Постанова 4807 № 333/1487/18

Дата документу 13.05.2020 Справа № 333/1487/18 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №333/1487/18 Головуючий у 1 інстанції Кулик В.Б. Провадження № 22-ц/807/1454/20 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2020 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Кухаря С.В. за участю секретаря судового засідання Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійсним,- В С Т А Н О В И Л А: У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «ОТП Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійсним. В обґрунтування позову зазначав, що 22.07.2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ML-200/905/2008, згідно з умовами якого, банк здійснив видачу кредитних коштів ОСОБА_1 в сумі 51 265 Швейцарських франків на споживчі цілі - купівлю квартири, договір іпотеки № PML-200/905/2008, за яким предметом іпотеки є квартира за адресою: АДРЕСА_1 , а також договір поруки № SR-200/905/2008 між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 . Графік погашення заборгованості за кредитом із зазначенням сукупної вартості кредиту банком позичальнику для підпису не надавався, а також не було надано інформації про загальну суму платежу по кредиту за тілом кредиту та відсотками, що унеможливило оцінити сукупну вартість кредиту, розмір всіх платежів по кредиту, та відповідно отримати повну та об`єктивну інформацію щодо споживчого договору. Також позичальника не було попереджено про істотні умови та недоліки кредитування, про валютні ризики. Позивач вважає, що кредитний договір є недійсним, оскільки його було укладено з порушенням Закону України «Про захист прав споживачів», та з використанням нечесної підприємницької практики. Грошових коштів в Швейцарських франках позивач не отримував, рахунок в банку для отримання коштів у вказаному розмірі не відкривав, йому було видано гривневий кредит. Це все суперечить нормам законодавства України на момент укладення договору. В подальшому курс Швейцарського франку до гривні збільшився більше ніж в п`ять разів, що в п`ять разів збільшило платіж по кредиту, про що позивача при укладанні договору не попередили, та чого він передбачити не міг. Просив суд визнати кредитний договір № ML-200/905/2008 від 22.07.2008 pоку, укладений між ЗАТ «ОТП Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_1 - недійсним. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що графік погашення заборгованості за кредитом банком позичальнику для підпису не надавався, його не було попереджено про істотні умови та недоліки кредитування, про валютні ризики. Жодних належних та допустимих доказів щодо видачі кредитних коштів в сумі 51 265 Швейцарських франків відповідачем не було надано суду першої інстанції. ПАТ «ОТБ Банк» надало суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Згідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір укладений між сторонами не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особи, які вчиняли правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину були вільним і відповідали його внутрішній волі; правочини вчинялися у формі, встановленій законом; оспорювані пункти договору узгоджувалися зі сторонами; правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Колегія суддів погоджується яз вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 22.07.2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ML-200/905/2008. Датою остаточного повернення кредиту є 22.06.2031 року. Відповідно до умов кредитного договору банк здійснив видачу кредитних коштів ОСОБА_1 в сумі 51 265 Швейцарських франків (а.с. 80). Вказане спростовує твердження скаржника про неотримання ним кредитним коштів. Пунктом 1.1 частини № 2 кредитного договору передбачено, що банк надає позичальнику кредит, що визначений у частині № 1 цього договору, а позичальник приймає кредит, зобов`язується належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом та виконати всі інші зобов`язання, як це вказано у цьому договорі. Згідно п. 1.5 (з підпунктами) кредитного договору, повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строк, визначені у графіку платежів, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок. Нараховані в порядку передбаченому цим договором проценти сплачуються позичальником одночасно з погашенням відповідної частини кредиту та в строк передбачений в графіку платежів. З наданого Банком розрахунку заборгованості вбачається, що з моменту укладення кредитного договору, ОСОБА_1 виконував всі його умови, в тому числі щодо сплати кредиту та процентів (а.с.81). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вірно визначився з характером спірних правовідносин та нормами, що їх регулюють. За приписами ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Положеннями статей 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії. Уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до ч. 2 ст. 44 Закону України «Про Національний банк України», Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належить, зокрема видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства. Судом першої інстанції вірно встановлено, що правових перешкод для того, щоб відповідач мав право укладати кредитні договори, видавати кредити та відповідно, вимагати виконання зобов`язання в іноземній валюті - немає. Підстави недійсності правочину визначені статтею 215 ЦК України. Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. За приписами ст. 627 ЦК України та ч. ч. 2, 3 ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, а також мають право врегулювати в договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, а також сторони можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Судом першої інстанції вірно встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Кредитним договором визначені усі умови, передбачені частиною четвертою ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: сума кредиту; дата видачі кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством. У кредитному договорі вказано значення процентної ставки та порядок її обчислення, правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом. При укладанні спірного кредитного договору Банком дотримано вимоги розділу 3 Постанови Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Відповідно до п.4 ч.1 ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач. Про укладення кредитного договору свідчать підписи кожної із сторін і є обов`язковим до виконання сторонами відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України. Розмір та умови надання та повернення грошових коштів, а також сплати процентів, у тому числі черговість погашення заборгованості, визначаються за домовленістю сторін у кредитному договорі, що відповідає принципу свободи договору (правова позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-845цс15). Встановлено, що сторони за оспорюваним договором на дату укладення договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності. Позивачеві було надано інформацію щодо орієнтованої сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, графіку погашення кредиту та умов кредитування в іноземній валюті, на підтвердження чого свідчать спірний договір, додаткові угоди до нього та додатки до них. Зовнішнє волевиявлення відповідало їх внутрішній волі, умови договору є їм зрозумілими, що підтверджується змістом договорів, відповідно до яких, ці договори сторонами прочитані, відповідають їх намірам та досягнутим домовленостям, що засвідчується власними підписами сторін. На підтвердження своїх вимог, ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він після підписання договору оспорював або намагався змінити умови договору, розірвати відразу після його укладення, навпаки позивач сплачував кошти на умовах договору, що свідчить про прийнятність для них умов спірних пунктів кредитного договору на момент укладення. На момент вчинення правочину, тобто укладення кредитного договору, волевиявлення позивача було вільним і відповідало його внутрішній волі, укладений кредитний договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що були ним обумовлені, тобто відповідач надав, а позивач прийняв кредит і зобов`язався повернути його відповідачу у встановлені кредитним договором розмірі і строки. За приписами ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Таким чином, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю регулюються Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Указані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії. ПАТ «ОТП Банк» отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, мав право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті. За відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті на час виникнення спірних правовідносин, згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ була наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов`язані з іноземною валютою. У разі наявності в банку відповідної генеральної ліцензії або дозволу НБУ здійснення кредитних операцій у валюті не суперечило вимогам чинного законодавства України. Колегією суддів встановлено, що ЗАТ «ОТП Банк» на момент укладення оспорюваного договору мав банківську ліцензію № 191 , видану Національним банком України 8 листопада 2006 року на право здійснювати банківські операції, та Дозвіл № 191-1 Національного банку України від 8 листопада 2006 року на право здійснювати операції з валютними цінностями, перелік яких наведено у Додатку до Дозволу. ОСОБА_1 підписавши анкету позичальника 18.06.2008 року, уклав кредитний договір на власний розсуд, цілком погодившись з його істотними умовами - відсотковою ставкою, порядком його погашення, його сукупною ціною, а також отримав вказану інформацію ще до укладення кредитного договору, що спростовує твердження скаржника про те, що його не було попереджено про істотні умови та недоліки кредитування. Скаржник до підписання договору, мав можливість ознайомитися з його умовами та не погодитись чи відмовитись від укладання договорів, проте договори були підписані, та кредитний договір виконувався сторонами, у тому числі і позивачем. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не звертався до відповідача із заявами про надання додаткової інформації або роз`яснення певних положень договору. З моменту укладення кредитного договору, позивач виконував всі його умови, в тому числі щодо сплати кредиту та процентів, чим прийняв на себе всі зобов`язання та виконував їх у повному обсязі. Посилання в апеляційній скарзі на те, що банком не було надано позичальнику графіку погашення заборгованості для підпису, не було попереджено про істотні умови та недоліки кредитування, про валютні ризики є такими, що не відповідають дійсності. Крім того, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що позивач звернувся до суду через 10 років після підписання договору, що свідчить на користь того, що позивач знав про свої обов`язки і погоджувався з ними і почав вважати їх недобросовісними після утворення заборгованості перед ПАТ «ОТП Банк» та звернення банком до суду із позовом про стягнення заборгованості. Враховуючи вищевикладене, колегією суддів встановлено, що кредитний договір укладений між сторонами не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасників правочину були вільним і відповідали його внутрішній волі. Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно. З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньої аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії"). Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03). Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову. Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону. З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 жовтня 2019 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 18 травня 2020 року. Головуючий Судді: