Постанова 4807 № 314/4869/19

Дата документу 15.06.2020 Справа № 314/4869/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №314/4869/19 Головуючий у 1 інстанції Мануйлова Н.Ю. Провадження № 22-ц/807/1789/20 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2020 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Кухаря С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 05 березня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И ЛА: У жовтні 2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову зазначено, що відповідно до укладеного договору № б/н від 01.11.2013 ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 4700,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У порушення закону та умов договору відповідач свої зобов`язання по погашенню кредиту належним чином не виконав, не сплатив кошти для погашення заборгованості за кредитом. У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості станом на 01.10.2019 утворилася заборгованість 202577,82 грн., з яких: 4447,01 заборгованість за кредитом; 196916,32 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 1214,49 грн. заборгованість за пенею та комісією. Крім того, позивач просить звернути увагу, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. Посилаючись на вищевикладене, просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 123549,56 грн., яка складається з 4447,01 грн. заборгованість за кредитом; 119,102,55 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом з 01.11.2013 по 03.03.2019. Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 05 березня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 01.11.2013 у розмірі 4447,01 грн., яка складається із: 4447,01 грн. заборгованість за кредитом та судові витрати в розмірі 69,14 грн. судового збору. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог прийнято з урахуванням правової позиції, викладеної Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року по справі № 342/170/18, та тим, що позивачем не доведено, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з відповідача суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 4447,01 грн. Не погоджуючись з рішенням суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення процентів, АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на грубе порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині незадоволення позовних вимог щодо стягнення процентів та неустойки, задовольнити вимоги банку в цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. В обґрунтування апеляційної скарги зазначають, що незважаючи на імперативність процесуальних вимог, встановлених ч.ч. 3,4,5 ст. 12 ЦПК України, щодо здійснення правосуддя виключно на засадах змагальності сторін та об`єктивності і неупередженості суду, справа була розглянута з грубим порушенням цих вимог, оскільки місцевий суд не маючи у справі обґрунтованих та доказових заперечень відповідача, навів доводи проти вимог позивача і відмовив банку у цих вимогах, фактично виступивши «адвокатом» відповідача. У даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним, тому вказані обставини свідчать про його згоду з усіма умовами договору. Відмовивши у задоволенні стягнення з відповідача відсотків по кредиту, судом не враховано ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої надання безпроцентних кредитів забороняється за винятком, передбачених законом винятків. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою суду апеляційної інстанції від 16 квітня 2020 року, в порядку передбаченому ст. 360 ЦПК України, особам, які беруть участь у справі, надавався строк для надання можливих відзивів на апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк». Однак, в строк визначений судом на адресу апеляційного суду відзивів від осіб, які беруть участь у справі, на вищезазначену апеляційну скаргу, не надійшло. В силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог не оскаржено, тому колегія суддів у відповідності до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Згідно із частинами 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Встановлено судом, та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до укладеного договору № б/н від 01.11.2013 ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 4700,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 01.10.2019 року становить 202577,82 грн., з яких: 4447,01 заборгованість за кредитом; 196916,32 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 1214,49 грн. заборгованість за пенею та комісією. При цьому позивачем зазначено, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. У зв`язку з цим Банк ставить питання про стягнення заборгованості у розмірі 123549,56 грн., яка складається з 4447,01 грн. заборгованість за кредитом; 119,102,55 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом з 01.11.2013 по 03.03.2019. До кредитного договору банк додав Витяг з «Тарифів Банку» та Витяг Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою. Саме на підставі пунктів Умов та правил банківських послуг та Правил користування платіжною карткою Банком було нараховано відображені у розрахунку проценти за користування кредитом. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець, в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк». Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Вбачається, що в анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 01.11.2013 року відсутні дані про вид і характер банківських послуг, які АТ КБ «ПриватБанк» надало ОСОБА_1 , крім того анкета-заява не містить відомостей щодо домовленості сторін про встановлення розміру кредиту, терміну його повернення, розміру та підстав для нарахування процентів. Витяг із «Тарифів Банку» та Витяг із Умов та Правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог не підписані ОСОБА_1 , а матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цими Умовами та Тарифами ознайомився та погодився відповідач, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку. З огляду на відсутність достатніх підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та Правила банківських послуг, Тарифи, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про розмір сплати відсотків за користування кредитними коштами, можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. У зв`язку з цим, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, що регламентують правові засади договору приєднання. Із аналізу прийнятої Великою Палатою Верховного Суду в справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19) постанови від 03 липня 2019 року, висновки якої щодо застосування відповідних норм права в силу положень частини 4 статті 263 ЦПК України підлягають врахуванню, вбачається, що Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених раніше у рішеннях Верховного Суду України, та орієнтувала судову практику у справах, де банк звертається до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором, укладеним шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, на те, що на підставі норм матеріального права, які застосовуються до стандартної (типової) форми кредитного договору, не підлягають стягненню проценти за користування кредитними коштами та застосуванню відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. За таких обставин, враховуючи вищевказаний правовий висновок, колегія суддів констатує відсутність підстав для задоволення із заявлених банком правових підстав вимог в частині стягнення відсотків. Також вірно враховано та зазначено судом першої інстанції, що фактично отримані та використані позичальником кредитні кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Як вбачається із наданого банком розрахунку заборгованості, станом на 01.10.2019 року, кредитні кошти, які були фактично отримані позичальником та не повернуті банку у вигляді тіла кредиту складають 4447/01 грн., які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк». Доводи апеляційної скарги, що суд, встановивши факт надання відповідачу кредиту, не мав достатніх підстав у відмови в позові в частині стягнення відсотків, знехтував принципом платності кредитного договору слід відхилити, оскільки вони не спростовують висновків суду першої інстанції, які є законними, відповідають встановленим обставинам справи та узгоджуються з правової позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах. Як вбачається з матеріалів справи відповідач участь в розгляді справи в суді першої інстанції не брав і в матеріалах справи відсутні будь-які об`єктивні дані щодо його волевиявлення про визнання позовних вимог. Таким чином, викладені у рішенні висновки відповідають обставинам справи та долученим до справи доказам. Норми матеріального й процесуального права судом першої інстанції застосовано правильно. Колегія суддів вважає безпідставними посилання в апеляційній скарзі на Виписку про рух коштів та не приймає її як доказ, оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач її не надавав та не зазначав про існування такої довідки в позові. Відповідно до положень частин першої, третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Апеляційний суд може встановлювати нові обставини лише у тому разі, коли їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність та допустимість доказів), які особа не мала можливості подати суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, чи неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або можуть бути перевіреними судом апеляційної інстанції доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням встановленого порядку. Надання особою, яка бере участь у справі, до суду апеляційної інстанції доказів, які вона без поважних причин не надала суду першої інстанції, виключає можливість їх прийняття і дослідження судом апеляційної інстанції та розцінюється як процесуальний недогляд або зловживання правом цієї особи. Така позиція узгоджується з постановами Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі 598/1109/18, від 12 лютого 2020 року у справі 493/1538/16-ц, від 19 грудня 2020 року у справі 752/7693/17. Враховуючи наведене та те, що в апеляційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" не наведено підстав, з яких позивач був позбавлений можливості подання Виписки про рух коштів під час розгляду справи судом першої інстанції, колегія суддів не приймає вказаний доказ відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України. Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. Наведені вище обставини свідчать про те, що суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення, вірно проаналізував норми закону та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків. Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 05 березня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 15 червня 2020 року. Головуючий Судді: