Постанова 4816 № 592/14817/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2020 року м.Суми Справа №592/14817/19 Номер провадження 22-ц/816/698/20 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Хвостика С. Г. (суддя-доповідач), суддів - Собини О. І. , Орлова І. В. з участю секретаря судового засідання Кияненко Н.М., представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Шапл» Сизька Дмитра Борисовича, розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 січня 2020 року в складі судді Костенка В.Г., ухваленого в м. Суми, повний текст якого складений 17 січня 2020 року, в с т а н о в и в: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шапл», який в подальшому уточнив, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позов мотивовано тим, що з 06 лютого 2019 року він працював на посаді інженера-конструктора у ТОВ «Шапл». Зазначав, що наказом генерального директора ТОВ «Шапл» від 29 серпня 2019 року за № 91-к його було звільнено з посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. Позивач вважав своє звільнення незаконним, оскільки під час його працевлаштування посадові особи ТОВ «Шапл» повідомили, що його робоче місце співпадатиме з місцем його мешкання, окрім часу направлення його у відрядження для виконання виробничих завдань. При цьому, як зауважив позивач, при прийнятті на роботу відповідач не ознайомив його з умовами праці, з правилами внутрішнього трудового розпорядку та з наказом про прийняття на роботу. Посилаючись на вказані обставини, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив суд: - визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 29 серпня 2019 року за № 91-к, відповідно до якого він був звільнений з роботи; - поновити його на роботі на посаді інженера-конструктора у ТОВ «Шапл» з 12 квітня 2019 року; - зобов`язати відповідача здійснити усі необхідні дії, передбачені чинним законодавством для власника підприємства або уповноваженого ним органу для належного оформлення з ним трудового договору; - стягнути з ТОВ «Шапл» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 квітня 2019 року до дня поновлення на роботі; - зобов`язати ТОВ «Шапл» продовжувати виплачувати йому заробітну плату після набуття чинності відповідного судового рішення (т. 1, а.с. 105-107). Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 січня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Змінено в наказі № 91-к від 29 серпня 2019 року «Про звільнення інженера-конструктора Сороки ОСОБА_3 » дату звільнення ОСОБА_1 з 12 квітня 2019 року на 29 серпня 2019 року із зазначенням у п. 1: «Звільнити з 29 серпня 2019 року інженера-конструктора ОСОБА_1 за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю». Вказане рішення суду позивач ОСОБА_1 оскаржив в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, а саме: поновити його на посаді інженера-конструктора у ТОВ «Шапл» з 15 квітня 2019 року та стягнути з ТОВ «Шапл» на його користь суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15 квітня 2019 року по день ухвалення рішення суду. В доводах апеляційної скарги зазначається, що під час розгляду даної справи судом першої інстанції не надано належної оцінки та не взято до уваги обставини щодо погодження між сторонами умов про виконання позивачем дорученої йому роботи саме за місцем його проживання. При цьому, як зауважив позивач, жодного разу за весь час роботи відповідач не повідомляв йому, що для виконання дорученої йому роботи необхідно перебувати саме на території ТОВ «Шапл» в с. Деньги, Золотонінського району, Черкаської області. Також відповідач не заперечував як проти знаходження позивача у м. Суми, так і проти виконання дорученої йому роботи за місцем його знаходження. Крім того, позивач підкреслив, що відповідач не повідомляв йому про основні умови роботи, їх зміст та порядок виконання. Також, на думку позивача, повідомлення відповідачем у листі від 28 травня 2019 року за № 37 про те, що його робоче місце знаходиться за місцем розташування ТОВ «Шапл» у с. Деньги, Золотонінського району, Черкаської області і подальше звільнення за прогул є недотриманням відповідачем визначеного частиною 3 статті 32 КЗпП України двомісячного строку для повідомлення працівника про зміну істотних умов праці, а саме: про зміну населеного пункту, у якому знаходиться робоче місце. Позивач також вважає, що відповідачем порушено встановлений законом строк накладення дисциплінарного стягнення. В апеляційній скарзі також йдеться і про те, що суд першої інстанції безпідставно та необґрунтовано змінив дату звільнення з 12 квітня 2019 року на 29 серпня 2019 року, ураховуючи, що останнім робочим днем позивача було 12 квітня 2019 року. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ТОВ «Шапл» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. При цьому, як зауважив відповідач, робочим місцем ОСОБА_1 було місце розташування юридичної особи ТОВ «Шапл» за адресою: Черкаська область, Золотонінський район, с. Деньги, вул. Миру, 4А, про що позивачу було добре відомо і особисто про ці обставини його неодноразово і усно, і письмово повідомляв роботодавець. Також відповідач заперечив проти доводів апеляційної скарги про сплив строків, встановлених для накладення дисциплінарного проступку, пославшись на відсутність позивача на роботі без поважних причин у період часу з 15 квітня 2019 року по 29 серпня 2019 року. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_1 про задоволення апеляційної скарги та представника відповідача ТОВ «Шапл» Сизька Д.Б. про залишення рішення суду без змін,дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Шапл» є юридичною особою, місцезнаходження якої зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 27 липня 2016 року за № 5924-4764 фактичним місцем проживання позивача ОСОБА_1 є АДРЕСА_2 , а.с. 27). 01 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Шапл» із заявою про прийняття його на роботу на посаду інженера-конструктора з окладом згідно штатного розкладу з 06 лютого 2019 року (т. 1, а.с. 62). Наказом генерального директора ТОВ «Шапл» від 05 лютого 2019 року за № 08-К позивача ОСОБА_1 було прийнято на роботу з 06 лютого 2019 року до ТОВ «Шапл» на посаду інженера-конструктора (т. 1, а.с. 63). Відповідно до наказу ТОВ «Шапл» від 06 лютого 2019 року за № 09-К позивач з 19 лютого 2019 року по 10 березня 2019 року був відряджений до м. Сніна, Словацька Республіка для стажування, підвищення кваліфікації та впровадження досвіду виробничих технологій іноземних партнерів у виробництві у ТОВ «Шапл» (т. 1, а.с. 9-10). На підставі наказу ТОВ «Шапл» від 05 березня 2019 року за № 17-К позивача було відізвано із службового відрядження до м. Сніна, Словацька Республіка з 05 березня 2019 року (т. 1, а.с. 64). Наказом генерального директора ТОВ «Шапл» від 29 серпня 2019 року інженера-конструктора ОСОБА_1 було звільнено з 12 квітня 2019 року за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з відсутністю без поважних причин на роботі 15 квітня 2019 року. Як зазначено в наказі, підставами для звільнення позивача стали: доповідна записка інженера-конструктора ОСОБА_4 від 15 квітня 2019 року, акт від 15 квітня 2019 року про відсутність на роботі (ТОВ «Шапл»), табелі обліку робочого часу, лист-вимога від 28 травня 2019 року № 37, лист-вимога від 10 червня 2019 року № 39 (т. 1, а.с. 8). У доповідній записці інженера-конструктора ОСОБА_4 від 15 квітня 2019 року останній повідомив про те, що інженер-конструктор ОСОБА_1 був відсутній на роботі 15 квітня 2019 року (т. 1, а.с. 137 на звороті). Як зазначено в акті, складеному 15 квітня 2019 року в с. Деньги Золотоніського району, Черкаської області комісією у складі головного бухгалтера Дмитренко Л.М., інженера-конструктора ОСОБА_5 та інженера-конструктора ОСОБА_6 , 15 квітня 2019 року інженер-конструктор ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці (т. 1, а.с. 65). Відповідно до довідки ТОВ «Шапл» від 30 вересня 2019 року за № 49 заробітна плата ОСОБА_1 за 2019 рік склала 38996 грн 30 коп., в тому числі: за лютий 2019 року 13470 грн 10 коп., за березень 2019 року 15832 грн 60 коп., за квітень 2019 року 9693 грн 60 коп. (т. 1, а.с. 91). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, встановивши обставини того, що позивач жодного разу не приїздив до ТОВ «Шапл» та не виходив на роботу, дійшов висновку, що відповідач мав право звільнити позивача за прогул без поважних причин, тому вважав, що права позивача не порушені. Крім того, установивши обставини того, що розірвання трудового договору відбулось наказом від 29 серпня 2019 року, суд змінив дату звільнення позивача з роботи на 29 серпня 2019 року. Однак, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з вимогами статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір. Виходячи з положень частини 1 статті 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення. Відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 24 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року за № 9, при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника. Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі. За змістом пункту 3 статті 29 КЗпП України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Як передбачено пунктами 1.5, 1.7 правил внутрішнього трудового розпорядку ТОВ «Шапл», затверджених протоколом зборів трудового колективу ТОВ «Шапл» від 04 червня 2013 року за № 2, при прийнятті на роботу з кожним працівником в усній формі укладається трудовий договір. Після укладання трудового договору працівникові належить скласти письмову заяву про прийняття на роботу із зазначенням строку, протягом якого працівник виявив намір перебувати у трудових відносинах з підприємством. Укладений трудовий договір та письмова заява працівника є підставою для видачі наказу адміністрації підприємства про прийняття на роботу, який має бути оголошений працівникові і містити відмітку (розписку працівника) про факт ознайомлення. У наказі обов`язково зазначається найменування роботи (посади) працівника, яка визначається на підставі штатного розпису підприємства. Працівник, який прийнятий на роботу ознайомлюється з посадовою інструкцією та підписує її. При прийнятті працівника на роботу або при переведенні його у встановленому порядку на іншу роботу адміністрація зобов`язана: а) ознайомити працівника з дорученою роботою, умовами її виконання та розміром оплати праці, роз`яснити його трудові права й обов`язки; б) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та іншими нормативно-правовими актами, що діють на підприємстві; в) проінструктувати працівника щодо техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці, вимог протипожежної охорони та інших спеціальних правил, які стосуються виробничої безпеки (т. 1, а.с. 98-101). Виходячи з матеріалів справи, позивач був прийнятий на роботу до ТОВ «Шапл» на посаду інженера-конструктора на підставі наказу відповідача від 05 лютого 2019 року. Проте, підпис позивача про факт його ознайомлення у вказаному наказі відсутній (т. 1, а.с. 63). Факт неознайомлення позивача під підпис з наказом про прийняття на роботу встановлений також за результатами інспекційного відвідування відповідача управлінням Держпраці у Черкаській області, про що позивача було письмово повідомлено у листі від 11 вересня 2019 року за № С-698/14-01 (т. 1, а.с. 9). Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач не надав, а матеріли справи не містять належних і допустимих доказів про факт ознайомлення позивача з його посадовою інструкцією, правилами внутрішнього трудового розпорядку та іншими нормативно-правовими актами, що діють на підприємстві, у тому числі і даних про те, що йому були роз`яснені його трудові права і обов`язки, зокрема, вказано про його робоче місце. Також вказані факти порушень вимог статті 29 КЗпП України щодо інформування позивача під підпис про умови праці, ознайомлення з правилами внутрішнього трудового розпорядку при прийнятті на роботу, з колективним договором та з правилами техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони були встановлені і у ході інспекційного відвідування відповідача управлінням Держпраці у Черкаській області, про що позивача було письмово повідомлено у листі від 21 листопада 2019 року за № С-881/14-01/6099 (т. 1, а.с. 214-216). Водночас, під час розгляду даної справи в суді першої інстанції сторони визнали той факт, що позивач ОСОБА_1 протягом періоду його роботи у ТОВ «Шапл», у тому числі, з моменту прийняття на роботу з 06 лютого 2019 року, до та після його службового відрядження до м. Сніна, Словацька Республіка у період з 19 лютого 2019 року по 05 березня 2019 року, коли його було відізвано із службового відрядження, та до моменту звільнення з роботи за прогул, зафіксований відповідачем 15 квітня 2019 року, жодного разу не приїздив до ТОВ «Шапл» та не виходив на роботу за місцем знаходження юридичної особи за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, незважаючи на це, вказаний період трудової діяльності позивача з 06 лютого 2019 року по 12 квітня 2019 року включно відмічений у табелях обліку робочого часу на підприємстві за лютий квітень 2019 року робочими днями, у тому числі, відмічені і дні відрядження за період з 19 лютого 2019 року по 05 березня 2019 року (т. 1, а.с. 92-97). За таких обставин, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що відповідач ТОВ «Шапл» визначив робочим місцем позивача саме місцезнаходження роботодавця за адресою: АДРЕСА_1 , так як матеріали справи не містять належних і допустимих доказів для підтвердження вказаних обставин, ураховуючи той факт, що позивач не був ознайомлений під підпис з його посадовою інструкцією, правилами внутрішнього трудового розпорядку, а також відсутні докази того, що йому були роз`яснені його трудові права та обов`язки, в тому числі і щодо робочого місця за місцем знаходження роботодавця. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що ТОВ «Шапл» не визначило відповідно до статті 29 КЗпП України робоче місце позивача ОСОБА_1 , тому сам факт порушення трудової дисципліни відсутній, оскільки не може бути поставлено в провину працівнику відсутність його на робочому місці, місцезнаходження якого не було повідомлено. Крім того, колегія суддів вважає, що оскільки відповідач не спростував той факт, що позивач протягом періоду часу з 06 лютого 2019 року, коли він працевлаштувався до ТОВ «Шапл» і до моменту його відрядження з 19 лютого 2019 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 до м. Сніна, Словацька Республіка, а також з часу відкликання його з відрядження з 05 березня 2019 року і до моменту фіксації прогулу 15 квітня 2019 року виконував роботу за місцем свого фактичного проживання у м. Суми, тому повідомлення роботодавцем у листі від 28 травня 2019 року за № 37 про те, що робоче місце позивача знаходиться за місцем розташування ТОВ «Шапл» за адресою: АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_3 , а.с. 70) і подальше звільнення за прогул, зафіксований роботодавцем 15 квітня 2019 року, є недотриманням відповідачем визначеного частиною третьою статті 32 КЗпП України двомісячного строку повідомлення працівника про зміну істотних умов праці, а саме: про зміну населеного пункту, у якому знаходиться робоче місце. Також, на думку колегії суддів, заслуговують на увагу колегії суддів доводи апеляційної скарги і про те, що накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення відбулось поза межами встановленого частиною 1 статті 148 КЗпП України місячного строку для його застосування з дня виявлення проступку, ураховуючи, що факт відсутності позивача 15 квітня 2019 року на робочому місці був зафіксований комісією у складі працівників відповідача в акті від 15 квітня 2019 року (т. а.с. 65), а оскаржуваний позивачем наказ про його звільнення був виданий відповідачем лише 29 серпня 2019 року (т. 1, а.с. 8), тобто за межами місячного строку. При цьому, не заслуговують на увагу колегії суддів заперечення відповідача у відзиві на апеляційну скаргу про те, що дисциплінарне порушення позивача у вигляді прогулу тривало з 15 квітня 2019 року по 29 серпня 2020 року, у зв`язку з чим він вважає, що ним не пропущено строк для застосування дисциплінарного стягнення, так як підставою для звільнення позивача в оскаржуваному наказі вказано відсутність його на роботі без поважних причин саме 15 квітня 2019 року, тобто, мова йде за один день. Таким чином, установивши, що звільнення позивача відбулось з порушенням вимог трудового законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання незаконним і скасування наказу відповідача від 29 серпня 2019 року за № 91-к та про поновлення його на роботі є обґрунтованими, отже, підлягають задоволенню. Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок). Зокрема, згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. Згідно з пунктом 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період. Як зазначено в довідці ТОВ «Шапл» від 30 вересня 2019 року за № 49, заробітна плата ОСОБА_1 за лютий 2019 року становила 13470 грн 10 коп., за березень 2019 року 15832 грн 60 коп., за квітень 2019 року 9693 грн 60 коп. (т. 1, а.с. 91). Згідно табелів обліку використання робочого часу кількість робочих днів позивача у лютому 2019 року склала 17 робочих днів, у березні 2019 року 20 робочих днів (т. 1, а.с. 95, 96). Отже, розмір середньоденної заробітної плати позивача за лютий-березень 2019 року становить 791 грн 96 коп., виходячи з наступного розрахунку: (13470,10 грн + 15832,60 грн) / (17 днів + 20 днів). При цьому, оскільки відповідач ні під час розгляду даної справи в суді першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду рішення суду не надав довідку про розмір середньоденної заробітної плати позивача, тому колегія суддів вважає необхідним визначити розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за власним розрахунком. Кількість робочих днів з 15 квітня 2019 року, тобто з першого робочого дня після незаконного звільнення позивача до дня прийняття судом апеляційної інстанції постанови 14 травня 2020 року становить 270 робочих днів. Отже, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 15 квітня 2019 року по 14 травня 2020 року визначається наступним чином: 791,96 грн * 270 днів = 213829 грн 20 коп., який необхідно стягнути з відповідача на користь позивача. Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити усі необхідні дії, передбачені чинним законодавством для власника підприємства або уповноваженого ним органу для належного оформлення з позивачем трудового договору та в частині зобов`язання ТОВ «Шапл» продовжувати виплачувати позивачу заробітну плату після набуття чинності відповідним судовим рішенням, то відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України (щодо меж доводів апеляційної скарги) вони не є предметом перегляду. За таких обставин, коли суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, а його висновки не відповідають обставинам справи, тому рішення суду необхідно скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення таких позовних вимог, а саме: визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 29 серпня 2019 року за № 91-к щодо звільнення позивача з роботи, поновити позивача на роботі на посаді інженера-конструктора у ТОВ «Шапл» з 12 квітня 2019 року, а також стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 квітня 2019 року по 14 травня 2020 року у сумі 213829 грн 20 коп. Отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Ураховуючи, що позивач в апеляційній скарзі ставив питання про негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому відповідно до п.п. 2, 4 частини 1 статті 430 ЦПК України рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, але не більше, ніж за один місяць, виходячи з розрахунку середньоденного заробітку, визначеного в мотивувальній частині даного судового рішення підлягає негайному виконанню. Судові витрати підлягають розподілу в порядку, встановленому ст. 141 ЦПК України. Оскільки спір в частині поновлення на роботі вирішений на користь позивача, який на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за позовною вимогою про поновлення на роботі, тому з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції за вказаною позовною вимогою у сумі 768 грн 40 коп. (1921 грн * 0,4), а також за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції у сумі 1152 грн 60 коп. (1921 грн * 0,4 * 150 %). Крім того, ураховуючи, що позивач при подачі апеляційної скарги сплатив судовий збір за позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 1152 грн 60 коп. (т. 2, а.с. 76), яка також задоволена судом апеляційної інстанції, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції за вказаною позовною вимогою у сумі 1152 грн 60 коп. Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2; 376 ч. 1 п.п. 3, 4; 381 ч.ч.1, 3; 382 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 січня 2020 року в даній справі скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Визнати незаконним та скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Шапл» «Про звільнення інженера-конструктора Сороки А.М.» від 29 серпня 2019 року за № 91-к. Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді інженера-конструктора у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Шапл» з 12 квітня 2019 року. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шапл» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 квітня 2019 року по 14 травня 2020 року у сумі 213829 грн (двісті тринадцять тисяч вісімсот двадцять дев`ять гривень) 20 коп. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, але не більше, ніж за один місяць, виходячи з розрахунку середньоденного заробітку, визначеного в мотивувальній частині даного судового рішення. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шапл» на користь на користь держави судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 768 грн 40 коп. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шапл» на користь держави судовий збір за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції у сумі 1152 грн 60 коп. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шапл» на користь ОСОБА_1 судовий збір за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції у сумі 1152 грн 60 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 19 травня 2020 року. Головуючий: С.Г. Хвостик (суддя-доповідач) Судді: О.І. Собина І.В. Орлов