Постанова 4802 № 158/1527/19

Справа № 158/1527/19 Головуючий у 1 інстанції: Костюкевич О. К. Провадження № 22-ц/802/432/20 Категорія: 68 Доповідач: Матвійчук Л. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 травня 2020 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Матвійчук Л. В., суддів - Осіпука В. В., Здрилюк О.І., з участю секретаря - Лимаря Р.С., представника позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 17 січня 2020 року В С Т А Н О В И В: У червні 2019 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 08 вересня 1999 року між ним та відповідачем було укладено шлюб, який рішенням суду від 13 червня 2016 року було розірвано. За час шлюбу вони збудували житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який рішенням суду від 08.08.2018 року було поділено між ними у рівних частках. Окрім цього, подружжя 16.12.2010 року набуло у власність земельну ділянку у АДРЕСА_2 площею 0,10 га, на якій у 2011 році було зведено магазин для ведення роздрібної торгівлі площею 26,9 кв.м. Право власності на земельну ділянку та магазин зареєстровані за відповідачем, оскільки раніше подружжям було прийнято рішення, що саме ОСОБА_4 буде займатися підприємницькою діяльністю у магазині та зареєструвалась фізичною особою-підприємцем. На даний час відповідач надалі займається підприємницькою діяльністю та використовує майно, яке було набуте подружжям за час шлюбу та не розподілене після розірвання шлюбу. Зазначає, що під час шлюбу у них народився син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який з моменту розірвання шлюбу проживає з батьком та забезпечується виключно батьком, тобто позивачем по справі. Рішення суду від 23.04.2019 року визначено місце проживання сина разом із батьком, аліменти на утримання сина відповідач не платить. Таким чином вважає, що йому належить 3/4 частки у майні подружжя, а саме малої архітектурної форми (магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 »), що у АДРЕСА_2 . Вказує, що відповідно до висновку експертизи поділ вказаного приміщення магазину неможливий, тому просить стягнути із відповідача на його користь вартість 3/4 часток вказаної малої архітектурної форми, що становить 412 733 грн. 25 коп. Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 17 січня 2020 року ухвалено позовні вимоги задовольнити частково. Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини малої архітектурної форми для провадження торговельної діяльності (торгівельного павільйону) по АДРЕСА_2 . В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1240 (одна тисяча двісті сорок) грн. 41 коп. В апеляційній скарзі представник позивача покликаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати це рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову повністю. Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду в частині відмови в позові скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги лише в частині визнання за позивачем права приватної власності 1/2 частини малої архітектурної форми для провадження торговельної діяльності (торгівельного павільйону) та відмовляючи в решті позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що мала архітектурна форма для провадження торгівельної діяльності (торгівельного павільйону) поділу не підлягає відповідно до наявних в матеріалах справи висновків експертиз, а відповідач заперечує щодо стягнення із неї її вартості у зв`язку із відсутністю грошових коштів у вказаному розмірі. Однак погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 08.09.1999 року, який було розірвано рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 13.06.2016 року (а.с. 7). Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 04.03.2004 року (а.с. 8) від даного шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно із рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 23.04.2019 року місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_5 визначено разом із батьком - ОСОБА_3 (а.с. 9-11). Як вбачається із Державного акту на право власності на земельну ділянку від 16.12.2010 року ОСОБА_4 виділено земельну ділянку площею 0,10 га для комерційної діяльності (для будівництва та обслуговування кафе-магазину) (а.с. 16). Згідно із рішенням виконавчого комітету Грем`яченської сільської ради Ківерцівського району Волинської області № 19 від 31.04.2011 року дозволено підприємцю ОСОБА_4 будівництво малої стаціонарної форми для провадження торгівельної діяльності в с. Яківці з 01.04.2011 року - продовольчими та промисловими товарами першої необхідності (а.с. 17). Відповідач ОСОБА_4 з 30.03.2011 року зареєстрована фізичною особою-підприємцем і провадить господарську діяльність із роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, а саме у магазині, що по АДРЕСА_2 (а.с. 12-13), що не заперечується сторонами. Будівництво магазину проводилось за час перебування сторін у шлюбі. Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 08.08.2018 року виділено кожній із сторін по 1/2 частини житлового будинку, що у АДРЕСА_1 (а.с. 14-15). Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Такі ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільності набутого майна щодо певного об`єкта в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її заперечує. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України). За положеннями частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Відповідно до частин першої-третьої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Вищевказана стаття визначає правила розпорядження подружжям майном, що є об`єктом права їх спільної сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з`ясована окремо. За нормами сімейного законодавства умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя. Тобто сімейне законодавство передбачає виникнення спільної сумісної власності на майно і рівні права подружжя щодо володіння, користування і розпорядження ним. Право на майно виникає в обох із подружжя одночасно, в момент набуття його хоча б одним з них, і оформлення права власності на ім`я другого з подружжя юридичного значення не має, оскільки майно знаходиться у спільній сумісній власності подружжя без визначення часток. Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у статті 57 СК України. Одним з видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України). Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України. Згідно зі статтею 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна. Отже, майно фізичної особи - підприємця, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів. Використання зазначеного майна одним з подружжя для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано під час обрання способу поділу цього майна. Таким чином, системний аналіз вищезазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи - підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя. Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 11 березня 2015 року у справі № 6-21цс15 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1109цс15. Конституційний Суд України у рішенні від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 61 СК України дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Зокрема, Конституційний Суд України зазначив, що приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об`єктом їх спільної сумісної власності. Як убачається з матеріалів справи, 31.03.2011 року відповідач ОСОБА_4 проведено державну реєстрацію фізичної особи - підприємця. Рішенням виконавчого комітету Грем`яченської сільської ради Ківерцівського району Волинської області № 19 від 31.04.2011 року дозволено підприємцю ОСОБА_4 будівництво малої стаціонарної форми для провадження торгівельної діяльності в с. Яківці. Сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 08.09.1999 року, який було розірвано рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 13.06.2016 року. За наведених обставин, місцевий суд прийшов до правильного висновку, що відповідачем не надано доказів, що спірний магазин був побудований за особисті кошти ОСОБА_4 чи за більшу їх частину, а тому дане майно є спільною сумісною власністю позивача та відповідача. Відповідно до статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений. Статтею 70 СК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.. Згідно з частиною першою статті 71 СК України майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України). Суд першої інстанції, встановивши, що спірне нерухоме майно, а саме: мала архітектурна форма для провадження торговельної діяльності (торгівельний павільйон) по АДРЕСА_2 є спільним майном подружжя, обґрунтовано виходив із того, що частки сторін є рівними, підстави для відступу від засад рівності часток подружжя при поділі майна відповідно до частини третьої статті 70 СК України відсутні та прийшов до правильного висновку про визнання за кожним з подружжя права власності на 1/2 частину цього майна. Доводи апеляційної скарги про наявність підстав для визнання за позивачем права власності на 3/4 частки спірного майна є безпідставними, оскільки проживання дитини з позивачем, з огляду на встановлені судом першої інстанції обставини та положення статті 70 СК України, само по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя. Наявність інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірного майна подружжя, позивачем не доведено. Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 27 грудня 2019 року в справі № 297/2837/17. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). Відповідно до висновку експерта судової інженерно-технічної експертизи № 270/5 від 190716/1_30 розподіл спірної стаціонарної малої архітектурної форми неможливий, ринкова вартість цього об`єкта становить 240 081 грн. Відповідно до ст. 102 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Згідно з ст. 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Відповідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні. Оскільки в указаному висновку експерта визначена вартість спірного об`єкта без врахування вартості земельної ділянки(висновок будівельно-технічної експертизи № 270/5 від 24.05.2019 року), суд приймає саме цей висновок для визначення розміру компенсації частки у вартості малої архітектурної форми для провадження торговельної діяльності (торгівельного павільйону) по АДРЕСА_2 . Крім того, при наявності в матеріалах справи висновків експертів, в яких визначена різна ринкова вартість спірного майна подружжя, клопотань про проведення додаткової чи повторної експертизи у справі учасники справи не заявляли, хоча таке право їм судом першої інстанції було роз`яснено. Ураховуючи наведене, задоволенню підлягає вимога про стягнення компенсації 1/2 частки у вартості майна, яке використовується у підприємницькій діяльності, що становить 120040,50 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Ураховуючи фактичні обставини справи, вимоги закону, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції залишив поза увагою наведені обставини, в зв`язку з чим судове рішення не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову в частині, стягнення компенсації 1/2 частки малої архітектурної форми для провадження торгівельної діяльності (торгового павільйону) та мотивів відмови в цій частині позовних вимог, що в силу ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення в цій частині. Відповідно до вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Ураховуючи, що апеляційна скарга позивача задоволена частково, тому з відповідача ОСОБА_4 в користь ОСОБА_5 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1800,62 грн. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 17 січня 2020 року в даній справі в частині відмови у позові про стягнення грошової компенсації скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 120040(сто двадцять тисяч сорок) гривень 50 копійок грошової компенсації частки в спільному майні подружжя - малої архітектурної форми для провадження торгівельної діяльності(торгівельного павільйону) по АДРЕСА_2 . В решті рішення залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1800(одна тисяча вісімсот)гривень 62 копійки. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді