Постанова 4872 № 916/3252/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 травня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/3252/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Колоколова С.І. суддів: Разюк Г.П., Савицького Я.Ф. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від „18 січня 2021р., повний текст якого складено та підписано „25 січня 2021р. у справі № 916/3252/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОКОМ СЕРВІС» до відповідача: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса про стягнення 155 965,09 грн., головуючий суддя Гут С.Ф. місце ухвалення рішення: Господарський суд Одеської області Справа розглянута без повідомлення учасників справи, в порядку письмового провадження. В С Т А Н О В И В : У липні 2020 року Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОКОМ СЕРВІС» звернулося до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса про стягнення заборгованості у загальному розмірі 155 965,09 грн., яка складається із суми основного боргу у розмірі 146 781,30 грн., трьох відсотків річних у розмірі 5 793,15 грн., інфляційних збитків 3 390,64 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором №24 від 01.04.2019 щодо оплати вартості наданих послуг з прочищення зовнішніх мереж каналізаційних колекторів в обсязі та терміни, які передбачені умовами Договору. Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.01.2021 у справі №916/3252/20 (суддя Гут С.Ф.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю ЕНЕРГОКОМ СЕРВІС до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса про стягнення 155 965,09 грн. задоволено повністю. Стягнуто з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОКОМ СЕРВІС" борг у розмірі 146 781 грн. 30 коп., 3% річних у розмірі 5 793 грн. 15 коп., інфляційні збитки у розмірі 3 390 грн. 64 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 339 грн. 49 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 6 000 грн. 00 коп. Судове рішення мотивовано встановленими по справі обставинами, на підставі яких дослідивши наявні в ній докази, надавши правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами, наявними в матеріалах справи, та підлягають задоволенню. Щодо заявлених позивачем до стягнення судових витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 6 000 грн., господарський суд дійшов висновку, що вказані витрати покладаються на відповідача в повному обсязі. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій апелянт просить рішення Господарського суду Одеської області від 18.01.2021р. у справі №916/3252/20 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Енергоком сервіс до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса про стягнення 155 965,09 грн. відмовити у повному обсязі. Апелянт вважає, що існують правові підстави для скасування оскаржуваного рішення та задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне. Так, скаржник зазначає, що Головним управлінням Державної казначейської служби України в Одеської області від 06.04.2018 року за вх.. 1517 було роз`яснено, що відповідно до п.2.1 Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов`язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом фінансів України від 02.0312р. №309 (зі змінами) та ст. 48 Бюджетного Кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисами (планами використання бюджетних коштів), враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років, узятих на облік органами Казначейства. Також згідно п.5.1 Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов`язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом фінансів України від 02.03.12р. №309 (зі змінами) передбачено, що зобов`язання взяті розпорядниками бюджетних коштів без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень встановлених Бюджетних кодексом України та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім зобов`язань щодо виплати субсидій, допомоги, пільг, оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку ( у частині абонентної плати за користування квартирним телефоном) компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законом України мають право відповідні громадяни) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати на покриття таких зобов`язань не здійснюються. Тобто, за Договором №24 від 01.04.2019 неможливо було здійснювати зобов`язання у 2020-2021 рр. Зобов`язання за попередні періоди погашенню за рахунок бюджетних коштів не підлягають, так як відповідна заборгованість не являється бюджетною, у зв`язку з відсутністю її на обліку у Головному управлінні Державної казначейської служби України в Одеської області станом на 01.01.2021 року. Крім того, скаржник вважає посилання позивача на норму ч.2 ст. 625 ЦК України є недоцільним, оскільки в даних правовідносинах застосовується ст. 230, 231 ГК України. Також, виходячи із вказаних норм законодавства України вбачається, що строк нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним та минув строк позовної давності у відповідності до ст. 258 ЦК України. Крім цього, на думку скаржника, загальноправовими приписами договору в Україні є те, що у разі порушення зобов`язань однією із сторін договору всі питання повинні вирішуватись шляхом переговорів. ТОВ "ЕНЕРГОКОМ СЕРВІС" з будь-якими листами,заявами, клопотаннями з приводу виконання умов Договору №24 в частині оплати грошових коштів за виконанні роботи на адресу КЕВ м. Одеса впродовж 2019-2021 роках не зверталося. Також, апелянт зазначає, що суд, задовольняючи вимоги позивача в частині стягнення судових витрат на оплату адвоката посилається на наявність договору про надання правової допомоги, який укладено між адвокатом Оплачко В.О. та ТОВ "ЕНЕРГОКОМ СЕРВІС". Разом з тим, скаржник зазначає, що представником ТОВ "ЕНЕРГОКОМ СЕРВІС" адвокатом Оплачко В.О. не надано суду акту здачі-приймання наданих послуг, як це передбачено умовами Договору, та не заявлено відповідної заяви про надання таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення. Крім того, апелянт наголошує на тому, що справа ТОВ "ЕНЕРГОКОМ СЕРВІС" не була складеною з огляду на зміст та складність. Не вимагала вивчення (підготовку, обробку) великого обсягу інформації, сам позов був не великим та містився на чотирьох сторінках, з яких півтори сторінки займає таблиця з розрахунками, адвокат Оплачко В.О. особисто на судових засіданнях присутній не був, а приймав участь в них за допомогою системи відеоконференцзв`язку. Додатково, апелянт зазначив, що стягнення з КЕВ м. Одеса грошових сум за позовом ТОВ "ЕНЕРГОКОМ СЕРВІС" призведе до зменшення відповідних видатків на забезпечення функціонування діяльності військових формувань Міністерства оборони України, що матиме вплив на обороноздатність певних військових підрозділів. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.03.2021 клопотання Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено. Поновлено Квартирно-експлуатаційному відділу м. Одеса строк на апеляційне оскарження. Зупинено дію рішення Господарського суду Одеської області від 18.01.2021 року у справі № 916/3252/20. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від „18 січня 2021р. у справі №916/3252/20. Розгляд апеляційної скарги Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса ухвалено здійснювати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. 12.04.2021 до Південно-західного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідно до якого останній вважає, що рішення Господарського суду Одеської області від 18.01.2021 у справі №916/3252/20 є повністю обґрунтованим та прийнятим у відповідності із законодавством. Натомість, апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а тому позивач просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу, позивач просив стягнути з відповідача судові витрати в розмірі 4000 грн., як витрати на правову допомогу, які понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції. Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу. Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла до наступних висновків. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом, 01.04.2019р. між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Одеса (Замовник) та Товариством обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОКОМ СЕРВІС" (Виконавець), укладено договір №24, згідно з яким Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання по наданню послуги з прочищення зовнішніх мереж каналізації військового містечка №11 за адресою: м. Одеса, вул. Пироговська, 2 , згідно ДК 021:2015 90470000-2 послуги з чищення каналізаційних колекторів. Згідно з п. 2.1. договору загальна сума вартості послуги згідно даного договору визначається згідно дефектного акту та кошторисної документації на послуги, які є невід`ємною частиною договору і становить: 146 781 грн. 30 коп. в т. ч ПДВ 24 463,55 грн. Відповідно до п. 2.2. договору замовник зобов`язується прийняти і оплатити цю послугу в повному обсязі згідно з актом надання послуг. Умовами п. п. 3.2.2, 3.2.3. п. 3.2. договору замовник зобов`язаний прийняти надані послуги згідно з актом надання послуг. Своєчасно та в повному обсязі оплатити виконані послуги, шляхом перерахування обумовленої суми на розрахунковий рахунок Виконавця. Згідно з п. 4.1. договору надання послуги "Виконавцем" вважається здійсненим з моменту підписання Акту надання послуг. Відповідно до п. 4.2. договору у разі виникнення розбіжностей Замовник протягом 3-х днів з дня отримання акту надання послуг зобов`язаний направити Виконавцю мотивовану відмову від приймання робіт. Пунктом 5.1. договору встановлено, за невиконання або неналежного виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачені Законами України та цим договором. Умовами п. 6.1. договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання зобов`язань, якщо таке невиконання викликане обставинами, що не залежать від волі сторін і знаходяться поза їхньою компетенцією, а саме: стихійними лихами, техногенними аваріям, воєнними діями, страйками, рішенням державних органів влади (управління) вищестоящих організацій, що тягнуть неможливість реалізації договору. Відповідно до п. 8.1. договору цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2019р., але в частині фінансових зобов`язань до повного виконання. Додатками договору №24 від 01.04.2019р. є дефектний акт та кошторисна документація. Також судом встановлено, що на виконання умов договору №24 від 01.04.2019р. позивач надав відповідачу послуги з прочищення зовнішніх мереж каналізації на суму 146 781,30 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи Актом приймання виконаних послуг за червень 2019р. за формою КБ-2в, який підписаний сторонами 28.06.2020р., та довідкою про вартість виконаних послуг та витрат за формою №КБ-3, яка підписана сторонами 28.06.2020р. У зв`язку із тим, що відповідач не оплатив позивачу вартість наданих послуг, останній звернувся до Господарського суду Одеської області з даним позовом. Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінськогосподарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Згідно з ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір. Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону та договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Відповідно до ч.7 ст.193 Господарського кодексу України одностороння відмова від виконання умов договору не допускається. Судом встановлено, що на підставі укладеного між сторонами договору №24 від 01.04.2019р. по наданню послуг з прочищення зовнішніх мереж каналізації та поданих позивачем доказів (акту приймання виконаних робіт з додатками) позивач надав передбачені договором послуги загальною вартістю 146 781,30 грн., що підтверджується актом приймання виконаних послуг за формою КБ-2в та довідкою про вартість виконаних послуг та витрат за формою №КБ-3, які підписані сторонами 28.06.2020р., а також жодним чином не заперечується відповідачем. У п.3.2.3. укладеного між сторонами договору встановлено, що відповідач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі оплатити виконані послуги, шляхом перерахування обумовленої суми на розрахунковий рахунок Виконавця. Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Між тим, надані позивачем послуги із прочищення зовнішніх мереж каналізації вартістю 146 781,30 грн. не оплачені відповідачем, а тому колегія суддів погоджується з вірним висновком господарського суду, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в у сумі 146 781,30 грн. є обґрунтованими і правомірними та задовольняються господарським судом. Посилання скаржника на відсутність бюджетних асигнувань на 2020 рік для фінансування оплати робіт за Договором №24 від 01.04.2019 до уваги не приймаються, з огляду на правову позицію викладену у Постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. у справі №916/1345/18 згідно з якою Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та в рішенні від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, та яка підлягає обов`язковому врахуванню в силу ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини". За ч.1 ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за ч.1 та ч.2 ст.217 Господарського кодексу України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій. Відповідно до ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, при цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, в силу норм ст.ст. 611, 625 Цивільного кодексу України та ст.ст. 216-218 Господарського кодексу України наслідком прострочення виконання грошового зобов`язання є право кредитора вимагати, зокрема, сплати заборгованості з нарахованими впродовж періоду прострочення на неї 3% річних та інфляційних втрат. Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що він є вірним та арифметично правильним. Отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача вказаних сум, а доводи апелянта в цій частині колегією суддів відхиляються, як необґрунтовані, оскільки як вбачається з п.5.1 Договору від 01.04.2019 сторони визначили, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України. Крім того, прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (Постанова Вищого господарського суду України від 21 червня 2016 року по справі N° 916/4281/15). Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст.ст. 74, 76 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі. Щодо стягнення з відповідача судових витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 6 000 грн. Колегія суддів погоджується із висновком господарського суду щодо наявності підстав для стягнення з відповідача понесених судових витрат зі сплати правничої допомоги, та зазначає наступне. За ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України). Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України). Згідно з ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати: на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Разом з тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України). Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу). Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України). У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 ст. 126 ГПК України). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (до таких висновків дійшов Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19). Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу надано до суду: 1)Договір про надання правової допомоги (Адвокатських послуг) №1106/24-ЕС від 21.10.2020р., який укладений між адвокатом Оплачко В.О. (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОКОМ СЕРВІС"(Замовник) та згідно з яким, Виконавець зобов`язується надати Замовнику правову допомогу (адвокатські послуги) щодо стягнення заборгованості за виконані роботи (надані послуги) з Квартирно-експлуатаційним відділом м. Одеса за договором №24 від 01.04.2019р. та представництва інтересів Замовника в якості позивача в Господарському суді Одеської області, а Замовник зобов`язується оплатити такі послуги. Відповідно до п. 1.2. договору на підтвердження факту надання Виконавцем Замовнику послуг відповідно до умов цього договору складається Акт здачі-приймання наданих послуг, який підписується сторонами протягом 3 (трьох) діб. Згідно п. 3.1 договору Замовник зобов`язується своєчасно надавати Виконавцеві всі необхідні пояснення, інформацію та документи, необхідні для виконання даного договору. Умовами розділу 4 договору встановлено, що за надані послуги замовник сплачує Виконавцеві плату в розмірі 6 000 грн. без ПДВ. Замовник сплачує Виконавцеві плату у вигляді авансу. Розрахунок наданих послуг складається з: - опрацювання матеріалів, підготовка та подача позовної заяви до суду 4 000 грн.; - супровід справи в суді, незалежно від кількості судових засідань; підготовка та подача необхідних процесуальних документів 2000 грн. Відповідно до п. 5.1. договору замовник здійснює прийняття наданих послуг, шляхом підписання Акту здачі-приймання наданих послуг. Згідно з п. 8.1 договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності 21 жовтня 2020р. 2.)Платіжне доручення №409 від 05.11.2020р, згідно з яким позивачем здійснено оплату 6000 грн. згідно рахунку №42 від 21.10.2020р. без ПДВ. 3.) Ордер серії КС №816978 виданий адвокатом Оплачко В.О. 10.11.2020р., а також свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №2213/10 від 27.03.2003р. Отже, як встановлено господарським судом на підставі укладеного між позивачем і адвокатом договору про надання правової допомоги належним і допустимим доказом, який свідчить про надання позивачу послуг із правової допомоги є підписаний позивачем і адвокатом акт здачі-приймання наданих послуг. Разом з тим, з огляду на те, що даним Договором передбачено супровід справи до винесення рішення включно, Акт здачі-приймання наданих послуг був підписаний лише 18.01.2021 (копію Акту надано позивачем до суду апеляційної інстанції) Суд апеляційної інстанції враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 372/1010/16-ц, де зазначено, що витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом у розмірі 6 000 грн, колегія суддів враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Колегія суддів зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Згідно ст.15 ГПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Колегія суддів зазначає, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Факт того, що спірні послуги адвоката було реально надано позивачу підтверджується матеріалами справи. Враховуючи те, що позивачем підтверджено реальність наданої правової допомоги, апеляційний суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 129 ГПК України, витрати позивача на правову допомогу у сумі 6 000 грн. мають бути покладені на відповідача. Водночас викладені у апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів і не спростовують висновків суду, які викладені в оскаржуваному судовому рішенні. Колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим ( рішення Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)). За таких обставин, перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у додатковому рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із чим дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат на правову допомогу у розмірі 6 000 грн. Враховуючи викладене, рішення Господарського суду Одеської області від 18.01.2021р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення. Щодо клопотання позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 4000 грн. під час апеляційного перегляду, колегія суддів зазначає наступне. Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи, до яких належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Колегія суддів зазначає, що у відзиві на апеляційну скаргу позивачем було зазначено, що у відповідності до Договору про надання правової допомоги №0504/24-ЕС від 05.04.2021 позивач сплатив адвокату Оплачку В.О. за повний супровід справи в суді апеляційної інтонації 4000 грн. До відзиву на апеляційну скаргу додається:

1. Копія Договору про надання правової допомоги №0504/24-ЕС від 05.04.2021;

2. Копія Акту здачі приймання наданих послуг до Договору про надання правової допомоги (адвокатських послуг) №0504/24-ЕС;

3. Копія платіжного доручення №594 від 06.04.2021, згідно з яким позивачем здійснено оплату 4000 грн. згідно рахунку №17 від 06.04.2021 р. (дог. №0504/24-ЕС ) без ПДВ.;

4. Ордер серії КС №817036 виданий Оплачко В.О. 07.04.2021р. Як вбачається з наданих документів, 05.04.2021 між адвокатом Оплачко В.О. (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОКОМ СЕРВІС"(Замовник) укладено Договір про надання правової допомоги (Адвокатських послуг) №0504/24-ЕС, згідно з яким, Виконавець зобов`язується надати Замовнику правову допомогу (адвокатські послуги) щодо стягнення заборгованості за виконані роботи (надані послуги) з Квартирно-експлуатаційним відділом м. Одеса за договором №24 від 01.04.2019р. та представництва інтересів Замовника в якості позивача в Південно-західному апеляційному господарському суді, а Замовник зобов`язується оплатити такі послуги. Відповідно до п.1.2. договору на підтвердження факту надання Виконавцем Замовнику послуг відповідно до умов цього договору складається Акт здачі-приймання наданих послуг, який підписується сторонами протягом 3 (трьох) діб. Згідно п.3.1 договору Замовник зобов`язується своєчасно надавати Виконавцеві всі необхідні пояснення, інформацію та документи, необхідні для виконання даного договору. Умовами розділу 4 договору встановлено, що за надані послуги замовник сплачує Виконавцеві плату в розмірі 4 000 грн. без ПДВ. Замовник сплачує Виконавцеві плату у вигляді авансу. Розрахунок наданих послуг складається з: - опрацювання матеріалів, підготовка та подача процесуальних документів до суду 4 000 грн. Відповідно до п.5.1. договору замовник здійснює прийняття наданих послуг, шляхом підписання Акту здачі-приймання наданих послуг. Згідно з п. 8.1 договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з 05 квітня 2021р. Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Відповідно до положень статті 282 Господарського процесуального кодексу України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі Договору від 05.04.2021, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, апеляційний суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на правову допомогу в сумі 4 000 грн. покладаються на відповідача. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 18.01.2021 року у справі №916/3252/20 залишити без змін.

3. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи в апеляційній інстанції, покласти на Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеса. Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОКОМ СЕРВІС» 4 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи в апеляційній інстанції. Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ з зазначенням всіх необхідних реквізитів. Постанова набирає законної з дня її прийняття та не підлягає оскарженню, крім випадків передбачених ст. 287 ГПК України. Повний текст постанови складено та підписано „31 травня 2021 року Головуючий суддя С.І. Колоколов Суддя Г.П. Разюк Суддя Я.Ф. Савицький