Постанова 4813 № 501/2200/19

Номер провадження: 22-ц/813/1807/20 Номер справи місцевого суду: 501/2200/19 Головуючий у першій інстанції Смирнов В. В. Доповідач Дрішлюк А. І. Категорія: 27 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д., при секретарі судового засідання Павлючук Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової Олени Леонідівни на заочне рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 18 вересня 2019 року в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - ВСТАНОВИВ: 10 липня 2019 року представник АТ КБ «ПриватБанк» звернувся з позовною заявою у якій просив суд у зв`язку з тим, що станом на 14 травня 2019 року у відповідача з`явилась заборгованість за кредитним договором, який був укладений 31 грудня 2014 року, стягнути на його користь заборгованість у розмірі 12 153, 06 грн. Так розмір заборгованості складається з заборгованості за простроченим тілом кредиту - 1 570,69 грн, заборгованість за тілом кредиту - 0,00 грн, заборгованість за нарахованими відсотками - 0,00 грн, нарахована пеня за прострочене зобов`язання - 7 277, 46 грн, нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн, а також штрафи відповідно до п. 2.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) - 500,00 грн, штраф (процентна складова) - 554,91 грн (а.с. 1-33). 18 вересня 2019 року заочним рішенням Іллічівського міського суду Одеської області (суддя Смирнов В.В.) відмовлено у позовних вимогах Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» (а.с 45-48). 25 жовтня 2019 року представник позивача, не погоджуючись з заочним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу у якій зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального і неправильним застосуванням норм матеріального права. АТ КБ «ПриватБанк» не погоджується з висновками суду та вважає, що суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості по кредиту та вказує, що з моменту підписання фізичною особою заяви, між банком та клієнтом був укладений договір в порядку ч.1 ст. 634 ЦК України шляхом приєднання клієнта до запропонованого банком договору та відповідач у справі особисто поставив підпис в договорі. Крім того, відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним укладений кредитний договір, тому вказані обставини свідчать про його згоду з усіма умовами договору, також відповідач підписуючи анкетну заяву від 08.10.2013 року, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості висловив свою згоду з формою договору та його умовами. Скаржник посилається у скарзі на висновки, викладені у Постановах Верховного Суду: від 08 липня 2019 року в справі №923/760/18, від 10.04.2019 року у справі № 356/1635/16-ц, від 28.03.2019 року у справі № 428/2873/17. Таким чином апелянт просить апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі, стягнути витрати з відповідача, а також провести розгляд справи за участі позивача з метою детального пояснення конкретних обставин справи (а.с 52-74). Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційне провадження за скаргою представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової Олени Леонідівни на заочне рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 18 вересня 2019 року було відкрито в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи. З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 15, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам. Відповідача було належним чином сповіщено про розгляд справи апеляційним судом, як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення в матеріалах справи 19.02.2020 року ОСОБА_1 було особисто отримано копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Відповідно до положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що належного обґрунтування та надання допустимих доказів в частині наявної у відповідача суми заборгованості по тілу кредиту позивач не надав, а архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/, не є невід`ємними частинами кредитного договору, оскільки матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов відповідач прийняв, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку. Тому без надання підтверджень про погашення суми кредиту, а також підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, через відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитним коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена для укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги вважає за необхідне зазначити наступне. Предметом розгляду даної справи є стягнення заборгованості за кредитним договором. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідно до укладеного договору № б/н від 18.09.2019 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 1 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку діє картки. У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором, відповідно до розрахунку, наданого позивачем, заборгованість станом на 14.05.2019 року складає 12 153, 06 грн. (дванадцять тисяч сто п`ятдесят три тисячі гривень 06 коп.), яка складається з наступного: - 0,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; - 1 570,69 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; - 0,00грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; - 7 277,46 грн. - нарахована пеня за прострочене зобов`язання; - 2 250,00 грн. - нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100грн; а також штрафи відповідно до п. 2.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: -500,00 грн. - штраф (фіксована частина); -554,91 - штраф (процентна складова)(а.с. 4-5). Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання повинне виконуватися належним чином у відповідності з умовами договору. При цьому відповідач, як сторона кредитного договору зобов`язаний повернути позивачу одержаний кредит та сплатити відсотки (ч. 1 ст. 1054 ЦК України). Згідно ст. 530 ЦК України, якщо в зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк. У разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки (пені). Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України). Згідно із ч.1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. За змістом ст.1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості по кредиту, з огляду на те, що відповідач не заперечував проти позову, оскільки відповідачем договір та умови надання послуг банком не оспорювалися, а тому, на думку скаржника, це свідчить про згоду відповідача з усіма умовами договору є необґрунтованими. Позаяк, в цивільному процесі діє принцип змагальності сторін, його сутність не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, на яку посилається одна зі сторін, а інша сторона не надала заперечень. Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. А тому відсутність у матеріалах справи заперечень відповідача проти заявлених до нього вимог не може свідчити про беззаперечне визнання останнім того, факту, що в умовах зміни редакцій Правил і відповідного об`єму прав та обов`язків, які ними встановлюються, відповідач погоджувався саме з цією редакцією Правил. В апеляційній скарзі також міститься посилання на практику Верховного суду щодо спірних відносин, однак апеляційний суд звертає увагу апелянта, що відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. В даному випадку такою є правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № №342/180/17, за змістом якої банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Апеляційний суд у цьому зв`язку звертає увагу скаржника, що відповідно до розрахованої ним заборгованості за договором кредитування станом на 14.05.2019 р. заборгованість за кредитом становить 0,00 гривень. Щодо посилання скаржника на необґрунтованість застосування правової позиція Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № №342/180/17, оскільки його було прийнято у іншій справі, за інших правовідносин, натомість у даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався, отже відсутність підпису відповідача на відповідних Тарифах, Умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, апеляційний суд звертає увагу на наступне. Ст. 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з положеннями ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Відповідно до ч.7 ст.81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосується предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадках, передбачених ЦПК України. У відповідності до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України, слід зробити висновок, що позивач звернувшись із відповідним позовом до суду повинен був довести наявності відповідних, передбачених законодавством умов. Ст.77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. У відповідності до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. З аналізу наведених правових норм слідує, що, встановлюючи обставини, що мають значення для справи, суд зобов`язаний перевіряти докази безпосередньо та на підставі їх оцінки робити висновки щодо підтвердження або непідтвердження стороною фактів, на які вона посилається як на підставу позову або заперечуючи проти нього Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає необхідним зауважити, що відсутність підпису відповідача на Умовах та правила надання банківських послуг не свідчить і про його укладеність так само, як і про обізнаність відповідача з умовами договору, оскільки позивач може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Таким чином висновок суду першої інстанції, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (31.12.2017 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (10.07.2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову є обґрунтованим та відповідає як матеріалам справи так і діючому цивільному законодавству. Щодо інших доводів апеляційної скарги, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, враховуючи вище наведене, положення діючого цивільного законодавства, оскільки доводи апеляційної скарги не спростували правильних висновків суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та на підставі ст. 375 ЦПК України залишає без змін оскаржуване рішення. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» - залишити без задоволення. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 18 вересня 2019 року - залишити без змін. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк Р.Д. Громік М.М. Драгомерецький 14.05.2020 року м. Одеса