Постанова 4812 № 471/300/16-ц

14.05.20 22-ц/812/626/20 Провадження №22-ц/812/626/20 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2020 року м. Миколаїв Справа № 471/300/16-ц Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Шаманської Н.О., суддів: Данилової О.О., Коломієць В.В. із секретарем судового засідання - Лівшенком О.С., переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за поданням головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Братського районного управління юстиції Миколаївської області про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон ОСОБА_1 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Братського районного суду Миколаївської області, постановлену суддею Губановою В.М. 28 березня 2016 року в приміщенні цього ж суду, дата складення повного тексту ухвали не зазначена у с т а н о в и в: У березні 2016 року головний державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Братського районного управління юстиції Миколаївської області (далі - ВДВС Братського РУЮ) звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон без вилучення паспорту громадянина України ОСОБА_1 . В обґрунтування подання посилався на те, що на виконанні у ВДВС Братського РУЮ перебуває виконавчий лист № 725/1697/14-ц, виданий Першотравневим районним судом м. Чернівці про стягнення заборгованості в сумі 765701 грн. 46 коп. та судових витрат в сумі 3654 грн. з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк». У зв`язку з невиконанням рішення суду, державний виконавець просив обмежити ОСОБА_1 у праві виїзду за кордон з метою запобігання подальшого його ухилення від виконання зобов`язань. Ухвалою Братського районного суду Миколаївської області від 28 березня 2016 року подання задоволено. Тимчасово обмежено ОСОБА_1 у праві виїзду за кордон без вилучення паспорту до повного виконання ним зобов`язання. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та відмовити у задоволенні подання державного виконавця. Апеляційна скарга мотивована тим, що задоволення подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон можливе лише за умови доведення факту ухилення від виконання зобов`язань. Проте, доказів такого ухилення судом встановлено не було. Крім того, ОСОБА_1 зазначав, що державним виконавцем не обґрунтовано необхідність застосування такого заходу впливу як тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон, а таке обмеження позбавляє його можливості поїхати в іншу країну на роботу. У судове засідання сторони не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином ( а.с. 84,90,95 ), про причини своєї неявки суд до відома не поставили, у зв`язку з чим, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, суд розглядав справу у відсутність сторін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон, суд першої інстанції виходив з того, що боржник без поважних причин не вчиняє дій, спрямованих на виконання виконавчого листа, а тому є підстави для застосування до нього тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, виходячи з наступного. Так, порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом від 21 січня 1994 року № 3857-XII «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» (далі -Закон). Положеннями ст. 6 Закону встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадку, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов`язань. Відповідно до статті 377-1 ЦПК України та пункту 18 частини 3 статті 11 Закону «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час постановлення оскаржуваної ухвали) такі питання вирішуються судом за поданням державного виконавця, розглядаються негайно без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб. За змістом зазначених норм підставою встановлення обмеження є доведеність факту ухилення боржника від виконання зобов`язань. Оскільки поняття «ухилення» законодавчо не визначено та має оціночний характер, судова практика вважає ухиленням з об`єктивної сторони діяння або бездіяльність боржника, які полягають в навмисному чи іншому свідомому невиконанні обов`язку (Верховний Суд України. Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України). На підставі наведеного вище, можна зробити висновок, що поняття «ухилення від виконання зобов`язань», варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Форма та зміст подання державного виконавця має відповідати вимогам розділу ХІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, в редакції від 5 жовтня 2016 року (далі - Інструкція), зокрема подання має містити обґрунтування ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань. Про направлення до суду подання щодо встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду виконавець повідомляє боржника. Отже, відповідно до частини 2 статті 10 ЦПК наявність обставин, за яких може бути встановлено обмеження, в тому числі і наявність умислу боржника на ухилення від виконання зобов`язань, покладається на суб`єкта подання - державного виконавця. Особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатись винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне. Сам факт наявності невиконаних зобов`язань не може бути достатньою підставою для встановлення обмеження у виїзді за межі України. З матеріалів справи вбачається, що 4 березня 2016 року старшим державним виконавцем ВДВС Братського РУЮ відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа № 725/1697/14-ц, виданого Першотравневим районним судом м. Чернівці про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості на суму 765701 грн. 46 коп. та 3654 грн. судових витрат (а.с.11). Будь-яких даних про отримання ОСОБА_1 копії постанови про відкриття виконавчого провадження матеріали справи не містять. У поданні державного виконавця відсутні відомості про зареєстроване місце проживання боржника на час відкриття виконавчого провадження. Отже, додані до подання документи свідчать про порушення правил статті 20 Закону «Про виконавче провадження» щодо місця виконання рішення, відсутнє належне повідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження та надання строку добровільного виконання обов`язку за виконавчим листом. Необізнаність боржника про початок процедури примусового виконання виконавчого документу унеможливлює ухилення від його виконання. У поданні про встановлення обмежень державним виконавцем зазначено про направлення запитів до органів, що реєструють право власності, Державної податкової служби України, Пенсійного фонду України, Миколаївського обласного управління Державний ощадний банк України про наявність відкритих рахунків боржника. Подання державного виконавця не містить жодних посилань на конкретні факти навмисного чи іншого свідомого невиконання обов`язку ОСОБА_1 та доказів на підтвердження цих фактів. Вирішуючи подання, суд першої інстанції не звернув належної уваги на умови застосування обмежень, встановлених ст. 6 Закону, не дав оцінки достатності обґрунтування у поданні можливості застосування цих положень; не зазначив в ухвалі конкретних фактів свідомих дій або бездіяльності боржника, спрямованих на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини. Доказів, які б підтверджували факт свідомого ухилення боржника від виконання виконавчого листа, державним виконавцем не надано, а сам факт невиконання виконавчого документу боржником не може бути достатньою підставою для застосування Закону щодо тимчасового обмеження в праві виїзду. Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав, передбачених Законом для застосування обмежень щодо виїзду ОСОБА_1 за межі України. За таких обставин, ухвала суду першої інстанції не може вважатися законною та обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню з постановленням нової про відмову у задоволенні подання державного виконавця з вищезазначених підстав. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Братського районного суду Миколаївської області від 28 березня 2016 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Відмовити у задоволенні подання головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Братського районного управління юстиції Миколаївської області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий Н.О. Шаманська Судді: О.О. Данилова В.В. Коломієць Повний текст постанови складено 15 травня 2020 року