Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/47/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/47/20 Головуючий у 1-й інстанції: Матущак В.В. Суддя-доповідач: Іваненко Т.В. 20 травня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Іваненко Т.В. суддів: Граб Л.С. Сторчака В. Ю. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Державної казначейської служби у Полонському районі Хмельницької області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року (місце ухвалення рішення - м. Хмельницький, повний текст складено - 04 лютого 2020 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі управління Державної казначейської служби у Полонському районі Хмельницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України про стягнення коштів, В С Т А Н О В И В : у січні 2020 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до держави Україна в особі управління Державної казначейської служби у Полонському районі Хмельницької області, в якому просив стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 24859,43 грн майнової шкоди завданої законом, що визнаний неконституційним. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено. Вирішено стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання з відповідно рахунку Державної казначейської служби України 24859 грн 43 коп. шкоди завданої законом, що визнаний неконституційним. Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволені позову. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення. У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив наведені доводи апеляційної скарги, зазначивши про їх необґрунтованість та повне спростування в ході розгляду даної справи судом першої інстанції. В силу положень пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до частини 1 статті 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 є суддею у відставці, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Хмельницькій області та отримує щомісячне довічне грошове утримання. З 07 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року з довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 утримувався податок з доходів фізичних осіб в розмірі 24622 грн 97 коп. та військовий збір в розмірі 2051 грн 91 коп. відповідно до Податкового кодексу України. Рішенням №1-р/2018 від 27 лютого 2018 року Конституційним Судом України визнано положення абзацу 1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання суддів таким, що не відповідає частині 1 статті 126 Конституції України, тобто неконституційними. Вважаючи утримання податку протиправним, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з пунктом 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Відповідно до підпункту 164.1.1 статті 164 ПК України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом. Відповідно до Закону України "Про внесення змін до ПК України щодо звільнення від оподаткування пенсій" від 02 червня 2016 року № 1411-VІІІ, який набрав чинності з 01 липня 2016 року, підпункт 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України викладено в наступній редакції: "суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати". Статтею 38 ПК України передбачено, що виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку. Об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 Кодексу (підпункт 1.2 пункту 161 підрозділу 10 розділу XX ПК України). Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 ПК України. 27 лютого 2018 року Конституційним Судом України ухвалено рішення у справі № 1-6/2018 про визнання неконституційним положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, яким запроваджено оподаткування пенсій певних категорій (груп) пенсіонерів, суперечить статті 46 Конституції України. Наведені обставини визнання неконституційним абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, яким запроваджено оподаткування пенсій певних категорій (груп) пенсіонерів, позивач вважає підставами для відшкодування шкоди в розмірі утриманого (сплаченого) податку та військового збору за період з січня 2017 року по лютий 2018 року, в порядку статті 1175 ЦК України. Під шкодою у цій справі позивач розуміє недоотримані ним доходи в розмірі утриманих податків через прийняття неконституційного закону Верховною Радою України. Щодо доводів позивача про спричинення йому шкоди апеляційний суд зазначає, що для встановлення факту заподіяння шкоди в розумінні статті 1175 ЦК України необхідне встановлення складу деліктних правовідносин, який включає в себе прийняття органом державної влади нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, що знаходиться у причинному зв`язку зі шкодою, заподіяною фізичній чи юридичній особі. У спірних відносинах в цій справі до 27 лютого 2018 року положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України регулювали спірні відносини щодо оподаткування сум щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму. Утримання відповідних сум податку здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області відповідно до законодавства, яке діяло у той період, отже протиправність самого утримання грошових коштів, як елемент юридичного складу заподіяння шкоди, у спірних правовідносинах відсутня. Апеляційний суд зазначає, що відповідно до статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, цивільне законодавство, на яке посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог, не застосовується до відносин, пов`язаних зі сплатою чи утриманням податків та інших обов`язкових платежів. Згідно з частиною 1 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Відповідно до статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року № 2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. За положеннями статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Із резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 1-р/2018 від 27 лютого 2018 року встановлено, що положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України визнане неконституційним і втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто, з 27 лютого 2018 року. Підстави для застосування рішення Конституційного Суду України № 1-р/2018 від 27 лютого 2018 року не передбачені як змістом самого цього рішення, так і нормами Закону України "Про Конституційний Суд України". Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що у період з 07 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року щомісячне довічне грошове утримання позивача було об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором, а за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали. Суд зазначає, що при обчисленні розміру упущеної вигоди (неодержаного прибутку) має значення достовірність (реальність) тих доходів, які потерпіла особа передбачала отримати за звичайних умов цивільного обороту. Обов`язок з доведення розміру тих доходів, яких особа отримала б у випадку не посягання на її право, покладається на цю особу. Позивач вважає, що шкода, завдана йому прийняттям закону, який визнано неконституційним є підставою для стягнення коштів з Державного бюджету України відповідно до статті 1175 ЦК України. Однак, на переконання суду визнання Конституційним Судом України окремих положень закону неконституційними не вважається тотожним визнанню нормативно-правового акту незаконним. Так, визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування врегульовано статтею 21 ЦК України. В частині 2 вищевказаної статті зазначено, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Колегія суддів зазначає, що положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України в судовому порядку судом не визнані незаконними та не скасовані. В свою чергу положення статті 1175 ЦК України підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. Крім того, відсутній встановлений законом порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними. З огляду на вищевказане, суд вважає, що оподаткована сума щомісячного довічного грошового утримання позивача не може вважатися збитками у розумінні статті 22 ЦК України. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності підстав для відмови у задоволенні адміністративного позову. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми матеріального права, а також враховано не всі встановлені у справі обставини, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову в задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу управління Державної казначейської служби у Полонському районі Хмельницької області задовольнити повністю. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року скасувати. Прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий Іваненко Т.В. Судді Граб Л.С. Сторчак В. Ю.