Постанова 4813 № 520/5075/19

Номер провадження: 22-ц/813/4138/20 Номер справи місцевого суду: 520/5075/19 Головуючий у першій інстанції Куриленко О. М. Доповідач Цюра Т. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21.05.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого: Цюри Т.В., Суддів: Гірняк Л.А., Комлевої О.С., За участю секретаря судового засідання: Лопотан В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 15 березня 2019 року про відкриття спрощеного позовного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні майном В С Т А Н О В И В: У березні 2019 року, ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просила суд усунути перешкоди у користуванні житлом та вселити в домоволодіння розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 та її малолітніх синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та стягнути з відповідача судові витрати. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 15 березня 2019 року відкрито провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні майном. Не погоджуючись зі вказаною ухвалою суду, в частині порушення правил підсудності, ОСОБА_1 подавдо суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 15 березня 2019 року і прийняти постанову про направлення справи для розгляду до Приморського районного суду м. Одеси за встановленою підсудністю. На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судове засідання, призначене на 14.05.2020 року, сторони не з`явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржувана ухвала суду зазначеним вимогам відповідає, з огляду на таке. Так, постановляючи ухвалу про відкриття провадження у справі, районний суд виходив з того, що оскільки спір по справі стосується нерухомого майна, яке територіально відноситься до Київського району м. Одеси, а від так вказана цивільна справа підсудна Київському районному суду м. Одеси. Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, з огляду на наступне. За загальним правилом, відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Разом з тим, згідно із ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою. За змістом п. 42 Постанови Пленуму ВССУ № 3 від 01.03.2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», правила про виключну підсудність спорів, що виникають з приводу нерухомого майна, застосовуються до позовів про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним; про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна; про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна; про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Згідно заявлених позовних вимог вбачається, що даний спір об`єктивно виник між сторонами з приводу нерухомого майна, оскільки стосується порядку користування житлом та вселення в домоволодіння розташоване за адресою: АДРЕСА_1 що територіально розташоване в Київському районі м.Одесі. Виходячи з вищенаведеного та враховуючи, що спір виник з приводу нерухомого майна, яке знаходиться на території Київського району м.Одеси, висновок суду першої інстанції про відкриття провадження у справі відповідає вимогам ч. 1 ст. 30 ЦПК України та є законним і обґрунтованим. З урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги про те, що оскільки апелянт мешкає за адресою - АДРЕСА_2 , що територіально відноситься до Приморського району м.Одеси, а тому вказаний спір повинен розглядати Приморський районний суд м.Одеси, не можуть бути підставою для скасування ухвали Київського районного суду м. Одеси від 15 березня 2019 року, оскільки як вбачається з матеріалів справи предметом позову є усунення перешкод в користуванні житлом, тобто позов виник із приводу нерухомого майна, що відноситься до виключної підсудності Київського районного суду м.Одеси. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Судова колегія звертає увагу, що апеляційна скарга подана у 2019 року, апеляційне провадження у справі відкрито та справу призначено до розгляду вперше на 17.10.2019 року за нормами ЦПК України в діючій на той час редакції, яка зокрема передбачала можливість окремого від рішення суду оскарження ухвали про відкриття провадження у справі у зв`язку з порушенням правил територіальної підсудності. Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Забезпечення права на апеляційний перегляд справи відноситься до основних засад (принцпів) цивільного судочинства (п. 8 ч. 3 ст. 2 ЦПК України). На час розгляду апеляційної скарги по суті, Законом України № 460-IX від 15.01.2020 року з ст. 353 ЦПК України виключений п. 8, яким передбачувалося право на апеляційне оскарження ухвали про відкриття провадження у справі у зв`язку з порушенням правил територіальної підсудності. Судова колегія враховує наступне. Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права. Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine») від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03, § 22). Згідно з пунктом «d» статті 5 Рекомендацій (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію та поліпшення функціонування систем і процедур оскарження у цивільних і торговельних справах від 7 лютого 1995 року для забезпечення того, щоби суд апеляційної інстанції розглядав лише вагомі питання, державам слід відтермінувати реалізацію права на оскарження з низки проміжних питань до подання основної скарги у справі. Встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду стосовно суті спору, та відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження з питань, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі (зокрема права на апеляційне оскарження ухвал про відмову у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі), до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору є розумним обмеженням, що має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду. Тому означена мета є легітимною. Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не вказаних у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження, визначені у частині пункті 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України. При таких обставинах судова колегія доходить до висновку, що виключення з переліку ухвал, що можуть бути оскарженими в апеляційному порядку окремо від рішення суду ухвали про відкриття провадження у справі у зв`язку з порушенням правил територіальної підсудності передбачено законом, яким внесені зміни до процесуального законодавства і має легітимну мету. Проте, в даній справі, на час подання відповідачем апеляційної скарги, відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду в апеляційному порядку, національним законом - п. 8 ст. 353 ЦПК України передбачалася можливість оскарження ухвали про відкриття провадження у справі у зв`язку з порушенням правил територіальної підсудності окремо від рішення суду. У відповідності до ч.4 ст. 4 ЦПК України закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі. Враховуючи наведене, не допуск апеляційної скарги відповідача до розгляду по суті в апеляційному порядку не може за наведених обставин вважатися, що таке втручання в його процесуальне право на оскарження судового рішення (ухвали про відкриття провадження у справі) є достатнім, виправданим і пропорційним , як учасника справи. Відповідно до Закону України № 460-IXвід 15.01.2020року, який набрав чинності 08.02.2020 року, ухвала про відкриття провадження у справі касаційному оскарженню не підлягає. На час розгляду апеляційної скарги по суті, Законом України № 460-IX від 15.01.2020 року з ст. 353 ЦПК України виключений п. 8, яким передбачувалося право на апеляційне оскарження ухвали про відкриття провадження у справі у зв`язку з порушенням правил територіальної підсудності. Нормами закону, яким внесено відповідні зміни та перехідними положеннями не врегульовані дії апеляційного суду відносно апеляційних скарг на ухвали про відкриття провадження у справі у зв`язку з порушенням правил територіальної підсудності, апеляційне провадження за якими відкрито і які призначені до апеляційного розгляду за правилами ЦПК України, які діяли до набуття 08.02.2020 року чинності Законом України № 460-IX від 15.01.2020 року. Разом з тим пунктом 2 Прикінцевих та Перехідних положень до ЗаконуУкраїни № 460-IXвід 15.01.2020року перебачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Відповідно до п. 9 ст. 10 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Тобто, з урахуванням викладеного, апеляційна скарга відповідача підлягає розгляду по суті. Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення суду ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 15 березня 2019 року про відкриття спрощеного позовного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні майном залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 21.05.2020 року. Головуючий Т.В. Цюра Судді: Л.А. Гірняк О.С. Комлева