Постанова Львівський апеляційний суд № 454/1854/19

Справа № 454/1854/19 Головуючий у 1 інстанції: Фарина Л.Ю. Провадження № 22-ц/811/1116/20 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П. Категорія справи:48 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2020 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Цяцяка Р.П., суддів: Ванівського О.М. та Мельничук О.Я., за участю секретаря Цапа П.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 , на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 10 лютого 2020 року, В С Т А Н О В И В: У липні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 , в якому просила суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивачки 10 000 грн. на відшкодування матеріальної шкоди. Позовні вимоги обгрунтовувалися тим, що між сторонами склалися неприязні відносини через те, що відповідач утримує у своєму господарстві „неконтрольовану собаку породи „німецька вівчарка, яка 20.03.2019 року напала на кітну вівцю позивачки, яку розірвала, і відповідач відшкодував позивачці вартість одного ягняти у розмірі 1 000 грн. 24.04.2019 року собака відповідача повторно напала на овець позивачки та нанесла одній із них рвані рани, в результаті чого ця вівця загинула. За даним фактом позивачка звернулася в поліцію, яка не встановила факту нападу собаки на вівцю, оскільки відповідач повністю заперечував свою провину та стверджував, що вівцю загризли бродячі собаки, однак саме його покази були взяті до уваги поліцейськими. Вважає, що за вищенаведених обставин їй була завдано матеріальної шкоди у розмірі 10 000 грн., оскільки „середня ціна на купівлю дорослої вівці в Україні становить 3 500 - 4 000 грн. ..., обидві вівці, яких загриз собака Відповідача були кітними, а тому до збитків, які понесла Позивач, додається також і вартість ягнят, ціна яких становить 1 000 1 500 гривень (а.с. 2-4). Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено (а.с. 98-102). Дане рішення оскаржив представник позивачки. Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, покликаючись на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, та на порушення норм матеріального і процесуального права. Вважає доведеним факт того, що відповідачем допущено порушення правил тримання собаки, а саме вигулювання собаки без повідника та намордника, оскільки „йому було оголошено попередження за порушення вимог ч.1 ст.154 КУпАП, а згідно частини 6 статті 82 ЦПК України „постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про прпавові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено цю постанову суду. Вважає, що факт „заподіяння смерті вівці собакою Відповідача доводиться показами в ході судового розгляду справи ОСОБА_4 (третьої особи), який бачив, що саме собака відповідача гризла тушку вівці, а інших собак при цьому не було. Вважає, що у суду були підстави для застосування до спірних правовідносин статті 1187 ЦК України, згідно з якою джерелом підвищеної небезпеки є також і діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням службових собак та собак бійцівських порід, і особа, яка здійснює таку діяльність, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідрк непереборної сили або умислу потерпілого (а.с. 104-109). Відповідач надіслав до суду письмовий Відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Сокальського районного суду Львівської області від 10 лютого 2020 року без змін (а.с. 131-136). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. ЦПК України встановлено, що: - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81); - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13); - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76); - належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77). По версії позивачки, шкоду (відшкодування якої є предметом позовних вимог) їй відповідачем було завдано 20 березня та 24 квітня 2019 року і обидва рази у той спосіб, що собака відповідача загриз кітну вівцю позивачки. При цьому епізот 20 березня 2019 року позивачкою обгрунтовується фотокопіями письмових пояснень ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , згідно яких вони 20 березня 2019 року були свідками того, що собака відповідача ОСОБА_3 „розірвала вівцю, яка належить до сімейного господарства ОСОБА_7 (а.с. 8-9). В подальшому ОСОБА_6 , будучи допитаним в судовому засіданні 20.01.2020 року в якості свідка, пояснив, що не може стверджувати „на сто відсотків, що собака, яка гризла вівцю, була собакою саме відповідача ОСОБА_3 (а.с. 78-82). А епізот 24 квітня 2019 року взагалі жодними доказами, які можна було б визнати належними та допустимими, позивачкою не обгрунтовано, оскільки про цей епізот лише згадується у листі Сокальського відділення поліції від 13.05.2019 року (у якому зазначається, що „сам факт нападу собаки гр. ОСОБА_3 на (позивачки) вівцю не знайшов свого підтвердження; а.с. 10) та у довідці виконкому Жужелянської сільської ради від 03.06.2019 року № 500, якою лише стверджується про те, що ОСОБА_4 24.04.2019 року звертався у згадану сільську раду у зв`язку з тим, що собака відповідача напала на вівцю та завдала їй рваних ран, в результаті яких ця вівця загинула (а.с. 11), тобто повідомляється про інформацію, яку сільська рада отримала від самого ОСОБА_4 . Як вбачається з наявного у матеріалах справи Висновку дільничого офіцера поліції сектору превенції Сокальського відділення поліції від 08.05.2019 року за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 , „сам факт нападу собаки гр. ОСОБА_3 на вівцю гр. ОСОБА_8 не знайшов свого підтвердження (а.с. 68-75). Згідно листа (довідки ?) Жужелянської сіьської ради від 26.11.2019 року № 205, згадана сільська рада „розглянула матеріали направлені 15 травня 2019 року Сокальським відділенням поліції … по ст. 154 ч.1 Адміністративного кодексу України відповідно заяви гр. ОСОБА_9 про те, що собака гр. ОСОБА_10 їй вівцю. Комісією прийняті відповідні адміністративні міри, а саме строго попереджено ОСОБА_3 та роз`яснено, що невиконання тягне за собою накладення штрафу від 1 до 3 неоподатковуваних мінімумів громадян (а.с. 94). Вище згаданий лист (довідка ?) сільської ради аж ніяк не може бути належним та допустимим доказом притягнення відповідача до адміністративної відповідальності, а тому доводи апеляційної скарги з посиланням на те, що згідно частини 6 статті 82 ЦПК України „постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про прпавові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено цю постанову суду, також до уваги прийматися не можуть. Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що згідно довідки Фермерського господарства „ЕКО-Карпати від 11.11.2019 року № 61, долученої до матеріалів справи самою позивачкою (її представником), „вартість кітної вівці породи „Романівська на ФГ „ЕКО-Карпатистановить 2 000 гривень (а.с. 87), що прямо суперечить розрахункам матеріальної шкоди, які наведені позивачкою у поданій нею до суду позовній заяві. А за змістом Закону України „Про захист тварин від жорстокого повадження (дія якого поширюється і на такі види діяльності, як скотарство; ст.3), домашні тварини мають право з`являтися поза місцями їх постійного утримання лише в супроводі особи, яка досягла 14-річного віку, і така особа зобов`язана забезпечити безпеку такої домашньої тварини. Тобто, як вбачається з вище наведеного, овець, які випасаються, повинна супроводжувати особа, яка досягла 14-річного віку, і така особа зобов`язана забезпечити безпеку цих овець. В той же час, як вбачається з доводів та пояснень позивачки (її представника) і третьої особи, належні їм вівці випасалися без будь-якого супроводу та догляду. За наведених обставин в їх сукупності у суду першої інстанції були відсутніми правові підстави для задоволення заявлених позовних вимог і доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують, а тому цю скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а рішення Сокальського районного суду Львівської області від 10 лютого 2020 року- без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повну постанову складено 19 травня 2020 року. Головуючий: Цяцяк Р.П. Судді: Ванівський О.М. Мельничук О.Я.