Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 755/13440/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 755/13440/19 Суддя (судді) першої інстанції: Яровенко Н.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Земляної Г. В. суддів: Мєзєнцева Є. І., Файдюка В. В. за участю секретаря Скидан С. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 лютого 2020 року у справі № 755/13440/19 (розглянуто у відкритому судовому засіданні) за позовом громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 до відповідача Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення від 31.07.2019 року,- В С Т А Н О В И Л А : У серпні 2019 року громадянин Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області (надалі - відповідач), в якому просив: скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ПН ЦМУ № 004773 від 31.07.2019 року про притягнення до адміністративної відповідальності. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що позивач є громадянином Ісламської Республіки Афганістан, та має цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування у країні походження, а прибув в Україну в пошуках захисту. Позивач 29 липня 2019 року звернувся до відповідача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Працівники Управління з питань захисту та соціальної інтеграції ЦМУ ДМС у м. Києві та Київської області повідомили, шо не можуть прийняти заяву позивача за відсутності протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 203 КУпАП. Позивачу пояснили, що вищезазначений протокол необхідно отримати за адресою АДРЕСА_3 . Звернувшись за даною адресою 31 липня 2019 року, працівники Управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії після оформлення невідомих документів на руки позивачу нічого не видали. Позивач 09 серпня 2019 року повторно звернувся до Управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії і йому стало відомо, що 31 серпня 2019 року відносно позивача було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, а також протокол про адміністративне правопорушення за ст. 203 КУпАП. Оскаржувану постанову вважає незаконною, оскільки відповідач не врахував того, що він має намір отримати притулок чи бути визнаним біженцем, добровільно звернувся до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області та перебуває у скрутному матеріальному становищі. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 13 лютого 2020 року в задоволенні позовних вимог громадянину Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 - відмовлено повністю. Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням, позивачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ`єктивність рішення суду, порушення судом норм матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що співробітники відповідача не повідомили про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення позивача та не надали суду будь-які докази, щодо його присутності під час винесення оскаржуваної постанови. Крім того, апелянт зазначає, що під час складання протоколу про адміністративне правопорушення відсутній був перекладач. Про розгляд апеляційної скарги судом повідомлено сторін, шляхом надіслання процесуальних документів (апеляційну скаргу) засвідчених електронним цифровим підписом на електронну адресу сторін, яка зазначена в апеляційній скарзі. Представник позивача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив їх задовольнити у повному обсязі. Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи був належним чином повідомлений, про причини неявки суду не повідомив. Відзиву на апеляційну скаргу суду не надано. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав. Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно зі статтями 315, 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 31 липня 2019 року головним спеціалістом відділу адміністративної діяльності управління міграційного контролю протидії нелегальній міграції та реадмісії Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області Пясковською О.В. складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР ЦМУ 004773, де зазначено, що 31 липня 2019 року о 15-00 годині за адресою: м. Київ, вулиця Петропавлівська, 11, виявлено, що громадянин Афганістану ОСОБА_1 порушив правила перебування іноземців в Україні, а саме: проживав без документів на право проживання в Україні, за що передбачена відповідальність згідно ч. 1 ст. 203 КУпАП. Так, 31 липня 2019 року т.в.о. начальника Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області Пустовітом О.О. винесено постанову серії ПН ЦМУ 004773, згідно якої громадянин Афганістану ОСОБА_1 порушив ст. 4 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме, проживав на території України без права проживання в Україні. Відповідно до вищезазначеної постанови на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100,00 грн. Вважаючи, дії відповідача протиправними щодо прийняття постанови про адміністративне правопорушення, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом порушених прав. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач прибув та перебуває на території України без дозвільних документів, на час винесення оскаржуваної постанови, та час розгляду даної справи в суді статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не мав та не має. Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється КУпАП. Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. обґрунтованими, виходячи з наступного. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначаються Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року N 3773-VI (надалі - Закон N 3773). Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону N 3773 іноземцями та особами без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, є іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території Україні протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку. Відповідно до Угоди про взаємне визнання віз держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 09 жовтня 1992 року для громадян країн-учасниць СНД встановлено безвізовий порядок в`їзду. Пунктом 15 статті 4 вказаного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України. Згідно ч. 1 ст. 203 КУпАП порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в`їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті, тягнуть накладення адміністративного стягнення. Статтею 254 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Згідно з положеннями статті 222-2 КУпАП центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, розглядає справи про адміністративні правопорушення, пов`язані з порушенням законодавства про паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, законодавства про перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства, про транзитний проїзд через територію України, а також питання щодо реєстрації місця проживання (статті 197-201, частина перша статті 203, статті 204, 205, 206). Від імені центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівник, заступники керівника центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, інші уповноважені керівником посадові особи цього органу. Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Відповідно до статті 246 КУпАП порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України. Статтею 278 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката. Згідно ч. 1 статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржувати постанову у справі. Крім того, у цій правовій нормі передбачено, що справа про адміністративне правопорушення повинна розглядатися в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; за відсутності такої особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Статтею 254 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Відповідно до статті 222-2 КУпАП центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, розглядає справи про адміністративні правопорушення, пов`язані з порушенням законодавства про паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, законодавства про перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства, про транзитний проїзд через територію України, а також питання щодо реєстрації місця проживання (статті 197-201, ч. 1 статті 203, статті 204, 205, 206). Згідно з ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. З аналізу вищевказаних норм права вбачається, що посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язана виконати ряд дій, обов`язкове виконання яких у своїй сукупності сприяє правильному вирішенню справи по суті і винесенню законного рішення, при цьому, посадова особа повинна дотриматись та не порушувати прав особи, відносно якої розглядається справа про адміністративне правопорушення. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач прибув та перебуває на території України без дозвільних документів, на час винесення оскаржуваної постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, та на час розгляду даної справи в суді статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не мав та не має, а отже застосування до позивача санкцій у вигляді штрафу є обґрунтованими. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що позивача не було повідомлено про день та час розгляду справи про адміністративне правопорушення, колегія суддів не погоджується з даними твердженнями з наступних підстав. В матеріалах справи міститься протокол про адміністративне правопорушення серії ПР ЦМУ 004773 від 31 липня 2019 року та постанову серії ПН ЦМУ 004773 від 31 липня 2019 року, в яких містяться підписи позивача про роз`яснення йому вимоги ст. 63 Конституції України та зміст даних документів (31.07.2019 о 15:15). Колегія суддів звертає увагу, що вищезазначені документи додані позивачем до позовної заяви (стор. 4, 5 том І), а отже твердження апелянта про не повідомлення відповідачем позивача про розгляд справи про притягнення останнього до адміністративної відповідальності є безпідставними. Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що апелянт не ставить під сумнів свої (позивача) підписи на даних документах та відсутність в них будь-яких записів про не погодження з даними, які зазначені в даних документах. Щодо посилання апелянта про не забезпечення позивача перекладачем, колегія суддів з даного приводу зазначає наступне. Відповідно до п. 2.6. Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення Державною міграційною службою України затвердженої Наказом МВС України від 28 серпня 2013 року N 825, у разі коли особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не володіє мовою, якою ведеться провадження, протокол про правопорушення складається за участю перекладача. Перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється провадження у справі про адміністративне правопорушення, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного або письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою жестової мови (для спілкування з особами з вадами слуху). Перекладачами також можуть бути залучені особи, відомості про яких внесено до Довідково-інформаційного реєстру перекладачів відповідно до Порядку ведення Державною міграційною службою України Довідково-інформаційного реєстру перекладачів, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 березня 2013 року N 228, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 травня 2013 року за N 801/23333. З аналізу вищезазначених норм права вбачається, що дійсно під час оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення Державна міграційна служба України повинна забезпечити наявність перекладача, в разі, якщо особа не розуміє мову, якою ведеться провадження, протокол про правопорушення. Як вбачається з матеріалів справи, що в Довідці про особу від 31 липня 2019 року складеною головним спеціалістом відділу адміністративної діяльності управління міграційного контролю протидії нелегальній міграції та реадмісії Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області Пясковською О.В., міститься наступний запис: «УКРАЇНСЬКУ ПАНІМАЮ» та підпис позивача (стор. 30 том І). З аналізу матеріалів справи та норм права колегія судів відхиляє твердження апелянта про порушення зі сторони відповідача прав позивача про не забезпечення перекладачем під час розгляду провадження у справі про адміністративне правопорушення. Колегія суддів критично ставиться до твердження апелянта, оскільки з однієї сторони апелянт зазначає, що позивача не було повідомлено про розгляд справи про адміністративне правопорушення і тут же зазначає, що відповідачем під час розгляду даної справи позивача не забезпечено перекладачем. Також, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що позивач 31 липня 2019 року звернувся до міграційної служби з заявою про надання статусу біженця, колегія суддів відхиляє дані твердження, оскільки з пояснень, які містяться в матеріалах справи від 31 липня 2019 року позивач зазначив наступне: «в України я потрапив у 2019 році. Кордон України перетнув поза пунктом пропуску. Дій щодо легалізації свого становища на території України не приймав» (стор. 31 том І). Колегія суддів звертає увагу, що позивач зазначив, що на територію України потрапив нелегально та в який період потрапив не зазначив (день, місяць), що в свою чергу не може вважатися, що позивач після потрапляння на територію України відразу звернувся до Міграційної служби. Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач тільки в жовтні 2019 року звернувся до міграційної служби з заявою про отримання надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту (стор. 67-68 том І), а отже станом на липень 2019 року відповідач діяв у відповідності до вимог законодавства щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Дослідивши матеріали справи та зміст апеляційної скарги, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач не навів аргументів і не надав жодних доказів щодо неповного та необ`єктивного розгляду справи судом першої інстанції. Також, колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним позовній заяві, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на позиції Європейського Суду з прав людини, які він висловив, зокрема, в п. 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», п. 43 рішення у справі «Кобець проти України», відповідно до якої, суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, встановлюючи істину в справі суд повинен базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини, таким чином, щоб в суду не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву. З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 лютого 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її проголошення та не може бути оскаржена у касаційному порядку. Головуючий суддя Г. В. Земляна Судді: Є. І. Мєзєнцев В. В. Файдюк