Постанова 4810 № 418/896/18

Головуючий суду 1 інстанції - Чехов С.І. Доповідач -Дронська І.О. Справа № 418/896/18 Провадження № 22-ц/810/177/20 ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2020 року м. Сєвєродонецьк Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Луганського апеляційного суду: головуючого судді Дронської І. О., суддів Єрмакова Ю. В., Карташова О. Ю., за участю секретаря Пономарьової В. С., учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представник відповідача ОСОБА_1 - Пєтухов Андрій Юрійович , розглянувши в режимі відеоконференції у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м.Сєвєродонецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Пєтухов Андрій Юрійович , на ухвалу Міловського районного суду Луганської області від 27 січня 2020 року, постановлену у складі судді Чехова С. І. 27.01.2020 року в смт. Мілове за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором ВСТАНОВИВ: У червні 2019 року відповідач ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Пєтухова А.Ю., звернувся до суду з заявою про перегляд заочного рішення Міловського районного суду Луганської області від 31.10.2018 року, в обґрунтування якої зазначив, що 31 жовтня 2018 року Міловським районним судом Луганської області розглянуто справу №418/896/18 за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судом ухвалено заочне рішення, про наявність якого він дізнався від представника позивача тільки 25 травня 2019 року, копії зазначеного заочного рішення він не отримував, через відсутність інформації про те, що відносно нього справа буде розглядатися в суді відповідач ОСОБА_1 участі у судових засіданнях не приймав, жодного поштового повідомлення, судової повістки про виклик до суду відповідач ОСОБА_1 на фактичне місце його проживання за адресою: АДРЕСА_1 не отримував і саме з цих причин не мав можливості бути присутнім під час розгляду справи та висказати свої заперечення проти позову та розміру заборгованості. Зазначені обставини відповідач вважає поважними причинами для поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення суду, а тому просив суд поновити пропущений строк на подання заяви про перегляд заочного рішення суду, переглянути заочне рішення Міловського районного суду Луганської області від 31 жовтня 2018 року по справі №4128/896/18, скасувати заочне рішення Міловського районного суду Луганської області від 31 жовтня 2018 року по справі №418/896/18 і призначити справу до розгляду в загальному порядку. Ухвалою Міловського районного суду Луганської області від 27 січня 2020 року у задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Міловського районного суду Луганської області від 31 жовтня 2018 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, представнику відповідача Пєтухову Андрію Юрійовичу відмовлено. Заяву представника відповідача Пєтухова Андрія Юрійовича про перегляд заочного рішення Міловського районного суду Луганської області від 31 жовтня 2018 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без розгляду. Роз`яснено відповідачу право звернення до суду з клопотанням про повернення судового збору. Ухвала Міловського районного суду Луганської області від 27 січня 2020 року мотивована тим, що повістки які направлялися за місцем реєстрації відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 які знаходилися в одному конверті повернулися з відміткою пошти про те, що за вказаною адресою адресати не проживають. Неодноразово була публікація про виклик відповідачів на офіційному веб- сайті судової влади України з запрошенням з`явитися до судового засідання, опублікування цих оголошень про виклик відповідачів до суду вважаються такими, що відповідачі були повідомлені про дату, час, та місце розгляду справи, а також про оголошення рішення суду. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою відповідач ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Пєтухова А.Ю., звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, скаржник просив скасувати ухвалу Міловського районного суду Луганської області від 27 січня 2020 року у справі № 418/896/18; поновити строк на перегляд заочного рішення Міловського районного суду Луганської області від 31 жовтня 2019року у справі № 418/896/18; постановити ухвалу про перегляд заочного рішення Міловського районного суду Луганської області від 27 січня 2020 року у справі № 418/896/18. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач ОСОБА_1 , який відповідно до копії паспорту з 08.06.2013 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 та, як внутрішньо переміщена особа, з 28.10.2014 року перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради за фактичним місцем проживання/перебування: АДРЕСА_1 , не з`явився у судове засідання, на якому було ухвалено спірне судове рішення та не повідомив суд про причини своєї неявки відносно цього засідання з тих підстав, що не був належним чином повідомлений про календарну дату проведення судового засідання, жодного поштового повідомлення про наявність справи, судової повістки про його виклик до суду за фактичним місцем свого проживання не отримував і саме цим у своїй заяві про перегляд заочного рішення він обґрунтовував підстави поважності неявки у судове засідання. Скаржник вважає, що неповідомлення ОСОБА_1 у встановленому законом порядку про розгляд справи позбавило його можливості реалізувати передбачені ч.ч. 1, 2 ст. 43 ЦПК України правами, зокрема, подавати докази, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами, які мають істотне значення для вирішення справи, а підтвердженням того, що на адресу місця його фактичного проживання не приходили будь-які повістки та повідомлення є відсутність їх в матеріалах справи. Крім того, скаржник зазначає, що у встановленому законом порядку йому не було вручено заочне рішення Міловського районного суду Луганської області від 31 жовтня 2018року і ОСОБА_1 не мав фактичної можливості своєчасно подати заяву про перегляд цього рішення, на що суд першої інстанції уваги не звернув. ОСОБА_1 вважає, що своїми діями суд першої інстанції незаконно позбавив його права на захист, всупереч положення ЦПК України, а також Конституції України та приписів Європейського Суду з прав людини, адже суд мав усі можливості для встановлення його місця реєстрації та фактичного перебування та належного його повідомлення про місце, дату та час розгляду справи, а тому, як зазначає скаржник, суд першої інстанції, враховуючи зазначені обставини, мав усі підстави для задоволення його заяви про поновлення пропущеного строку на перегляд заочного рішення, скасування цього рішення та подальшого призначення справи до розгляду в загальному порядку. Позивач ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» та ОСОБА_2 не скористались своїм правом щодо подання відзиву на апеляційну скаргу. Сторони, яких було повідомлено належним чином про дату, час та місце розгляду справи у судове засідання не з`явились, причини неявки суду не повідомили, заяв про відкладення розгляду справи на адресу апеляційного суду не надходило. Справу розглянуто на підставі ч. 2 ст. 372 ЦПК України без участі сторін за участю представника скаржника адвоката Пєтухова А.Ю. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника скаржника, перевіривши матеріали справи за доводами апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, заочним рішенням Міловського районного суду Луганської області від 31 жовтня 2018 року у справі №418/896/18 позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» було задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на його користь заборгованість за кредитним договором № 907/1148/11 від 22.08.2011 року в розмірі 243668,16 грн та судові витрати в розмірі 3655 грн. 03.06.2019 року відповідач ОСОБА_1 , через свого представника Пєтухова А.Ю. , подав заяву про перегляд заочного рішення, в якій просив суд: переглянути заочне рішення Міловського районного суду Луганської області від 31 жовтня 2018 року по справі №4128/896/18, скасувати заочне рішення Міловського районного суду Луганської області від 31 жовтня 2018 року по справі №418/896/18 і призначити справу до розгляду в загальному порядку. Ухвалою Міловського районного суду Луганської області від 27 січня 2020 року у задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Міловського районного суду Луганської області від 31 жовтня 2018 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, представнику відповідача Пєтухову Андрію Юрійовичу відмовлено. Заяву представника відповідача Пєтухова Андрія Юрійовича про перегляд заочного рішення Міловського районного суду Луганської області від 31 жовтня 2018 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без розгляду. Роз`яснено відповідачу право звернення до суду з клопотанням про повернення судового збору. Прийняття зазначеного процесуального рішення суд мотивував тим, що поважність причин неподання заяви про перегляд заочного рішення, у визначений ЦПК України строк, не підтвердилася. Доводи, що відповідач дізнався про рішення суду лише 25.05.2019 року спростовуються матеріалами справи. Інших поважних причин пропуску строку, встановленого цивільним процесуальним законом, відповідач не навів, а тому у задоволенні заяви про поновлення строку на перегляд заочного рішення слід відмовити, а заяву про перегляд заочного рішення залишити без розгляду. Апеляційний суд не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони зроблені з порушенням норм процесуального права. Як встановлено колегією суддів відповідач ОСОБА_1 з 08.06.2013 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 та, як внутрішньо переміщена особа у зв`язку з проведенням у м. Луганську АТО, що є загальновідомим фактом, з 28.10.2014 року перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради як внутрішньо переміщена особа за фактичним місцем проживання/перебування: АДРЕСА_1 . Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції вважав, що опублікуванням відповідних оголошень на офіційному веб- сайті судової влади України вважається належним повідомленням відповідачів про виклик до суду та повідомленням про дату, час, та місце розгляду справи, а також про проголошення рішення. Між тим, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що такий порядок виклику до суду та повідомлення про судове рішення, відповідно до ст. 1-1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції» передбачено у разі, якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться в районі проведення антитерористичної операції, у той час, як відповідач ОСОБА_1 у встановлений законом спосіб з 28.10.2014 року має зареєстроване місця проживання/ перебування на підконтрольній Україні території, а саме: АДРЕСА_1 , що було підтверджено відповідачем довідкою Управлінні праці та соціального захисту населення Адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради, а.с. 135, т. 1, але суд першої інстанції не витребував з у Міністерства соціальної політики України з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб інформацію про перебування на обліку чи зняття з нього, із зазначенням місця проживання (перебування) як внутрішньо переміщеної особи відповідача ОСОБА_1 . Як встановлено колегією суддів матеріали справи не містять належних доказів щодо повідомлення відповідача ОСОБА_1 про дату, час та місце проведення судового засідання та направлення останньому копії заочного рішення Міловського районного суду Луганської області від 31 жовтня 2018 року за адресою: АДРЕСА_1 та отримання цього рішення ОСОБА_1 . Відповідно до ч. 5 ст. 4 ЦПК України жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку. Згідно ізст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини в ст. 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (п. 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17.01.1970 року та п.65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11.10.2001 року). Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, ай захищає передусім те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п. 1 ст. 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Тобто Україна, як учасниця конвенції, повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразового наголошував на тому, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Ці принципи, які охоплюють усі аспекти процесуального законодавства Договірних Сторін, також застосовуються в конкретній сфері вручення сторонам судових документів, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції не може тлумачитись як такий, що визначає конкретну форму вручення документів (див. рішення у справі «Авотіньш проти Латвії» [ВП] ( [GC]), заява № 17502/07, пункт 119, ЄСПЛ 2016). Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року). Невручення стороні належним чином судових документів може позбавити його або її можливості захищати себе у провадженні (див. рішення у справі «Заводнік проти Словенії» (Zavodnik v. Slovenia), заява № 53723/13, пункт 70, від 21 травня 2015 року, із подальшими посиланнями). Тобто, судом першої інстанції з причини неповідомлення відповідача по справі про дату, час і місце судового засідання було позбавлено ОСОБА_1 права на захист своїх цивільних прав та інтересів у суді під час вирішення справи за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити те, що порядок розгляду заяви про перегляд заочного рішення встановлений ст. 287 ЦПК України. За умовами ч. 3 ст. 287 ЦПК України у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження. Відповідно до ч. 4 ст. 287 ЦПК України у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Лише в разі постановлення судом ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, відповідачеві надається право оскаржити заочне рішення у апеляційному порядку. Згідно зістаттею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. У зв`язку з наведеним, не може бути залишена без розгляду заява про перегляд заочного рішення, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала не знайде підстав для поновлення або продовження строку, оскільки це перешкоджає відповідачу в реалізації його права на апеляційне оскарження рішення суду. У порушення зазначених вимог, суд першої інстанції заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення не розглянув, а залишив без розгляду з підстав пропуску строку на подачу заяви про перегляд заочного рішення, чим порушив порядок розгляду заяви про перегляд заочного рішення. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Ураховуючи викладене, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. З зазначених підстав апеляційна скарга ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Пєтухов А.Ю. підлягає задоволенню в частині скасування оскарженої ухвали, щодо інших вимог апеляційної скарги, то ці вимоги задоволенню не підлягають, оскільки вирішення питання щодо поновлення апеляційним судом строку на перегляд заочного рішення Міловського районного суду Луганської області від 31 жовтня 2019 року у справі № 418/896/18 та постановлення апеляційним судом ухвали про перегляд заочного рішення Міловського районного суду Луганської області від 27 січня 2020 року у справі № 418/896/18 до повноважень апеляційної інстанції нормами ЦПУ України не віднесено, а тому апеляційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 379, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, Луганський апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Пєтухов Андрій Юрійович , задовольнити частково. Ухвалу Міловського районного суду Луганської області від 27 січня 2020 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повну постанову складено 18.05.2020 року. Головуючий І. О. Дронська Судді Ю. В. Єрмаков О. Ю. Карташов