Ухвала КАС ВС № 640/25101/19

УХВАЛА 01 грудня 2020 року м. Київ справа № 640/25101/19 адміністративне провадження № К/9901/31241/20 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Яковенка М. М., перевіривши касаційну скаргу Київської міської ради на рішення Окружного адміністративного суду м. Київ від 06 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 640/25101/19 за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення, ВСТАНОВИВ: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з позовом до Київської міської ради, в якому просила: - визнати протиправним та нечинним пункт 3 рішення Київської міської ради від 18 жовтня 2018 року № 1910/5974 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві»; - визнати протиправним і нечинним пункт 1242.1 таблиці №1 додатка 1 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 (у редакції рішення Київської міської ради від 18 жовтня 2018 року №1910/5974) «ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки»; - зобов`язати Київську міську раду виконати вимоги Податкового кодексу України щодо встановлення ставок податків залежно від місця розташування (зональності) та внести відповідні зміни в таблицю №1 додатка 1 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 (у редакції рішення Київської міської ради від 18 жовтня 2018 року №1910/5974) «ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки». Рішенням Окружного адміністративного суду м. Київ від 06 липня 2020 року, залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним пункт 1242.1 таблиці №1 додатка 1 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 (в редакції рішення Київської міської ради від 18 жовтня 2018 року №1910/5974) в частині встановлення ставки податку для фізичних осіб на гаражі наземні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суддів першої та апеляційної інстанції, 19 листопада 2020 року від позивача надійшла касаційна скарга. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 листопада 2020 року, визначено склад колегії суддів: Берназюка Я. О., Желєзного І. В. та Коваленко Н. В . На підставі розпорядження виконуючого обов`язки заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року № 2346/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку з постановленням Верховним Судом 27 листопада 2020 року ухвали № К/9901/31379/20 про відведення судді-доповідача Берназюка Я. О. та суддів Желєзного І. В., Коваленко Н. В. від розгляду матеріалів касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.07.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 640/25101/19, згідно з наказом голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Смоковича М. І. від 23 листопада 2020 року № 89-к. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 листопада 2020 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О. Зазначена скарга не може бути прийнята до розгляду і підлягає поверненню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Згідно ч. 3 ст. 55 КАС України юридична особа, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Самопредставництво може бути здійснено особами, які визначені ч. 3 ст. 55 КАС України. У разі здійснення самопредставництва, повноваження особи, яка підписує касаційну скаргу, мають бути зазначені у законі, статуті, положенні, трудовому договорі (контракті). Пунктом 1 ч. 1 ст. 59 КАС України передбачено, що повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи. Касаційна скарга підписана представником Київської міської ради Сердюком М., який діє на підставі довіреності від 14 вересня 2020 року № 225-КМГ-5485. Відповідно до пп. 19 п. 1 роз. VII «Перехідні положення» КАС України положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням пп. 11 п. 16-1 роз. XV «Перехідні положення» Конституції України. 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)». Підпунктом 11 п. 16-1 «Перехідні положення» Конституції України передбачено, що з 01 січня 2017 року у Верховному Суді та судах касаційної інстанції представництво відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 та ст. 131-2 цієї Конституції здійснюється виключно прокурорами або адвокатами. Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 01 січня 2020 року. Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню. Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень провадження у цій справі відкрито 23 грудня 2019 року. Водночас, варто зазначити, що п. 11 роз. XV «Перехідні положення» Конституції України врегульовані саме питання представництва. Про «самопредставництво» в Конституції України не йдеться, воно передбачено лише відповідними положеннями процесуальних кодексів. За загальним правилом право на самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови колегіального виконавчого органу діяти від імені такої особи, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення. Разом з тим, змінами, внесеними до Кодексу адміністративного судочинства України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення» від 18 грудня 2019 року № 390-IX розширено випадки самопредставництва юридичної особи, суб`єкта владних повноважень і визначено, що «юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені» та визначено перелік документів, що можуть підтвердити відповідні повноваження: закон, статут, положення, трудовий договір (контракт). З аналізу цієї норми закону вбачається, що допуск особи до участі у справі та визнання належно вчиненими будь-яких інших з переліку передбачених ст. 44 КАС України процесуальних прав можливий за умови сукупної наявності обох цих умов. Отже, для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження. Відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації (ч. 4 ст. 87 Цивільного кодексу України). Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації, регулюються, окрім Цивільного кодексу України, спеціальним Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань». Загальні засади державної реєстрації, а також її основні принципи визначені в ст. 4 вказаного Закону. До них, зокрема, належать обов`язковість та публічність державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі. З метою забезпечення державних органів достовірною інформацією створено Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань») . Обов`язковому відображенню (реєстрації) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, серед інших перелічених у цій статті відомостей, належать: відомості щодо керівників державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб та осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (ч. 3 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»). При цьому, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 цього закону Витяг з Єдиного державного реєстру містить відомості, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі. Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, закріплений ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», яка, зокрема, визначає, що внесені до Реєстру документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі. Якщо ж відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі. Отже, відсутність відповідного запису у реєстрі є належним і достатнім (достовірним) підтвердженням відсутності таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу, яким є і суд. Крім того, інформація в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містить відомостей, що Сердюк М. уповноважений представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи. У Єдиному реєстрі адвокатів України відсутні відомості про те, що Сердюк М. має статус адвоката і такого документа до касаційної скарги не додано. Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо касаційна скарга подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписана або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено. Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для прийняття до розгляду вказаної касаційної скарги, оскільки її підписано особою, право якої на вчинення таких дій не підтверджено у встановленому законом порядку. Оскільки скарга підписана особою, право якої на вчинення таких дій не підтверджено в установленому законом порядку, у суду відсутні підстави для прийняття до розгляду цієї касаційної скарги. За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала. Відповідно до ч. 7 ст. 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному ст. 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції. Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника. На підставі викладеного, керуючись ст. 332 Кодексу адміністративно судочинства України, Суд

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Київської міської ради на рішення Окружного адміністративного суду м. Київ від 06 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 640/25101/19 - повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і оскарженню не підлягає. Суддя М. М. Яковенко