Постанова 4801 № 148/966/19

Справа № 148/966/19 Провадження № 22-ц/801/997/2020 Категорія: 61 Головуючий у суді 1-ї інстанції Ковганич С. В. Доповідач:Ковальчук О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2020 рокуСправа № 148/966/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчука О.В., суддів : Сала Т. Б., Якименко М. М. за участі секретаря Кирилюк Л. М. розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Кирнасівської селищної ради Тульчинського району Вінницької області про визнання заповіту нікчемним, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником - адвокатом Кугутюком Олександром Васильовичем, на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 02 березня 2020 року у м. Тульчині суддею цього суду Ковганичем С. В., зі складанням його повного тексту 06 березня 2020 року, В С Т А Н О В И В: В травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту нікчемним, мотивуючи його тим, що вона є донькою ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті якого відкрилась спадщина на все належне йому майно. У встановлений законом строк вона звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Згодом вона дізналась, що і її рідний брат - ОСОБА_2 подав заяву про прийняття спадщини в порядку спадкування за заповітом і претендує на отримання права власності на земельну ділянку площею 2,45 га, яка належала їхньому батькові на підставі державного акту на право приватної власності на землю ВН №003866. Заповіт ОСОБА_3 було складено 05 березня 2014 року та посвідчено секретарем Кирнасівської селищної ради Тульчинського району Вінницької області ОСОБА_4, яку згідно з розпорядженням № 2 Кирнасівського селищного голови від 12 листопада 2010 року призначено відповідальною особою за ведення нотаріальних дій селищної ради. Проте, ОСОБА_4 не мала встановлених законом повноважень для посвідчення заповіту, оскільки повноваження на вчинення нотаріальних дій посадовій особі надаються виключно виконавчим комітетом, а не одноособово розпорядженням голови відповідної ради, отже заповіт складений з порушенням Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Інструкції "Про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України", затвердженої Наказом МЮ України №22/5 від 25 серпня 1994 року (чинної на час призначення ОСОБА_4 відповідальною за ведення нотаріальних дій) та Інструкції "Про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування", затвердженої Наказом МЮ України №3306/5 від 11 листопада 2011 року (чинної як на час посвідчення заповіту, так і на час звернення з позовною заявою). Пославшись на викладене, на підставі положень ст. 1257 ЦК України, ОСОБА_1 просила суд визнати заповіт від 05 березня 2014 року, складений від імені ОСОБА_3 та посвідчений секретарем Кирнасівської селищної ради Тульчинського району Вінницької області Процишеною Т.В., зареєстрований в реєстрі за №24, нікчемним. Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 02 березня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись із ухваленим рішенням, позивач, пославшись на порушення норм матеріального та процесуального права, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. У поданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_2 зазначив, що оскаржуване позивачем рішення вважає законним та обґрунтованим, а тому просить апеляційний суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. 18 травня 2020 року на адресу Вінницького апеляційного суду засобами електронного зв`язку надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Кугутюка О. В. про відкладення розгляду справи, призначеного на 19 травня 2020 року, у зв`язку із запровадженням карантину. Проте, вказане клопотання не скріплено електронним цифровим підписом учасника справи (його представника), отже не відповідає встановленим частиною восьмою статті 43 ЦПК України вимогам, а тому апеляційний суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні. Крім того, представник позивача не був позбавлений можливості заявити клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку. ОСОБА_1 в судове засідання 19 травня 2020 року не з`явилась, про причини неявки суду не повідомила, хоча про час, день та місце розгляду справи повідомлена завчасно та належним чином. Апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін з огляду на таке. Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 07 лютого 1969 року батьком ОСОБА_1 є ОСОБА_3 (а. с. 13). Згідно зі свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 05 травня 1985 року ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_6 і змінила свою прізвище на ОСОБА_1 (а. с. 14). Рішенням № 5 1-ої сесії 6-го скликання Кирнасівської селищної ради Тульчинського району Вінницької області від 12 грудня 2010 року вирішено обрати секретарем Кирнасівської селищної ради - Процишину Тамару Василівну на строк повноважень ради 6-го скликання (а. с. 7). Рішенням № 7 1-ї сесії 6-го скликання Кирнасівської селищної ради Тульчинського району Вінницької області від 12 грудня 2010 року вирішено доручити секретарю Кирнасівської селищної ради здійснювати повноваження секретаря виконавчого комітету селищної ради на строк повноважень ради 6-го скликання (а. с. 8). Відповідно до витягу із книги розпоряджень селищного голови з основної діяльності та з особового складу розпорядженням Кирнасівського селищного голови № 2 від 12 грудня 2010 року «Про призначення відповідальної особи за ведення нотаріальних дій» секретаря селищної ради ОСОБА_4 призначено відповідальною особою за вчинення нотаріальних дій селищної ради (а. с. 10). 05 березня 2014 року ОСОБА_3 на випадок своєї смерті склав заповіт, посвідчений секретарем Кирнасівської селищної ради Тульчинського району Вінницької області Процишиною Тамарою Василівною, зареєстрований в реєстрі за № 24, про те, що належний йому державний акт на право приватної власності на землю серії ВН № 003866, земельна ділянка площею 2,45 га в межах з планом розташована на території Кирнасівської селищної ради Тульчинсього району Вінницької області, він заповідає своєму синові - ОСОБА_2 . Текст заповіту прочитано ОСОБА_3 особисто вголос, зміст та умови відповідали дійсним його намірам (а. с. 12). Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 06 березня 2017 року ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Кирнасівка Тульчинського району Вінницької області (а. с. 11). З копії спадкової справи № 265/2017 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (а. с. 58-66) видно, що 13 квітня 2017 року ОСОБА_2 , а 16 червня 2017 року ОСОБА_1 звернулися до Тульчинської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті їхнього батька. У інформаційній довідці зі спадкового реєстру № 47427540 від 13 квітня 2017 року зазначено, що заповіт ОСОБА_3 , посвідчений 05 березня 2014 року та зареєстрований в реєстрі за № 24, є чинним (а. с. 60). Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно з положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Відповідно до ст. 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. За своєю юридичною природою заповіт є одностороннім правочином, який дійсний за умови додержання встановленої законом форми та змісту. Отже, на заповіт, як односторонній правочин розповсюджуються загальні норми цивільного законодавства стосовно підстав та наслідків визнання недійсності правочинів. У відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Вимоги щодо форми та змісту заповіту встановлені ст. 1247 ЦК України. Так, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4. ст. 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Згідно зі ст. 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування. Стаття 1257 ЦК України передбачає, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Відповідно до статті 37 Закону України «Про нотаріат» у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії: вживають заходів щодо охорони спадкового майна; посвідчують заповіти (крім секретних); засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них; засвідчують справжність підпису на документах. Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5 (далі - Порядок) визначено порядок посвідчення заповіту. Так, у пункті 1.2. розділу I цього Порядку в редакції 2011 року зазначено, що нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій. Пунктом 2 частини другої розділу 1 «Загальні положення» Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5 (у редакції, чинній на момент посвідчення заповіту), нотаріальні дії у виконавчих комітетах сільських, селищних, міських Рад народних депутатів вчиняють посадові особи, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів покладено вчинення цих дій. Підпунктом 5 пункту «б» частини першої статті 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання. Згідно з п. п. 19, 20 ч. 4 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ( в редакції, чинній на момент складання заповіту) сільський, селищний, міський голова: здійснює інші повноваження місцевого самоврядування, визначені цим та іншими законами, якщо вони не віднесені до виключних повноважень ради або не віднесені радою до відання її виконавчих органів; видає розпорядження у межах своїх повноважень. Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» секретар сільської, селищної, міської ради працює в раді на постійній основі. Секретар ради обирається радою з числа її депутатів на строк повноважень ради за пропозицією відповідного сільського, селищного, міського голови. Секретар сільської ради може за рішенням ради одночасно здійснювати повноваження секретаря виконавчого комітету відповідної ради. Виконавчим органом сільської ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень (частина перша статті 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Частиною 5 ст. 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що очолює виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради відповідно сільський, селищний, міський голова, районної у місті ради - голова відповідної ради. У виконавчому комітеті сільської ради функції секретаря виконавчого комітету за рішенням ради може здійснювати секретар відповідної ради. Згідно з ч. 6 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчий комітет сільської ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що виключно виконавчий комітет Кирнасівської селищної ради Тульчинського району Вінницької області мав повноваження покласти на посадову особу цього органу місцевого самоврядування функції щодо вчинення нотаріальних дій, зокрема, посвідчення заповітів. Водночас, апеляційний суд враховує, що відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону). Так, у пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункту 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119). Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), № 36548/97, пункт 58). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункту 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), № 32457/05, пункту 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), № 35298/04, пункту 67). З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відсутність відповідного рішення виконавчого комітету про покладення обов`язків на вчинення нотаріальних дій на посадову особу виконавчого комітету сільської ради в даному випадку, з урахуванням встановлених судом обставин, не є підставою для визнання заповіту нікчемним, оскільки оспорюваний заповіт посвідчено секретарем Кирнасівської селищної ради, яка була уповноважена на здійснення нотаріальних дій селищної ради розпорядженням № 2 Кирнасівського селищного голови від 12 грудня 2010 року «Про призначення відповідальної особи за ведення нотаріальних дій», яке ніким не оспорено та не визнано протиправним. За таких обставин, апеляційний суд вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що визнання нікчемним заповіту, посвідченого секретарем, яка через помилки державного органу була уповноважена вчиняти нотаріальні дії, буде означати необґрунтоване (свавільне) втручання в права та інтереси як заповідача, так і всіх його спадкоємців, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити. Доводи апеляційної скарги зводяться до іншого тлумачення норм матеріального права, ніж допущене судом та до переоцінки доказів, а тому на правильність висновків суду першої інстанції не впливають та їх не спростовують, тому апеляційним судом відхиляються. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Кугутюком Олександром Васильовичем, залишити без задоволення, а рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 02 березня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили із дня її прийняття. Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови. Головуючий О. В. Ковальчук Судді : Т. Б. Сало М. М. Якименко Текст постанови виготовлено 19 травня 2020 року.