20 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю., розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравченка Володимира Володимировича на ухвалу Коропського районного суду Чернігівської області від 26 листопада 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року в справі за позовом Комунального підприємства «Ліки України» Чернігівської обласної ради до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та виселення із службової квартири за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами і скасування рішення Коропського районного суду Чернігівської області від 17 січня 2018 року, ВСТАНОВИВ: У травні 2017 року Комунальне підприємство «Ліки України» (далі - КП «Ліки України») звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування службовим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , та виселити його із зазначеної квартири без надання іншого житлового приміщення. Позов КП «Ліки України» обґрунтовано тим, що на виконання рішення Чернігівської обласної ради від 30 липня 2010 року «Про надання згоди на переведення частини нежитлових приміщень в будівлі за адресою: АДРЕСА_2 у житлові зі статусом службового житла» частину приміщення Центральної районної аптеки № 31 загальною площею 96,5 кв. м, жилою площею 46,3 кв. м, що перебувала на балансі КП «Ліки України», було переобладнано у службову квартиру, яку наказом Центральної районної аптеки № 31 від 10 січня 2011 року № 4 надано відповідачу. Згідно з рішенням Коропської селищної ради Коропського району Чернігівської області від 29 березня 2011 року № 53 «Про затвердження рішення комітету профспілки та наказу адміністрації Центральної районної аптеки № 31 про надання квартири провізору-інтерну ОСОБА_1 та видачу ордеру» відповідачу видано ордер № 1 серія «б» від 05 квітня 2011 року на сім`ю з двох осіб у складі ОСОБА_1 та його дружини ОСОБА_2 на право зайняття службового житлового приміщення за вищевказаною адресою, яке складається з трьох кімнат. У лютому 2014 року відповідача звільнено з посади провізора Центральної районної аптеки № 31 на підставі пункту 4 статті 40 Кодексу Законів про працю України. ОСОБА_1 у службовій квартирі фактично не проживає, шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвано за рішенням Коропського районного суду Чернігівської області від 26 лютого 2014 року, колишня дружина відповідача та їх спільна дитина добровільно звільнили службове приміщення, однак відповідач відмовився це зробити. Рішенням Коропського районного суду Чернігівської області від 17 січня 2018 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_1 особою, яка втратила право користування службовим житловим приміщенням. Виселено ОСОБА_1 із службової квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Рішення місцевого суду мотивоване тим, що факт наявності інвалідності у відповідача в даному випадку не впливає на можливість його виселення із службової квартири. Законодавством України визначено декілька причин інвалідності, які впливають на правовий статус та пільги особи з інвалідністю. Відповідач не надав суду належних і допустимих доказів того, що він є особою, яку не може бути виселено із службового житла. Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 27 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Коропського районного суду Чернігівської області від 17 січня 2018 року скасовано. В задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що виселення інваліда ІІ групи ОСОБА_1 із спірної квартири, яка є його єдиним житлом і яка була йому надана у 2011 році, становитиме для нього надмірний тягар, зробить його безпритульними та порушить його конституційне право на повагу до житла, а також вплине на його приватне та сімейне життя, на його права та законні інтереси. Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що він фактично є учасником Революції Гідності і має пільги, передбачені Законом України від 14 листопада 2017 року № 5697, яким прирівняно учасників Революції Гідності до військовослужбовців, які воювали, не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки ці факти не підтверджено жодними належними та допустимими доказами, крім того, відповідач не посилався на вказані обставини в суді першої інстанції. Постановою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року касаційну скаргу КП «Ліки України» задоволено. Постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 27 березня 2018 року скасовано та залишено в силі рішення Коропського районного суду Чернігівської області від17 січня 2018 року. Судове рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що місцевий суд, встановивши, що причиною інвалідності ОСОБА_1 є загальне захворювання, а тому він не є інвалідом праці ІІ групи, пропрацював у Центральній районній аптеці № 31 менше чотирьох років та був звільнений з підприємства за порушення трудової дисципліни, не відноситься до осіб, яких не може бути виселено із службового жилого приміщення без надання іншого приміщення, дійшов обґрунтовано висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції помилково виходив з відсутності підстав для визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування службовим жилим приміщенням, з огляду на недоведеність факту його відсутності у спірній квартирі понад встановлені 71 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) строки, оскільки правовою підставою для визнання відповідача таким, що втратив право користування службовим жилим приміщенням, КП «Ліки України» зазначало припинення трудових відносин з роботодавцем, на період виконання яких надавалося службове житло, а не поважністю та тривалістю непроживання відповідача у спірному жилому приміщенні з підстав, передбачених статтями 71, 72 ЖК УРСР. У жовтні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кравченко В. В. звернувся до суду із заявою про перегляд рішення Коропського районного суду Чернігівської області від 17 січня 2018 року за нововиявленими обставинами, посилаючись на те, що 22 жовтня 2018 року ОСОБА_1 було офіційно присвоєно статус постраждалого учасника Революції Гідності, що підтверджується посвідченням, виданим 22 жовтня 2018 року Управлінням соціального захисту населення Коропської РДА, а Законом України від 14 листопада 2017 року № 5697 «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасників Революції Гідності було прирівняно до військовослужбовців, які воювали. Після внесення вказаних змін до чинного законодавства на потерпілих учасників Революції Гідності також розповсюджується гарантія, передбачена статтею 125 ЖК УРСР щодо незаконного виселення із займаного жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення. Зазначена обставина є нововиявленою, оскільки ОСОБА_1 було заподіяно тілесні ушкодження у 2014 року під час Революції Гідності, цей факт мав місце на час розгляду справи в суді першої інстанції, проте юридично закріплений був лише 22 жовтня 2018 року. Ухвалою Коропського районного суду Чернігівської області від 26 листопада 2019 року поновлено ОСОБА_1 процесуальний строк звернення до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Відмовлено в задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами і скасування рішення Коропського районного суду Чернігівської області від 17 січня 2018 року. Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що обставини, на які посилається заявник, не належать до нововиявлених в розумінні пункту 1 частини другої статті 423 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки були відомі відповідачу на час розгляду справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Крім того, під час розгляду справи судами по суті відповідач посилався на вказані у заяві про перегляд рішення суду обставини. Постановою Чернігівського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року (повний текст якої складено 10 лютого 2020 року) апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Коропського районного суду Чернігівської області від 26 листопада 2019 року - без змін. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що обставини на які посилався заявник, не є підставою для відмови у виселенні із службового житла на підставі статті 125 ЖК УРСР та не є нововиявленими обставинами в розумінні пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України. Присвоєння ОСОБА_1 статусу постраждалого учасника Революції Гідності не є підставою для застосування статті 125 ЖК УРСР. 14 лютого 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кравченко В. В. подав засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на ухвалу Коропського районного суду Чернігівської області від 26 листопада 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до Коропського районного суду Чернігівської області. Касаційна скарга обґрунтована тим, що лише 22 жовтня 2018 року відповідачу було офіційно присвоєно статус постраждалого учасника Революції Гідності, що підтверджуєтеся посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 22 жовтня 2018 року Управління соціального захисту населення Коропської РДА, проте сам факт заподіяння йому тілесних ушкоджень відбувся під час подій у 2014 році, тобто ця обставина мала місце на час розгляду справи. У зв`язку з тривалістю процедури отримання статусу постраждалого учасника Революції Гідності юридичний факт було закріплено на стадії касаційного перегляду рішення в цій справі, що свідчить про неможливість заявлення стороною відповідача цієї обставини як підстави для відмови в позові раніше. Хоча Закон України від 14 листопада 2017 року № 5697 «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не набрав законної сили на час розгляду справи судом першої інстанції, проте при перегляді справи за нововиявленими обставинами суди не звернули уваги, що самим законом про внесення змін було передбачено його зворотну дію в часі, в тому числі щодо пільг, які встановлювалися для постраждалих учасників Революції гідності. Крім того, рішення суду першої інстанції від 17 січня 2018 року було скасоване постановою апеляційного суду та набрало законної сили лише 13 лютого 2019 року, після перегляду справи в касаційному порядку. Відтак, на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції - 27 березня 2018 року та в період до 13 лютого 2019 року приписи Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вже набрали законної сили, у зв`язку з чим враховувалися судами апеляційної та касаційної інстанції, що вбачається з мотивувальної частини їх судових рішень. Відповідач не міг раніше звернутися із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами також у зв`язку з тим, що він вживав всіх можливих заходів щодо перегляду рішення суду першої інстанції усіма національними судовими інстанціями. У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 124 ЖК УРСР робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення. Статтею 125 ЖК УРСР передбачено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено, зокрема: осіб з інвалідністю внаслідок війни та інших осіб з інвалідністю з числа військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті СРСР чи при виконанні інших обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання, зв`язаного з перебуванням на фронті; учасників Другої світової війни, які перебували у складі діючої армії; сім`ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісти при захисті СРСР чи при виконанні інших обов`язків військової служби; сім`ї військовослужбовців; осіб з інвалідністю з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ СРСР, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов`язків. Згідно з пунктом 10 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (далі - Революція Гідності), та які звернулися за медичною допомогою у період з 21 листопада 2013 року по 30 квітня 2014 року. Абзац перший цього пункту не поширюється на працівників міліції, осіб, які проходили службу в правоохоронних органах спеціального призначення, військовослужбовців внутрішніх військ, Збройних Сил України та інших військових формувань, які отримали інвалідність внаслідок поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних при виконанні службових обов`язків, пов`язаних з подіями Революції Гідності. Участь осіб, зазначених в абзаці першому цього пункту, у Революції Гідності та отримання ними під час Революції Гідності поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я встановлюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Зв`язок інвалідності з пораненнями, каліцтвом, контузією чи іншим ушкодженням здоров`я, отриманими особами, зазначеними в абзаці першому цього пункту, під час участі у Революції Гідності, встановлюється за результатами медико-соціальної експертизи в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Порядок надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, визначає Кабінет Міністрів України. Судами встановлено, що рішенням Коропського районного суду Чернігівської області від 17 січня 2018 року, залишеним в силі постановою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року, позов КП «Ліки України» задоволено. Визнано ОСОБА_1 особою, яка втратила право користування службовим житловим приміщенням. Виселено ОСОБА_1 із службової квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення. У вказаних судових рішеннях суди дійшли висновку, що причиною інвалідності ОСОБА_1 є загальне захворювання, а тому він не є інвалідом праці II групи, пропрацював у Центральній районній аптеці №31 менше чотирьох років, та був звільнений з підприємства за порушення трудової дисципліни, отже не відноситься до осіб, яких не може бути виселено із службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення. Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) від 17 червня 2014 року за результатами первинного огляду ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності з 11 червня 2014 року за загальним захворюванням на строк до 01 липня 2015 року. Згідно з довідкою МСЕК від 31 серпня 2017 року ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності за загальним захворюванням до 31 серпня 2018 року. На підставі вказаних довідок заявник отримує пенсію по інвалідності. 31 серпня 2018 року відповідачу продовжено ІІ групу інвалідності за загальним захворюванням до 31 серпня 2019 року. Заперечуючи проти позову при розгляді справи судом першої інстанції до ухвалення рішення від 17 січня 2018 року ОСОБА_1 посилався на те, що він не може бути виселений із службової квартири, оскільки є інвалідом ІІ групи. Вказана обставина була досліджена судами при розгляді справи по суті. 14 листопада 2017 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо посилення соціального захисту учасників антитерористичної операції, учасників Революції Гідності та членів сімей загиблих таких осіб», яким Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» доповнено розділом ІІІ «Статус постраждалих учасників Революції Гідності, пільги та гарантії їх соціального захисту». Відповідно до статті 161 розділу ІІІ Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» постраждалими учасниками Революції Гідності визнаються особи, які на виконання Закону України «Про встановлення державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей» включені до переліку осіб, які під час участі в масових акціях громадського протесту отримали тілесні ушкодження (тяжкі, середньої тяжкості, легкі), але такі ушкодження не призвели до інвалідності, та звернулися за медичною допомогою у період з 21 листопада 2013 року по 30 квітня 2014 року. Порядок надання статусу постраждалого учасника Революції Гідності особам, зазначеним у частині першій цієї статті, визначається Кабінетом Міністрів України. Особам, зазначеним у частині першій цієї статті, надаються пільги та інші соціальні гарантії, встановлені статтею 12 цього Закону. Посвідчення постраждалого учасника Революції Гідності видане ОСОБА_1 , саме як учаснику Революції Гідності, якому надані пільги згідно зі статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а не як особі з інвалідністю внаслідок війни, які визначені в пункті 10 частити другої статті 7 цього Закону. Частину другу статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» доповнено пунктом 10 згідно із Законом України від 10 лютого 2015 року «Про внесення зміни до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який набрав чинності 09 березня 2015 року. Відповідно до частин першої, другої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами. Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду. Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 423 ЦПК України не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом. При перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову. Встановивши, що обставини на які посилався заявник, а саме, що 22 жовтня 2018 року відповідачу було офіційно присвоєно статус постраждалого учасника Революції Гідності, що підтверджується посвідченням, виданим 22 жовтня 2018 року Управлінням соціального захисту населення Коропської РДА, не є підставою для відмови у виселенні ОСОБА_1 із службового житла за статтею 125 ЖК УРСР, та не є нововиявленими обставинами в розумінні пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні заяви про перегляд рішення Коропського районного суду Чернігівської області від 17 січня 2018 року за нововиявленими обставинами. Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК, є те, що вони існували на час розгляду справи, не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі. Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається. Неподання стороною або особою, яка бере учать у справі, доказу, про який їй було відомо та який підтверджує відповідні обставини, а також відмова суду у прийнятті доказів не є підставами для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами. Апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що на час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_1 мав законне право звернутися до компетентних органів з метою отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, проте вказаних дій він не здійснив ні на час розгляду справи судом першої інстанції, ні в подальшому. Натомість відповідач отримав посвідчення постраждалого учасника Революції Гідності, а не особи з інвалідністю внаслідок війни, згідно з яким він має інші пільги, що не пов`язані з неможливістю його виселення із службової квартири. Крім того, заявник у касаційній скарзі зазначив, що факт заподіяння тілесних ушкоджень відповідачу мав місце у 2014 році під час Революції Гідності, і ця обставина існувала на час розгляду справи. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права. Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судами норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судових рішень. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», пункти 37, 38 рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії»). Згідно з частиною п`ятою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягає окремому розгляду клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Кравченка В. В. про зупинення дії рішення Коропського районного суду Чернігівської області від 17 січня 2018 року. Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кравченка Володимира Володимировича на ухвалу Коропського районного суду Чернігівської області від 26 листопада 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року в справі за позовом Комунального підприємства «Ліки України» Чернігівської обласної ради до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та виселення із службової квартири за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами і скасування рішення Коропського районного суду Чернігівської області від 17 січня 2018 року. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов