Постанова 4852 № 280/5690/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 20 травня 2020 року м. Дніпросправа № 280/5690/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач), суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ Банк» Стрюкової Ірини Олександрівни на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року (головуючий суддя - Татаринов Д.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ Банк» Стрюкової Ірини Олександрівни третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ Банк» Стрюкової Ірини Олександрівни (далі - Відповідач), третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Третя особа), в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичної осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ БАНК», Стрюкової Ірини Олександрівни, щодо невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в розмірі 100000 гри., що перебувають на його рахунку № НОМЕР_1 , відповідно до укладеного Договору на оформлення банківських продуктів № 25158731 від 05 вересня 2017 року. - зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ БАНК» внести зміни (доповнення) до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, шляхом включення інформації про ОСОБА_1 , як вкладника АТ "ВТБ БАНК", який має право на відшкодування коштів в розмірі 100000 грн., що перебувають на його рахунку № НОМЕР_1 , відповідно до укладеного Договору на оформлення банківських продуктів № 25158731 від 05 вересня 2017 року. В обґрунтування позовної заяви зазначено про те, що Позивач отримав від Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ Банк» повідомлення від 31 травня 2019 року про нікчемність правочину, відповідно до якого транзакція (операція) від 12 листопада 2018 року по перерахуванню коштів в сумі 100000 гривень на поточний (картковий) рахунок Позивача № НОМЕР_1 від юридичної особи - клієнта банку ТОВ «ПФК «АЙЕРС», що була здійснена з призначенням платежу «Безналичное пополнение карточных средств (надання зворотної фінансової допомоги згідно договору №17 від 12 листопада 2018 року не підлягає оподаткуванню ПДФО, ЄСФ, війс.» відповідно до пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» - є нікчемною. Позивач не згодний з бездіяльністю Відповідача щодо невключения його до переліку осіб, які мають право на одержання виплати гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб внаслідок ліквідації АТ «ВТБ БАНК», визнанням правочину від 12 листопада 2018 року по перерахуванню коштів в сумі 100000 гривень на поточний (картковий) рахунок Позивача нікчемним, та відмовою у виплаті гарантованої суми відшкодування, вважає такі дії протиправними. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року по справі №280/5690/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ Банк» Стрюкової Ірини Олександрівни, третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено повністю (а.с. 53-59). Відповідач - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ Банк» Стрюкова Ірина Олександрівна, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржила його в апеляційному порядку (а.с. 64-67). В апеляційній скарзі Відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити у повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що суд першої інстанції не дослідив належним чином тих обставин, що в розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Позивач не є вкладником, оскільки грошові кошти не залучені банком від Позивача, є такими що перераховані Позивачу від юридичної особи та відповідно Позивач не підпадає під дію Закону в частині визначення особи як вкладника банку. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд апеляційну скаргу Відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Позивач у відзиві, також, просив суд розглядати справу за його відсутності. В обґрунтування відзиву Позивач, зокрема, зазначив про те, що перераховані кошти в сумі 100000 грн. на поточний картковий рахунок Позивача № НОМЕР_1 від юридичної особи - клієнта банку ТОВ «ПФК «АЙЕРС» є вкладом в розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Позивач вказав і про те, що аналогічна правова позиція у подібних відносинах викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 року у справі №802/351/16-а та від 04.07.2018 року у справі №819/353/16. Третя особа подала пояснення, в яких зазначила про те, що, на думку останньої, апеляційна скарга Відповідача підлягає задоволенню в поновному обсязі. Мотивуючи пояснення Третя особа вказала, зокрема про те, що нікчемність правочину підлягає виявленню, а не визнанню, саме тому законодавцем у Законі України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» і зазначено, що уповноважена особа лише забезпечує перевірку правочинів на предмет виявлення таких, які вже є нікчемними, в силу приписів Закону. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст. 311 КАС України. Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 05 вересня 2017 року Публічне акціонерне товариство «ВТБ БАНК» (з 22 травня 2018 року - Акціонерне товариство «ВТБ БАНК») та ОСОБА_1 уклали договір на оформлення банківських продуктів №25158731, відповідно до якого ПАТ «ВТБ БАНК» відкрив Позивачеві поточний рахунок, за яким можуть здійснюватися операції з використанням електронних платіжних засобів (картковий рахунок - НОМЕР_1 ) (а.с. 17). 12 листопада 2018 року здійснена транзакція (операція) по перерахуванню коштів в сумі 100000 гривень на поточний картковий рахунок Позивача № НОМЕР_1 від юридичної особи - клієнта банку ТОВ «ПФК «АЙЕРС», що здійснена із зазначенням призначення платежу «Безналичное пополнение карточных счетов (надання зворотної фінансової допомоги згідно договору № 17 від 12 листопада 2018 року), що підтверджується випискою по рахунку від 12 листопада 2018 року (а.с. 18). Рішенням Правління НБУ №764-рш/БТ від 13 листопада 2018 року «Про віднесення АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ВТБ БАНК» до категорії проблемних» АТ «ВТБ БАНК» віднесено до категорії проблемних строком на 180 днів. На підставі рішення Правління Національного банку України 27 листопада 2018 року №796-рш/БТ «Про віднесення АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ВТБ БАНК» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 27 листопада 2018 року № 3180 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВІ «ВТБ БАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». На підставі рішення Правління Національного банку України від 18 грудня 2018 року № 849-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ВТБ БАНК» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі також Фонд) 18 грудня 2018 року прийнято рішення №3392 «Про початок процедури ліквідації АТ «ВТБ БАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким призначено уповноважену особу Фонду Шевченка Олександра Володимировича. На підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 жовтня 2019 року № 2706 «Про зміну уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ «ВТБ БАНК» з 04 листопада 2019 року призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «ВТБ БАНК», провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Стрюкову Ірину Олександрівну. Відповідно до повідомлення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ Банк» від 31 травня 2019 року про нікчемність правочину, відповідач повідомив позивача про те, що транзакція (операція) від 12 листопада 2018 року по перерахуванню коштів в сумі 100000 гривень на поточний (картковий) рахунок Позивача № НОМЕР_1 від юридичної особи - клієнта банку ТОВ «ПФК «АЙЕРС», що була здійснена з призначенням платежу «Безналичное пополнение карточных средств (надання зворотної фінансової допомоги згідно договору № 17 від 12 листопада 2018 року не підлягає оподаткуванню ПДФО, ЄСФ, війс.» відповідно до пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» - є нікчемною (а.с. 19). Позивач не був включений до реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, у зв`язку з нікчемністю правочину щодо перерахування коштів з рахунку юридичної особи на рахунок Позивача. Не погоджуючись із зазначеними діями Відповідача Позивач звернувся до суду із позовом у даній справі. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що: - оскільки банком не повідомлено Позивача про те, що на кошти, які надійшли на його рахунок від третьої особи, не поширюються гарантії, визначені Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI, а також станом на 19 листопада 2016 року (дата набрання чинності Законом № 1736-VIII) АТ "ВТБ Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних, з урахуванням встановлених обставин справи, відсутні підстави вважати, що позивач не набув статусу вкладника АТ "ВТБ Банк" та на кошти, розміщені на рахунку позивача, не поширюються гарантії, визначені Законом України від 23лютого 2012 року № 4452-VI. - відповідачем не доведено наявності правових підстав вважати правочин від 05 вересня 2017 року № 25158731, переказ коштів (транзакцію), здійснену ТОВ «ПФК «АЙЕРС» 12 листопада 2018 року на рахунок позивача у АТ "ВТБ Банк", нікчемними, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI, для не включення позивача до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 №4452-VI (далі - Закон №4452-VI). Частиною першою статті 3 Закону №4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Частиною 2 статті 26 Закону №4452-VI передбачено, що вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону №4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку. Згідно з ч. 2 ст. 27 Закону №4452-VI Уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує: 1) перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; 2) перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 цього Закону; 3) переліки рахунків, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку відсотки за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", або мають інші фінансові привілеї від банку та осіб, які використовують вклад як засіб забезпечення виконання іншого зобов`язання перед цим банком, що не виконане; 4) перелік рахунків вкладників, що перебувають під арештом за рішенням суду; 5) перелік рахунків вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статтею 38 цього Закону. Кошти за такими вкладами виплачуються Фондом після проведення аналізу ознак, визначених статтею 38 цього Закону, у тому числі шляхом надіслання запитів клієнтам банку, у порядку та строки, встановлені Фондом, а також підтвердження відсутності таких ознак. Частиною 3 статті 27 Закону №4452-VI Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду. Фонд також оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті "Урядовий кур`єр" або "Голос України". Отже, Закон України від «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 №4452-VI пов`язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, на час прийняття Правлінням НБУ рішення 27.11.2018 №796-рш/БТ «Про віднесення АТ «ВТБ БАНК» до категорії неплатоспроможних на банківському рахунку позивача № НОМЕР_1 знаходилась сума 100000 грн. (а.с. 18). Проте, Уповноваженою особою Фонду Позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Відповідно до частини першої статті 34 Закону №4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, відповідно до пункту 16 частини першої статті 2 Закону №4452-VI, є тимчасовою адміністрацією. Відповідно до частини другої статті 34 Закону №4452-VI не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах Урядовий кур`єр або Голос України. Частинами третьою, п`ятою цієї статті також передбачено, що виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання. Відповідно до частини першої статті 36 Закону №4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. За частиною третьою цієї ж статті правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними. Закон №4452-VI визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не здійснюється. Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону №4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (пункт 7 частини 3 статті 38 Закону №4452-VI). Зі змісту даної норми вбачається, що пункт 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI не може бути застосованим до договорів, укладених між позивачем та АТ «ВТБ Банк», оскільки на підставі цих правочинів у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цих правочинів не передбачають обов`язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу. Відтак, метою пункту 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №910/14681/17, від 30.05.2018 у справі №910/23036/16, від 23.10.2018 у справі №804/6992/15. Як установлено колегією суддів та вбачається з матеріалів справи, грошові кошти від ТОВ «ПФК «Айрес» надійшли на поточний рахунок позивача на підставі укладеного між ними договору від 12.11.2018 №17 про надання зворотної фінансової допомоги. У свою чергу АТ «ВТБ Банк» не є стороною за вказаним договором, а лише виконував розрахункове обслуговування рахунку та в силу п. 32.3 ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» зобов`язаний виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів. Так, фактично, Уповноважена особа Фонду визнала нікчемними розрахункові банківські операції з перерахування коштів з одного рахунку на інший. Як вбачається з матеріалів справи, перерахування коштів з рахунку ТОВ «ПФК «Айрес» на рахунок Позивача було здійснено 12.11.2018, тобто до запровадження тимчасової адміністрації у АТ "ВТБ Банк". Списання та зарахування коштів за банківськими рахунками здійснюється відповідно до договорів обслуговування банківських рахунків та Інструкції про безготівкові рахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004, згідно пункту 1.4 глави І якої розрахунковий документ - документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача. Договір про обслуговування банком банківського рахунку передбачає право банка відмовити у проведенні розрахункових та касових операцій при наявності фактів, що свідчать про порушення клієнтом норм чинного законодавства України, умов цього договору та банківських правил оформлення розрахункових, касових документів, заяв, доручень і строків їх подання до банку. Посилання відповідача на те, що операція на банківському рахунку позивача має ознаки нікчемності, колегією суддів оцінюється критично з огляду на помилкове ототожнення Уповноваженою особою понять банківської операції (трансакції) та правочину. Трансакція - інформація в електронній формі про окрему операцію із застосуванням платіжної картки, яка сформована за результатами її виконання, що визначено постановою Правління Національного банку України № 620 від 10.12.2004. Натомість, поняття правочину визначено ст. 202 ЦК України, відповідно до якої правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, відповідач повинен був насамперед встановити, щодо якого правочину виник сумнів, лише після цього встановлювати ознаки нікчемного правочину. При цьому оцінка банківських операції, що здійснені на виконання такого правочину не може впливати на права та обов`язки його сторін. Відповідно до ст. 1062 ЦК України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім`я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом. Кошти, помилково зараховані на рахунок вкладника, підлягають поверненню відповідно до статті 388 цього Кодексу. АТ «ВТБ Банк» при проведенні розрахункових операцій зазначених фактів не було встановлено, а отже операції по перерахунку коштів здійснені правомірно, з дотриманням діючого законодавства України. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що за Законом №4452-VI до такого переліку віднесені правочини, що вчинені (укладені) саме банком. Щодо правочинів (у тому числі договорів), які укладені між фізичними чи юридичними особами - уповноважена особа таких повноважень не має за цим Законом. Загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, врегульовані цивільним законодавством, положення якого не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI. Про вказане зазначив і Верховний Суд у постанові від 04.07.2018 у справі №826/1476/15. Як вже було встановлено раніше, відповідач вважає нікчемними правочин з перерахування на рахунок позивача грошових коштів, посилаючись на положення п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI. Водночас, Відповідачем не враховано, що операція прийняття і зараховування на рахунок коштів не є правочином між банком та фізичною особою згідно ст. 202 ЦК України. Таким чином, кошти на поточному рахунку позивача за договором на оформлення банківських продуктів №25158731 від 05.09.2017 є вкладом у розумінні Закону та підлягають відшкодуванню за рахунок коштів Фонду. Доказів, які б спростовували зазначене або підтверджували наявність підстав для відмови у відшкодуванні коштів за вкладом, передбачених ч. 4 ст. 26 Закону № 4452-VI, Відповідачем не надано. Колегія суддів зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом, який закріплений в частині першій статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Тоді, як застосовуючи частину третю статті 38 Закону №4452-VI, Фонд або його уповноважена особа зобов`язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Забезпечуючи виконання статті 38 Закону №4452-VI відповідач, фактично, позбавлений дискреційних повноважень, під якими слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Крім того, колегія суддів враховує, що відповідач не довів належними та допустимими доказами того, що у момент укладення договору на оформлення банківських продуктів №25158731 від 05.09.2017 та здійснення транзакції АТ «ВТБ Банк» щодо зарахування суми коштів на банківський рахунок, позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому така перевага полягала, а також не зазначив, які норми законодавства були порушені при здійсненні транзакцій щодо перерахування коштів на рахунок позивача або під час укладення договору на оформлення банківських продуктів №25158731 від 05.09.2017 з АТ «ВТБ Банк». Крім того, відповідачем не доведено, що укладення договору та перерахування коштів на рахунок містить ознаки правочину, який міг би спричинити неплатоспроможність Банку. Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Згідно із частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Частина третя цієї статті визначає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету. Крім того, відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте, Відповідачем не наведено та не надано доказів, які б свідчили, що зазначені правочини є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави. Поряд із зазначеним, колегія суддів враховує і правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 №826/1476/15, а саме: "Якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державною виплат), то стаття 38 Закону 4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 ЦК України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею. Згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів. При цьому при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписано уповноваженою особою Фонду особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Тому факт того, що наказ уповноваженої особи Фонду не був оскаржений позивачем і є чинним, жодним чином не впливає на нікчемність правочину." Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість правомірності дій відповідача щодо не включення позивача до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а отже, позовні вимоги в цій частині підлягали задоволенню, що вірно вирішено судом першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги Відповідача висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача без задоволення. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ Банк» Стрюкової Ірини Олександрівни - залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року по справі №280/5690/19 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Головуючий - суддя В.В. Мельник суддя Д.В. Чепурнов суддя С.В. Сафронова