Постанова 4811 № 2-903/11

Справа № 2-903/11 Головуючий у 1 інстанції: Самсін М.Л. Провадження № 22-ц/811/1072/20 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. Категорія:84 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючої - судді Копняк С.М., суддів Бойко С.М., Ніткевича А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в письмовому провадженні, в приміщенні Львівського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Кам"янка-Бузької районної філії Львівського обласного центру зайнятості на рішення Кам"янка-Бузького районного суду Львівської області від 29 листопада 2013 року, постановлене в складі головуючого судді Самсіна М.Л., у справі за позовом Кам"янка-Бузького районного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення незаконно отриманої допомоги з безробіття, - в с т а н о в и л а: позивач Кам`янка-Бузький районний центр зайнятості звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення незаконно отриманої допомоги з безробіття. Позов мотивував тим, що при електронній звірці бази даних осіб, котрі перебували на обліку в центрі зайнятості та отримували допомогу з безробіття протягом 2008-2009 рр., спеціалістами служби зайнятості встановлено, що відповідач ОСОБА_1 з 16.06.2005 року був зареєстрований як приватний підприємець, про що при відвідуванні центру зайнятості не повідомив. Тобто, подаючи заяву від 16.01.2008 року про надання статусу безробітного, ОСОБА_1 приховав факт своєї реєстрації як приватного підприємця, у зв`язку з чим не мав права отримати статус безробітного та допомогу з безробіття, оскільки відносився до категорії зайнятих громадян. Просили суд постановити рішення, яким стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь Кам`янка-Бузького районного центру зайнятості суму незаконно отриманої допомоги з безробіття у розмірі 17 540 грн. 71 коп. та понесені витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді у сумі 120 грн. 00 коп. Рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 29 листопада 2013 року в задоволенні позову Кам`янка-Бузького районного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення незаконно отриманої допомоги з безробіття відмовлено. Рішення суду оскаржив позивач Кам`янка-Бузька районна філія Львівського обласного центру зайнятості, створена на підставі Наказу Львівського обласного центру зайнятості № 183 від 14 вересня 2017 року «Про створення Кам`янка-Бузької районної філії Львівського обласного центру зайнятості та затвердження її Положення». Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не врахував, що згідно вимог ч. 3 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення», громадяни, які забезпечують себе роботою самостійно, включаючи підприємців, відносяться до категорії зайнятих осіб, а згідно ст. 2 цього Закону визнаються безробітними працездатні особи працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості, як такі, що шукають роботу. Відповідно до ч. 3 ст. 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців» (чинній на момент виникнення спірних правовідносин), фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням встановлено ст. 47 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців». Таким чином, фізична особа-підприємець, незалежно від того отримує вона дохід чи ні, є зайнятою особою та не може бути визнана безробітною і не має права на допомогу по безробіттю до дати внесення у Єдиний державний реєстр запису про державну реєстрацію припинення підприємницькою діяльністю цією фізичною особою згідно з чинним законодавством. Вказаний висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 08.07.2014 року у справі №21-79а14 Зазначає, що при електронній звірці бази даних осіб, котрі перебували на обліку в центрі зайнятості та отримували допомогу з безробіття протягом 2008-2009 рр., спеціалістами служби зайнятості встановлено, що відповідач ОСОБА_1 з 16.06.2005 року був зареєстрований як приватний підприємець, про що при відвідуванні центру зайнятості не повідомив. Тобто, подаючи заяву від 16.01.2008 року про надання статусу безробітного, ОСОБА_1 приховав факт своєї реєстрації як приватного підприємця, у зв`язку з чим не мав права отримати статус безробітного, а відтак і допомогу з безробіття, оскільки відносився до категорії зайнятих громадян. Просить скасувати рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 29 листопада 2013 року та постановити нове, яким стягнути незаконно отриману ОСОБА_1 допомогу по безробіттю. 15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року. Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» Апеляційний суд Львівської області ліквідовано та створено новий Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові. 04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду. А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який постановив ухвалу, що оскаржується. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду, з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції, без повідомлення учасників справи. Таким чином, дана справа, у якій переглядається рішення суду по справі з ціною позову 17 540 грн. 71 коп., що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи. Згідно з розпорядженнями голови Львівського апеляційного суду від 18 березня 2020 року №05.25/2020, 31 березня 2020 року №05.25/2020, на підставі рішення зборів суддів Львівського апеляційного суду від 18 березня 2020 року, з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, вирішено тимчасово, з 19 березня до 22 травня 2020 року, не розглядати справи у відкритих судових засіданнях за участю учасників судового процесу та припинити їх пропуск до залів судових засідань на час вжитих заходів. Однак, зазначені обмеження не стосуються, зокрема, цивільних справ, які призначені до розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, а також у разі подання заяв учасниками про розгляд справи у їх відсутність. Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦПК України, розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у ч. 13 ст. 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами ( у письмовому провадженні), а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. В той же час, ураховуючи, що згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, колегія суддів інформувала учасників справи шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду. У відповідності до приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом встановлено, що ОСОБА_1 , згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з 16.06.2005 року був зареєстрований, як фізична особапідприємець. 19 грудня 2007 року він звернувся до державного реєстратора із заявою про припинення підприємницької діяльності. Відповідно, 19.12.2007 року державним реєстратором внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців рішення фізичної особи-підприємця про припинення підприємницької діяльності. Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця внесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 20 січня 2009 року. 16 січня 2008 року ОСОБА_1 звернувся до позивача Кам`янка-Бузького РЦЗ із заявою про надання йому статусу безробітного. Розглядаючи спір та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 при подачі заяви про визнання його безробітним і призначенні допомоги по безробіттю не було порушено норм діючого законодавства. З правильністю та обґрунтованістю висновків суду першої інстанції погоджується і колегія суддів. Так, відповідно до ст. ст. 7, 22 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 02.03.2000 р. №1533-ІІІ (далі - Закон №1533-ІІІ) особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, мають право, зокрема, на отримання допомоги по безробіттю. При цьому, ст. 36 Закону №1533-ІІІ передбачено стягнення з особи відповідно до законодавства України в разі настання певних обставин, що впливають на умови виплати їй матеріального забезпечення та надання соціальних послуг, одержаних коштів. Так, відповідно до Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 13.02.2009 р. № 7-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.03.2009 р. за №232/16248, яким визначено порядок перевірки достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, що зазначені в документах, поданих особою до державної служби зайнятості, зокрема, його п. 3, перевірка проводиться районними, міськрайонними, міськими та районними у містах центрами зайнятості, на які покладено виконання функцій робочих органів виконавчої дирекції Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, за місцем реєстрації роботодавця як платника внесків на загальнообов`язкове соціальне страхування на випадок безробіття у разі, коли подані застрахованою особою документи дають їй право на одержання допомоги по безробіттю відповідно до частини першої статті 22 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та коли під час перебування особи на обліку як безробітної до центру зайнятості надійшла інформація від державних органів, підприємств, установ, організацій чи громадян про обставини, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг безробітній особі, яка відрізняється від поданих нею відомостей, або така інформація розміщена в засобах масової інформації. При цьому, рішення щодо проведення перевірки приймається керівником центру зайнятості. Як зазначено в п. 4 Порядку, для проведення перевірки центри зайнятості взаємодіють з Державною податковою адміністрацією України та Пенсійним фондом України шляхом обміну інформацією про отримані особами, які перебувають на обліку в державній службі зайнятості як безробітні, доходи від провадження підприємницької діяльності, виконання робіт за трудовим договором, у тому числі за сумісництвом, під час роботи за кордоном, виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; обмін інформацією здійснюється між Державним центром зайнятості, Державною податковою адміністрацією України та Пенсійним фондом України як центральними органами виконавчої влади; обмін інформацією між центрами зайнятості та державними реєстраторами здійснюється згідно з Порядком взаємодії суб`єктів інформаційного обміну щодо надання та використання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, затвердженим наказом Держпідприємництва, ДПА, Держкомстату від 07.12.2005 р. №121/560/406, постановою правління Пенсійного фонду України від 07.12.2005 р. №23-3, постановою правління Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття від 07.12.2005 р. № 368, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 16.12.2005 р. за №1523/11803. Відповідно до п. 5 Порядку за результатами перевірки оформлюється акт, який підписується посадовими особами, що її проводили; у разі встановлення недостовірності даних, на підставі яких особі надано статус безробітної та право на виплату матеріального забезпечення, особа ознайомлюється з актом, про що засвідчує власним підписом; у разі відмови особи підписати акт про це робиться відповідна відмітка спеціалістом центру зайнятості. У разі встановлення центром зайнятості відповідно до цього Порядку належності безробітної особи до категорії зайнятих така особа знімається з обліку як безробітна в установленому законодавством порядку та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг (пункт 6 Порядку). За змістом п. 7 Порядку рішення про повернення коштів особою чи роботодавцем оформлюється наказом; протягом двох робочих днів після прийняття рішення центр зайнятості надсилає особі рекомендованим листом повідомлення про необхідність протягом 15 календарних днів з дня отримання повідомлення повернути незаконно виплачені кошти. Відповідно ж до п. 8 Порядку у разі неможливості вручення повідомлення про необхідність повернення коштів з підстав, передбачених абзацом першим пункту 132 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002р. №1155, відмови особи повернути кошти, а також у разі неповернення їх у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється у судовому порядку відповідно до законодавства. Приписи щодо повернення коштів в судовому порядку в разі відмови особи добровільно їх повернути містяться й в п. 6.14 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 р. № 307 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.2000 р. за № 915/5136. З огляду на наведене, слід констатувати, що в разі встановлення центром зайнятості належності безробітної особи до категорії зайнятих зверненню центру до такої особи з вимогою про повернення виплачених їй як допомога по безробіттю коштів й можливому подальшому його зверненню до суду в разі відмови безробітного добровільно повернути отримані кошти має передувати розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення, яке здійснюється лише на підставі рішення керівника центру зайнятості шляхом проведення перевірки достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, що зазначені в документах, поданих особою до державної служби зайнятості саме під час її реєстрації та протягом періоду її перебування на обліку як безробітної, зі складенням за результатами розслідування акту й в разі встановлення в ньому недостовірності даних, на підставі яких особі надано статус безробітної та призначено виплату матеріального забезпечення, особа ознайомлюється з цим актом під особистий підпис та знімається з обліку як безробітна. Як вбачається із матеріалів справи, центром зайнятості таку перевірку проведено з порушенням приписів Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, оскільки, перевірка здійснювалась позивачем лише 17.08.2010 року, про що ніби то складено Акт розслідування страхового випадку № 21 від 17.08.2010 року, який в матеріали справи відсутній, тобто вже після зняття відповідача з обліку як безробітного, та без надання доказів неможливості проведення такої перевірки протягом перебування відповідача як безробітного на обліку в центрі зайнятості; до того ж, позивачем не було надано передбаченого Порядком відповідного рішення керівника центру зайнятості про проведення перевірки обґрунтованості виплат відповідачу матеріального забезпечення. Окрім цього, центром зайнятості не спростовано факт звернення відповідача 19 грудня 2007 року до державного реєстратора із заявою про припинення підприємницької діяльності та внесення у цей день, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців рішення фізичної особи-підприємця про припинення підприємницької діяльності. Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця внесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 20 січня 2009 року, тобто за спливом більше ніж одного року із часу звернення відповідача із відповідною заявою. В матеріалах справи відсутні докази того, що ця обставина була предметом перевірки, в той час як ДПІ у Кам`янка-Бузькому районі, відповідно до вимог п. 8.2 Порядку обліку платників податків, зборів, (обов`язкових платежів), затвердженого наказом ДПА України № 80 від 19.02.1998 року, зобов`язана була протягом місяці, тобто не пізніше ніж 20 січня 2008 року розпочати позапланову виїзну перевірку приватного підприємця ОСОБА_1 , яка з врахуванням передбачених законом строків повинна була тривати не більше 7 днів. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції не встановлено факту недобросовісного набуття ОСОБА_1 грошових коштів, які є допомогою з безробіття, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вказані грошові кошти не підлягають поверненню з підстав, зазначених у позові. Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини «Стреч проти Сполученого Королівства», «Рисовський проти України» наголошено на тому, що особа на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок такої дії органу влади. Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія судді в приходить до висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення колегія суддів не вбачає. Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35). В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даного судового рішення складено 21 травня 2020 року. Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,- п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу Кам"янка-Бузької районної філії Львівського обласного центру зайнятості залишити без задоволення. Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 23 листопада 2013 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 21 травня 2020 року. Головуюча Копняк С.М. Судді: Бойко С.М. Ніткевич А.В.