Постанова 4855 № 826/12830/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/12830/18 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Бужак Н. П. Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І. За участю секретаря: Гайворонського В.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2020 року (головуючий суддя Донець В.А.; судді: Костенко Д.А., Шрамко Ю.Т.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішень, визнання протиправними дій та бездіяльності, стягнення моральної шкоди,- У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета спору від 06.06.2019 року, просила: - визнати протиправним та скасувати рішення в частині відмови в призначенні субсидії на житлово-комунальні послуги ОСОБА_1 вказане у листах Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 18.05.2018 року, оформлене протоколом від 14.05.2018 року №10, від 10.09.2018 року, оформлене протоколом від 16.08.2018 року №15, від 30.11.2018 року оформлене протоколом від 16.11.2018 року №20; - визнати протиправною тривалу бездіяльність Кабінету Міністрів України у вирішенні питання про призначення субсидії на житлово-комунальні послуги для власників житла з відсутністю реєстрації; - визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 житлової субсидії протиправними; - зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації призначити ОСОБА_1 житлову субсидію у встановленому діючим законодавством розмірі; - визнати весь борг по квартирі позивача за житлово-комунальні послуги таким, що утворився з вини Кабінету Міністрів України, Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації та стягнути цей борг з відповідачів в розмірі суми боргу по субсидії, яка буде визначена до моменту призначення субсидії; - стягнути з Кабінету Міністрів України та Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації на користь позивача моральну шкоду в розмірі суми боргу по субсидії, яка буде визначена до моменту призначення субсидії. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є пенсіонером, не працює та отримує пенсію у розмірі 1475,46 грн, проте Управлінням праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації протиправно відмовлено їй в призначенні субсидії, як власнику квартири, що проживає без реєстрації місця проживання. На думку позивачки, Кабінет Міністрів України не врегулював питання щодо призначення субсидії, що призвело до виникнення заборгованості у позивача зі сплати житлово-комунальних послуг. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано рішення комісій з вирішення питань житлових субсидій у виняткових випадках мешканцям Шевченківського району про відмову ОСОБА_1 в призначенні субсидії за заявами від 23 квітня 2018 року №Л-81/16, від 02 серпня 2018 року №Л-169/16, від 25 жовтня 2018 року №Л-266/16, оформлених протоколами комісій від 14 травня 2018 №10, від 16 серпня 2018 року №15, від 16 листопада 2018 №20. Зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 23 квітня 2018 року №Л-81/16, від 02 серпня 2018 року №Л-169/16, від 25 жовтня 2018 року №Л-266/16 про призначення субсидій з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивачка звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повністю. Згідно з частиною 2 статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Оскільки учасники справи в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось. Підстав для відкладення розгляду справи відповідно до клопотання особи, яка діє від імені Прем`єр-міністра України, Кабінету Міністрів України Бігдан Аліни Вікторівни , колегія суддів не вбачає з огляду на те, що нових доказів чи пояснень відповідач у справі не надав. У матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи в даному судовому засіданні, а викладені у клопотанні доводи не перешкоджають розгляду справи. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу від 09.06.2000 року ОСОБА_1 придбала нерухоме майно (квартиру) за адресою: АДРЕСА_1 . Договір зареєстровано в реєстрі за №1536. Позивачка звернулась з заявою від 08.08.2017 року до Кабінету Міністрів України, в якій просила внести зміни в формулювання постанови від 21.10.1995 року №848 та привести її у відповідність до Конституції України та міжнародних правових актів. Листом Міністерства соціальної політики України від 28.08.2017 року №4830/0/112-17/201 роз`яснено позивачці, що відповідно до "Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 року №848 субсидія призначається одній із зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб, а в окремих випадках субсидія може призначатися особі, яка не зареєстрована, але фактично проживає у житловому приміщенні (будинку) на підставі договору найму (оренди) житла. Подібне роз`яснення наведено Міністерством соціальної політики України в листі від 29.08.2018 року №1595/0/186-18/56. ОСОБА_1 звернулась з заявою від 23.04.2018 року №Л-81/16 до Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про призначення житлової субсидії. Також до матеріалів справи додано копії: Декларації про доходи та витрати осіб, які звернулися за призначенням житлової субсидії від 23.04.2019 року; акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї; витягу з протоколу №10 засідання комісії з вирішення питань надання житлових субсидій у виняткових випадках мешканцям Шевченківського району від 14.05.2018 року. Листом від 18.05.2018 року №15/35-3123 Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації повідомлено ОСОБА_1 про відмову в призначенні субсидії на підставі рішення комісії з питань надання житлових субсидій у виняткових випадках мешканцям Шевченківського району та рекомендовано зареєструватися у відповідному жилому приміщенні. Листом Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 10.09.2018 року №15/35-6313 повідомлено позивачку, що на підставі наданих документів, акту обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства від 14.08.2018 року №15/35-321 та протоколу комісії з питань надання житлових субсидій у виняткових випадках мешканцям Шевченківського району від 16.08.2018 року №15 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні субсидії. Листом від 30.11.2018 року №35-Л-285/16 Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві повідомило позивачку про відмову в призначенні субсидії на підставі звернення від 02.11.2018 року. Вважаючи протиправними рішення в частині відмови в призначенні субсидії на житлово-комунальні послуги, позивачка звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом. Як убачається з апеляційної скарги ОСОБА_1 оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнати протиправною тривалу бездіяльність Кабінету Міністрів України у вирішенні питання про призначення субсидії на житлово-комунальні послуги для власників житла з відсутністю реєстрації; визнання боргу по квартирі позивача за житлово-комунальні послуги таким, що утворився з вини Кабінету Міністрів України, Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації та стягнути цей борг з відповідачів в розмірі суми боргу по субсидії, яка буде визначена до моменту призначення субсидії; стягнення з Кабінету Міністрів України та Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації на користь позивача моральну шкоду в розмірі суми боргу по субсидії, яка буде визначена до моменту призначення субсидії. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже, апеляційним судом рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 лютого 2020 року переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Щодо позовної вимоги про визнання протиправною тривалу бездіяльність Кабінету Міністрів України у вирішенні питання про призначення субсидії на житлово-комунальні послуги для власників житла з відсутністю реєстрації, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив у її задоволенні з огляду на наступне. Правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані Положенням про порядок призначення житлових субсидій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 року №848 (далі - Положення №848). Відповідно до п.1 Положення №848 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) житлова субсидія є безповоротною адресною державною соціальною допомогою громадянам - мешканцям домогосподарств, що проживають в житлових приміщеннях (будинках) і не можуть самотужки платити за житлово-комунальні послуги, оплачувати витрати на управління багатоквартирним будинком. Згідно з п.2 Положення №848 право на отримання житлової субсидії мають громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України (далі - громадяни), що проживають у житлових приміщеннях (будинках). Пунктом 3 Положення №848 визначено, що призначення житлових субсидій та контроль за їх цільовим використанням здійснюється структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві і Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх створення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення). У територіальних громадах (в тому числі об`єднаних), у виконавчих органах яких відсутні структурні підрозділи з питань соціального захисту населення, прийняття заяв громадян з необхідними документами для призначення житлових субсидій та передачу їх відповідним структурним підрозділам з питань соціального захисту населення безпосередньо або через центри надання адміністративних послуг чи їх фронт-офіси здійснюють уповноважені особи, які визначаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад. Інформація про призначені житлові субсидії вноситься структурним підрозділом з питань соціального захисту населення до Єдиного державного реєстру отримувачів житлових субсидій, держателем якого є Мінсоцполітики. Положенням про Міністерство соціальної політики України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №423 (зі змінами), передбачено, що Мінсоцполітики є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення. Відповідно до Положення про Міністерство соціальної політики України, Міністерство проводить роз`яснення чинного законодавства, в тому числі щодо порядку призначення субсидій, водночас, функції щодо призначення та виплати житлової субсидії до компетенції Міністерства не належать. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що вимога про наявність реєстрації за місцем проживання відповідає Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" та є виправданою для убезпечення зловживання особами з метою отримання субсидій для оплати житлово-комунальних послуг. Щодо позовної вимоги про визнання всього боргу по квартирі за житлово-комунальні послуги таким, що утворився з вини Кабінету Міністрів України та Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації та стягнення цей борг з відповідачів в розмірі суми боргу по субсидії, яка буде визначена до моменту призначення субсидії, колегія суддів вважає, що вказана вимога є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, оскільки відсутня протиправна бездіяльність з боку Кабінету Міністрів України та Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації щодо утворення такого боргу у позивачки. Крім того, суд першої інстанції звернув увагу на те, що субсидія призначається не на всю вартість наданих житлово-комунальних послуг, компенсується лише їх частина, тоді як у матеріалах справи відсутній розрахунок щодо частини витрат на житлово-комунальні послуги, які підлягали компенсації за рахунок субсидій. Також, як вірно зазначено судом першої інстанції, рішеннями судів в адміністративних справах №2а-3071/09/2670, №761/13249/14-а, №826/14836/16, які набрали законної сили, позивачці відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування рішень про відмову в призначенні субсидії та про зобов`язання призначити субсидію, що також виключає можливість стягнення боргу за відповідні періоди. При цьому щодо вимоги про стягнення моральної шкоди, колегія суддів вважає, що вказана вимога також є необґрунтованою, так як, позивачкою взагалі не вказано у чому саме полягала спричинена їй моральна шкода. Відповідно до ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України). Згідно з п.3 Постанови Пленум Верховного Суду України від 31.03.1995р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психологічних тощо) яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Позивачкою не наведено яким чином вона зазнала моральної шкоди від оскаржуваних дій, що в підсумку принизило її честь, гідність та завдало моральних страждань, а також не надала належного обґрунтування щодо суми моральної шкоди. Крім того, позивачкою не надано доказів на підтвердження приниження її гідності чи доказів погіршення стану її здоров`я, які спричинили б понесення будь-яких витрат на таке лікування, не наведено і мотивів та розрахунку, з яких виходить при визначенні моральної шкоди у вказаному розмірі. Водночас субсидія призначається не на всю вартість наданих житлово-комунальних послуг, компенсується лише частина, а в позовній заяві відсутній розрахунок щодо частини витрат на житлово-комунальні послуги, які підлягали компенсації за рахунок субсидій. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимога про визнання протиправною тривалу бездіяльність Кабінету Міністрів України у вирішенні питання про призначення субсидії на житлово-комунальні послуги для власників житла з відсутністю реєстрації та вимоги про стягнення боргу і моральної шкоди задоволенню не підлягають. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 лютого 2020 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Костюк Л.О. Кобаль М.І. Повний текст виготовлено: 20 травня 2020 року.