Постанова 4872 № 916/2959/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/2959/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Колоколова С.І. суддів: Разюк Г.П., Савицького Я.Ф. секретар судового засідання: Федорончук Д.О. за участю представників учасників справи: від позивача: Пучкова Л.А. ордер від 12.05.2020 серії ВН №1007047; від відповідача: Байло Є.С. ордер від 03.04.2020 серії ВН №1006028. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Господарського суду Одеської області від від „10" лютого 2020р., повний текст якого складено та підписано „19" лютого 2020р. у справі № 916/2959/19 за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до відповідача: ОСОБА_1 про стягнення 363483,92 грн., головуючий суддя - Лічман Л.В. місце ухвалення рішення: Господарський суд Одеської області В судовому засіданні 14.05.2020 року згідно ст.233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови. ВСТАНОВИВ: В жовтні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором №б/н від 16.06.2011 року в розмірі 363483,92 грн, а саме: 111 786,88грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, 237926,04 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 13771,00 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом. Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем умов договору банківського обслуговування № б/н від 16.06.2011р., зокрема порушення останнім строків повернення кредитних коштів, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість, на яку нараховано проценти, пеню та комісію. Рішенням Господарського суду Одеської області від 10 лютого 2020 (суддя Лічман Л.В.) у задоволені позову відмовлено. Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційного банку ,,ПРИВАТБАНК" на користь ОСОБА_1 15000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутність підтверджень щодо конкретних запропонованих відповідачу Умов та правил банківських послуг, відсутністю у заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, комісії та неустойки, їх розмірів і порядку нарахування, наданий банком Витяг з умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення процентів за користування кредитом, комісії за користування кредитом, а також неустойки (пені) не підлягають задоволенню. Крім того, судом було враховано фактичний обсяг роботи адвоката, який підтверджено належними доказами та стягнуто з позивача витрати на оплату професійної правничої допомоги адвоката Байло Євгена Сергійовича в сумі 15000,00 грн. Не погодившись із вказаним рішенням, Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 10.02.2020 року у справі №916/2959/19 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. На думку скаржника, рішення суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки його прийнято із суттєвим порушенням норм матеріального та процесуального права при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи. Зокрема, скаржник вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення безпідставно застосована правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17 від 03.07.2019, оскільки відповідна справа стосується інших правовідносин, відповідачем в яких є фізична особа - споживач, на яку розповсюджуються норми законодавства про захист прав споживачів. Скаржник стверджує, що місцевий господарський суд не врахував, що відповідач не заперечував факт укладення кредитного договору, факт ознайомлення з Умовами та Правилами надання банківських послуг, тарифами банку та розмір наявної заборгованості Також скаржник зазначає, що судом належним чином не досліджено електронний доказ - Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, доданий до позову, котрий може не братись судом до уваги виключно у випадку визначеному ч.5 ст. 96 ГПК України, проте норми вказаної статті не застосовано, й визнано вказаний доказ неналежним виключно на підставі тлумачення норми ст.ст. 633, 634 ЦК України та постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17. Крім того, скаржник в апеляційній скарзі наводить доводи щодо неправомірності стягнення витрат на правову допомогу. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.03.2020 у справі №916/2959/19 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" на рішення Господарського суду Одеської області від „10" лютого 2020р.по справі №916/2959/19; призначено розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційного банку ,,ПРИВАТБАНК" до розгляду на 14 травня 2020 року о 10:30 год. 03.04.2020 року від відповідача до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просив у задоволенні апеляційної скарги АТ КБ «Приватбанк» на рішення Господарського суду Одеської області від 10.02.2020 по справі №916/2959/19 відмовити; а рішення суду першої інстанції залишити без змін. У судовому засіданні 14.05.2020р. представник позивача просив задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі. Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував. Крім того, представником відповідача заявлено клопотання про стягнення витрат на правову допомогу з відповідними доказами понесених витрат. Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив на неї, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла наступних висновків. Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Як вбачається з матеріалів справи, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 16.06.2011р. звернувся до ПАТ КБ "Приватбанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", із заявою про відкриття поточного рахунку, відповідно до якої клієнт приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг" (далі за текстом - Умови), Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, які разом із заявою складають Договір банківського обслуговування від 16.06.2011р. №б/н (далі - Договір), та взяв на себе зобов`язання виконувати умови договору (а.с. 25). Відповідно до Договору відповідачу було встановлено кредитний ліміт в розмірі 47 000,00 грн., на поточний рахунок НОМЕР_1 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв`язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або, інших). Порядок надання кредиту за послугою кредитний ліміт на поточний рахунок регламентований розділом 3.18. „Умов та Правил надання банківських послуг», на які посилається позивач та витяг з яких міститься у матеріалах справи (а.с. 26-351). У відповідності до п. 3.18.1.3. Умов кредит надається в обмін на зобов`язання Клієнта з повернення кредиту, сплаті відсотків та винагороди. Відповідно до п. 3.18.1.8. Умов проведення платежів клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту, проводиться банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання клієнта до "Умов та правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовою або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі). Пунктом 3.18.4. Умов затверджено порядок розрахунків за користування кредитом. В період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку Клієнта при закритті банківського дня Клієнт сплачує відсотки, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом (диференційована процентна ставка (п. 3.18.4.1. Умов)). Відповідно до п. 3.18.4.1.1., п. 3.18.4.1.2. Умов за період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнуління дебетового сальдо в одну з дат з наступного 20-го до 25-го числа місяця ("період, в який дебетове сальдо підлягає обнулінню"), розрахунок відсотків здійснюється за процентною ставкою в розмірі 0% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. При не обнулінні дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнулінню, протягом 90 днів з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулінню, Клієнт сплачує Банку за користування кредитом відсотки в розмірі 24% річних, починаючи з останньої дати періоду, в яку дебетове сальдо підлягало обнулінню. У разі непогашення кредиту впродовж 90 днів з дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнулінню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнулінню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов`язання Клієнта з погашення заборгованості вважаються порушеними. При порушенні Клієнтом будь-якого з грошового зобов`язання Клієнт сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 48% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. У разі порушення Клієнтом будь-якого з грошових зобов`язань і при реалізації права Банку на встановлення іншого строку повернення кредиту, передбаченого Умовами і правилами надання Банківських послуг, Клієнт сплачує Банку пеню у розмірі 0,1315% від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється з дня, наступного за датою порушення зобов`язань (п. 3.18.4.1.3. Умов). За п. 3.18.4.1.4. Умов під "непогашенням кредиту" мається на увазі не виникнення на поточному рахунку нульового дебетового сальдо при закритті банківського дня. Розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється в дату сплати (п. 3.18.4.9. Умов). Клієнт сплачує банку винагороду за використання ліміту відповідно до п.п. 3.18.1.6, 3.18.2.3.2, 1-го числа кожного місяця в розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, що існував на кінець банківського дня за попередній місяць, в порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг. Клієнт доручає банку здійснювати списання винагороди зі своїх рахунків. Сплата винагороди здійснюється в гривні (п. 3.18.4.4. Умов). При несплаті винагороди, відсотків у відповідні їм дати сплати, вони вважаються простроченими (п. 3.18.4.10. Умов). Банк має право при порушенні клієнтом будь-якого із зобов`язань, передбаченого Умовами та правилами надання банківських послуг змінити умови кредитування, а саме: вимагати від клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за кредитом в повному обсязі (п. 3.18.2.3.4. Умов). Згідно п. 3.18.5.1. Умов при порушенні клієнтом будь-якого із зобов`язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених п.п. 3.18.2.2.2, 3.18.4.1, 3.18.4.2, 3.18.4.3, термінів повернення кредиту, передбачених п.п. 3.18.1.8, 3.18.2.2.3, 3.18.2.3.4, винагороди, передбаченої п.п. 3.18.2.2.5, 3.18.4.4, 3.18.4.5, 3.18.4.6, клієнт сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. А в разі реалізації банком права на встановлення іншого строку повернення кредиту, клієнт сплачує банку пеню у розмірі, зазначеному в п. 3.18.4.1.3. від суми заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється у гривні. Нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов`язань здійснюється протягом 3 (трьох) років з дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано клієнтом (п. 3.18.5.4. Умов). У матеріалах справи міститься довідка Банку від 24.09.2019р. №08.7.0.0.0/190924071015 про розмір встановлених кредитних лімітів, з якої вбачається, що ФОП ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) встановлено кредитний ліміт у розмірі 47 000,00 грн. (а.с. 36). Зобов`язання за Договором позивач виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит в межах встановленого кредитного ліміту, в підтвердження чого надано банківські виписки по рахунку відповідача (а.с.40-44). Як зазначає позивач, в порушення прийнятих на себе зобов`язань, відповідач не сплатив необхідні кошти для погашення заборгованості. У зв`язку з цим, позивач зазначає, що у відповідача утворилась заборгованість за кредитом у сумі 445756,10 грн., яка складається з наступного: - 47 000,00 грн.. - основна заборгованість; - 135 345,64 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; - 16 309,00 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; - 247 101,46 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором. Разом з тим позивач вказує, що рішенням Господарського суду Одеської області від 02.06.2015 р. у справі № 916/1374/15-г, яке набрало законної сили, позовні вимоги Банку задоволено, стягнуто з ФОП ОСОБА_1 заборгованість за кредитом у розмірі 47000,00 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом у розмірі 23558,76 грн, пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором у розмірі 9175,42 грн, заборгованість по комісії за користування кредитом у розмірі 2538,00 грн за договором № б/н від 16.06.2011 р. та судовий збір у розмірі 1827,00 грн. Проте, як зазначає Банк, ФОП ОСОБА_1 вказане судове рішення від 02.06.2015р. у справі №916/1374/15-г повністю не виконано, тому Банком знов нараховано відповідні суми заборгованості. Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до наданого Банком розрахунку заборгованості за Договором банківського обслуговування від 16.06.2011р. (а.с. 37-39), за відповідачем станом на 20.09.2019 року рахується заборгованість в розмірі 363483,92 грн., з яких: - 111 786,88 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; - 13771,00 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; - 237926,04 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором. Водночас, позивач стверджує, що вказані суми не були предметом розгляду вищевказаного судового процесу Також, з цього розрахунку вбачається, що основна заборгованість за наданим кредитом - відсутня. Вказані обставини стали підставою звернення Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до господарського суду з відповідним позовом. Проаналізувавши правовідносини сторін, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Згідно з частиною першою статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього кодексу. Разом з тим, 28.01.2014р. фізична особа-підприємець ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність, про що внесений відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за її зобов`язаннями, пов`язаними із підприємницькою діяльністю, усім своїм майном (див. пункт 4.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року у справі №910/8729/18). Відповідно до частин 1, 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 Цивільного кодексу України). Апеляційна колегія зазначає, що рішенням Господарського суду Одеської області від 02.06.2015 р. у справі № 916/1374/15-г, яке набрало законної сили, позовні вимоги Банку задоволено, стягнуто з ФОП ОСОБА_1 заборгованість за кредитом у розмірі 47000,00 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом у розмірі 23558,76 грн, пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором у розмірі 9175,42 грн, заборгованість по комісії за користування кредитом у розмірі 2538,00 грн за Договором б/н від 16.06.2011 та судовий збір у розмірі 1827,00 грн. Однак, враховуючи, що рішення від 02.06.2015р. у справі №916/1374/15-г виконано не повністю, Банк станом на 20.09.2019р. нарахував відповідачу: - 111786,88 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; - 13771,00 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; - 237926,04 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором. Частиною 2 статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 Цивільного кодексу України). Згідно із частиною 1 статті 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно до статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Апеляційна колегія вказує, що у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку - АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 Цивільного кодексу України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом частин 1 та 2 статті 1056-1 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час підписання заяви про відкриття поточного рахунка) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою та другою статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Судова колегія звертає увагу, що у заяві відповідача на відкриття рахунку від 16.06.2011р. процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, обґрунтовуючи право вимоги щодо стягнення пені за несвоєчасну сплату кредиту, процентів за користування кредитними коштами та заборгованість по комісії за користування кредитом, посилався на Витяг з Умов та правил користування банківськими послугами, розміщеними на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємну частину спірного договору. Позивач зазначав, що умови кредитування та повернення кредитних коштів, визначення процентних ставок за користування кредитними коштами визначено в Умовах та правилах надання банківських послуг. При цьому, відповідачем підписано заяву про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, що є згодою з відповідними умовами і правилами банку. Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в «ПриватБанку», що наданий позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення та інші умови. Однак, судова колегія зазначає, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг «ПриватБанку», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами,комісії та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в документі, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Апеляційний господарський суд також вказує, що роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, в розумінні як приписів процесуального закону (ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України), так і в розумінні приписів матеріального закону (ст. 11 Цивільного кодексу України), оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила кредитування, що не спростовано жодним доказом при розгляді цієї справи. За таких обставин судова колегія зауважує, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 Цивільного кодексу України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (16.06.2011р.) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (03.10.2019р.), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Крім цього, Витяг з Умов та правил користування банківськими послугами, наявний у матеріалах даної справи, не містить підпису відповідача, а Витяг з Тарифів позивачем взагалі до позовної заяви не наданий. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачам Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про розмір процентів за користування кредитом, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, відсутність у матеріалах справи Витягу з Тарифів, відсутність підпису відповідача в наданому Банком Витягу з Умов, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору від 16.06.2011р., оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Судова колегія зазначає, що визначальним для укладення договору приєднання є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору та стверджувати про узгодженість дій та волевиявлення учасників цивільних правовідносин й відповідність певним стандартам поведінки. Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України) Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Апеляційний господарський суд погоджується із місцевим господарським судом, що надані позивачем «Умови та правила надання банківських послуг», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Вищезазначене узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 по справі №342/180/17. Посилання апелянта на неможливість застосування позиції, викладеної у вищевказаній постанові, з огляду на те, що у справі №342/180/17 відповідачем була фізична особа, справа стосувалась цивільних відносин та передбачала застосування законодавств про захист прав споживачів, на думку колегії суддів є необґрунтованими, з огляду на наступне. Так, у постанові по справі №342/180/17, зокрема, викладена правова позиція, відповідно до якої вказано про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору Умови та правила надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк», які не містять підпису позичальника, шляхом підписання заяви-анкети. Також, правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019р. у справі №342/180/17, була, зокрема, застосована Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у справі №916/2755/18 (постанова від 30.09.2019р.), спірні правовідносини у якій аналогічні правовідносинам сторін у даній справі. При цьому, при вирішенні спору у справі №342/180/17 Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновки саме щодо оцінки загальних правил та тарифів надання банківських послуг, розміщених на сайті банку, як підстави виникнення зобов`язання щодо сплати відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій. Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо неможливості застосування до правовідносин сторін висновків, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019р. у справі №342/180/17 є безпідставними, оскільки у даному випадку слід виходити з наданого судом тлумачення норми права, а не суб`єктного складу сторін спору. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.02.2020р. у справі №914/504/18. Крім того, апеляційна колегія зазначає, що ч. 4 ст. 236 Господарського кодексу України не містить обмежень в частині врахування судом висновків щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду, в залежності від юрисдикції справи. Інші заперечення, доводи та міркування скаржника, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, що викладені у апеляційній скарзі, не спростовують вищенаведених судових висновків, а тому відхиляються як необґрунтовані. При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі Серявін проти України від 10.05.2011, пункт 58). За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Одеської області від 10.02.2020 у справі №916/2959/19 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу АТ КБ "ПРИВАТБАНК- без задоволення. Щодо клопотання відповідача про стягнення з позивача витрат на правову допомогу в розмірі 7500,00 грн. колегія суддів зазначає наступне. Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи, до яких належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Колегія суддів зазначає, що у відзиві на апеляційну скаргу представником ОСОБА_1 було зазначено, що попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які відповідач очікує понести в зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції станом на день подання відзиву складається із витрат на професійну правничу допомогу адвоката та який становить 7 500 грн. Станом на день подання відзиву на апеляційну скаргу до суду вказана сума Клієнтом адвокату ще не була сплачена, тому відсутня об`єктивна можливість подати такі докази разом з відзивом на апеляційну скаргу до суду, тому у відповідності до абз. 2 ч.8 ст.129 ГПК України, такі докази будуть подані до суду до закінчення судових дебатів у справі в порядку встановленому ч.10 ст. 80 ГПК України. В судовому засіданні, 14.05.2020 представником відповідача було надано клопотання із доказами понесених витрат на професійну правничу допомогу, а саме: Акт №2 від 14.05.2020; виписку по рахунку за період з 01.04.2020 по 13.05.2020. Як вбачається з матеріалів справи, 25.10.2019 р. між Адвокатським бюро «Байло» в особі директора Байло Є. С . і відповідачем - ОСОБА_1 було укладено договір про надання правової допомоги № 25-10/19-К, предметом якого є надання професійної правової допомоги клієнту в порядку та на умовах, визначеним цим договором, які стосуються представництва та захисту законних інтересів клієнта у будь-якому суді першої інстанції на території України та у будь-якому суді апеляційної інстанції на території України незалежно від спеціалізації. Відповідно до п.3.1 Договору від 25.10.2019, сума гонорару та порядок його сплати, фактичні витрати, пов`язані з виконанням доручення за цим договором визначається сторонами у додатковій угоді, яка повинна бути викладена у такій самій формі, що і це Договір. Відповідно до п.5.1 Договору, він набирає чинності з моменту її підписання сторонами і діє до 31.12.2020, але у будь-якому разі діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Також, 25.10.2019 року між адвокатом Байло Є . С. і відповідачем - ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду до договору про надання правової допомоги № 25-10/19-К. Відповідно до п.п.3.2, 3.3.,3.4. Додаткової угоди сторони домовились, що за результатами надання юридичної допомоги складається акт наданих послуг, що підписується кожною стороною. В акті вказується обсяг наданої адвокатом юридичної допомоги та її вартість. Клієнт зобов`язаний сплатити суму гонорару та інші витрати, передбачені даною додатковою угодою до договору № 25-10/19-К від 25.10.2019 та самим договором на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього. Прийом-передача наданих послуг за даним договором здійснюється за Актами прийому-передачі наданих послуг, які підписуються обома сторонами. Пунктами 3.10.1, 3.10.2, 3.10.3 Додаткової угоди сторони визначили, зокрема, що: - участь адвоката у судовому засіданні - 1000 грн.; - підготовка адвокатом правової позиції по справі - 2000 грн. У разі, якщо підготовка процесуального документа потребує збору великого масиву інформації з різних джерел, в т.ч. нормативно-правових актів, в зв`язку з чим адвокатом було витрачено більше двох годин на підготовку правової позиції або написання відповідного процесуального документу, плата за таку роботу вираховується погодинно - 1000 грн. за годину витраченого часу. - ознайомлення з матеріалами справи - 1000 грн. На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом даної справи в суді апеляційної інстанції, відповідачем надано копію Договору про надання правової допомоги від 25.10.2019р. №25-10/19-к (копія Додаткової угоди від 25.10.2019р. наявна в матеріалах справи), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ОД №002738, копію ордеру від 03.04.2020 серія ВН №1006028, копію Акту наданих послуг №2 від 13.05.2020 на суму 7 500грн та копію виписки з банківського рахунку адвокатського бюро про сплату ОСОБА_1 на користь адвоката 7 500 грн, в якій в графі "призначення платежу" зазначено "оплата по Договору №25-10/19-к від 25.10.2019р.". Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Згідно ст.15 ГПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі №916/1340/18. Відповідно до положень статті 282 Господарського процесуального кодексу України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Враховуючи те, що відповідачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, апеляційний суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати відповідача на правову допомогу в сумі 7 500 грн. покладаються на АТ КБ «ПриватБанк». Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України також покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282 ГПК України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И ЛА: 1.Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 10.02.2020р. у справі №916/2959/19 без змін.

3. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи в апеляційній інстанції, покласти на Акціонерне товариство Комерційного банку "ПриватБанк". Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 7 500 грн витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи в апеляційній інстанції. Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ з зазначенням всіх необхідних реквізитів. Постанова набирає законної з дня її прийняття та не підлягає оскарженню, крім випадків передбачених ст. 287 ГПК України. Повний текст постанови складено 15.05.2020р. Головуючий суддя С.І. Колоколов Суддя Г.П. Разюк Суддя Я.Ф. Савицький