Ухвала КАС ВС № 826/9457/17

УХВАЛА 18 травня 2020 року Київ справа №826/9457/17 адміністративне провадження №К/9901/11641/20 Верховний Суд у складі судді - доповідача Касаційного адміністративного суду Чиркіна С.М., перевіривши касаційну скаргу Київської міської ради на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.08.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 у справі № 826/9457/17 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Київської міської ради, треті особи: Кабінет Міністрів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Комітет з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Верховної Ради України, про зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: У 2017 році ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (далі - позивачі) звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач), треті особи: Кабінет Міністрів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Комітет з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Верховної Ради України, в якому просили: - визнати незаконними дії Київської міської ради; - зобов`язати Київську міську раду виконати Закон України від 12.01.2006 «Про житловий фонд соціального призначення» та прийняти рішення про формування фонду житла соціального призначення. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.08.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020, позов задоволено. 27.04.2020 на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, надіслана 23.04.2020, у якій скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.08.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. За наслідками перевірки касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), та наявності підстав до застосування процесуальних наслідків, визначених статтями 332-333 КАС України, суддею-доповідачем встановлено наступне. Відповідно до статті 1 КАС України цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів та встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах. Частиною першою статті 3 КАС України визначено, що порядок здійснення судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в адміністративній справі здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина третя зазначеної статті). Водночас, за приписами частини третьої статті 7 цього ж Кодексу у разі невідповідності правового акта Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншого правового акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Частиною першою статті 55 КАС України встановлено, що сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Отже, процесуальний кодекс розмежовує такі юридичні категорії, як «представництво» і «самопредставництво». При цьому особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника (частина друга цієї статті). Що стосується представництва, то за визначенням, наведеним у статті 237 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV (далі - ЦК України), ним є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (частини перша та третя вказаної статті). Відповідно до підпункту 19 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», положення цього Кодексу застосовуються з врахуванням підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України. 02.06.2016 за №1401-VIII Верховною Радою України було прийнято зміни до Конституції України, відповідно до яких розділ XV «Перехідні положення» Основного Закону України було доповнено пунктом 11, який передбачає, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01.01.2017; в судах апеляційної інстанції - з 01.01.2018; в судах першої інстанції - з 01.01.2019 (абзац перший пункту). Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюватиметься з 01.01.2020 (абзац другий пункту). 30.09.2016 зміни набрали чинності. Отже, представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах з 01.01.2020 здійснюється виключно прокурорами або адвокатами. Водночас, варто зазначити, що пунктом 11 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України врегульовані саме питання представництва. Про «самопредставництво» в Конституції України не йдеться, воно передбачено лише відповідними положеннями процесуальних кодексів. За загальним правилом, підтримуваним у теорії права, самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення. Принаймні, таке розуміння цих правовідносин закладене у частині десятій статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06.02.2018 № 2275-VIII. Таке ж визначення означеного поняття було відображено у попередній редакції статті 55 КАС України. Разом з тим, змінами, внесеними до КАС України Законом України від 18.12.2019 № 390-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення» розширено випадки самопредставництва юридичної особи, суб`єкта владних повноважень і визначено, що «юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені» та визначено вичерпний перелік документів, що можуть підтвердити відповідні повноваження: «відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту)» (частина третя статті 55 КАС України у чинній редакції). Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника (частина четверта цієї статті). Зі змісту цієї норми закону вбачається, що допуск особи до участі у справі та визнання належно вчиненими будь-яких інших з переліку передбачених статтею 44 КАС України процесуальних прав можливий за умови сукупної наявності обох цих умов. Отже, для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності). Поряд з тим, залишаються чинними і такими, що підлягають обов`язковому виконанню, приписи ЦК України та Закону України від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV) з наступними змінами та доповненнями. Так, держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом (частина друга стаття 167 ЦК України). До юридичних осіб публічного права, що створені державою, слід віднести й органи влади та управління: Верховну Раду України, КМУ, міністерства, відомства, державні комітети, інспекції, і т і. Частиною першою статті 82 ЦК України визначено, що на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до частини першої статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації (частина четверта статті 87 ЦК України). Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації, регулюються, окрім ЦК України, спеціальним Законом № 755-IV. Загальні засади державної реєстрації, а також її основні принципи визначені в статті 4 вказаного Закону. До них, зокрема, належать обов`язковість та публічність державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі. З метою забезпечення державних органів достовірною інформацією створено Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр, Реєстр) (частина перша статті 7 Закону № 755-IV). Обов`язковому відображенню (реєстрації) в Єдиному державному реєстрі, серед інших перелічених у цій статті відомостей, належать: відомості щодо керівників державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб та осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (частина третя статті 9 Закону № 755-IV). При цьому, відповідно до пункту другого частини першої статті першої цього закону Витяг з Єдиного державного реєстру (далі - Витяг) містить відомості, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі. Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, закріплений статтею 10 Закону № 755-IV, яка, зокрема, визначає, що внесені до Реєстру документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі. Якщо ж відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі. Отже, відсутність відповідного запису у реєстрі є належним і достатнім (достовірним) підтвердженням відсутності таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу, яким є і суд. Принагідно відзначу, що у сфері державної реєстрації діє принцип мовчазної згоди, згідно з яким державний реєстратор набуває право на проведення державної реєстрації та інших реєстраційних дій навіть без одержання від державних органів у порядку та випадках, визначених цим Законом, відповідних документів (крім судових рішень та виконавчих документів) або відомостей, за умови, що відповідні державні органи у встановлений цим Законом строк не направили до державного реєстратора такі документи або відомості. В касаційній скарзі зазначено, що остання підписана представником відповідача Хрущ А.П. На підтвердження повноважень Хрущ А.П. до матеріалів касаційної скарги додано довіреність від 23.01.2020 № 225-КМТ-339 на представництво інтересів відповідача, виданої та завіреної Хрущ А.П. Київським міським головою Кличком В.В. Однак, згідно з відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (доступні за посиланням https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch), керівником Київської міської ради (код ЄДРПОУ 22883141) з 05.06.2015 вказано Кличка В.В., підписантом з 02.12.2015 Прокопів В.В. та з 17.12.2015 Хацевича І.М . Відомості про особу, що підписала касаційну скаргу, в Реєстрі відсутні. У Єдиному реєстрі адвокатів України також відсутні відомості про те, що Хрущ А.П. має статус адвоката, і документа, який би це посвідчував, до касаційної скарги не додано. Таким чином, відповідачем не надано доказів належного уповноваження Хрущ А.П. на вчинення будь-яких процесуальних дій від імені касатора у розумінні статті 59 КАС України. Пунктом 1 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо касаційна скарга подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписана або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено. Враховуючи те, що документів, які б засвідчували право Хрущ А.П. на здійснення представництва юридичної особи як у порядку самопредставництва, так і представництва, не надано, то, відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається заявнику. За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала. Керуючись статтею 248, пунктом 1 частини п`ятої статті 332 КАС України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Київської міської ради на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.08.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 у справі № 826/9457/17 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Київської міської ради, треті особи: Кабінет Міністрів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Комітет з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Верховної Ради України, про зобов`язання вчинити дії - повернути скаржнику. Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя - доповідач: Чиркін С.М.