Постанова 4855 № 620/510/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/510/20 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Єгорової Н.М., суддів - Коротких А.Ю., Федотова І.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) про визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії та стягнення грошової компенсації за час вимушеного прогулу, - В С Т А Н О В И Л А: 06 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), у якому просила суд: - визнати незаконним та скасувати наказ Головного територіального Управління юстиції у Чернігівській області від 23 грудня 2019 року № 1520/2 про звільнення її з посади головного спеціаліста відділу державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та громадських формувань Управління державної реєстрації Головного територіального Управління юстиції у Чернігівській області на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", у зв`язку з ліквідацією Головного територіального Управління юстиції у Чернігівській області, з припиненням державної служби; - винести наказ про прийняття за переведенням з посади головного спеціаліста відділу державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та громадських формувань Управління державної реєстрації Головного територіального Управління юстиції у Чернігівській області на рівнозначну посаду відділу державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та громадських формувань у Чернігівській області управління державної реєстрації Північно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Суми), із занесенням у трудову книжку відповідних записів; - стягнути з Північно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Суми) на її користь грошову компенсацію за час вимушеного прогулу у розмірі середньомісячної заробітної плати із розрахунку 2-х останніх місяців роботи до дня звільнення її з посади головного спеціаліста відділу державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та громадських формувань Управління державної реєстрації Головного територіального Управління юстиції у Чернігівській області. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку із встановленням пропущення строків звернення до суду. Позивачу було запропоновано у десятиденний строк з дня отримання копії ухвали подати до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2020 року позовну заяву повернуто позивачу, оскільки вказані в заяві підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду були визнані неповажними. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить прийняти постанову, якою скасувати ухвалу та передати справу на розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що строк звернення позивачем був пропущений внаслідок досудового врегулювання спору та необхідності отримання доказів на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. При цьому повністю погоджується з висновками Чернігівського окружного адміністративного суду, викладеними в оскаржуваній ухвалі. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 було відомо про зміст наказу, який, на її думку, порушує права та інтереси позивача, з грудня 2019 року, однак до суду вона звернулась лише 06 лютого 2020 року. Підкреслив, що заява та скарга подані позивачем відповідачу до винесення спірного наказу про звільнення її із займаної посади. Звернув увагу, що чинне законодавство України не ставить плинність строку звернення особи з позовом до суду в залежність від моменту, коли її представник/представники дізнались про порушені права довірителя. Наголосив на тому, що позивач не надав доказів об`єктивної неможливості звернення до суду із даним позовом у межах регламентованого законом місячного строку. З такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може не погодитися з огляду на наступне. Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Приписи п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України визначають, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу. Отже, підставою для повернення позовної заяви відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України є неподання особою в зазначений строк заяви або визнання неповажними підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду. Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Приписи ч. 5 ст. 122 КАС України визначають, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем, ОСОБА_1 дізналася про зміст наказу, який, на її думку, порушує права та інтереси позивача, з грудня 2019 року, що підтверджується, зокрема, запитами від 26 грудня 2019 року (а.с. 18). Крім того, відповідно до записів у трудовій книжці, позивач 03 січня 2020 року стала на облік у Чернігівському міському центрі зайнятості. Таким чином, звернення позивача до адміністративного суду за захистом свої прав та інтересів 06 лютого 2020 року відбулося поза межами встановленого приписами чинного процесуального законодавства місячного строку. При цьому, посилання апелянта на те, що з метою досудового врегулювання спору ОСОБА_1 неодноразово зверталась із запитами, заявами та скаргами до ГТУЮ у Чернігівській області, Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), а також до Міністерства юстиції України та не те, що представником позивача для отримання інформації про результати розгляду вищевказаних заяв та скарг, прийнятих по ним рішень, подано адвокатські запити, які отримано 15 січня 2020 року, колегією суддів оцінюється критично з огляду на наступне. Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Тобто, Кодексом адміністративного судочинства України може бути встановлено скорочений строк звернення до суду, за умови використання позивачем досудового порядку вирішення спору у випадках, коли законом передбачена така можливість або обов`язок. Матеріалами справи підтверджується, що 20 грудня 2019 року та 21 грудня 2019 року ОСОБА_1 на ім`я голови ліквідаційної комісії ГТУЮ у Чернігівській області, начальника Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) та до Міністерства юстиції України було направлено заяву та скаргу. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що вказані заява та скарга подані позивачем до винесення спірного наказу про звільнення її із займаної посади, при цьому, у вказаних документах позивач просила прийняти рішення про переведення її на посаду спеціаліста до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), а не скаржилась не незаконне звільнення. Крім того, як скарга, так і заява подані позивачем відповідно до Закону України "Про звернення громадян", про що в них і зазначено. З урахуванням наведеного та того, що норми чинного законодавства не передбачають порядку можливість досудового порядку вирішення спору у даній категорії справ, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що вищевказані заява та скарга не можуть вважатися спробою досудового врегулювання спору між сторонами. При цьому, суд звертає увагу, що подання на ім`я голови ліквідаційної комісії ГТУЮ у Чернігівській області, начальника Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) та до Міністерства юстиції України заяви та скарги та адвокатських запитів від 26 грудня 2019 року жодним чином не перешкоджало ОСОБА_1 у одночасному зверненні до суду з відповідним позовом. У контексті наведеного суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 8 ст. 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Разом з тим, таке звернення повинно бути здійснено у порядку, встановленому законом, тобто з урахуванням, у тому числі, строку звернення до суду. У рішенні від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Великої Британії» Європейський суд з прав людини закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції стосується невід`ємного права особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду. Таким чином, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 у практиці Європейського суду з прав людини право на звернення до суду також пов`язується лише з волевиявленням особи. За змістом частини п`ятої статті 6 КАС України особа може відмовитися від реалізації права на звернення до суду, однак не від самого права як такого. Поряд з іншим, колегія суддів зауважує, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»). Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33). Оскільки протягом більше ніж двох місяців позивачем не ставилося питання про визнання незаконним та скасування наказу Головного територіального Управління юстиції у Чернігівській області від 23 грудня 2019 року № 1520/2 про звільнення її з посади, то подання позовної заяви за відсутності належного обґрунтування причин зволікання із оскарженням спірного документу матиме наслідком порушення принципу правової визначеності, що є неприпустимим з огляду на принципову позицію Європейського Суду з прав людини у цьому питанні. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Разом з тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об`єктивних та поважних причин, які зумовили несвоєчасне звернення до суду. Відтак, висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для поновлення ОСОБА_1 строку звернення до суду із вказаним позовом, підтверджуються матеріалами справи, у той час як доводи апеляційної скарги відповідну позицію суду не спростовують. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, обґрунтовано зазначивши про наявність правових підстав для повернення позовної заяви, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач Н.М. Єгорова Судді А.Ю. Коротких І.В. Федотов