Постанова 4824 № 761/5691/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 травня 2020 року м. Київ Унікальний номер справи № 761/5691/18 Апеляційне провадження № 22-ц/824/6569/2020 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 січня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Осаулова А.А., по справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» про стягнення заборгованості за послуги з центрального опалення, - в с т а н о в и в : У лютому 2018 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, уточнивши який зазначив, що КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» є обов`язковим виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання для житлових будинків комунальної форми власності та надає послуги на підставі договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води населенню. Договір розміщений на офіційному сайті позивача та в газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року №111 (4511). ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_1 та є споживачем послуг з централізованого опалення, які постачає позивач. За результатами оплат було з`ясовано, що відповідач користується послугами, але не в повному обсязі виконує зобов`язання по сплаті заборгованості за надані послуги. Крім того, з 14 липня 2017 року новим власником вказаної квартири є ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп». Разом з тим, відповідачі, як споживач та власник, в повному обсязі не оплачують надані позивачем послуги, внаслідок чого у утворилась заборгованість за централізоване опалення за період з 01 жовтня 2015 року по 01 травня 2018 року у розмірі 16 377,74 грн., яку відповідачі в добровільному порядку не погасили. Таким чином, з урахуванням уточнень позовних вимог позивач просив стягнути станом на 01 листопада 2019 року: - з ОСОБА_1 заборгованість за надані послуги з централізованого опалення у розмірі 288,30 грн., 3% річних у розмірі 524,45 грн. та інфляційну складову боргу у розмірі 2 781,74 грн., судовий збір у розмірі 1 321,50 грн.; - з ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» заборгованість за надані послуги з централізованого опалення у розмірі 16 089,44 грн., 3% річних у розмірі 411,97 грн. та інфляційну складову боргу у розмірі 1 717,75 грн., судовий збір у розмірі 440,50 грн. (а.с. 1-4, 101-103, 133-135). ОСОБА_1 подала пояснення, в яких заперечувала проти задоволення позовної заяви (а.с. 26-27). Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 13 січня 2020 року позов КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» до ОСОБА_1 , ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» про стягнення заборгованості за послуги з центрального опалення задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на користь КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» заборгованість за послуги з центрального опалення за період з 14 липня 2017 року по 01 листопада 2019 року в розмірі - 6 514,78 грн.; інфляційні нарахування в розмірі - 1 329,10 грн.; 3% річних від суми боргу у розмірі - 411,97 грн. та судовий збір у розмірі - 1762,00 грн., а всього в розмірі - 10 017,85 грн. У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 та інших вимог до ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» відмовлено (а.с. 152-158). Не погодившись з рішенням районного суду, 10 березня 2020 року представник КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» - Боката А.В. звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення повністю і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та стягнути пропорційно з відповідачів судовий збір за подання апеляційної скарги (а.с. 161-176). Апеляційну скаргу мотивувала тим, що судом першої інстанції не взято до уваги пояснення позивача з урахуванням уточненої суми позовних вимог відносно стягнення заборгованості з урахуванням усіх оплат ОСОБА_1 . Зазначала, що позивач не стягує заборгованість за послуги з постачання гарячої води. Вважає, що судом неповно з`ясовано обставини справи та неповно досліджено докази, оскільки судом при ухваленні рішення не враховані платежі відповідача у розрахунках, наданих позивачем. При долучені до матеріалів справи квитанцій суд порушив норми процесуального права, оскільки відповідач не надсилала копії наданих доказів позивачу для перевірки відповідності їх даній справі. Копії апеляційної скарги були направлені відповідачам у справі, проте останні не скористались правом подати відзив на апеляційну скаргу (а.с. 181-182, 185-187). Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідноз ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вказане, розгляд справи здійснюється без виклику сторін у порядку письмового провадження. Розглянувши матеріали позовної заяви, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_1 та споживала послуги з централізованого опалення. За витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 14 липня 2017 року було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на підставі договору іпотеки, договору про відступлення прав за договором іпотеки (а.с. 65-66). ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» визначено обов`язковим виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання для житлових будинків комунальної форми власності згідно Закону України № 1198-VІІ від 10 квітня 2014 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» з 01 липня 2014 року. 11 жовтня 2018 року між ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» та КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» укладено Договір про відступлення права вимоги № 603-18, відповідно до якого ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» відступило, а КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» набуло права грошової до споживачів теплової енергії, комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, в частині їх зобов`язання перед кредитором оплати неустойки (пеня та/або штраф), 3% річних, інфляційні нарахування, судові та інші витрати, витрати на адвокатські послуги, пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень, що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладання цього договору у зв`язку з неналежним виконанням споживачами обов`язків з оплати спожитої теплової енергії та/або комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води та є предметом судового розгляду або підтверджені судовими рішеннями, як такі, що підлягають стягненню із споживачів (а.с. 72). Згідно додатку № 1 до Договору про відступлення права вимоги (цесії) № 603-18 від 11 жовтня 2018 року до переліку споживачів послуг централізованого опалення та зобов`язань, право вимоги яких відступається, увійшла ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 73-75). 18 жовтня 2017 року ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» було направлено на адресу ОСОБА_1 письмову вимогу про оплату заборгованості на суму 26 345,77 грн. (а.с. 14). Позивачем було надано розрахунки заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 споживачем ОСОБА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_1 , за період з 01 жовтня 2015 року по 01 листопада 2017 року, з 01 березня 2016 року по 04 червня 2019 року та за період з 11 жовтня 2018 року по 31 липня 2019 року (а.с. 13, 105, 106). Згідно з довідкою КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» про заборгованість за житлово-комунальні послуги з централізованого опалення від 08 листопада 2019 року заборгованість за адресою: АДРЕСА_1 станом на 08 листопада 2019 року становить 16 377,74 грн. (а.с. 136). Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила). Вказані Правила регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; Правилами надання послуг з централізованого опалення встановлено, що централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання. Згідно з ст.ст. 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У разі несвоєчасної сплати платежів за споживання теплової енергії споживач сплачує пеню за встановленими законодавством або договором розмірами. У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку. Частиною 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлені обов`язки індивідуального споживача, зокрема оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Відповідно до п. 8 Правил послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Згідно з ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Положеннями ч. 2 ст. 642 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Наявність правовідносин між сторонами за договорами теплопостачання, отже і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого теплопостачання, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків. Відповідно до п. 11 вищезазначених Правил у разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі (або всі) квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживачі, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку виконавцю та які не мають квартирних засобів обліку (у разі обладнання всіх квартир квартирними засобами обліку - споживачі, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку виконавцю), оплачують послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями всіх квартирних засобів обліку. Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, та споживачами, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку води виконавцю, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загальнобудинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку. Пунктом 20 Правил встановлено, що плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. Пунктом 21 Правил визначено, що у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання: з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв. метр (куб. метр) опалюваної площі (об`єму) квартири (будинку садибного типу) та з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря і фактичної кількості днів надання цієї послуги в місяці, який є розрахунковим. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Судом встановлено, що ОСОБА_1 була власником квартири АДРЕСА_2 до 14 липня 2017 року. 14 липня 2017 року право власності на вказану квартиру було зареєстровано за ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», тому товариство як власник квартири має відповідати за зобов`язаннями з оплати послуг централізованого опалення, оскільки інших доказів неприйняття чи передачі іншим особам таких обов`язків до суду не надано та судом не встановлено (а.с. 65-66). З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на липень 2017 року заборгованість за послуги з централізованого опалення становила 26 345,77 грн. (а.с. 105). При цьому, ОСОБА_1 після 14 липня 2017 року продовжувала сплачувати гроші на погашення заборгованості за надані позивачем послуги. За наданим до суду розрахунком заборгованості, позивачем враховано оплату ОСОБА_1 за надані послуги опалення на суму 4368,78 грн.., з яких: у березні 2016 року - 959,94 грн.; у квітні 2016 року -1610,84 грн.; у грудні 2016 року - 1420 грн.; у грудні 2017 року - 378 грн.(а.с. 105). До суду першої інстанції ОСОБА_1 надала копії квитанцій про оплату послуг з централізованого опалення по особовому рахунку № НОМЕР_1 на суму 31085,66 грн., з яких: у грудні 2017 року - 3 083,00 грн.; у квітні 2018 року - 3 455,47 грн.; у серпні 2018 року - 2 415,00 грн.; у серпні 2018 року - 265,00 грн.; 11 вересня 2018 року - 2 045,00 грн.; 20 вересня 2018 року - 1 000,00 грн.; у грудні 2018 року - 3 000,00 грн.; у січні 2019 року - 5 000,00 грн.; у січні 2019 року - 1 138,57 грн.; у березні 2019 року - 7 460,00 грн.; у травні 2019 року - 523,62 грн.; у червні 2019 року - 700,00 грн.; у червні 2019 - 1 000,00 грн. (а.с. 51-55, 147-149). З розрахунку заборгованості вбачається, що не всі зазначені вище платежі були враховані позивачем в розрахунку заборгованості та при уточненні позовних вимог. При цьому, в судове засідання 13 січня 2020 року представник позивача не з`явився, про розгляд справи позивач був сповіщений належним чином, а до матеріалів справи не долучено доказів відправлення відповідачкою ОСОБА_1 позивачу копій квитанцій, які надані в цей день до районного суду і не були враховані в розрахунку заборгованості (а.с. 105, 140-151). З огляду на положення частин 1, 2 ст. 2, ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції забезпечив право апелянта спростувати доводи відповідачки ОСОБА_1 щодо заявлених нею сум сплачених коштів на погашення заборгованості за опалення. Поряд з цим, апелянтом не надано до суду об`єктивних доказів відсутності грошових надходжень за квитанціями, наданими відповідачкою ОСОБА_1 до районного суду. Тому, колегія суддів відхилила вказані доводи апелянта і дійшла висновку, що зазначене апелянтом процесуальне порушення не призвело до неправильних висновків, оскільки фактично понесені відповідачкою платежі на погашення заборгованості підтверджені доказами (квитанціями), які були надані і досліджені районним судом, а відтак й мають бути враховані при визначенні загального розміру такої заборгованості. Враховуючи оплати ОСОБА_1 , які відображені у розрахунку заборгованості, а також надані позивачем квитанції, встановлено, що з березня 2016 року по вересень 2019 року ОСОБА_1 сплатила 35454,44 грн. за послуги з централізованого опалення, позивачем за наданим ним розрахунком станом на 01 липня 2019 року нарахована сума 39447.33 грн. за фактично надані послуги опалення (а.с. 105) Тому, колегія суддів дійшла висновку, що розмір заборгованості за опалення станом на 01 липня 2019 року складав 3992.89 грн. (39447,33 грн. нараховано позивачем - 35454,44 грн. сплачено ОСОБА_1 на погашення заборгованості). Інших нарахувань заборгованості за послуги опалення за період з 01 липня до 01 листопада 2019 року позивач у цій справі не зазначив. Поряд з цим, ОСОБА_1 несвоєчасно сплачувала гроші за надані послуги, доводи відповідачки про ненадання послуг належної якості та вчасну оплату наданих послуг спростовуються наявними у справі доказами. Інші доводи відповідачки ОСОБА_1 та посилання на самочинну добудову в цьому ж будинку цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила. Вказане дає підстави зробити висновок, що оскільки заборгованість ОСОБА_1 за опалення станом на 14 липня 2017 року (коли право власності від ОСОБА_1 перейшло до іншої особи) складала 26345.77 грн., а станом на січень 2019 року ОСОБА_1 сплатила лише 25770.82 грн. і погасила вищевказану заборгованість 28 березня 2019 року внесенням платежу 7460 грн., тобто під час розгляду справи в суді, а тому наявні підстави для стягнення із відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача 524.45 грн. 3% річних та 2781.74 грн. інфляційних втрат на підставі частини 2 ст. 625 ЦК України. З вищенаведених підстав не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 288.30 грн. заборгованості за надані послуги з централізованого опалення. Визначивши вищевказаний розмір стягуваних сум, колегія суддів погодилась з розрахунком інфляційних втрат та 3% річних, виконаних позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України та виходячи із меж заявлених позивачем позовних вимог в суді першої інстанції. (а.с. 12, 105, 133-135). Вищевказаних вимог законодавства та обставин справи суд першої інстанції не врахував та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову до відповідачки ОСОБА_1 . Не може бути визнано законним і обґрунтованим рішення суду в частині часткового задоволення позову КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» до ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» з наступних підстав. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Частиною 1 ст. 19 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. За змістом ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України у редакції, чинній на час вирішення справи районним судом, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. Отже, ознаками господарського спору, підвідомчого господарському суду, є, зокрема участь у спорі суб`єкта господарювання, наявність між сторонами, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Згідно до ч. 1 ст. 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію, тощо), або відмовиться від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання, перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд, відповідно до нормативів норм, стандартів, порядків і правил. Виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору. Споживач, зокрема індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Отже, з аналізу наведених норм закону випливає, що спори за участю суб`єктів підприємницької діяльності, підвідомчі господарським судам, на що суд першої інстанції не звернув уваги, розглянувши справу в порядку цивільного судочинства. Відповідний правовий висновок міститься і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 214/4137/17 (провадження № 14-290цс19) і підстав відступити від такого у цій справі судом апеляційної інстанції не встановлено. Так, предметом спору у даній справі, окрім позовних вимог заявлених до відповідачки ОСОБА_1 , є стягнення з відповідача ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» визначеної позивачем суми - 18219.16 грн. заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги у належній ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» з 14 липня 2017 року на праві власності квартири АДРЕСА_2 . З огляду на положення ч. 1 ст. 85, ст. 134 ГК України, ст. 115 ЦК України, юридична особа реалізує право власності на належне їй рухоме або нерухоме майно (житлове або нежитлове приміщення) відповідно до зареєстрованої статутної діяльності. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що з урахуванням встановлених у справі обставин і доказів, спір в частині позовних вимог КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» до ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» належить розглядати в порядку господарського судочинства. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Згідно до частини 1 ст. 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі. Оскільки у цій справі позивачем в одному проваджені заявлено декілька вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність передбачених процесуальним законом підстав для роз`яснення позивачеві права звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Згідно з положеннями частин 1 і 2 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги. Оскільки з наведених вище підстав рішення суду підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі в частині позовних вимог КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» до ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», суд апеляційної інстанції не входив в обговорення інших доводів скарги, викладених в цій частині вирішення справи. На підставі ст. 141 ЦПК України, пропорційно до частини заявлених і задоволених позовних вимог (15.16%) слід стягнути із відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача понесені позивачем судові витрати 267.12 грн. судового збору за розгляд справи районним судом та 400.68 грн. за апеляційний розгляд справи, сплата яких підтверджується доказами по справі (а.с. 6 - 8, 166, 167) . З огляду на положення ч. 3 ст. 389 ЦПК України, у частині часткового задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 , судове рішення у малозначній справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. В частині закриття провадження у цивільній справі за позовом КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» до ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», постанова апеляційного суду підлягає оскарженню в загальному порядку. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 377, 381-382, 384 ЦПК України, суд - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргуКомунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО»- задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 січня 2020 року скасувати. Позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» до ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути із ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» (код ЄДРПОУ - 40538421) - 524 (п`ятсот двадцять чотири) грн. 45 коп. 3% річних та 2781 (дві тисячі сімсот вісімдесят одна) грн. 74 коп. інфляційних втрат за прострочення виконання оплати за надані послуги з централізованого опалення за період з 01 жовтня 2015 року до 14 липня 2017 року на підставі частини 2 ст. 625 ЦК України. В іншій частині позовних вимог Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» до ОСОБА_1 - відмовити. Стягнути із ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» (код ЄДРПОУ - 40538421) - 267 (двісті шістдесят сім) грн. 12 коп. судового збору за розгляд справи районним судом та 400 (чотириста) грн. 68 коп. за розгляд справи апеляційним судом. Закрити провадження у цивільній справі в частині позовних вимог Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» про стягнення заборгованості за послуги з центрального опалення. Роз`яснити Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) право звернутись із зазначеними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» до господарського суду в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення - 18 травня 2020 року. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець О.В. Борисова В.М. Ратнікова