Постанова 4801 № 149/1546/18

Справа № 149/1546/18 Провадження № 22-ц/801/1050/2020 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Гончарук-Аліфанова О. Ю. Доповідач:Оніщук В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2020 рокуСправа № 149/1546/18м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Судді-доповідача: Оніщука В.В., суддів: Голоти Л.О., Медвецького С.К., учасники справи: позивач: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідач: ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 17 жовтня 2018 року, постановлене у складі судді Гончарук-Аліфанової О.Ю., в залі суду, встановив: У червні 2018 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги мотивовано тим, що 19 січня 2010 року між банком і відповідачем по справі був укладений кредитний договір, згідно якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 6 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана Заява разом з запропонованими банком Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Зобов`язання за вказаним кредитним договором відповідач належним чином не виконує, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої станом на 31 березня 2018 року становить 107 196,50 грн., яка складається з: 5 744,36 грн. - заборгованості за тілом кредиту; заборгованість за процентами - 95 671,35 грн.; заборгованість за пенею та комісією - 200,00 грн.; штрафи - 5 580,79 грн., з яких фіксована частина - 500 грн., процентна складова - 5 080,79 грн., які позивач просив стягнути з відповідачки на його користь, а також просив стягнути судові витрати у розмірі 1 762, 00 гривень. Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 17 жовтня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 19.01.2010 в розмірі 106 996,50 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що відповідач не виконала взятих на себе зобов`язань, а тому з урахуванням вимог ч.ч. 1, 2 статті 536, 549 ЦК України дійшов висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання боржника виконати свій обов`язок з повернення коштів шляхом стягнення з позивача тіла кредиту, процентів за користування кредитом та штрафів. Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості по пені та комісії, місцевий суд виходив з того, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги вказала на те, що Умови та Правила надання банківських послуг та тарифів ПАТ КБ «ПриватБанк», не можна вважати складовою частиною укладеного кредитного договору, так як вона його не підписувала. Також, в апеляційній скарзі вказувала на те, що судом першої інстанції не взято до уваги, що Банком в порушення положень статті 1056-1 ЦК України, в односторонньому порядку змінювались розміри фіксованої процентної ставки, а також в порушення положень статті 61 Конституції України, судом було застосовано подвійну цивільно-правову відповідальність - стягнуто одночасно два види неустойки у вигляді штрафу (фіксована складова) та штрафу (процентна складова). Крім цього, просила застосувати строки позовної давності, оскільки Банк звернувся до суду з пропуском трирічного строку позовної давності. Відзив на апеляційну скаргу від позивача впродовж встановленого апеляційним судом строку не надходив. Апеляційна скарга на підставі ст.369 ЦПК України розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону не відповідає. Так, судом першої інстанції встановлено, що 19 січня 2010 року між ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, укладено кредитний договір №б/н, згідно умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 5 000,00 грн. на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. До позовної заяви банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Відповідно до наданого позивачем Витягу з Тарифів обслуговування кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» залежать: пільговий період кредитування, базова процентна ставка на місяць, розмір обов`язкового щомісячного платежу, розмір пені за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, розмір комісії за кредитне обслуговування карти. Розмір штрафу за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань становить 500 грн.+5% від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором на 31 березня 2018 року становить 107 196,50 грн., яка складається з: 5744,36 грн. - заборгованості за тілом кредиту; заборгованість за процентами - 95 671,35 грн.; заборгованість за пенею та комісією - 200,00 грн.; штрафи - 5 580,79 грн., з яких фіксована частина - 500 грн., процентна складова - 5080,79 грн., Підставою позову банком зазначено невиконання відповідачкою кредитних зобов`язань. Згідно частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Умови та Правила надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником. Кредитна платіжна схема передбачає здійснення клієнтом банку операцій з використанням платіжної картки за рахунок коштів, які поміщаються зазначеним банком на картковий рахунок, тобто кошти надані банком клієнту в кредит (у межах кредитної лінії). До відносин за кредитним договором застосовується правове регулювання щодо відносин за договором позики. З аналізу загальних норм, зобов`язання за кредитним договором виникають з моменту передачі кредитодавцем позичальнику грошових коштів згідно умов кредитного договору. Ураховуючи вищевказані норми слід дійти висновку, що зобов`язання за договором виникають з моменту зарахування коштів на рахунок позичальника зазначений ним у заяві чи надання йому кредитної картки з кодом для верифікації в платіжній системі. З матеріалів справи видно, що договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Відповідно до ч. 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Вирішуючи даний спір, колегія суддів враховує висновки викладені у постанові Великої палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17 у яких заначено, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Отже, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Ознайомлення відповідача з довідкою про умови кредитування, яка не є складовою кредитного договору, не вказує на те, що сторони дійшли згоди по всім суттєвим умовам договору, а тому за відсутності інших доказів, правових підстав для стягнення з відповідача відсотків, пені та комісії, і штрафів, не має. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути нараховані проценти. Разом з тим, проценти зазначені у довідці про умови кредитування у розмірі 2,5 % відрізняються від фактично нарахованих банком процентів у розрахунку заборгованості. При цьому матеріали справи не містять доказів повідомленням банком ОСОБА_1 про зміну відсоткової ставки. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин, позовні вимог про стягнення з відповідача відсотків пені та штрафів, не підлягають задоволенню. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Окрім цього, як слідує з матеріалів справи безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 19 січня 2010 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним), при цьому кінцевий термін повернення кредиту відповідає строку дії картки, яку відповідач суду не надала. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому колегія суддів дійшла висновку, що з відповідача на користь банку підлягає стягненню фактично отримана сума кредитних коштів. За вказаних обставин строк позовної давності до вимоги про стягнення коштів у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 5 000,00 грн. на платіжну картку не застосовується, що в свою чергу спростовує доводи відповідача про необхідність застосування до заявлених позовних вимог наслідків спливу строку позовної давності. Отже, з відповідачки на користь АТ КБ «Приватбанк» підлягає стягненню сума непогашеного тіла кредиту в розмірі 5 000 грн. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції не надано мотивування усім доводам сторін у справі, що є обов`язковим елементом справедливого судового розгляду (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до поверхового вирішення спору. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. При вирішенні питання про розподіл судових витрат слід врахувати, що судом задоволено позовні вимоги лише на суму 5000 грн., що становить 5,37% від ціни позову. АТ КБ «ПриватБанк» за подання позовної заяви сплатило 1762 грн. судового збору, а тому з ОСОБА_1 на користь позивача підлягають стягненню 94,6 грн. пропорційно до розміру задоволених вимог. В свою чергу ОСОБА_1 сплатила судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2643 грн., її апеляційну скаргу задоволено частково та ухвалено рішення про відмову в задоволення позову на суму, що складає 94,63% від ціни позову, тому з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати в сумі 2501,07 грн. Відповідно до ч. 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. За вказаних обставин з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 слід стягнути різницю судових витрат, що підлягають відшкодуванню сторонам пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що складає 2406,47 грн. (2501,07-94,6). Керуючись ст.ст. 376, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 17 жовтня 2018 року скасувати та постановити нове рішення. Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за тілом кредиту в розмірі 5 000 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2406,47 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач: В.В. Оніщук Судді: Л.О. Голота С.К. Медвецький