Постанова КЦС ВС № 758/10471/15-ц

Постанова Іменем України 06 травня 2020 року м. Київ справа № 758/10471/15-ц провадження № 61-18955св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 квітня 2019 року у складі судді Войтенко Т. В., та постанову Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»),про захист прав споживачів, стягнення коштів. Позовна заява мотивована тим, що 09 грудня 2010 року між нею ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений депозитний договір № SАMDN25000713252718, валюта вкладу - українська гривня, ставка відсотків за договором - 16 % річних, початкова сума вкладу - 81 873,33 грн. 09 грудня 2010 року вона передала відповідачу 81 873,33 грн. Зазначала, що навесні 2014 року, у зв`язку з припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території Автономної Республіки Крим (далі - АР Крим), її рахунок заблоковано, нарахування відповідачем відсотків припинено. 21 листопада 2014 року вона, з метою отримання належних їй коштів за депозитним договором та нарахованих за ним відсотків, надіслала до головного офісу ПАТ КБ «ПриватБанк» заяву про надання доступу до належних їй коштів шляхом розблокування рахунків. Ця заява була отримана банком 25 листопада 2014 року. Станом на 28 серпня 2015 року її рахунки не розблоковані, належні їй кошти банком не видані. Ураховуючи зазначене та уточнені позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на її користь: - суму вкладу - 81 873,33 грн; - не нараховані відсотки за період з 09 квітня по 28 листопада 2014 року - 8 398,18 грн за процентною ставкою 16 % річних; - не нараховані відсотки за період з 29 листопади 2014 року по 12 листопада 2018 року -3 241,29 грн виходячи з процентної ставки 1 % річних; - пеню у розмірі 3 % за кожен день прострочення за період з 29 листопада 2014 року по 12 листопада 2018 року - 3 549 208,86 грн; - 3 % річних за період з 29 листопада 2014 року по 12 листопада 2018 року - 9 723,86 грн; - інфляційні втратиза період з 29 листопада 2014 року по 12 листопада 2018 року -87 145,97 грн. Всього 3 739 591,49 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 26 квітня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 303 059,85 грн заборгованості за договором вкладу від 09 грудня 2010 року № SАMDN25000713252718. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 3 030,60 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щобанк не виконав умови спірного договору, а тому стягненню підлягає сума депозиту разом із нарахованими відсотками з урахуванням того, що договір два рази пролонговано, а також позивач має право на стягнення 3 % річних від простроченої суми, що передбачено статтею 625 ЦК України. Позовна вимога про стягнення пені, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», підлягає задоволенню частково, оскільки зважаючи на розмір депозиту та розмір пені, суд на підставі статті 551 ЦК України вважав за необхідне зменшити розмір пені. Банком заявлено про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, а отже, нарахування 3 % річних та інфляційного збільшення боргу підлягає стягненню за період три роки до дати звернення до суду. Датою початку прострочки виконання зобов`язання щодо повернення депозиту є 24 листопада 2014 року, а до суду позивач звернулася 28 серпня 2015 року, отже, підлягає стягненню 3 % річних та інфляційного збільшення боргу за весь період прострочки, з 24 листопада 2014 року по 12 листопада 2018 року. Позивач просила суд стягнути 3 % річних та інфляційне збільшення боргу за період з 29 листопада 2014 року по 12 листопада 2018 року. Зважаючи на принцип диспозитивності, стягненню підлягають суми за період, зазначений у позовній заяві, - 9 723,86 грн - як 3 % річних та 87 145,97 грн - інфляційне збільшення боргу. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 квітня 2019 року в частині стягнення процентів, інфляційного збільшення боргу та судового збору змінено. Зменшено суму відсотків, що підлягають стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 , з 47 640,29 грн до 10 232,09 грн, а суму інфляційного збільшення боргу - з 87 145,97 грн до 83 908,49 грн. У зв`язку з цим зменшено загальну суму стягнення з 303 059,85 грн до 262 414,17 грн, а суму судового збору - з 3 030,60 грн до 2 624,14 грн. У решті рішення суду залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що правильним є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення суми вкладу за договором банківського вкладу та 3 % річних, а також інфляційних втрат за грошовим зобов`язанням, визначеним у гривні, оскільки між сторонами був укладений договір банківського вкладу, позивач зверталася до відповідача з вимогою повернути вклад, проте ця вимога виконана не була. При цьому апеляційним судом зазначено, що, стягнувши з відповідача проценти за період з 09 грудня 2010 року до 09 квітня 2014 року, суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог, що підлягає зміні. При визначенні суми стягнення 3 % річних та інфляційного збільшення боргу відповідно до статті 625 ЦК України за період з 29 листопада 2014 року по 12 листопада 2018 року суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивачем не пропущено строк позовної давності за заявленими вимогами, з огляду на дату звернення до суду з цими вимогами - 10 березня 2016 року. Враховуючи те, що відповідачем подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог про стягнення пені, а з вимогою про стягнення пені позивач звернулась до суду 10 березня 2016 року, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що пеняможе бути стягнута з відповідача за період з 24 листопада 2014 року по 12 листопада 2018 року, тобто за 1450 днів. З огляду на дату звернення до суду з даними вимогами, пеня підлягає стягненню за період з 10 березня 2015 року по 12 листопада 2018 року, враховуючи переривання позовної давності внаслідок звернення до суду з цим позовом. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у жовтні до Верховного Суду, АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою судді Верховного Суду від 05 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі. Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2020 року вказану справу призначено до розгляду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення є необґрунтованими та такими, що ухвалені внаслідок неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зазначало, що серед наданих позивачем документів в обґрунтування позовних вимог відсутні документи, які підтверджують дотримання письмової форми договорів про депозитний вклад та внесення грошових коштів до ПАТ КБ «ПриватБанк» - документи, встановленої форми, які відповідають вимогам відповідних нормативно-правових актів про внесення готівки в касу ПАТ КБ «ПриватБанк» як банківський вклад. Вказувало, що суди попередніх інстанцій не прийняли клопотання про застосування строку позовної давності у три роки та безпідставно стягнули 3 % річних згідно зі статтею 625 ЦК України поза межами трирічного строку. Позивачем була заявлена вимога про стягнення пені за період з 29 листопада 2014 року по 12 листопада 2018 року, банком у відзиві було заявлено клопотання про застосування позовної давності щодо стягнення пені, однак суд першої інстанції здійснив стягнення пені за період з 24 листопада 2014 року по 12 листопада 2018 року, який перевищує навіть період заявлених позовних вимог. Натомість відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, розрахував пеню за період з 10 березня 2015 року по 12 листопада 2018 року, що теж не відповідає вимогам частини другої статті 258 ЦК України. Вважає, що відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» сума пені, за період з 10 березня 2015 року по 10 березня 2016 року складає 392,99 грн, а отже, розмір стягнутої пені значно завищений. Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали. Фактичні обставини справи, встановлені судами 09 грудня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладений договір № SАMDN25000713252718 (вклад «Стандарт» зі щомісячною виплатою) на суму 81 873,33 грн, на строк 12 місяців, по 09 грудня 2011 року включно; період нарахування процентів за вкладом - 1 місяць, відсоткова ставка - 16 % річних, мінімальний строк вкладу - 6 місяців. Оригінал указаного договору приєднано до матеріалів справи. Відповідно до пункту 1 зазначеного договору для внесення суми вкладу ПАТ КБ «ПриватБанк» відкриває клієнту особовий рахунок № НОМЕР_1 (а.с. 145-146 т. 2). Згідно з платіжним дорученням від 09 грудня 2010 року № 1655197218 з рахунку ОСОБА_1 у ПАТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_2 перераховано на її рахунок № НОМЕР_1 у цьому ж банку суму вкладу в розмірі 81 873,33 грн. 21 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою про розірвання договору та повернення коштів за вказаним депозитним вкладом. Листом від 28 листопада 2014 року № 20.1.0.0.0/7-20141126/1424 ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовило ОСОБА_1 у виплаті вкладів та відсотків, посилаючись на призупинення обслуговування клієнтів та роботу відділень Кримського ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк». 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скаргаАТ КБ «ПриватБанк» задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Встановлено і вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Предметом спору у цій справі є стягнення суми вкладу, процентів та штрафних санкцій. Щодо стягнення суми банківського вкладу Статтею 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України). Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України). Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України). Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою правління НБУ від 03 грудня 2003 року № 516 у редакції, чинній на момент укладення договору (далі - Положення), передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492 у редакції, чинній на момент укладення договору (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов`язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10). Пункт 10.1 Інструкції № 492 в редакції, чинній на момент укладення договору, передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку. Пунктом 2.9 глави 2 «Приймання готівки» розділу IV «Касові операції банків (філій, відділень) з клієнтами» Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою правління НБУ від 01 червня 2011 року № 174 в редакції, чинній на момент укладення договору (далі - Інструкція № 174), передбачено, що банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп « вечірні » чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку. Виходячи з положень статті 1059 ЦК України, пункту 1.4 Положення в редакції, чинній на момент укладення договору, пункту 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції № 174 в редакції, чинній на момент укладення договору, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Зазначений правовий висновок викладений, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-149цс13 та від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14. Враховуючи, що факт укладення договору банківського вкладу та внесення позивачем коштів підтверджено належними допустимими та достатніми доказами, а грошові кошти за договором банківського вкладу (сума депозиту разом із нарахованими відсотками в межах дії договору) позивачу на її вимогу не виплачені, суди дійшли правильного висновку про їх стягнення у примусовому порядку. З урахуванням наведеного доводи касаційної скарги банку про недоведеність позивачем факту знаходження грошових коштів на депозитному рахунку (за депозитним договором), а наявність у вкладника договорів банківських вкладів та платіжного доручення не є належним доказом невиконання банком умов договорів щодо повернення коштів за вкладами після закінчення строку їх дії, колегія суддів вважає необґрунтованими. Щодо стягнення процентів та 3 % річних, що передбачені статтею 625 ЦК України Згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. Отже, після закінчення строку дії договору банківського вкладу проценти на суму вкладу нараховуються у розмірі, який відповідаєрозміру процентів за вкладом на вимогу, якщо інший розмір процентів не погоджений сторонами. Аналогійний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19). Відповідно до пункту 7 укладеного договору у випадку витребування вкладу після закінчення мінімального строку вкладу, 6 місяців від дати продовження дії вкладу, але до закінчення строку вкладу, клієнту повертається сума вкладу і сплачуються відсотки, нараховані виходячи з діючої процентної ставки за вкладом, помноженої на коефіцієнт 0,5. Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції у цій частині, дійшов правильного висновку про те, що за період з 10 грудня 2013 року по 23 листопада 2014 року банк повинен був виплатити позивачу проценти у розмірі 8 % річних - 6 262,75 грн. Після пред`явлення вимоги про розірвання договору - з 24 листопада 2014 року по 03 травня 2017 року - банк повинен виплатити позивачу проценти за процентною ставкою за вкладом «на вимогу» у розмірі 1 % річних -1 994,12 грн; за період з 04 травня 2017 року по 12 листопада 2018 року - проценти за процентною ставкою «до запитання» у розмірі 0,01 % річних, тобто 12,44 грн. Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді 3 % річних не є санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції у цій частині, дійшов правильного висновку про те, що стягнувши з відповідача проценти за період з 09 грудня 2010 року до 09 квітня 2014 року, суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог. При визначенні розміру процентів апеляційний суд правильно вважав, що за період з 09 квітня 2014 року по 23 листопада 2014 року за ставкою 16 % річних підлягає стягненню 8 218,73 грн; з 24 листопада 2014 року по 03 травня 2017 року за ставкою 1 % річних - 2 000,85 грн; з 04 травня 2017 року по 12 листопада 2018 року за ставкою 0,01 % річних - 12,51 грн, всього на загальну суму 10 232,09 грн, яка й підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. При визначенні суми стягнення 3 % річних та інфляційного збільшення боргу відповідно до статті 625 ЦК України за період з 29 листопада 2014 року по 12 листопада 2018 року суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, правильно виходив з того, що позивачем не пропущено строк позовної давності за заявленими вимогами, з огляду на дату звернення до суду з цими вимогами - 10 березня 2016 року. При цьому суд апеляційної інстанції обґрунтовано змінив рішення суду першої інстанції в частині розрахунку розміру інфляційного збільшення боргу та правильно зменшив розмір інфляційного збільшення боргу. Щодо застосування частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» Обґрунтованим є висновок судів про наявність правових підстав для нарахування та стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі. Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом, у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. У зв`язку з цим висновок судів про те, що вартість послуги за договором банківського вкладу - це лише розмір процентів, які банк має сплатити за користування коштами вкладника, не відповідає вимогам наведених вище норм законодавства, а також пункту 17 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», яким визначено, що послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага. Таким благом є видача (повернення) вкладнику його коштів. Тлумачення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» дає підстави зробити висновок, що нарахування пені має відбуватися на всю суму утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) та Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17-ц (провадження № 61-461св19), від 19 червня 2019 року у справі № 359/8114/17 (провадження № 61-81св19), від 11 січня 2020 року у справі № 335/11482/16-ц (провадження № 61-19787св19). Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Судами враховано, що положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства, надає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків. Оскільки розмір пені, яку просив стягнути позивач, - 3 298 676,47 грн, значно перевищує розмір основної заборгованості - 81 873,33 грн, а позивач не навів жодних розрахунків, у якому розмірі йому завдані збитки неповерненням йому вкладу, суди обґрунтовано застосували положення частини третьої статті 551 ЦК України та зменшили розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача, до 76 676,40 грн. При цьому колегія суддів не вбачає підстав для додаткового зменшення розміру пені, яка вже зменшена судами, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України. Суди попередніх інстанцій, зменшуючи розмір пені, на підставі належним чином оцінених доказів, правильно застосували норми матеріального права, а додаткове зменшення розміру стягуваної пені буде зводитись до переоцінки доказів та до нівелювання принципу очікуваності судового рішення. Інші доводи касаційної скарги також не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 квітня 2019 року у не зміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк